Європа може стати глобальною силою, а єдність — вирішення оборонних проблем

Ворожість режиму президента США Дональда Трампа нарешті змусила Європу прокинутися. Поки американські чиновники ставлять під сумнів існування трансатлантичного альянсу, майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно переконав законодавців переглянути боргові обмеження країни, щоб збільшити витрати на оборону. Голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн закликала створити фонд у 800 мільярдів євро для забезпечення "жорсткої сили" ЄС. А прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер пообіцяв збільшити витрати на оборону до 2,5% ВВП до 2027 року, а до 2030 року довести їх до 3%.

Фокус переклав статтю польського журналіста Бартоша Веглярчика про майбутнє сфери європейської безпеки.

Усі ці рішення назріли давно. Як заявив на початку березня прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, абсурдно, що "500 мільйонів європейців просять 300 мільйонів американців захистити їх від 140 мільйонів росіян". Туск мав на увазі, що Європа має величезний оборонний потенціал — набагато більший, ніж Росія, і навіть більший, ніж Сполучені Штати, які гарантують безпеку Європи з кінця Другої світової війни.

Туск, зрозуміло, має рацію: у країнах ЄС, а також у Великій Британії та Норвегії проживає понад 500 мільйонів осіб. А якщо додати Туреччину, Україну і Канаду, то цифра наблизиться до 700 мільйонів. У цих країнах близько трьох мільйонів діючих військовослужбовців і ще 1-1,5 мільйона резервістів. Таким чином, з математичного погляду Європі нема чого боятися, навіть якщо Трамп виведе США з НАТО або зумовить відповідь США на агресію проти союзника, скажімо, скасуванням союзником тарифів на імпорт зі США.

Навряд чи це надумані сценарії. Польщі варто серйозно поставитися до грубих висловлювань Ілона Маска на адресу нашого міністра закордонних справ. Ми також не можемо дозволити собі ігнорувати погрози нового посла США про "заходи у відповідь", якщо наш уряд запровадить податок на Google і Apple. Не варто забувати і про те, що інші країни з подібним податком, які не мають спільного кордону з Росією, Білоруссю та Україною, не стикалися з подібними погрозами з боку США.

Сьогодні ніхто не може гарантувати, що Трамп дотримуватиметься статті 5 Північноатлантичного договору, згідно з якою напад на одного члена НАТО є нападом на всіх. Чи варто розраховувати, що лідера країни ЄС або НАТО, яка зазнала нападу з боку Росії, не піддадуть публічному цькуванню і знущанням Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс в Овальному кабінеті, як це трапилося з Володимиром Зеленським?

На щастя, європейські політики визнають необхідність рішучих дій. Ідея президента Франції Еммануеля Макрона про розширення ядерної парасольки Франції на всі європейські країни НАТО є гарною відправною точкою, як і дискусії про розвиток європейської збройової промисловості, яка сьогодні практично відсутня в багатьох країнах ЄС. Наприклад, зброя і боєприпаси, які щорічно виробляє Португалія, коштують стільки ж, скільки 6 або 7 танків Abrams.

Проблема полягає у відсутності справжньої уніфікації європейського ринку. Уявіть собі, що я приватний підприємець без найманих працівників у Польщі. Щоб працювати в іншій країні ЄС, мені доведеться пройти стільки формальних процедур — реєстрація, відкриття банківського рахунку, вивчення місцевих регуляцій (трудового кодексу, правил безпеки на робочому місці, охорони навколишнього середовища, захисту персональних даних тощо), — що економічно безглуздо навіть починати намагатися це зробити. На практиці невелика компанія з однієї країни ЄС просто не зможе працювати в іншій країні.

Сам ЄС визнає це, тому він створив спеціальний корпоративний статус, офіційно званий "європейською компанією". Така компанія може працювати за єдиним зводом правил на всій території ЄС, але при цьому вона має бути великою, зі статутним капіталом не менше 120 тисяч євро. Гіганти можуть працювати від Мадейри до Братислави, але для більшості фірм єдиний ринок все ще залишається недосяжною мрією.

Винищувач F-35 і танк Abrams виробляються безліччю компаній і субпідрядників у різних штатах США. У Європі, навпаки, політики окремих країн захищають цілі галузі, тому що їхнє переобрання залежить від національної економіки, а не від економіки всього ЄС. Ось чому Польща купує танки у Південної Кореї, хоча Німеччина, Британія, Франція і сама Польща також виробляють танки.

Другорядність інтересів Європи порівняно з національними інтересами її країн-членів добре видно сьогодні в атомній промисловості. Уряд Польщі хоче побудувати в країні атомну електростанцію за американським проектом, Угорщина — за російським, а німці взагалі не хочуть бачити в себе атомну енергетику. Однак на папері ЄС є лідером у цій царині — він посідає друге місце у світі з виробництва атомної електроенергії після США, а Китай значно відстає.

Європа може стати глобальною силою. Але поки уряди країн ЄС підзвітні тільки виборцям своїх країн, цього не станеться. Замість цього Європа продовжуватиме обговорювати необхідність спільного виробництва боєприпасів або дослідницьких проєктів, а штучний інтелект, як і раніше, розроблятимуть окремі центри у Франції, Великій Британії, Польщі або Німеччині.

Ми можемо скільки завгодно тішити себе тим, що у європейських країн кілька мільйонів солдатів, а їхній сукупний бюджет на наукові дослідження перевищує китайський. Але поки що все це виглядає як паперовий тигр.

Про автора

Бартош Веглярчик — головний редактор найбільшого польського новинного сайту Onet, а також кореспондент з питань Росії та начальник офісу по США щоденної газети Gazeta Wyborcza. Цю статтю підготовлено в партнерстві з Project Syndicate © 2025.