Ідеальна пара: як Японія та Австралія доповнюють одна одну у сфері оборони

Дві держави мають зрозуміти, у чому саме вони доповнюють одна одну. У кожної країни є свої видатні досягнення: Японія сильна в протиповітряній і протиракетній обороні та суднобудуванні, в той час як Австралії потрібна допомога і в тому, і в іншому; переваги Австралії — кібербезпека і віддаленість від Китаю, яких не вистачає Японії.

Фокус переклав статтю Рінтаро Іноуе про військову співпрацю Японії та Австралії.

За останній час обидві країни розвинули своє особливе стратегічне партнерство до такої міри, що воно почало нагадувати повноцінний альянс, що включає, наприклад, обов'язкові консультації під час регіональних криз. Однак практична координація тільки почалася. Обговорення двостороннього співробітництва часто зводяться до підвищення оперативної сумісності, але яка його кінцева мета?

Під час програми Japan-Australia Dialogue and Exchange ("Японсько-австралійський діалог і взаємодія"), організованої Центром вивчення США і Фондом Японії в липні-серпні минулого року, я спілкувався з багатьма японськими та австралійськими експертами з питань безпеки, включно з тайванською ситуацією. Хоча багато хто з них наголошував на необхідності поглиблення оборонних зв'язків двох країн і підготовки до спільних дій у разі виникнення кризи, ясності в тому, як саме країни мають координувати свої дії, досить мало.

Деякі дослідження проводяться за зачиненими дверима, але загалом відсутність дискусій пояснюється кількома чинниками. Японія має лише обмежене уявлення про оборонний потенціал Австралії, а японське оборонне співтовариство здебільшого зосереджене на реалізації вже усталеної політики. Ці чинники призвели до застою в пошуку нових стратегічних можливостей.

В Австралії поглиблення двостороннього співробітництва гальмує брак спеціалістів з безпеки, орієнтованих на Японію, і зацикленість на тристоронній структурі, що включає, крім Японії, ще й США.

У листопаді міністри закордонних справ і оборони Японії та Австралії заявили, що країни уточнюють масштаби, мету і форми свого співробітництва, що допоможе сформувати двосторонні відносини в галузі оборони. На їхню думку, це має посилити колективне стримування. Однак уся ця робота поки що має радше загальний, ніж конкретний характер, і дискусії між стратегами були мінімальними.

Оборонне співробітництво між країнами з порівнянною військовою міццю і взаємними відносинами у сфері безпеки зазвичай набуває двох форм: об'єднання збройних сил, що підвищує загальний військовий потенціал завдяки спільним операціям; і додаткові форми співробітництва, що пом'якшує вразливості завдяки використанню сильних сторін кожної держави.

Японія та Австралія насамперед зосередилися на об'єднанні сил, роблячи наголос на оперативну сумісність, але у цього підходу є свої обмеження. Китай має переважну кількісну перевагу, маючи близько 1100 винищувачів і понад 140 великих надводних бойових кораблів. Своєю чергою, Японія має в своєму розпорядженні 300 винищувачів і 52 надводних бойових кораблі, тоді як Австралія має близько 100 винищувачів і лише планує збільшити свій флот з 9 до 26 кораблів. Враховуючи таку нерівність, саме по собі об'єднання сил мало що дасть для зміни стратегічного балансу без подальшої інтеграції з силами США. Але навіть у цьому випадку проблеми у військовій сфері залишаться величезними.

Необхідна також додаткова координація. Обидві країни турбує Китай, але їхні оперативні пріоритети різняться. Тоді як Японія зосереджена на Східно-Китайському морі та західній частині Тихого океану, Австралія може забезпечити безпеку морських шляхів сполучення в Індійському океані та південній частині Тихого океану і порушити логістику противника. Це забезпечить доступ Японії до життєво важливих ресурсів і боєприпасів, підтримуючи її здатність продовжувати боротьбу і одночасно послаблюючи Китай. Витривалість Японії важлива для боротьби із загрозою, яку китайський флот становить для Австралії.

У функціональному плані в Австралії та Японії є свої сильні сторони, а також уразливості, які можна згладити. Японія стикається з проблемами у сфері кібербезпеки та матеріально-технічного забезпечення, тоді як Австралії бракує інтегрованої протиповітряної і протиракетної оборони (ППО) та ефективного суднобудування.

На щастя, Японія має сильну інтегровану ППО і суднобудування, а Австралія перевершує її в кібербезпеці та володіє географічно сприятливою матеріально-технічною базою. Усуваючи слабкі сторони одна одної шляхом розширення двосторонніх навчань, спільного використання обладнання та систем, а також спільних інвестицій в оборонну промисловість, Японія та Австралія можуть взаємно посилити свої оборонні позиції.

Японсько-австралійська оборонна взаємодоповнюваність уже певною мірою сформувалася. Географічно зумовлена співпраця — непряма, але досить давня особливість обох країн у зв'язку з військово-морською стратегією США з початку холодної війни. Останніми роками функціональна співпраця просунулася далі. На тристоронній зустрічі міністрів оборони в листопаді 2024 року Австралія, Японія і США обговорили співпрацю в галузі систем інтегрованої ППО. Якщо Австралія вибере для своїх нових фрегатів загального призначення проєкт, заснований на японському класі New FFM, це покладе початок її суднобудуванню. Співпраця в галузі кібербезпеки також розвивається завдяки спільним навчанням Австралії, Японії та США.

Здатність Японії витримати затяжний конфлікт виглядає проблематично, оскільки її верфі та заводи з виробництва боєприпасів перебувають у зоні досяжності китайських ракет. Для того щоб обидві країни зробили вагомий внесок у регіональне стримування, оборонно-промислове співробітництво повинно стати основою ефективного планування дій у надзвичайних ситуаціях і оперативного планування. Крім суднобудування, обом країнам слід розглянути можливість співпраці у виробництві боєприпасів, щоб посилити потенціал стійкості у війні. Їм також слід розглянути можливість зберігання в Австралії законсервованих активів, наприклад, списаних літаків, які поки що про всяк випадок варто зберегти.

Для поглиблення зв'язків необхідні взаємні зусилля. Стратегічні спільноти обох країн мають визначити бажану кінцеву мету співробітництва та можливості для досягнення цієї мети.

Про автора

Рінтаро Іноуе — аспірант Університету Кейо і науковий співробітник Інституту геоекономіки в Токіо, Японія.