Транзит російського газу — ціна миру чи нова загроза?

Останнім часом активно обговорюється питання поновлення поставок російського газу в Європу як частини домовленостей про припинення вогню в Україні. Технічно це зробити нескладно, бо українська ГТС усе ще може транспортувати з РФ у Європу до 100 млрд кубометрів газу на рік. Але на яких умовах Україна може погодитися на це після зупинки бойових дій?

Майже три місяці відсутності транзиту російського газу через Україну показали, що Європа вже цілком здатна обійтися без додаткових обсягів цього газу, які раніше надходили через Україну (15 млрд кубометрів 2024 року). Навіть такий активний лобіст продовження транзиту, як Словаччина, змушений був визнати, що технічних обмежень для поставок необхідного обсягу неросійського газу в цю країну немає, а уряд Фіцо просто не хоче змиритися із втратою доходу у 500 млн дол. від транзиту російського газу, який раніше надходив через Україну.

Однак у пресі постійно мусують чутки про можливе поновлення поставок російського газу в Євросоюз або через «Північний потік», або через Україну. Такі обговорення пов'язують із переговорами про припинення вогню в Україні й можливими умовами Москви щодо поступового зняття санкцій із РФ у разі зупинення бойових дій у нашій країні.

Очевидно, що Росія вкрай зацікавлена в поновленні поставок на преміальний європейський ринок газу. Із 2021 року вона втратила понад 100 млрд кубометрів річного експорту газу в Європу, що підкосило фінансове становище «Газпрому». Відчайдушні спроби цієї російської компанії переспрямувати експорт газу в країни Центральної Азії та Китай не дали великого фінансового результату, бо ціни там в 2–2,5 разу нижчі за європейські, та й технічні можливості експортувати через трубопроводи обмежені, а можливості експортувати у вигляді СПГ у РФ незначні через санкції США. Через таку складну фінансову ситуацію російський уряд мусив почати підвищувати ціни для внутрішніх споживачів газу, що призвело до того, що газ у РФ уперше став коштувати дорожче, ніж у США (90 дол. за тисячу кубометрів у РФ проти 80 дол. за аналогічний обсяг у США).

Попит залежатиме від ціни, запропонованої «Газпромом». Нині російський монополіст продає газ Білорусі по 130 дол. за тисячу кубометрів, Китаю — по 220 дол., Європі теоретично — по 250–300 доларів, як було до 2021 року, бо собівартість зросла не дуже. Нині Росія може швидко запропонувати Євросоюзу 80–100 млрд кубометрів газу на рік із частини раніше закритих через зниження попиту свердловин (до 2021 року поставки газу з РФ у Європу досягали 150 млрд кубометрів).

Крім цього, Кремлю важливо зберегти свій вплив на політичні процеси всередині Європи через експортні доходи. Угорщина й Словаччина — яскраві представники результатів такого впливу.

Путін і низка крайніх правих німецьких політиків постійно порушують питання про поновлення поставок російського газу в Німеччину через уцілілу гілку «Північного потоку» (27,5 млрд кубометрів на рік). Але офіційна влада Німеччини виключає таку можливість. Ба більше, влада інших північноєвропейських країн, а також Польщі й країн Балтії виступає категорично проти поновлення транзиту «Північним потоком», побоюючись підвищення мілітаризації Балтійського моря. Очевидно, що й Словаччина буде проти поновлення роботи «Північного потоку», бо це не поверне їй транзитних доходів. Поновлення транзиту через Польщу також малоймовірне і через політичні мотиви, і через технічні, бо газопровід Ямал—Європа вже майже повністю інтегрований у роботу польської ГТС.

Тому єдиним можливим маршрутом поновлення поставок російського газу в ЄС залишається Україна, ГТС якої все ще можна транспортувати до 100 млрд кубометрів російського газу на рік.

Офіційні особи Європейської комісії та більшості країн ЄС, з одного боку, не підтримують ідеї поновлення транзиту газу через Україну, але з іншого — Євросоюз досі не запровадив санкцій проти російського трубного газу й СПГ, що дає змогу РФ зберігати значну частку на європейському ринку. Єврокомісія постійно підтверджує свою прихильність до плану повної відмови від російського газу до 2027 року, й уже цього місяця заплановано представити дорожню карту цього процесу. Тому в рамках мирних переговорів не можна виключити згоди ЄК на поновлення транзиту газу з РФ в обмеженому обсязі на обмежений термін (до 2027 року), що також дасть можливість Євросоюзу дочекатися виходу на ринок нових значних обсягів американського, канадського й катарського СПГ, очікуваних у 2026–2028 роках.

Безсумнівно, важливу роль відіграватиме позиція США. З одного боку, чинна адміністрація Трампа постійно вимагає від країн ЄС збільшити обсяги закупівель американського СПГ, тому складно собі уявити, що в Штатах позитивно сприймуть ідею значного збільшення Європою імпорту газу з РФ, — усе ж таки конкуренція. Але з іншого — заради мирної угоди Трамп може погодитися на поновлення незначних обсягів імпорту, до 15 млрд кубометрів, бо це може мати обмежений вплив на експорт американського СПГ у Європу.

Що стосується України, то 400–600 млн дол. щорічного доходу від транзиту російського газу не є для неї чимсь критично привабливим. Тому питання поновлення транзиту газу слід розглядати в ширшому контексті домовленостей про припинення вогню і встановлення довгострокового миру.

Продовження транзиту російської нафти та його поновлення через українську територію в Європу дозволить РФ заробляти до 12 млрд дол. щорічно. Відповідно, Україна має право розраховувати не тільки на транзитні платежі в розмірі 200 млн дол. за транспортування нафти й 400–600 млн дол. — газу, але й на додаткові вагомі поступки з боку РФ.

По-перше, Україна повинна одержати контроль над ЗАЕС (потужністю 6 ГВт), що дасть їй можливість збалансувати свою енергосистему, значну частину якої знищено російськими ракетами й дронами, а також позбутися імпорту електроенергії з ЄС, на який країна щороку витрачає сотні мільйонів доларів. Важливо зауважити, що для РФ контроль над ЗАЕС не має великого економічного значення, бо вона не зможе запустити в роботу станцію, бо для цього треба відновити Каховське водосховище, що неможливо без згоди України.

По-друге, Україна має право вимагати одержувати 15–20% від експорту нафти й газу (у грошовому або натуральному вигляді) як податок на транзит. Ці кошти надходили б до спеціального фонду бюджету України на відновлення українських енергетики і нафтогазовидобутку, знищених у результаті російських атак. Зазначений відсоток адекватний, тому що відображає існуючі наразі дисконт на російську нафту Urals (14,3 дол./бар. при ціні 60,8 дол./бар.), а також дисконт на російський газ.

Щоб обмежити вплив «Газпрому» на ринок газу ЄС, а також на політичні процеси всередині Європи, Єврокомісія зі свого боку має додатково наполягати на таких умовах:

1) обмежити обсяги імпорту російського газу (як для всього Союзу, так і для конкретної країни), щоб не допустити відновлення залежності країн ЄС від поставок із РФ;

2) здійснювати об'єднані закупівлі газу (можливо, у рамках ініціативи AggregateEU), а точка передачі газу європейським покупцям має бути на кордоні Україна—РФ. Це дозволить унеможливити для «Газпрому» встановлювати політично мотивовані ціни на газ для лояльних країн і енергетичних компаній.

Теоретично можна повернутися до ідеї створення міжнародного консорціуму для управління українською ГТС за участі американських і європейських компаній, щоб підвищити довіру європейських трейдерів до транзиту через Україну.