Слідами серіалу «Юнацтво»: психолог - про найбільші жахи батьків підлітків

На стримінговій платформі Netflix вийшов кримінально-драматичний 4-серійний серіал "Юнацтво" (Adolescence). За лічені дні історія 13-річного школяра, якого звинувачують у вбивстві однокласниці, набула неймовірної популярності у всьому світі і лідирує за кількістю переглядів на платформі. 

Про що серіал? Батьки головного героя були впевнені, що з їхнім сином усе гаразд. Та коли одного разу до їхнього будинку увірвались озброєні поліцейські і повідомили шокованим батькам, що їхній син підозрюється у вбивстві, з цієї хвилини життя всієї родини змінилося назавжди… І саме це – одна з причин популярності серіалу, бо він відображає реалії підліткового життя.

Типова ситуація для родини з підлітками: дитина приходить додому зі школи, більш-менш нормально вчиться, можливо, одразу замикається у своїй кімнаті та годинами сидить за комп'ютером. З одного боку, батьки спокійні: ну сидить дитина, вікна на вулиці не б’є, не хуліганить – чого переживати? А з іншого – нас має турбувати питання: чим вона там займається? Так було і з головним героєм – начебто спокійно сидів за комп’ютером у своїй кімнаті. Але по ту сторону екрану був і булінг з боку однокласників, і якісь мережеві інфлюенсери, що промили йому мозок…

В який момент батькам варто насторожитись? На що потрібно звертати увагу, щоб не упустити дитину та уникнути можливого лиха? Про це Коротко про розповіла Анна Лівшиць, сімейний та кризовий психолог, супервізор, гештальт-терапевт, асоційований тренер НАГТУ, кандидат наук та мати двох підлітків. 

Якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, це вже "дзвіночок""

- Анно, от в серіалі «Юнацтво» батькам здавалось, що з дитиною все гаразд, а насправді за цим був цілий клубок проблем. Як у реальному житті можна цього уникнути? На які тривожні "дзвіночки" варто звертати увагу батькам?

- Фраза "нам здається, що все добре" для кожного означає щось своє. Батьки оцінюють стан дитини за своїми критеріями. Важливо розуміти, які критерії вони використовують. Хтось вважає, якщо дитина чисто одягнена і нагодована, то з нею все гаразд. А для когось важливо, щоб дитина ділилася своїми переживаннями, розповідала про те, як пройшов її день у школі, що їй сподобалося чи не сподобалося. Таким чином, уявлення про те, що "все добре", у кожного з батьків своє. І тут, мабуть, не варто обговорювати, чия точка зору правильніша. Важливо інше: на що звертати увагу.

- Наприклад, дитина не хоче розповідати батькам, як справи в школі, що вона відчуває, що її непокоїть. Хіба це нормально?

- Це залежить від того, як побудовані стосунки в конкретній родині. Якщо дитина завжди була відкрита до спілкування, ділилася своїми враженнями, розповідала про друзів, події в класі або свої захоплення, а потім раптом перестала це робити - це привід задуматися. Один день мовчання - не проблема, але якщо така поведінка триває кілька днів, варто звернути на це увагу. Наприклад, запитати: "Ти сьогодні у такому настрої, що не хочеш говорити? Може, розкажеш завтра?"

Якщо ви помічаєте зміни у поведінці дитини, це вже "дзвіночок". Наприклад, якщо раніше підліток охоче ділився новинами, а тепер мовчить, це привід придивитися до ситуації.

Якщо ж дитина ніколи не мала близького контакту з батьками, це серйозна проблема. Такий контакт потрібно вибудовувати з раннього віку, бажано від народження. 

Шкільний період - час дорослішання, і саме у цей момент важливо зміцнювати довіру. Якщо до підліткового віку контакт так і не налагоджений, сподіватися, що він з'явиться сам собою, не варто. Це потребує часу та зусиль.

- Тобто якщо дитина була відкрита і раптом замикається в собі, це тривожний сигнал. А що можуть зробити батьки, якщо дитина перестала ділитися своїми переживаннями?

- По-перше, варто унеможливити те, що мовчання дитини пов'язане з подіями в сім'ї. Наприклад, дитина могла образитися на щось, відчути себе незрозумілою або засудженою. У такому разі вона може дистанціюватися та перестати спілкуватися.

Щоб це перевірити, можна запитати: "Ти на мене сердишся? Або на тата? Може, це пов'язано з тим, що сталося в сім'ї?" Не варто одразу припускати, що причина криється поза сім'єю. Часто діти віддаляються саме через брак підтримки та розуміння з боку батьків, а також через надмірний контроль чи засудження.

І дуже важливо казати своїй дитині, незалежно від її віку, слова любові: «Донечко/Синочку, я тебе люблю» за будь-яких обставин. 

- Досить часто буває ситуація: дитина погано вчиться, і це є приводом для конфліктів. Як бути у такому разі? Бо навчання - це важливо, і не можна про це мовчати.

- Погана успішність не завжди має бути приводом для конфліктів, особливо якщо дитина має розуміння з батьками. Наприклад, вона може говорити: "Я хочу бути фізиком, тому мені не цікава іноземна література". У такому разі у нього будуть низькі оцінки з одних предметів і високі за тими, які йому цікаві.

На жаль, батьки частіше наголошують на невдачах, а не на успіхах. Вони бачать, що дитина не справляється з чимось, але не помічають, що в неї добре виходить. Це важливо виправити. Батькам варто хвалити дитину за її досягнення та підтримувати її інтереси, навіть якщо вони не збігаються з їхніми очікуваннями.

Багато поколінь, включаючи моє, виховувалися за принципом "батога". Нам наголошували, що ми робимо неправильно, але рідко звертали увагу на те, що у нас виходить добре. Цей підхід треба міняти.

Якщо дитина захоплюється спортом, танцями або, наприклад, айкідо, і це займає більшу частину його життя, то не дивно, що якісь шкільні предмети відходять на другий план. Це не означає, що дитині "нічого не цікаво". Просто її інтереси лежать в іншій площині.

Жертвами булінгу найчастіше стають діти, які не отримали належної безпеки та підтримки у сім'ї

- Батьки часто вважають, що їхня дитина - найкраща. Їм важко уявити, що вона може ображати інших дітей чи виявляти жорстокість. Чи потрібно це зрозуміти батькам, і як це зробити?

- Я завжди говорю своїм дітям чесно: найжорстокіші істоти на цій планеті, на жаль, – люди. Це важливо розуміти, щоб бути готовим як до своїх агресивних реакцій, так і до агресії інших. Ідеалізувати свою дитину чи себе - крайність, яка далека від реальності. Кожен з нас має різні сторони. Важливо бачити себе та своїх дітей ширше, розуміти, що ніхто з нас не є ідеальним. Ми можемо помилятися, підвищувати голос, забувати щось важливе. І це нормально.

Якщо хтось із батьків сам зробив помилку, важливо визнати це і вибачитися перед дитиною. Таким чином ми вчимо дітей визнавати свої помилки та розуміти, що ніхто не застрахований від промахів. Це важливий урок, який допоможе їм у житті. І важливо вміти вибачатися. Це стосується питання про те, чи може дитина бути агресивною або жорстокою і як із цим справлятися.

Жорстокість у дітей, як правило, проявляється тоді, коли вони бачать і відчувають її у своїй сім'ї. Якщо в сім'ї доброзичлива атмосфера, де немає засудження та жорстокості, якщо конфлікти, непорозуміння, помилки проговорюються, якщо батьки вміють вибачатися, сприймають дитину з її неідеальністю, з її іншим баченням, з її почуттями та не замовчують конфліктні ситуаціі, вірогідність, що їх діти будуть жорстоко себе поводити, досить мала. Діти будуть будувати контакт зі світом таким способом, який вони бачать в своїх родині. 

- У серіалі був показаний жах багатьох батьків: мама та тато вважали свого хлопчика добрим, а він здійснив жахливий вчинок. Виникає питання: чи можна запобігти сплескам агресії? Що потрібно робити, щоб не допускати таких крайнощів? Адже на дитину впливають не лише батьки, а й соціальні мережі, оточення, вона може стати жертвою булінгу тощо.

- Багато років тому проводилося наукове дослідження, яке показало: жертвами булінгу найчастіше стають діти, які самотні, які не отримали підтримки, сприйняття, уваги, довіри у своїй сім'ї. Це науково доведений факт. Діти, позбавлені емоційної підтримки, допомоги та сприйняття, діти, чиї базові потреби не задовольняються, виявляються найбільш вразливими. Саме вони найчастіше стають жертвами цькування.

Щоб цього уникнути, важливо підтримувати емоційний зв'язок із дитиною. Чому я наголошую на емоційному зв'язку? Тому що багато батьків схильні читати нотації, пояснювати, "як правильно" та "як має бути". Однак для підлітків такий підхід не працює. Вони просто закриваються.

Набагато ефективніше говорити з ними про свій різний досвід, в тому числі про свої помилки, свою неідеальність і обовязково про свої почуття. Так батьки стають ближчими до своїх дітей. Вони перестають ідеалізувати себе в очах дитини та у своїх очах. Думка про те, що "моя дитина ідеальна", далека від реальності. Ідеальних батьків та ідеальних дітей не існує.

Що стосується агресивної чи руйнівної поведінки, вона майже завжди пов'язана з афектом.

- Афект же теж не може виникнути на порожньому місці…

- Афект - це стан, який виникає, коли щось накопичується всередині. Ми не говоримо про клінічні розлади, а про те, як це відбувається у людей без психічних захворювань. Афект – результат тривалого стримування емоцій. Щось збирається, збирається, терпиться, терпиться, а потім вибухає. Цей вибух може бути спрямований назовні (істеричний або жорсткий прояв) або всередину себе (хвороби).

Щоб не доводити до афектів, важливо вчитися розрізняти свої емоційні стани. Наприклад, я сьогодні злюся. Чому це відбувається? Може, я злюсь, бо не встигла зробити щось вчасно через відключення електрики? Розуміння таких речей – частина емоційного інтелекту, який необхідний як батькам, так і дітям. Це найкраща профілактика афектів. Дитина повинна розуміти, що з нею відбувається, що вона почуває, чого хоче, чого не вистачає, в якому вона стані знаходиться і як собі може допомогти. Та обовʼязково мати безпечне середовище, щоб попросити про допомогу чи підтримку. 

- Як підтримувати довірливі стосунки? 

- Наприклад, важливо розмовляти з дитиною без засудження та зневаги. Не повинно бути розмов "згори донизу". Коли підліток відчуває приниження, бажання спілкуватися в нього може зникати. Увага і повага до нього є необхідними складовими контакту з підлітком. 

Наступний крок – саморегуляція, вміння керувати своїми емоціями. Цього можна досягти через близький контакт у сім'ї чи за допомогою роботи з психологом. Якщо батьки мають емоційний інтелект, вони можуть диференціювати та обробляти свої емоції ( при необхідності контейнувати) у спілкуванні з дитиною. А головне - розуміння, що за те, що я відчуваю і як я з цим обходжуся, відповідаю я як доросла людина. 

При спілкуванні краще використати форми ненасильницької комунікації у вигляді «побажань». Наприклад, сказати: "Я зараз дуже втомилася, і мені хотілося б, щоб на кухні було чисто".

Використовуючи емоційний інтелект у спілкуванні, батьки вчать дитину звертати увагу на свої емоції, розрізняти їх та керувати ними.

- Коли ми розуміємо свої емоції, сила їхнього впливу на нас зменшується?

- Саме так. Коли ми називаємо свої емоції, даємо ім'я, вони перестають бути чимось несвідомим і починають піддаватися нашому контролю. У нас з'являється вибір.

Наприклад, якщо я розумію, що злюся, я маю варіанти: побити подушку, побурчати собі під ніс або, скажімо, виплеснути емоції на когось. Але усвідомлення емоцій дозволяє вибрати більш конструктивний спосіб їхнього вираження. А головне - зрозуміти, яка потреба за ними стоїть, і мати вибір віднайти шлях до її вдоволення. 

Дайте зрозуміти дитині, що ви на її боці

- Ви кажете, щоб дитина не стала жертвою булінгу, потрібно підтримувати з нею емоційний зв'язок. А якщо батьки дізналися, що дитина вже стала жертвою цькування, як поводитись у такій ситуації?

- Насамперед, важливо поговорити з дитиною, дати їй зрозуміти, що ви на її боці, ви її підтримуєте і так не повинно бути. Дитина мусить знати, що ви будете її захищати, що вона не залишиться з цією проблемою одна.

Взагалі завдання батьків - навчити дитину розрізняти, що для неї корисно, а що ні. При необхідності звертатися за підтримкою і допомогою до інших, визнавати свої можливості та обмеження. Зрештою, мета батьків – навчити дитину жити без них. І, бажано, жити щасливо.

- Як бути, якщо дитині подобаються агресивні ігри чи дивиться сумнівні ролики про щось деструктивне?

- Потрібно прямо запитати: "Слухай, а чому тобі це цікаво? Що тебе приваблює?" Якщо відразу нападати на дитину із засудженням, вона закриється та ізолюється. Але якщо виявити щирий інтерес і увагу, вона, можливо, задумається: "Навіщо мені це?".

Нотації тут не допоможуть. Вони тільки призведуть до того, що дитина приховуватиме свої інтереси, закриватиметься в кімнаті та уникатиме спілкування, щоб її не засуджували.

Батькам важливо вчитися розмовляти з підлітком на рівних, не принижуючи його. Не варто постійно критикувати: "Що ти одягнув?", "Як виглядаєш?", "Чому не почистив зуби?" Натомість потрібно підбирати формулювання, які не звучать засуджувально чи зневажливо.

Звісно, ​​батьки повинні зберігати авторитет, але не давити ним. Авторитет варто використовувати лише тоді, коли це дійсно необхідно, і робити це так, щоби не створювати ілюзію ідеальності. Важливо тримати баланс.

- Зараз багато підлітків навчаються дистанційно, і ми не можемо повністю заборонити їм інтернет чи ігри. Виникає питання: як проконтролювати те, чим дитина займається – навчається вона чи сидить у якихось групах?

- Існують програми, які можуть обмежити час, проведений в інтернеті, або заблокувати певні сайти. Я сама використовую таку програму, щоб обмежити час, який мої діти проводять за ігровою приставкою, - не більше години на день. Ми обговорюємо це з дітьми, я пояснюю: "Якщо ти не можеш самостійно регулювати свій час, то програма допоможе тобі".

Нам іноді доводиться нагадувати дитині про її обов'язки. Наприклад, якщо вона захоплена своїми справами та забуває про час, мама може сказати: "Не забудь, у тебе репетитор увечері". Але якщо кожні 15 хвилин над дитиною стоїть бабуся і кричить: "Давай роби уроки!" - це викликає лише тиск та роздратування.

- Як поводитися, щоб дитина все ж таки робила уроки?

- Гарне питання. Спочатку варто зрозуміти, чому дитина не хоче їх робити. Можливо, їй щось не вдається, предмет видається надто складним або є проблема з викладачем. Тоді треба розібратися: "Що саме тобі складно? Де потрібна допомога? Може, варто змінити вчителя чи найняти репетитора?". 

Якщо предмет дається важко, можна знизити планку: нехай буде не "відмінно", а "добре". Головне - сісти та розібратися. Батьки мають пропонувати свою допомогу, але повинні робити це м'яко. Важливо показати дитині, що ви на її боці, але є речі, які потрібно зробити.

Конкурувати з гаджетами марно - краще розширити світ дитини

- Ще одна проблема: дитина може зазнати впливу якогось інфлюенсера в соцмережах, який підштовхує її до безрозсудних вчинків. Як захистити дітей від такого "промивання мозку"?

- На жаль, ми не можемо вплинути на інфлюенсерів – їх надто багато. Але ми можемо працювати над тим, щоб батьки залишалися деяким авторитетом для своєї дитини і підліток мав свої «фільтри» всередині. 

Важливо, щоб дитина поважала батьків і могла обговорювати з ними свої думки. Якщо вам здається, що щось небезпечно, не варто відразу заперечувати дитині: це не допоможе і може зробити гірше. Краще м'яко поставити це під сумнів, запитавши: "А як ти думаєш? Чому тобі це здається правильним?" Так ви змусите дитину замислитись.

Юнацький максималізм - це нормально, але важливо поступово виводити підлітка із крайнощів. Світ не чорно-білий, і дитина повинна мати простір для різних думок.

- Батькам важко конкурувати з інтернетом – там стільки цікавого для підлітка. Але ж повинен бути якийсь вихід, як відволікати дитину від гаджетів. Як до них достукатися?

- Конкурувати із гаджетами зараз дуже складно, якщо не сказати - неможливо. Але можна спробувати розширити світ дитини. Гаджети вже стали частиною нашої реальності, і повністю прибрати їх не вийде. Однак можна додати щось нове: спільні поїздки, подорожі, обговорення фільмів, книг, вистав чи подій. Батькам важливо знаходити час для таких моментів та шукати, чим зацікавити дитину і як ви б могли разом провести час. Ми не забираємо гаджети – ми додаємо нові інтереси.

- Ви говорили про авторитет батьків. Якщо батьки – авторитет, то все буде добре. Але що робити, якщо у підлітковому віці дитина ставить твій авторитет під сумнів? Це нормально чи потрібно якось повертати собі авторитет? 

- Завдання підліткового віку якраз у тому, щоб "скинути батьків із п'єдесталу". Якщо раніше батьки були ідеалізовані в очах дитини, то тепер вони можуть бути “демонізовані”. Чим більше батьки ідеалізувалися, тим більше підліток ними нехтуватиме. Це природний етап розвитку.

Якщо дитина ставить вашу думку під сумнів, це навіть добре. Отже, вона зможе критично ставитись і до думки інших людей. Це важливий крок до формування власного погляду на світ. Підлітки навчаються на своїх помилках та роблять висновки. Без цього вони не можуть стати самостійними.

- Але що робити, якщо дитина ставить під сумнів не лише думки батька, а й його авторитет загалом? Це також нормальний процес?

- Так, це нормально для підліткового віку, це є частиною завдання розвитку. Важливо, щоб дитина бачила світ не в чорно-білих тонах, а в його різноманітті. Наприклад, вона може помітити, що батько не вміє готувати, каша в нього пригорає, і він не дуже кулінар. Але при цьому батько відмінно ремонтує велосипеди - і йому, і сусідові, і всьому двору.

Дитина має бачити і плюси, і мінуси своїх батьків. І батьки можуть про це говорити. Наприклад, мама може сказати: "Я не дуже добре готую, натомість вмію вирішувати конфлікти та знаходити вихід зі складних ситуацій".

- Як ви вважаєте, чи може батько іноді перевіряти телефон дитини для свого душевного спокою? Я розумію, що це неетично та порушує кордони, але, можливо, це найменше зло?

- Батьки можуть попросити дитину: "Я дуже хвилююся, бо прочитала чи почула про щось тривожне. Могла б ти дати мені свій телефон, щоб я переконалася, що ти випадково не підписалася на щось подібне?" Це більш м'який та шанобливий підхід.

- А якщо дитина все одно відмовляється дати телефон?

- Якщо дитина не дає телефон, то брати його без дозволу – порушення кордонів. У такому разі треба буде чесно зізнатися: "Слухай, я взяла твій телефон, тому що мені було дуже страшно. Я знайшла щось тривожне, давай обговоримо це".

Або, якщо нічого серйозного не виявлено, просто перепросити: "Пробач, я взяла твій телефон, тому що хвилювалася". Після цього важливо витримати гнів підлітка та обговорити подію.

- До речі, про гнів... Як батькам давати собі раду з гнівом чи ігнором з боку підлітка?

- Якщо батьки емоційно зрілі, вони можуть витримувати такі емоції, справлятися з ними та сприймати їх. Якщо ні, їм варто попрацювати над собою з фахівцем. 

Усі ми можемо злитися, плакати, боятися, радіти чи соромитися – це нормально. Важливо розуміти, про що говорить той чи інший емоційний стан, яку потребу він відображає.

- Тобто батькам також потрібно звертати увагу на свій психічний стан. А чи є якісь ознаки, коли варто звернутися до фахівця, а коли можна впоратися самостійно?

- Якщо дитина втрачає емоційний зв'язок із батьками, це серйозний "дзвіночок". У такому разі варто замислитись про допомогу спеціаліста.

- Отже, щоб уникнути таких серйозних проблем, як у серіалі, потрібно підтримувати контакт з дитиною, не тиснути на неї та робити її світ різноманітнішим. Які б ще поради ви могли б дати батькам підлітків? Адже це справді дуже складний вік.

- Пам'ятайте, що ніхто не ідеальний. Підлітковий гнів минає. Розмовляйте з підлітком, але без засудження та нотацій. Говоріть із підтримкою, повагою та сприйняттям. Це - ключовий момент.

А головне - нагадуйте вголос собі і своєму "колючому" підлітку: «Я завжди дуже тебе люблю і ціную, що ти є в моєму житті». Бережіть любов і памʼятайте про її силу!