Біблійні велетні чи предки китайців? Які таємниці приховують загадкові денисівці

"У пустелі на заході Індії експедицією National Geographic було знайдено скелет двадцятиметрової людини. Місця розкопок того ж дня взяла в оточення індійська армія, а дані про розкопки — засекречені таємним світовим урядом". Матеріали подібного змісту періодично з’являлися в ЗМІ на початку і в середині 2000-х років, і, як нескладно здогадатися, були не більше ніж байкою, щоб зібрати більше "хайпа".

Однак ідея існування "гігантських людей" досі не дає спокою конспірологам, через що тема знову почала з’являтися в "дуже специфічній" літературі, а докучливі рекламні банери з фразами в стилі "вчені в шоці і все приховують" продовжують лізти в очі на сайтах сумнівного змісту. При цьому у міфічних гігантів навіть з’явилося ім’я — денисівці.

Ну, принаймні денисівці справді існували. Однак давайте "відокремимо зерна від полови".

Ким вони були?

Свою назву цей вид стародавніх людей отримав через те, що їхні останки вперше знайшли у Денисовій печері Алтаї (Росія). Однак вважається, що їхній ареал проживання міг простягатися через весь Китай і до Індокитайського півострова.

Принаймні їхні останки знаходили в Тибеті і Лаосі, що може натякнути на те, що поширені вони були дуже широко, а основна їхня частина проживала зовсім не в Росії, а в Китаї. Або навіть ще південніше. Наприклад, деякі вчені припускають, що денисівці могли навіть колонізувати Нову Гвінею.

Проблема в тому, що для формування скам’янілостей повинні бути дотримані практично ідеальні умови, а чого кістки (і особливо ДНК) не люблять, так це вологи та тепла. І саме вологи та тепла на сході та півдні Азії вистачає з лишком.

Тому матеріальних знахідок денисівців у вчених дуже мало — кілька фрагментів кісток, фаланга пальця, шматок щелепи та кілька зубів.

Детальний аналіз показує, що останки дійсно могли належати якомусь високорослому виду людини з масивною статурою. Згідно з припущеннями, їх зріст становив в середньому 175-185 см, що суттєво вище за неандертальців (165-170 см) і навіть ранніх людей сучасної будови (170-180 см для чоловіків). Багато, але до двадцятиметрових гігантів явно далеко.

Варто врахувати, що ця оцінка базується на розрахунку пропорцій знайдених частин тіла, а цей метод може давати дуже неточні результати. Простіше кажучи, немає жодних реальних підтверджень того, що вони справді були високими.

Датування останків дозволяють встановити, що жили денисівці десь у період від 285 до 50 тисяч років тому. За більш ліберальними оцінками, вони зникли десь 25 тисяч років тому. У будь-якому разі, денисівці бачили і неандертальців, і наших безпосередніх предків.

По суті, більшість знань про цих архаїчних людей йде з аналізу ДНК одного зі знайдених зубів. Це, наприклад, дозволило зрозуміти, що денисівці відокремилися від неандертальців десь 640 тисяч років тому. Тобто їхня історія може починатися набагато раніше, ніж ми можемо припустити. Але знову ж таки, підтвердити це складно через відсутність археологічних знахідок.

Для порівняння, наші предки та неандертальці розійшлися десь 800 тисяч років тому, а це означає, що денисівці ближчі до неандертальців, ніж до нас.

Хоча сам вид давно вимер, але його спадщина продовжує жити й зараз. Близько 5% денисівської ДНК досі можна знайти у сучасних меланезійцях та австралійських аборигенах. Це наочне свідчення того, що наші далекі пращури "близько дружили" не лише з неандертальцями, а й із денисівцями.

Втім, неандертальці у цьому плані теж не кращі. Так, у тій же Денисовій печері у 2012 році було знайдено кістку 13-річної дівчинки "Денні", що жила 90 тисяч років тому, яка виявилася нащадком матері-неандертальця та батька-денисовця.

Ще раз — вчені знайшли прямий доказ того, що різні види людини розмножувалися один з одним. І на момент написання матеріалу це була єдина у світі знахідка останків гібрида у першому поколінні. Погодьтеся, виглядає більш солідно, ніж якісь крихітні відсотки генів із ДНК.

Крім кісток у печері було також знайдено кам’яні та кістяні інструменти. Це дозволяє говорити, що у своєму розвитку денисівці не сильно відставали від "сапієнсів" того часу.

Звідки стільки містики?

Разом з інструментами у Денисовій печері також було знайдено й прикраси. Наприклад, браслет віком близько 40 тисяч років із каменю з отвором для нитки, до речі, найстаріший у світі. Аналіз показав, що дірочку просвердлили свердлом на високій швидкості (!), Що було надзвичайно прогресивною технологією за мірками тих часів.

Також там було знайдено кістяні голки. Теж найстаріші у світі.

І якщо ви вже уявили стародавніх людей, які на цілі епохи випередили у розвитку своїх сучасників, то не варто поспішати з висновками. Адже вчені не мають доказів того, що денисівці населяли цю печеру після позначки у 55 тисяч років тому. Артефакти з’явилися приблизно на 15 тисяч років пізніше, а створити їх цілком могли люди нашого виду.

Через вже згадану рідкість останків, денисівців описували не за знахідками, а з вивчення ДНК. Це призвело до того, що деякі вчені закликають поки не поспішати з виділенням для них статусу окремого виду та пропонують залишити їх як місцевий різновид неандертальців. Тому для них досі навіть немає офіційної наукової назви.

Окремо варто згадати і особливості археології в регіоні. Китайські вчені мають практику називати новим видом кожну нову знахідку, яка чимось відрізняється від інших (для пост-СРСР це також характерно). Водночас на Заході намагаються не ускладнювати те, що ускладнення не потребує, і зараховують до одного виду останки людей навіть зі значними відмінностями. Тож у науковій спільноті до знахідок чергового китайського Homo juluensis ставляться з легкою обережністю.

Крім того, в Піднебесній періодично висуваються теорії походження сучасних людей з Китаю, щоб додати більше приводів для гордості за свою історію (так, "трипільські протоукри" пішли курити в сторонці).

На цьому регіональні проблеми не закінчуються. Річ у тому, що навіть у давнину територія Китаю та Південно-Східної Азії відрізнялася теплим кліматом, доступністю ресурсів та великими просторами для життя спільнот мисливців та збирачів. Це призводило до того, що в цьому регіоні одночасно співіснували "сапієнси", денисівці та, можливо, неандертальці. А компанію їм складали набагато древніші види, на кшталт Homo erectus, які завзято відмовлялися вимирати навіть попри те, що їм на той час виповнилося майже два мільйони років.

Враховуючи схильність древніх людей до розмноження з близькими видами і погану збережність останків через вологий клімат, археологи зараз мають купу розрізнених фрагментів кісток, без збереженої ДНК, і не схожих один на одного. Так що вже зараз існує добрий десяток китайських "нових видів", описаних по дуже дрібних частинах скелета, які можуть бути дійсно новими видами, локальними варіаціями існуючих або дивними гібридами.

Для стислості все це можна описати простою фразою: там кілька сотень тисяч років творилася якась чортівня і всю правду ми можемо ніколи не дізнатись.

Ким вони не були?

Ну, а що там з двадцятиметровими (або хоча б триметровими) гігантами? З пояснення вище, напевно, вже зрозуміло, що денисівці такими не були.

Згадана на початку статті "експедиція National Geographic" також ніколи не відбувалася. А фотографію з газет під назвою "Повернення в долину гігантів" було створено користувачем мережі під псевдонімом IronKite у 2002 році для участі в конкурсі комп’ютерної графіки.

І якщо в епоху повільного інтернету створення подібних фото-фейків вимагало як мінімум наявності рук із правильного місця, то в епоху генеративних моделей штучного інтелекту якісь навички вже не потрібні. Тепер практично будь-хто може створити ролик, де триметрові гіганти будують піраміди.

Але є у цьому світі й стабільність. І яскравим прикладом цього є британський фанат альтернативної історії та авторитетний серед таких же любителів конспірології письменник Ендрю Коллінз, який "тішить" своєю творчістю з кінця 80-х років.

Спочатку він починав із розповідей про свій досвід пізнання окультних вчень та паранормальних явищ, а потім вирушив шукати НЛО та зелених чоловічків на задньому дворику. Однак у якийсь момент його понесло у вивчення давнини та пошуки Атлантиди, де його шлях перетнувся з денисівцями.

Остання його книга на цю тему, "Denisovan Origins" ("Походження Денисівців"), вийшла у 2019 році, тобто зовсім недавно. Саме в ній автор висловлює думку, що ці архаїчні люди надихнули "сапієнсів" на створення образів давньогрецьких титанів або біблійних нефілімів.

У цій же книзі Коллінз висловлює думку, що денисівці мали високорозвинену цивілізацію, вміли орієнтуватися по зіркам та передали знання про космос людям сучасного типу.

Мало того, саме спадщину денисівців він пов’язує з появою Гебеклі-Тепе — стародавнього мегалітичного комплексу в сучасній Туреччині, який був збудований приблизно 12 тисяч років тому.

Те, що Гебеклі-Тепе від останніх денисівців відокремлюють десятки тисяч років та широкі простори Азії, автора не збентежило. Тому "втрачені цивілізації денисівців" він знаходив навіть у Північній Америці.

На чому базуються усі ці висновки? Відповісти можна одним словом: фантазія.

Закінчити цей матеріал хотілося б на дещо відстороненій ноті. В 1520 році хроніст експедиції Фернана Магеллана Антоніо Пігафетта розповів, що під час висадки в Патагонії (Аргентина) члени екіпажу зустріли "триметрових гігантів", яким іспанці доходили лише до пояса.

Справді, чоловіки з місцевих племен були високорослими та сягали 180-190 сантиметрів. Це майже на лінійку вище, ніж браві конкістадори з їх 160-165 см. Все, що залишалося, це трохи перебільшити.

"Страшно. Дуже страшно. Ми не знаємо, що це таке. Якби ми знали що це, ми не знаємо", — мем сучасної інтернет-культури.