Перед Лукашенком замаячила Гаага: “Тисячі у в’язницях, сотні тисяч тих, хто виїхав, – це вони називають внутрішньою справою Білорусі?”

19 березня на 58-й сесії Ради з прав людини ООН у Женеві група незалежних експертів щодо ситуації з правами людини в Білорусі оприлюднила свою першу після надання їй всеосяжного мандата доповідь. А очолює групу Карінна Москаленко – відома адвокатка, експертка з прав людини, керівниця Центру сприяння міжнародному захисту у Страсбурзі.

Після презентації доповіді виступити із запитаннями та репліками записалися представники 53 держав. На захист білоруського режиму передбачувано виступили Еритрея, Росія, Судан, Камбоджа, Бурунді, Венесуела, Китай, Куба, Зімбабве, Лаос, Іран, Північна Корея, Єгипет і Шрі-Ланка. 39 держав підтримали доповідь і позицію експертів. До слова, навіть ті, хто виступав проти, не спростовували факти: вони говорили лише про те, що проти “політизації”.

Після доповіді Карінна Москаленко відповіла на запитання видання “ “Нова газета Європа““.

Карина Москаленко виступає на прес-конференції в Європарламенті, Брюссель, 18 листопада 2009 року. Фото: Wiktor Dabkowski / Photoshot / InterTOPICS / ddp / Vida Press

– Карінно, поясніть, будь ласка, чим мандат вашої групи відрізняється від мандата спецдоповідача ООН щодо ситуації з правами людини в Білорусі?

– Мандат спецдоповідача ООН щодо ситуації з правами людини в Білорусі існує вже багато років. Минулого року спецдоповідачем став Нілс Муйжнієкс, а до того шість років цю роботу виконувала Анаіс Марін. Паралельно три роки існував мандат Верховного комісара ООН з прав людини, при якому наша група була консультантами та експертами. Тобто ми працювали над доповідями, а підписував їх Верховний комісар, тож це не було повністю нашим дітищем. А минулого року багато держав підтримали ідею створення незалежного розслідувального мандата. І це вже самостійна, незалежна спеціальна процедура (так називаються групи експертів, створені при Раді з прав людини ООН. – Прим. ред.), яка складається не тільки з експертів. Ми, звичайно, є експертами, а я очолюю цю експертну групу. Але в нас є досить великий – особливо за сьогоднішніх важких для ООН фінансових часів – офіс, у ньому 15 осіб.

– Можете розповісти, у чому полягають функції тих людей, хто входить до вашого офісу?.

– Це розслідувачі, криміналісти, фахівець зі складання певних документів і навіть психологи, бо в нашій роботі йдеться про катування та всілякі зазіхання на особистість. До слова, ми – троє експертів – працюємо без оплати. Взагалі всі голови спецпроцедур – це неоплачувані посади, хоча дуже почесні й відповідальні. Зазвичай на ці посади запрошуються люди досвідчені, авторитетні у своїй галузі. Передбачається, що в них є певне матеріальне становище. Але це, тим не менш, роль дуже відповідальна, тому що ми підписуємо висновки, заяви і тим більше річну доповідь.

Ось сьогодні якраз було представлено нашу першу мандатну доповідь. Але наша незалежна експертна група має і відмінність від інших спецпроцедур, тому що ми не є тільки експертами з оцінки ситуації та аналізу.

У нас розслідувальна місія. І наша місія має ще термін accountability. У російській мові та в російському чи білоруському праві немає поняття, яке б повністю відображало переклад цього слова.

Часто його перекладають як “відповідальність” або “підзвітність”. Але це не відповідає змісту. Якщо перекласти в кілька слів, то це, мабуть, буде місія з притягнення до відповідальності осіб, причетних до порушення прав людини. І це головна відмінність від будь-якого іншого мандата. Спецдоповідач констатує всілякі порушення, а ми вже використовуємо те, що називається “стандарти доказування”, коли є серйозні підстави стверджувати, що було вчинено ті чи інші порушення.

Силовики затримують протестувальника на мітингу в Мінську, 19 червня 2020 року. Фото: Tatyana Zenkovich / EPA

– Ваша розслідувальна місія має якісь обмеження?

– Ми не обмежені лише розслідуванням у сфері прав людини. Ми також можемо констатувати, наприклад, порушення міжнародного кримінального права – зокрема, злочинів проти людяності. А тут уже вступає в дію Римський статут Міжнародного кримінального суду. Тобто ми говоримо вже не тільки про відповідальність держави, як це буває у сфері прав людини, а про персональну кримінальну відповідальність конкретних осіб. Осіб, винуватість яких рано чи пізно визначатиме суд.

– Який саме суд, на вашу думку, визначатиме винність причетних до порушень прав людини в Білорусі?

– Правильне запитання. Наша місія – не судова, не обвинувальна, а експертна. А далі – Міжнародний кримінальний суд, або змішаний, або національний. Зрештою, рано чи пізно ситуація в Білорусі зміниться, і судова система стане незалежною.

– Змішаний суд – це що? .

– Це означає, що частково, з головних питань, справу розглядають у міжнародному суді. А національна юрисдикція опікується всім обсягом питань, що стосуються встановлення порушень прав людини і пов’язаних із ними злочинів – наприклад, злочинів проти людяності. Це називається “гібридні суди”. Бувають ще ad hoc суди, тобто спеціально призначені для цієї теми. Приклади – трибунали щодо колишньої Югославії та щодо Руанди. Це міжнародні суди, але не в рамках МКС (міжнародного кримінального суду. – Прим. ред.). Але для призначення такого суду має бути рішення Ради безпеки ООН. А ми знаємо щонайменше дві країни, які це не підтримають. А зараз, можливо, вже навіть три країни.

– А суди універсальної юрисдикції можуть розглядати подібні справи?

– Національні суди, які практикують універсальну юрисдикцію, є не у всіх країнах. Це можливо, наприклад, у Великій Британії, у Німеччині, в Іспанії, хоча Іспанія зараз менше розглядає таких справ. Але якщо взяти чилійські події, то саме Іспанія тоді відігравала чільну роль. До речі, Литва, найближчий сусід Білорусі, визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. І, між іншим, саме Литва, базуючись на всіх розслідуваннях у рамках ООН, які проводилися в різних наших спецпроцедурах, і на тому, що розслідує литовська генеральна прокуратура, стала першою країною, яка ініціювала звернення до Міжнародного кримінального суду.

Омон проходить повз жінок, які плачуть, під час акції протесту в Мінську, 10 серпня 2020 року. Фото: Tatyana Zenkovich / EPA

– Литва звернулася до МКС щодо злочинів проти людяності в Білорусі? А як прокуратура Литви могла розслідувати злочини в Білорусі?

– Дуже багато білорусів тікали до Литви, щоб урятуватися від переслідування. І зверталися до генеральної прокуратури. Там був справді потік звернень, було серйозне розслідування на базі сотень свідчень. І коли генеральна прокуратура та Міністерство юстиції Литви проаналізували зібрану інформацію, вони дійшли висновку, що хоча більшість злочинів було скоєно на території Білорусі, але певна кількість – ще й на території Литви. А Литва, на відміну від Білорусі, приєдналася до Римського статуту і є учасником Міжнародного кримінального суду.

Подивимося, як відреагує МКС на звернення Литви. Можу лише сказати, що це звернення до суду містило аналіз і твердження, що деякі порушення (ми, експерти, використовуємо саме це слово, оскільки ми не обвинувачення і не суд, а Вільнюс каже “злочини”) були скоєні не лише на території Білорусі – вони продовжились на території Литви, і тому юрисдикція Міжнародного кримінального суду для цих справ є і є обґрунтованою. Зараз матеріали, передані Литвою, досліджує прокурор Міжнародного кримінального суду, і якщо справу буде прийнято до розгляду, то така форма міжнародної юрисдикції може спрацювати. А наше завдання – збір фактів. Вони збираються, перевіряються і зберігаються таким чином, щоб бути доступними для розгляду в будь-якій формі судового процесу.

– Яка методологія вашої роботи?

– Ми працюємо на основі перевірки достовірності фактів, які отримуємо, із застосуванням критеріїв доведеності. Ми ніколи не опитуємо людей, які перебувають у Білорусі, – ми не можемо ставити їх під загрозу.

У нас є принцип “не нашкодь”, як у лікарів. Це теж частина нашої методології, але це не заважає нам у ситуації, що склалася, коли сотні тисяч людей виїхали з Білорусі.

Вони описують власні необґрунтовані затримання і ті, яким були свідками, розповідають детально про те, що з ними відбувалося після затримання. Вони надають медичні документи, постанови, які можуть бути і мають бути проаналізовані.

Двоє наших експертів російськомовні – я і професорка Моніка Платек із Польщі. І більшість наших розслідувачів теж російськомовні, вони працюють без перекладачів та експертів. Вони вивчають усі матеріали, які може надати жертва. Тож, повірте, методологія ґрунтується на перевірці достовірності фактів із дотриманням обов’язкового мінімального критерію доведеності. І, звісно, з цілою низкою обмежень: не розголосити, не нашкодити і зберегти всі докази в їх сукупності в офіційних базах даних. І ще багато інших доказів, про які, я вважаю, говорити передчасно.

-Півтора роки тому я розмовляла зі спецдоповідачем ООН щодо ситуації з правами людини в Білорусі Анаіс Марін, і вона сказала, що білоруська влада не визнає її мандат і відмовляється від будь-яких контактів. Ваш мандат, мабуть, вони тим більше не визнають?

– Не визнають, зрозуміло, і діють цим на шкоду собі. Адже ми завжди закликаємо їх до діалогу. Наш перший публічний виступ відбувся під час попередньої сесії Ради з прав людини ООН. Це був вересень, і ми тільки почали роботу за мандатом. Ми одразу запропонували співпрацю – хоча б теоретичні обговорення, круглі столи за участю інших країн. Але я бачу з їхнього боку повне нерозуміння природи переговорного права в царині прав людини. Як можна говорити про “внутрішню справу держави”, якщо є якісь універсальні права? Усім людством після Другої світової війни визнано універсальні права, які гарантують необхідний мінімум для дотримання фундаментальних прав. І якщо цього мінімуму не дотримуються – це зовсім не внутрішня справа держави. Це вже концепція міжнародного права, це наднаціональні питання.

Не можна, щоб гинули люди у в’язницях, а після цього не проводили розслідування, або не було б переконливих даних про те, яким чином людина втратила право на життя. У кожної держави є зобов’язання щодо права своїх громадян на життя.

А це означає, що якщо, наприклад, є якісь випадки необґрунтованих смертей, то держава зобов’язана провести належне об’єктивне розслідування. Не за всіма злочинами можна знайти винних, але ви маєте довести, що вжили всіх необхідних дій для того, щоб встановити істину. А якщо встановлено винних, то їх необхідно покарати, бо безкарність суперечить концепції позитивних зобов’язань держави, а ще – компенсувати всі види збитків, яких зазнала жертва. Ось і весь комплекс: розслідувати, встановити, покарати і компенсувати. Це відновлення прав жертви.

Синці на ногах чоловіка після звільнення з ізолятора в Мінську, 14 серпня 2020 року. Фото: Tatyana Zenkovich / EPA

– Якщо держава відмовляється виконувати свої зобов’язання, пов’язані з відновленням прав жертви, що робити жертві? Білорусьденонсувалафакультативний протокол до міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, і тепер її громадяни не можуть звертатися навіть до Комітету з прав людини ООН. Що їм залишається? Чекати Міжнародного кримінального суду, який десь далеко за обрієм, а своїм ордером на арешт ізраїльського прем’єра Нетаньягу, по-моєму, і зовсім себе дискредитував?

– Багато хто вважає, що відкладене правосуддя – це вже не правосуддя. Так, є речі, які ми поки що не можемо очікувати в найближчому майбутньому. Але пам’ятайте, що ситуація може змінитися в будь-який момент. І все, що нами зібрано, – це той обсяг матеріалу, який може вилитися в серйозне переслідування проти осіб, причетних до порушень прав людини і пов’язаних із ними злочинів.

Я не знаю, наскільки один акт Міжнародного кримінального суду міг абсолютно дискредитувати його. Я, наприклад, дуже поважаю Європейський суд з прав людини, але деякі його рішення викликають просто здивування. Але це не означає, що авторитет Європейського суду абсолютно ніякий. Тисячі людей знаходять там захист, і якісь окремі рішення, з якими ви або я не згодні, не можуть порушити значущість і ефективність цього механізму. Хоча люди, звісно, можуть помилятися.

Чи помилилися вони в ордері Нетаньяху? Я не буду судити про це. Це не мій предмет. Можливо, так. А можливо, і ні. Взагалі суд завжди ухвалює рішення, яке одній стороні обов’язково подобається, а іншій обов’язково не подобається. Утім, деякі суди примудряються ухвалити таке рішення, яке не подобається нікому. Проте говорити, що Міжнародний кримінальний суд втратив весь свій авторитет, – необґрунтовано. Це перебір.

Я не буду з вами сперечатися. Ви, до речі, маєте право на свою точку зору і на оцінку будь-якого суду, будь-якої діяльності і будь-якого рішення. Звичайно, чудово, коли суд жодного разу не ухвалив жодного рішення, яке применшувало б його авторитет. Але одне рішення і не може применшити авторитет усього суду. Так, працювати над репутацією необхідно, зокрема і ЄСПЛ, і МКС. Але я вважаю, що поки людство не створило більш ефективної системи.

– Ваша доповідь викликала дійсно бурхливу реакцію. На тлі всіх жахливих речей, які зараз відбуваються у світі, така увага до доповіді про ситуацію з правами людини в Білорусі виглядає дивовижно.

– Нічого дивного. Білорусь – дуже важлива для світової спільноти країна, особливо з огляду на нинішню геополітичну ситуацію. Я бачу, що те, що відбувається в Білорусі, важливе для всього світу. У дебати щодо доповіді записалися представники 53 країн. І це – зайвий доказ того, що ситуація в Білорусі хвилює світ. Білорусь – єдина європейська країна, що зберігає смертну кару.

За останні роки в Білорусі закрито 1200 громадських організацій. Тисячі людей сидять у в’язницях, сотні тисяч покинули країну і розбіглися по всіх країнах Європи, рятуючись від переслідування. І влада буде говорити, що це внутрішня справа Білорусі? Нічого собі внутрішні справи! Тисячі політв’язнів і сотні тисяч тих, хто виїхав, – це такі цифри, які говорять самі за себе.