/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F382d58b4f96791bd4700b452988a63f8.jpg)
Вашингтон та Москва – 300 років дружби: чому США підігрують Росії у війні з Україною
Фокус дослiдив партнерство Москви та Вашингтона в часи російсько-японської війни та Суецької кризи, пiдписання Угоди про Аляску та Каліфорнію та низку інших епізодів. Ці дві країни ніколи не воювали між собою, а навпаки досить часто виступали союзниками у критичні моменти.
У масовій свідомості вкоренився стереотип, наче США та Росія – одвічні вороги. Насправді це — не більше, ніж пропагандистський наратив. І мова йде не лише про дві світові війни, а й про більш локальні, буденні альянси навіть у часи Холодної війни.
Протистояння Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації є по-справжньому епічним: у прямому значенні слова. В часи Холодної війни ключову роль грала пропаганда (на те вона й "холодна" війна), і з обох сторін було здійснено достатньо кроків, щоб перетворити це протистояння у по-справжньому глобальне — від космічної програми до конкуренції між продукцією Pepsi та Coca-Cola та радянською газованою водою "Байкал", "Тархун" тощо.
США та СРСР на грані реальних бойових дій
Усім відомо про Карибську кризу, проте в ретроспективi стає видно: це була лише гра мускулами. Найближче наддержави підійшли до небезпечної грані під час кампаній у В’єтнамі та Афганістані, коли вони справді постачали летальну зброю й війська, ще й несли реальні людські втрати (США у В’єтнамі — 58 220 загиблих, 303 644 поранених, СРСР в Афганiстанi — 15 052 убитих, 53 753 поранених). Ймовірно ця грань була перейдена i у Корейській війні, коли під корейськими символами справжню участь у бойових діях брала радянська авіація (офіційного підтвердження цьому так і не було, проте свiдоцтва є).
Непереложний (хоча й дивуючий) історичний факт з американо-радянських відносин – це те, що повноцінної війни між цими державами ніколи (!) не було. А Холодна війна – це лише епізод у понад двохсотрічній історії дипломатичних відносин між США та російськими державами (у трьох різних форматах – імперії, Радянського Союзу та федерації).
Усім відома співпраця між Вашингтоном та Москвою в рамках антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни, тому на ній детально зупинятися немає сенсу. У Першiй світовiй війні співпраця виявилася "заочною": США так повноцінно і не приєдналися до Антанти, натомість виступили "на її боці". На той час у Росії вже вирувала революція і її участь у війні була інерційною. Проте в історії були більш цікаві факти значно інтенсивнішої співпраці Росії і Америки.
Петербург проти Лондону, або Чому козаки не побували в Америці
Почнемо з того, хитрі дипломатичні дії Росії посприяли самій американській війні за незалежність. Російська імператриця Катерина обіцяла британському королю Георгу підтримку, яка могла полягати навіть у відрядженні 20 тисяч російських військ на придушення повстання (відзначимо, що Росія часто надавала такого типу допомогу дружнім країнам). Тож картина, за якої запорізькі козаки рубають американських патріотів могла стати цілком реальною (саме в цей період вирішувалася доля Запорізької Січі, яка врешті була зруйнована імперськими військами).
Проте у Петербурзі вирішили, що ослаблення Великої Британії буде більш вигідне Росії й зрештою відмовили Лондону у допомозі. Цей дипломатичний маневр затримав формування карального конкурсу, що зрештою був сформований із німецьких найманців на кілька місяців пізніше, що дало додатковий час патріотам (так називали себе американські повстанці).
Потім Росія навіть намагалася сформувати антибританську коаліцію з ціллю змусити Лондон піти на поступки повстанцям, які зазнавали поразок від британських експедиційних військ. Такі дії підштовхнули Лондон відмовитися від переговорів, піти ва-банк та врешті програти цю війну бунтівним колоніям.
Від дипломатії до медицини: бурхливе століття співпраці
Після встановлення у 1803 році дипломатичних відносин між державами відбувалася більш пряма та інтенсивна співпраця. Так, у 1820-1821 роках США намагалися залучити саме Російську імперію у якості третейського судді в арбітражі щодо останнього мирного договору із Великою Британією.
У Петербурзі підтримали ініціативу Вашингтона про обмеження втручання європейців в американські справи у 1823 році — "доктрина Монро". Росії, яка сама не мала ефективної стратегії використання американських колоній (позбулася своїх володінь на континенті у 1868 році, про що нижче) було вигідно таким чином послаблювати конкурентів, в основному Велику Британію, які намагалися витискувати максимум зі своїх заокеанських володінь. Вашингтон же ж таким чином окреслював свої амбіції щодо регіонального лідерства, які країні ділових людей вдалося реалізувати до кінця століття.
Упродовж ХІХ століття США та Росія тісно співпрацювали у галузях промисловості та технологій. Американці допомагали росіянам розбудовувати інфраструктуру (практично саме американцями була прокладена залізнична лінія між Москвою та Санкт-Петербургом у 40-х роках ХІХ століття), будували військові кораблі для російського флоту після Кримської війни, допомагали подолати голод в імперії у 90-х роках ХІХ століття.
Важливо відзначити американську допомогу російській армії у Кримській війні 1853-1856 років. Американські випускники Сорбонни записалися у російську армію (яка воювала, зокрема, й проти Франції!) в якості військових медиків. Професійна лікарська допомога та сприяння у забезпеченні польових госпіталів медикаментів відіграла суттєву роль в допомозі пораненим солдатам.
Вже через кілька років Росія віддячила Сполученим Штатам, коли зiрвала підтримку європейськими державами сепаратистських конфедеративних штатів Америки — i таким чином полегшила перемогу північних штатів у громадянській війні 1861-1865 років.
А як щодо Аляски?
Окремо слід згадати угоду купівлі-продажу Аляски. Вона виявилося вигідною обидвом сторонам, але також була направлена проти Великої Британії — її берегова лінія таким чином опинилася закутою між американськими володіннями.
Тож, підсумовуючи російсько-американські відносини упродовж ХІХ століття, можна констатувати: Росія була найдружнішою для США серед країн Європи і часто у конфліктах останньої з іншими європейськими державами США у різних формах ставали на бік Росії.
Російсько-японська війна: США зберігають для Росії обличчя i острiв Сахалiн
Ще цікавіше ситуація розвивалася у ХХ столітті. Вже у 1905 році американці витягнули росіян із вкрай скрутного становища після розгрому російських військ на Тихому океані. Тоді американський президент Теодор Рузвельт вирішив за найкраще "зберегти обличчя" обом сторонам і укласти мир, який би не окреслював чіткої перемоги жодної із країн. З огляду на військову перевагу в регіоні та успіхи японської зброї у битвах такий підхід до справи був вигідний саме російській стороні, яка зіткнулася із суттєвими проблемами у питаннях логістики на Далекому Cході.
В результаті на переговорах у Портсмуті Росія зберегла контроль над північною частиною острова Сахалін (японці хотіли забрати увесь острів) та певний вплив у Маньчжурії (японці прагнули повністю витіснити звідти Росію). Також Росія не виплачувала жодної контрибуції, що було нетиповим явищем для цього історичного періоду.
Цікаво, що Портсмутський мир остаточно не задовільнив обидві сторони – в обох країнах спалахнули протести. І якщо відносно демократична Японія впоралася із громадським невдоволенням, то у деспотичній Росії народні виступи переросли у революцію.
Таке несвоєчасне відновлення відносин
6 грудня 1917 року президент США Вудро Вільсон наказав американським амбасадорам покинути територію Росії. Це було реакцією Вашингтона на більшовицький переворот, який відбувся кількома тижнями раніше. Дипвідносини між США та СРСР були відновлені аж через 16 років – 16 листопада 1933 року. Це був рік Голодомору на території України. Проте США вирішили саме в такий час відновити взаємини з СРСР, а надалі вміло використовували їх, зокрема й під час Другої світової війни — для свого протистояння із Великою Британією.
Після Другої світової війни найбільша у світі Британська імперія розпалася, незважаючи на те, що Лондон був серед переможців. Стверджувати про якийсь союз США та СРСР проти Великої Британії – це явна конспірологія. Проте ситуативно в окремих випадках ці держави діяли проти інтересів Лондона. Показовими є моменти підтримки Москвою Індії та Вашингтоном Пакистану – це лише одна із багатьох ділянок протистоянь наддержав.
Гарячі друзі під час Холодної війни
Навіть під час Холодної війни був випадок, коли СРСР та США діяли ледь не спільно проти представників старого світу – Великої Британії та Франції. Як у часи Кримської війни, за сто років до того. Мова йде про Суецьку кризу 1956 року — багато хто називає її лебединою піснею старих колоніальних імперій.
Велика Британія та Франція, які були дотичні до побудови Суецького каналу, намагалися надати військову відповідь на його націоналізацією урядом військового очільника Єгипту Гамаля Абдель Насера. Вони спонукали Ізраїль напасти на свого давнього ворога, натомість обіцяли заблокувати у Раді Безпеки ООН резолюції проти дій Єврейської держави. Що й було виконано. Проте несподівано для усіх на одному боці барикад опинилися СРСР та США, які обоє виступили рішуче проти дій Великої Британії, Франції та Ізраїлю. СРСР навіть погрожував застосувати ядерну зброю, якщо єврейська держава не виведе свої війська із міжнародно визнаної території Єгипту. США звичайно діяли менш жорстко, але вони зібрали позачергову сесію Генасамблеї ООН аби обійти вето постійних членів Ради Безпеки ООН – Великої Британії та Франції.
Дії Кремля та Білого дому були логічними і зрозумілими. Вони не були зацікавлені у відновленні старого порядку, де б США та Радянський Союз були на других ролях. А саме акцією ревізіонізму і була Суецька криза, яку нові гегемони успішно вирішили у своїх інтересах. Проте вона є яскравим фактом, який демонструє столітню тенденцію дружби Росії та США проти інших сильних світу цього.
Ядерна загроза, гонка озброєннь та… тривала дружба?
Після взяття на озброєння ядерної бомби війна між СРСР та США потенційно несла загрозу існуванню людству. Це вже була нова ера відносин між цими державами. Викладене вище вказує, що вони ніколи не були ворогами і парадоксально, але найближче до прямої війни між собою обидві ці сторони найбільше наближалися саме у статусі ядерних держав.
Проте якщо забрати кілька десятиріч найбільш агресивного протистояння, то в цілому понад двісті років взаємодії Росії та США можна розцінювати як відносини постійної тривалої дружби та взаємовиручки у найрізноманітніших питаннях. І якщо зануритися у суто теоретичне вивчення цих відносин, то можна впевнено стверджувати, що об’єкти такого вивчення – це аж ніяк не вороги, а скоріше давні друзі, між якими інколи виникають тимчасові сварки.
Зараз ми, ймовірно спостерігаємо чергове зближення запеклих друзів після їх чергової сварки. Основне завдання офіційного Києва — не допустити щоб ці качелі відбувалися ціною України, адже вона може бути надто високою.