"Україна купила й оплатила своєю кров'ю три роки для Європи, але та не скористалася цим подарунком"

У "новому світі без порядку" немає союзів і союзників, є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жертвами такої політики, – каже викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій ПекарДії президента США Дональда Трампа свідчать про зміни світового порядку. Куди рухатиметься світ і хто вказуватиме напрям?– Традиційний світовий порядок, заснований на правилах і багатосторонніх домовленостях, закінчився. І це не примха однієї людини, а наслідок дії довгострокових трендів.У "новому світі без порядку" США не захищатимуть своїх союзників. У цьому світі немає взаємних зобов'язань, а старі договори можуть бути переглянуті в односторонньому порядку. Є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жертвами такої політики. Нові Сполучені Штати не хочуть стежити за порядком у світі. Вони не захищатимуть демократії, не поширюватимуть освіти, не розвиватимуть інституцій тощо. Нова Америка вірить у право сильного в мультиполярному світі.Ви кажете, що причина змін у світовій політиці – не в особистості Трампа, а в американському суспільстві. Які зміни відбулися всередині США?– Президент Дональд Трамп не є випадковістю. Він – втілення трендів, що наростали багато років. Американці обрали Трампа, бо ці тренди їх реально зачепили. Ось лише кілька основних:– ненависть до інституцій та істеблішменту, які відчуваються зверхніми, корумпованими, зосередженими на власних інтересах;– ненависть до постмодерного порядку денного з його пріоритетами політкоректності, інклюзивності, прав меншин, "політики ідентичності", кліматичних змін тощо, що викликає відчуття руйнування традиційних соціальних структур;– відчуття загрози через тиск технологічних змін, втрата орієнтиру американської мрії, соціальна фрустрація;– антиглобалізм, прагнення повернути робочі місця до США;– ізоляціонізм – небажання бути в ролі світового захисника цінностей, витрачати гроші на це, незважаючи на те, що вільна захищена торгівля є основою процвітання США;– експансіонізм у Західній півкулі, звідси всі ці претензії до Канади, Мексики, Панами, Гренландії;– ненависть до Європи, Канади й Австралії, які примудряються досягати вищого рівня життя: відчуття, що всі живуть за американський рахунок через незбалансовану торгівлю та менші витрати на безпеку;– зростання впливу великих корпорацій на політику через фінансування та лобіювання;– зміна ставлення до науки в умовах поширення альтернативних поглядів на світ та конспірологічних теорій.Нині вони прорвалися всі разом. Маємо справу з об'єктивною реальністю, а не із суб'єктивними вибриками. Персона лідера визначає конкретну форму проявів, але суть визначають тренди. Вони невблаганні. За ними стоять багатомільйонні організації й інтереси сотень мільйонів людей.Трамп робить рухи до зближення з Путіним. Чи можливе воно після того, як російська пропаганда роками ліпила із США ворога №1?– Російська пропаганда може продати своєму населенню що завгодно. Це блискуче описав Орвелл у "1984": ніхто не пам'ятає, з ким воювала його країна раніше, бо всі вважають, що вона завжди воювала з тим, із ким нині.Чи готова Європа протидіяти російській агресії?– Європа швидко прокидається. Рішення про створення й фінансування оборонного союзу, про відмову від закупівлі американських озброєнь ухвалюють так швидко, що за лічені тижні відбувся більший зсув, ніж за роки. Україна тривалий час намагалася пояснити ситуацію європейцям, але віцепрезиденту США у виступі на Мюнхенській безпековій конференції це вдалося за годину. Україна купила для Європи три роки, оплачені кров'ю, але та не скористалася цим подарунком. Це прикро, але важливіше те, що буде далі.Як у разі зближення США і РФ поведеться Китай?– Китай, з одного боку, втілює одну з основних цілей своєї політики – відірвати Європу від Америки. З іншого боку, нинішні зміни невигідні Китаю. Ідеться про торговельні війни, мілітаризацію Європи, про очевидні загрози режиму нерозповсюдження ядерної зброї – адже тепер кожна країна, що має агресивного сусіда, думатиме, що лише ядерна зброя захистить її від вторгнення.Бажання перезавантажити відносини з Росією на початку каденції характеризує політику кожної нової американської адміністрації – демократичної чи республіканської – в останні понад 20 років. Жодного разу це не вдалося, відносини лише погіршувалися, але знов і знов робиться та сама помилка.Ще більшою американською помилкою є намагання відірвати РФ від Китаю, щоб зблизити із Заходом і використати проти Китаю. Такий собі "зворотний Ніксон", що нагадує вдалу спробу експрезидента США Річарда Ніксона відірвати Китай від СРСР, але ж тоді відносини між Пекіном і Москвою вже були напружені. Нині маємо протилежну ситуацію: Китай та РФ нерозривно пов'язані – й нинішня війна призводить до суттєвого поглиблення російської залежності. Рівень інтеграції такий, що відірвати вже нічого не вдасться.У цих умовах пропозицію "хабарів" керівництва РФ Америці у вигляді великих економічних вигід від експлуатації російських ресурсів Китай розглядатиме як спробу васала втекти від пана. Наслідком буде подальша прискорена інтеграція, щоб такі втечі були неможливі.Як ви оцінюєте результати зустрічі української та американської делегацій у Саудівській Аравії?– Україна та США повернулися в дипломатичне русло переговорів та зробили перший крок до миру, притому Київ не поступився щодо своїх червоних ліній (юридичне визнання окупованих територій російськими, демілітаризація у вигляді обмеження розміру та озброєнь ЗСУ, "денацифікація" у вигляді повернення російських агентів в український інформаційний та політичний простір. – Країна). Америка також виграла: вона видається миротворцем та лідером процесу. Натомість Москва тепер у дипломатичному шпагаті, на момент цього інтерв'ю ще не зрозуміло, як воно далі буде.Погано те, що США все ще розглядають Україну як частину великої всеохопної угоди з РФ, тож нами торгуватимуть.Якого миру прагне Трамп?– Будь-якого, аби якнайшвидше. Його влаштує і нетривале перемир'я, аби лише він видавався великим переговорником і миротворцем. Попервах здавалося, що капітуляція України на умовах Путіна повністю влаштовує американську адміністрацію. Але стійка позиція українського політичного керівництва й українського суспільства показала, що це неможливо.Тут треба зазначити, що Україну та її прагнення досить слабко розуміють на Заході. Чимало людей не може втямити, навіщо Україна віддає життя своїх кращих синів і дочок за зруйновані, сплюндровані території.Це відображає повне нерозуміння Заходом цілей війни з обох боків. Чимало аналітиків, дипломатів, політичних лідерів упевнені, що РФ воює за території, які вважає своїми. Віддати їм ці території, та й кінець війні. Вони не розуміють, що мета Кремля не території, а знищення української державності й ідентичності. Вони не розуміють, що РФ не зупиниться, рушить далі на захід. До заяв Путіна про відновлення світового порядку часів СРСР ніхто не ставиться серйозно. Лише тепер найближчі до РФ та, відповідно, найбільш загрожені країни Центральної та Північної Європи починають розуміти, що все серйозно.Відповідно, мета війни для України – збереження держави й нації. Капітуляція для нас не вихід, бо означає смерть.Чимало західних лідерів має перед очима приклад Другої світової війни, коли Париж капітулював, щоб зберегти життя французів. Але ж метою нацистського райху було виведення Франції з війни й отримання контролю над її промисловістю, а не знищення всіх французів чи перетворення їх на німців. Смерть чигала лише на французьких євреїв, решта могла залишатися живою та бути собою.Російсько-українська війна має екзистенційний характер. Тут більше підходить інша історична аналогія, відображена в цитаті ізраїльської прем'єрки Ґолди Меїр: "Ми маємо намір залишитися живими. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це не те питання, яке залишає багато можливостей для компромісу".Що буде з НАТО в разі виходу з нього США? Чи зможе в такому разі об'єднана Європа створити нову ефективну систему безпеки?– Так чи так Європі потрібен оборонний союз, і його перші обриси ми вже бачимо. Європейська економіка має достатньо ресурсів для власної безпеки, включаючи можливості виробництва. Водночас дві країни ЄС мають ядерну зброю, а для Німеччини її створення не є значною проблемою.Україна нарешті усвідомлює, що її головні союзники – в Європі. Але і Європі час усвідомити, що їй потрібна Україна як щит. Ми маємо найбільшу армію на континенті, єдину армію, яка може стримувати РФ, яка вміє вести сучасну високотехнологічну війну.Європа потрібна Україні як тил, як джерело фінансової підтримки, зброї, технологій, інвестицій, політичної та моральної підтримки. Ми приречені бути разом.Європа без України не виживе. Україна не виживе без Європи. Ми в одному човні – або разом випливемо, або разом потонемо.Чому Вашингтон проти вступу України в НАТО?– Річ не в тому, що США скептичні щодо України, а в тому, що вони скептичні щодо НАТО.Ніхто не каже вголос, але всі підозрюють, що НАТО не працює. Очевидно, Альянс працює як військовий механізм: уміння десятків національних армій і флотів співпрацювати на рівні штабів та підрозділів є унікальною спроможністю, яку неможливо переоцінити. Водночас НАТО як політичний механізм викликає чимало підозр: чи не буде єдиною реакцією на напад на Європу "велике занепокоєння" США?Тому я не ставився би серйозно нині до заборони Україні вступати в НАТО. Подивимося, що буде за кілька років.Чому адміністрація Трампа вважає Україну перепоною для досягнення ідей США?– Україна нині заважає США досягти двох важливих стратегічних цілей. По-перше, ослабити Європу, щоб вона стала роз'єднаною, не перетворилася на центр сили. Адже у світі права сильного що менше центрів сили, то краще. По-друге, посилити РФ, щоб вона не розвалилася й можна було використати її проти Китаю. Тож Україна є прикрою перешкодою, яка має бути покарана. Нам доведеться докласти чимало зусиль, щоб довести хибність цієї картини. І якщо першу з двох помилок варто залишити європейцям, то друга – переважно наше завдання. Мусимо довести, що знаємо РФ краще за американців, які спираються на свої багатолітні "російські студії", що дають сильно викривлену москвоцентричну картину. Мусимо довести, що РФ – колоніальна імперія, яка не має іншого майбутнього, крім агресивних воєн чи розпаду. Бо демократичний розвиток в імперії неможливий.Ми розуміємо, що будь-який мир із РФ – тимчасовий, доки вона зберігає спроможність воювати. Імперія повертатиметься знову, усунувши попередні помилки, щоб остаточно вирішити "українське питання". Але це буде згодом, а тим часом Трамп може отримати Нобелівську премію й увійти в історію як великий миротворець. Такі випадки, коли лаври діставалися за короткочасне припинення війн, непоодинокі в історії ХХ століття.Який має бути вихід із цієї війни, щоб Україна збереглась і була в безпеці?– Відповідь на це запитання дає Маніфест сталого миру, укладений десятками українських філософів, дипломатів, військових, економістів тощо на початку 2023 року. Україна буде в безпеці лише тоді, коли імперія припинить своє існування.Сьогодні це здається фантастикою, але імперії не вічні. Ще 100 років тому світ складався переважно з імперій, а нині більшості не існує. Можна сказати, що РФ – остання велика імперія, такий собі останній динозавр, який живиться кров'ю інших, щоб подовжити своє нікчемне життя.Російська імперія розпадалася двічі в ХХ столітті – 1917 року, коли отримали свободу Польща й Фінляндія, та ненадовго країни Балтії, а також 1991 року. Розпадеться і втретє, адже війна надзвичайно ослаблює всі імперські "скрєпи". Це передусім економічні механізми перерозподілу бюджетів, страх перед силовиками, а також спільна ідентичність, спільна ідеологія, кар'єрний шлях регіональних чиновників тощо. Коли зв'язки послаблюються, потрібна лише якась ключова подія, щоб почався швидкий розпад. Це не обов'язково буде скоро, але це невідворотно. Як кажуть, імперія розпадається повільно, а потім раптово. Згадайте розпад СРСР протягом лише одного 1991 року або нещодавнє падіння режиму Асадів у Сирії – 53-річне правління завершилося менш ніж за два тижні.Розуміючи ключову вразливість РФ – її імперський характер, ми з друзями ще в перші дні повномасштабної війни створили рух, який нині оформлений як громадська організація "Деколонізація". Наша мета – прискорити процес розпаду РФ, а отже, настання сталого миру.Ідея деколонізації РФ за три роки, зокрема й нашими зусиллями, але передусім зусиллями ЗСУ, перетворилася з маргінальної на мейнстрим, основний потік міжнародної політики. Жодна велика міжнародна конференція не обходиться тепер без обговорення деколонізації РФ, жоден серйозний аналітичний центр не може обійти цю тему. У першій половині 2024-го резолюції Європарламенту, ПАРЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ визначили, що деколонізація, деімперіалізація РФ є єдиним шляхом до демократичного розвитку та сталого миру. Це довгий шлях, але процес набув незворотності.Водночас важливо, яка Україна буде після війни. Чи вдасться повністю відновити здобутки демократії, згорнуті під час воєнного стану, та ще й у світі, в якому демократія вже не видається для багатьох великою цінністю? Чи вдасться відновити й примножити людський капітал – основу для існування української нації й економіки? Відповіддю на ці й інші запитання є прискорена європейська інтеграція, яка вимагає демократичних реформ та економічної свободи. Хоч би яке буде майбутнє ЄС, ми залишаємося європейцями, і цей вибір обіцяє нам утілення наших прагнень.Передплатити журнал "Країна"