"Іноді даємо право нашим собакам впливати на заняття" - каністерапевт про реабілітацію військових

Для повноцінної реабілітації потрібно багато фахівців – лікарів, психологів, кінезіологів, фізіотерапевтів... Іноді й цього мало або процес іде повільно. Чому б не скористатися допомогою каністерапії? Залучення до реабілітації спеціально навчених собак допомагає подолати соціальну ізоляцію, апатію, тривогу.

Присутність собаки дозволяє людям розкритися, допомагає пацієнтам полегшити перебіг депресій та ПТСР, а ігри з чотирилапими друзями сприяють відновленню м'язової функції.

Каністерапевт та психолог ГО «Pets for people. People for pets» Вікторія Кузьменко приїжджає до шпиталю на Рівненщині зі своїми собаками, щоб допомогти реабілітації військовослужбовців. У команді - кінолог, психолог і педагог, а також пухнасті чотирилапі терапевти різних порід - від вівчарок до кумедних йорків.

За словами Вікторії, робота із залученням собак дозволяє покращити як фізичне здоров'я пацієнтів, так і їхній психоемоційний стан. Детальніше про каністерію та роль собак Вікторія розповіла Коротко про.

"Хтось включається в роботу тільки завдяки собаці"

- Вікторіє, чим відрізняється професійна каністерапія від того, що ми просто спілкуємося з домашніми улюбленцями – своїми чи своїх знайомих?

- Будь-який собака, який живе у вас вдома або той, з яким ви спілкувалися у друзів, дає певний терапевтичний ефект. Як і прогулянка на свіжому повітрі, приємна музика, творчі, надихаючі та розслаблюючі заняття. Особливо позитивно на нас впливають природа та тварини.

Але у нас – професійна терапія. Штатні психологи госпіталю ставлять нам цілі та завдання, які ми виконуємо разом із собачками. Ми прописуємо наші цілі та проводимо цілеспрямоване заняття, до якого інтегровано тварину.

Це дає позитивний емоційний, включений ефект, і дуже допомагає, коли хлопці мають апатичний настрій, не хочуть рухатись далі, розвиватися, спілкуватися. Собаки дуже вміють відволікати. Насамперед вони дають позитивні емоції.

Спочатку я працювала з дітьми. Після повномасштабного вторгнення наша команда почала працювати з військовими, які проходять реабілітацію у шпиталі. Зараз ми їздимо до Клевенського шпиталю, нас також запрошують до інших шпиталів.

- Військові спілкуються із собаками індивідуально чи у групах?

- Ми наголошуємо на групових заняттях: на них пацієнти можуть ділитися один з одним своїми проблемами, успіхами, підтримують один одного і спілкуються. Так, крім цілей заняття, ми отримуємо додаткову соціалізацію.

Чоловіки щось обговорюють, песик дарує позитивні емоції – це вже плюс. Після каністерапії гарний настрій забезпечений – військовий піде на фізіотерапію з більшою мотивацією – це теж плюс.

Була така навіть трохи містична історія. Боєць, який думав, що залишився один із бригади в живих, на реабілітації зустрів іншого бійця, який теж думав, що вижив тільки він. Вони чули, що, можливо, ще хтось живий, - і несподівано зустрілися саме на наших заняттях. Це було зворушливо, очі були мокрі.

Групову терапію, звичайно, можна проводити без собачки. Але з нею ефект більш емоційний та цікавий. Чоловіки приходять погратися із собачкою, а завдяки фахівцям шпиталю і нам паралельно йде психологічна робота.

- Напевно, буває таке, що військові не хочуть займатися із психологом. Каністерапія може підштовхнути до роботи над собою?

- Розкажу про випадок. Ми працювали з хлопцем із Дніпра. Він взагалі не хотів спілкуватися з психологами. Говорив: "Навіщо мені воно? Це все одно нічого не змінить". Але каністерапія його зацікавила.

Помалу він включився в роботу, а потім навіть приносив нам напої, коли було спекотно. Адже буває, собак ми напоїмо, а самі попити не встигаємо. І вже не ми про нього турбувалися, а він піклувався про нас.

Після цього він зацікавився психологією, став вивчати психологічну літературу. Почав планувати бізнес, створив для нас шеврони і навіть придумав їм назву: «Ментальні воїни». На них присутні основні наші собаки – три білі швейцарські вівчарки. Цей хлопець продумав концепцію наших шевронів. На них було зображено людину від сидячого стану до повністю функціональної людини на двох ногах.

«У нас завжди є план А та план Б»

- Одне із завдань каністерапії – допомогти пацієнтам відновитися не лише психологічно, а й фізично. Як у такій реабілітації допомагає собака?

- Наприклад, відпрацьовуємо певні рухи за допомогою жестів, які беруть участь у командах. Чоловік кидає собаці паличку, пулер, м'ячик. Паралельно з фізіотерапевтом даємо вправи для розробки кінцівок, які потребують уваги.

Робота у залі – це теж дуже добре, і вона, звичайно ж, допомагає. Але в нашому випадку стимулом стає взаємодія із собачкою.

Наприклад, потрібно розкрити долоню, яка стиснута через спинальні травми, - щоб погладити собачку, рука має розслабитися. Крім того, ми проводимо різні ігри разом із собаками. Але собачка – не провідник терапії. Всю роботу виконують фахівці з інтеграцією тварини.

Також ми відпрацьовуємо словесні команди, якщо у військового є мовні чи когнітивні порушення.

- Отже, собак залучаєте паралельно з якимись відновними фізичними вправами чи психологічними розмовами?

- Так, ми об'єднуємо і те й інше. У нас завжди є план А та план Б: ситуації бувають різні. У когось може вистрілити тригер, на який ми не очікували.

Але ми знаємо, що таке може статися, тому залишаємось гнучкими, корегуємо вправи. Наприклад, сьогодні буде менше фізичних та більше психологічних занять. Або навпаки.

- Скільки людей одночасно можуть брати участь у таких зустрічах із психологами та собаками?

- Залежить від кількості собак та кількості фахівців. Найкраще, коли займаються 6-8, максимум 12 чоловіків. Якщо їх більше, ми поділяємося на групи. Якщо людей менше 6, то це буде індивідуальніша робота. Ми коригуємо вправи під кількість присутніх.

"Ми не використовуємо собак, ми їх залучаємо в роботу"

- Перше питання, яке виникає, коли ви приїжджаєте до шпиталю чи лікарні: лікарі нормально ставляться до присутності собак? Немає негативного відношення через те, що тварина не стерильна?

- Загалом ні. Не стерильне і взуття, в якому ходять люди, і лапки, що йдуть вулицею. Як хлопці виходять покурити чи пройтися територією лікарні, так і собачка ходить.

Собаки у нас підготовлені, вимиті, із щепленням, у них немає хвороб. Не всі люди можуть похвалитися такою кількістю щеплень та таким підходом до здоров'я. Ми за цим стежимо.

Деколи лікарі самі приходять пожмакати собачку, бо це приємно і дає емоційну розрядку. А все, що позитивно – позитивно впливає на всі інші сфери.

- Які собаки підходять для каністерапії? Напевно, вони мають бути підготовлені та мати якісь особливі риси?

- Собака обов'язково має бути підготовленим. Ми спираємося на досвід європейських колег, які мають певні статути та нормативи. Вибираємо собак-компаньйонів - агресивної поведінки у такого собаки бути не повинно. Захисна реакція – це нормально, агресія – ні.

Крім особливостей характеру, песик повинен отримувати задоволення від контакту з людьми. Якщо він у вас вдома стрибає, радіє і з вами грається, а з чужими людьми стресує – це не ок. Навіть якщо собака може виконувати три мільйони вправ.

Якщо собака не агресує, але стресує зі сторонніми - таку собачку ми теж не використовуємо. Ми взагалі не використовуємо собак, ми їх залучаємо. Намагаємося до них ставитись як до партнерів у момент терапії. А вдома – це наші улюбленці, до яких ми ставимося максимально екологічно та гуманно.

Також ми враховуємо настрій собаки в день роботи - коригуємо свої плани не лише за груповою динамікою, а й самопочуттям собаки: собачка повинна добре почуватися.

- Розкажіть про ваших собак - у вас же різні породи?

- У нашій роботі беруть участь лише породи-компаньйони. Можливо, колеги мають інші варіанти, але ми спираємося на міжнародні документи, асоціації.

У нас задіяні такі породи, як лабрадор, голден ретрівер. Основні наші учасники – це біла швейцарська вівчарка, йоркширський тер'єр, бордер-коллі, мопси, французькі бульдоги та інші.

- Тобто є якийсь основний склад?

- Так. Основний склад нашої команди – це три швейцарські вівчарки, дві з яких їздять на регулярній основі, та один йоркширський тер'єр, який також на регулярній основі бере участь у терапії.

А ще є безліч волонтерських собак, які долучаються за потребами та можливостями їх власників.

З наших трьох собачок перша, швейцарська вівчарка Альба, почала працювати зі мною у 2018 році. Через місяць їй буде 10 років, вона найдовше працює. Вона любить працювати і з дорослими, і з дітьми.

Йоркширському тер'єру Тімі - 8 років, він любить контактувати з дітьми. Ще є третя вівчарка Міра, вона долучається до терапії рідше.

- Чи буває так, що собаці не подобається спілкування зі сторонніми? Як проводити терапію?

- Ми працюємо виключно тоді, коли собакам подобається взаємодія з людиною, і наші собаки це люблять. Вони люблять увагу, коли з ними граються, коли чухають.

Є ті, хто більше реагує на іграшки, такі як пулер, це у нас швейцарська вівчарка Ройс. Він може залишити господиню і залишитися, мабуть, жити в шпиталі з хлопцями, аби носитися з пулером. До втрати свідомості це любить.

Альба - спокійна і більше любить працювати за ласощі і любить спокій. А ось Ройс любить пострибати, побігати, подуріти.

Тіма – універсальний собака. Працює і за ласощі, і за іграшки. Тіма просто геній у світі собак, він знає, мабуть, понад 50 команд. Він у нас трюкач, любить виконувати безліч трюків.

Собаки - емпати, тому ми часто орієнтуємось на їхні бажання. Є процес, який веде фахівець, і ми залучаємо їх у потрібну нам роботу. Але іноді даємо право нашим собачкам впливати на процес та на хід самого заняття.

Взагалі штатний психолог госпіталю говорила, що у нас на заняттях вирує життєва енергія лібідо - вона жива, надихає. У більшості військових каністерапія як додаткова опція інших видів реабілітації викликає максимально позитивні емоції.

- Коли закінчується час терапії, чи спілкуєтеся ви із військовими?

- Так. Багато хто нам пишуть після закінчення терапії, присилає свої досягнення, якісь позитивні моменти, пов'язані з тваринами. Діляться: ось я взяв собі котика. З деякими у нас складаються дружні стосунки.

Часто після занять військові намагаються затриматися, щоб продовжити спілкування або щось запитувати.

- То, може, справді є сенс для покращення стану вже госпіталю завести собаку і займатися з нею?

- Собачка – це і позитивний момент, і відповідальність. Є певний стимул: якщо ти завів собаку - вставати рано і йти з нею на прогулянку, кудись рухатися, заробляти гроші на корм. І це є позитивним моментом.

Але також треба враховувати можливості людини та пам'ятати, що тварина – це велика відповідальність. Якщо людина має критичний стан, перебуває у процесі реабілітації, варто дочекатися, доки стабілізується її стан. Якщо після стабілізації стану людина приймає відповідальне рішення з розумінням усіх обов'язків перед собачкою, це чудово.

У нас є окремий проєкт із дітками “Школа відповідального власника”. Ми вчимо дітей, що собака – це не іграшка, а відповідальність та витрати. Це мають знати і маленькі, і великі.