Технологічний прогрес ціною знищення екосистем. Як людство розплачується за видобуток рідкоземельних металів

Сучасний світ, що швидко розвивається і у своєму охопленні технологічним прогресом, здається, навіть прискорює час, вже неможливо представити без смартфонів, планшетів, потужних комп’ютерів та інших електронних гаджетів, включно з інфраструктурою швидкісного Інтернету та розвитком супутникового зв’язку. 

Водночас відбувається масштабний перехід з викопних до альтернативних джерел енергії, зростають обсяги виробництва електрокарів, вітрових та сонячних електростанцій та великої кількості інноваційних проєктів з видобутку чистої енергії. 

Всі ці зрушення, а також передове виробництво високотехнологічної продукції неможливі без використання цінних та рідкоземельних металів і критично важливих мінералів. Для виробництва акумуляторів необхідні літій, кобальт та марганець. У виробництві напівпровідників використовують кремній та галій. Для більшості побутової техніки та електронних гаджетів необхідні рідкоземельні метали.

Смартфони, без яких сучасна людина вже не уявляє свого життя, щонайменше на 40% складаються з металів, серед яких: мідь, алюміній, літій, марганець, кобальт, нікель, олово, а у дорогих моделях — золото, платина, срібло, вольфрам, титан. 

При цьому незамінними є такі рідкоземельні метали як неодім, тербій та диспрозій. Вони використовуються для того, щоб ваш смартфон підтримував вібрацію та мав сенсорний екран, а також багато інших функцій, до яких наче всі вже звикли і вважають їх само собою зрозумілими.

Неодім, Іттрій, Самарій, Ербій, Європій у поєднанні з боридом заліза використовують для отримання сплавів з високою магнетувальною та коерцетивною силою для створення постійних магнітів, необхідних у вітрогенераторах та двигунах електромобілів. 

Ці матеріали на рівні з кобальтом, нікелем, графітом та літієм використовують під час виробництва акумуляторів для електрокарів, смартфонів та комп’ютерів, приладів нічного бачення, пристроїв для зберігання даних, промислових лазерів, аерокосмічних сплавів, компонентів у ядерних реакторах.

Але видобуток рідкоземельних металів ускладнений тим, що хоча більшість з них у достатній кількості присутня у земних надрах та на дні океанів, в чистому виді вони майже не існують, входячи до складу інших руд та мінеральних покладів. Часто у гірських породах компанію рідкоземам складають радіоактивні уран та торій. Важкодоступність та низька концентрація рідкоземів часто роблять видобуток економічно недоцільним. 

З 1965 по 1995 рік  найбільшим у світі виробником та постачальником рідкоземів були США за рахунок використання родовища Маунтін-Пасс поряд із містом Сан-Бернардіно у Каліфорнії. Однак у 1998 році роботу родовища припинили у зв’язку із нестабільністю ринку, низкою банкрутств компаній-власників та численними скаргами на забруднення навколишнього середовища. Виробництво частково відновили лише 20 років потому. 

Наслідками використання родовища Маунтін-Пасс, яке знаходиться поблизу національного заповідника пустелі Мохаве, став скид близько 2,3 тис. літрів радіоактивних та токсичних стічних вод у ґрунт пустелі. 

Компанію-винуватця зобов’язали сплатити штраф у розмірі 1,4 млн доларів. Тим не менш, згодом вона отримала новий дозвіл на видобування рідкоземів з цього родовища.

Починаючи із кінця 80-х років минулого століття і по нинішній час, абсолютне лідерство у сфері видобутку та перероблення рідкоземів та критично важливих металів і мінералів перейшло до Китаю.

У Китаї видобувають понад 60% усіх рідкоземельних металів у світі. Ба більше, хоча лідером з видобутку кобальту, наприклад, є Демократична Республіка Конго, а літію — Австралія, тоді як найбільше нікелю видобувають в Індонезії, Китай є абсолютним лідером за обсягами перероблення цих металів. 

Разом з тим, Китай також є одним з найбільш горісних прикладів того, як у гонитві за перспективними ресурсами та світовим лідерством місцева влада десятиліттями нехтувала захистом навколишнього середовища від руйнівних наслідків видобутку рідкоземів.

За даними Геологічної служби США, у 2023 році у Китаї було видобуто 240 тис. метричних тон руди рідкоземельних металів. Для порівняння, США за цей період видобули 43 тис. метричних тон. 

Копальня Баян-Обо на території регіону Внутрішня Монголія — одне з найбільших родовищ рідкоземів у світі з величезними покладами ніобію, заліза, урану і торію. Поблизу розташований завод з перероблення Баотоу. В процесі вилучення руди з гірських пород вивільняється низка токсичних хімічних елементів.

За даними Китайської асоціації рідкоземельних елементів, з кожної тонни добутих рідкоземів утворюється від 9,6 до 12 тис. кубометрів відходів у вигляді газу, який містить концентрований пил, плавикову кислоту, сірчистий газ та сірчану кислоту. Окрім цього утворюється 75 кубометрів кислих стічних вод і близько тонни радіоактивних відходів.

У книзі доцентки кафедри географії Делаверського університету у США Джулі Клінгер «Рідкоземельні рубежі: від земних надр до місячних ландшафтів» зазначається, що у місцевих жителів цього віддаленого району Китаю були виявлені різноманітні форми онкозахворювань, спричинені викидами радіоактивного шламу та інших забруднювальних речовин у процесі видобутку та переробки рідкоземів. 

Видобуток рідкоземів на копальні Баян-Обо також призвів до отруєння ґрунту та води токсичними елементами, які звідти поглинались сільськогосподарськими рослинами, потрапляючи в організм домашньої худоби та місцевих жителів. 

Клінгер у своїй книзі пише, що місцевих жителів цього району часто можна було впізнати за характерними ураженнями шкіри, викликаними отруєнням миш’яком. Окрім цього більшість з них страждала через деформацію кісток та руйнування зубів.

За деякими оцінками, штучне озеро Баотоу заповнене 180 млн метричних тонн радіоактивного шламу. Воно розміщується усього за 10 км від ріки Хуанхе, яка слугує джерелом води для понад 100 млн людей.

Вже на початку XXI століття масштаби екологічної катастрофи у районі Баян-Обо стали настільки загрозливими, що китайська влада більше не могла заплющувати на це очі. За останні два десятиліття частину постраждалих територій вдалось відновити, однак здоров’я місцевих жителів було підірвано на багато поколінь вперед.

Проте Китай вже після 2010 року сконцентрувався на видобутку стратегічно важливих ресурсів на територіях інших країн. Зокрема, китайські компанії контролюють значну частину видобутку гірських копалин в Африці, серед іншого у Демократичній Республіці Конго. 

Президент цієї країни Фелікс Чисекеді звинуватив Пекін у тому, що Китай чимало заробив на видобутку стратегічних ресурсів в Африці, так і не заплативши країні обіцяні 6,2 млрд доларів у рамках угоди щодо корисних копалин в обмін на інфраструктуру від 2008 року.  Китайські компанії неодноразово звинувачували у поганому поводженні з працівниками та порушенні екологічних норм.

Окрім цього Китай активно інвестував у видобуток нікелю в Індонезії, рідкоземів та літію в Аргентині та Чилі. 

Неурядовою організацією Business & Human Rights Resource Centre, у період з 2013 по 2020 рік було зафіксовано понад 230 скарг щодо порушення прав людини на гірничновидобувних та металургійних підприємствах, які належать Китаю. Гірничодобувні компанії у КНР відреагували на ці скарги менш ніж у чверті випадків. 

Як повідомляє Центр міжнародного приватного підприємництва (CIPE), китайські інвестиції у гірничовидобувну галузь Індонезії приносять лише мінімальний прибуток місцевим підприємствам, якого не вистачає для компенсації екологічних збитків.

Індонезійська Комісія з викорінення корупції виступила із попередженням, що китайські компанії створюють умови для підкупу місцевих посадовців та домагаються пом’якшення екологічних норм. 

У CIPE також зазначили, що китайські інвестиції у видобуток корисних копалин в Індонезії та інших країнах Південно-Східної Азії пов’язані з численними фактами корупції, незаконним ввезенням мігрантів, порушенням нормативних правил та ухиленням від сплати податків.

У країнах Латинської Америки китайські гірничодобувні компанії зіткнулись із численними звинуваченнями у порушенні прав місцевих працівників. 

Як зазначають представники Міжнародної федерації за права людини (International Federation for Human Rights), порушення включають відмову від розголошення результатів обов’язкових екологічних досліджень та шкоди, заподіяної місцевим екосистемам, а також — незаконне виселення корінного населення. 

Оскільки на тлі торгівельного протистояння між США та Китаєм Пекін ввів жорсткі обмеження на експорт рідкоземів та стратегічно важливих металів, боротьба за контроль над стратегічними ресурсами у світі між провідними країнами буде тільки загострюватись. Чи варто сподіватись, що у таких умовах хтось особливо буде думати про дотримання екологічних норм. 

Боротьба за видобуток рідкоземів перекидається на океани

Влада Норвегії у січні 2024 року першою у світі вирішила надати дозвіл приватним компаніям на видобуток цінних ресурсів на морському дні на території у 280 тис. кв кілометрів.  Депутати Європарламенту у листопаді 2023 закликали Норвегію відмовитись від цього. 

Видобувні компанії особливо зацікавлені у так званих поліметалевих мінералах, що у великій кількості розкидані по морському дну та містять суміші оксидів і гідроксидів заліза і марганця, а також оксидів нікелю та кобальту.

Ці утворення розміром з картоплину у достатній кількості містять всі необхідні компоненти, що використовуються у виробництві електромобілів. Вони особливо привабливі для видобутку, оскільки лежать практично на поверхні морського дна і не вимагають руйнування гірських пород чи самого дна. 

Найбільш вивченим для подальшого видобутку залишається ділянка дна Тихого океану у зоні Кларіон-Кліппертон на глибині від 3,5 до 5,5 метрів поблизу Гаваїв.

Басейн у центральній частині Індійського океану та морське дно біля островів Кука, атолів Кірібаті та Французької Полінезії у південній частині Тихого океану також становлять потенційний інтерес для видобутку. 

Представники видобувних компаній пропонують застосувати щось схоже на величезний пилосос, який засмокче ці поліметалеві мінерали і за допомогою шлангу доставить їх на поверхню. Однак це неминуче знищить усіх мешканців цієї екосистеми, включно із бактеріями.

Як попереджає старший науковий співробітник Королівського нідерландського інституту морських досліджень Сабіна Голлнер, знищене біорізноманіття може не відновитись, оскільки поліметалічні мінерали містять гідроксиди марганцю, необхідного для місцевих екосистем, а самі мінерали виростають лише на кілька міліметрів приблизно за мільйон років. 

Можлива експлуатація глибоководних родовищ регулюється Міжнародним агентством з морського дна. Воно вже уклало 31 контракт на розвідку корисних копалин. 

Всесвітній фонд дикої природи (WWF) закликав запровадити мораторій на глибоководний видобуток корисних копалин, оскільки загалом ще надто мало відомо про його наслідки для довкілля.

У будь-якому разі, гіркий досвід видобутку рідкоземельних металів та стратегічно важливих мінералів на суші має слугувати нам нагадуванням, що ніякий довгостроковий прогрес та нові технологічні досягнення не повернуть нам загублених екосистем, від яких людство досі залежить більше, ніж від електромобілів та гаджетів.