Будинки дитячих травм: 90% грошей просто не доходять до дітей в інтернатах

Згідно з офіційними даними, у дитячих інтернатах цілодобово перебувають понад 25,6 тис. вихованців, причому лише менше п’яти тисяч з них – це сироти чи позбавлені батьківського піклування діти. Всі інші мають законних батьків і потребують переважно соціальної підтримки, а не ізоляції в сиротинцях. Проте такі діти потрібні самим інтернатам, які з року в рік отримують фінансування залежно від кількості учнів.

Торік на діяльність понад семи сотень дитячих інтернатів український уряд витратив майже 11,4 млрд грн – тобто на утримання однієї дитини витрачають більше 37 тис. грн в місяць. Без сумніву, за такі гроші можна забезпечити хорошу освіту, якісну медичну підтримку і закрити базові потреби. Але насправді 90% грошей просто не доходять до дітей, а витрачаються на комунальні послуги та зарплати персоналу, зазначає видання NGL.media.

Історія Віри

12-річна Віра (ім’я змінене) майже з народження проживала в інтернаті на Львівщині. Одного літнього вечора 2024 року вона вирішила записати відео, де розповіла про сексуальні домагання від директора закладу. На той час вона проживала у навчально-реабілітаційному центрі для дітей з порушеннями розвитку у Великому Любіні. Останні 20 років його очолював 64-річний Степан Мащак, педагог з багаторічним досвідом і батько трьох дітей. За словами дівчинки, він змушував її цілуватися і спостерігав за тим, як вона приймає душ.

Це відео потрапило до волонтерів, які опікувалися вихованцями закладу, і саме вони передали його в офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Наступного дня у Великий Любінь без попередження виїхала моніторингова група. А ще за кілька днів нікому невідомий до того інтернат став символом знущань над дітьми.

Реакція на відео

Моніторингова група приїхала у Великий Любінь зранку 27 вересня. Окрім людей з офісу Уповноваженого з прав людини, до складу групи входили представники неурядових організацій та психологи.

«В нас не було мети поїхати і виявити порушення, ми хотіли відреагувати на звернення дитини. Але те, що ми побачили – це або вирок системі захисту дітей або можливість змінити її», – розповів NGL.media один із членів моніторингової групи Кирило Невдоха, голова Офісу дітей та молоді «ДІйМО» при Мінсоцполітики, який був у складі групи.

У цій спецшколі приймають найбільш вразливі категорії: повних сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування чи особливими освітніми потребами. Частина школярів живе у закладі, а частина щодня приїжджає на навчання. На момент перевірки там було 57 дітей.

«Я сам від народження і до 16 років прожив в інтернаті, але з того часу минуло більше дев’яти років. Прикро визнавати, що порушення прав дитини в закладах інституційного догляду залишаються тими ж самими з року в рік. Наприклад, у вільному доступі нема туалетного паперу. Діти мають йти до вихователя і просити його», – розповідає Кирило Невдоха.

Адміністрація спецшколи стверджує, що вихователі змушені ховати туалетний папір, бо діти його їдять або просто псують.

Проте найбільше шокувало Кирила те, що діти розповідали про тиск і образи з боку керівництва закладу. Одна з неповнолітніх дівчат розповіла, що її називали «проституткою», «твариною», «мраззю», «нікому не потрібною». Окрім того, їм бракує їжі, а за погану поведінку їх б’ють лінійкою і кімнатними тапочками.

«Ми зафіксували свідчення дітей про те, що директор здійснював дії сексуального характеру стосовно дівчат-вихованок закладу, публічно принижував, а також погрожував побиттям та поміщенням до психіатричної лікарні за «погану поведінку» чи порушення розпорядку дня», – повідомив наступного дня після візиту моніторингової групи Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Він не конкретизував суть виявлених порушень, але, за даними NGL.media, вихованки скаржилися на те, що директор закладу лягав до них у ліжко, торкався інтимних місць, примушував цілуватися.

Семеро дітей, які свідчили про знущання і домагання, у той же день покинули спецшколу – їх перевели у львівський Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні». Уже за кілька тижнів п’ятеро з них були переведені на сімейні форми виховання. Серед них і Віра, яка розповіла свою історію на відео.

«Уявіть, до цього вони роками проживали в інтернаті і їм казали, що нема сімей. А тут за кілька тижнів їм знайшли родини», – каже Кирило Невдоха.

За словами черниці УГКЦ Юлії Фляк, яка керує комунальним Центром соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні», зараз діти у безпеці, працюють з психологами.

«Більше деталей не буду розповідати, аби не зашкодити майбутньому дітей. Вони читають новини, слідкують за цією історією», – розповіла NGL.media черниця.

Іще одна дівчина, яку забрали зі спецшколи, вагітна і її погодилися взяти до себе монахині з римо-католицького монастиря у Львові.

Інших дітей також поступово почали переводити в інші заклади. Станом на березень 2025 року у великолюбінському інтернаті з 57 дітей залишилось близько 20.

Розслідування сексуального насильства 

По справі про сексуальне насильство над дітьми відразу розпочали кримінальне провадження. Як розповів NGL.media адвокат від Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» Олег Іванов, який представляє права постраждалих вихованців, справи про фізичне і ймовірне сексуальне насильство щодо дітей можуть слухатися роками, адже кожен епізод потребує розгляду і зібраних доказів. Загалом слідчі допитали вже більше 60 людей.

«Ми працюємо з п’ятьма постраждалими віком від 12 до 17  років, четверо дівчат і один хлопець. Документи, які потрібно було вилучити під час слідства, вже вилучені, слідчі дії тривають», – говорить Олег Іванов.

За даними NGL.media, у ході розслідування виявлені випадки сексуального насильства між самими дітьми. Один із вихованців дитячого будинку розповів про те, що у шкільному туалеті його зґвалтував старшокласник. Після цього діти продовжували вчитися в одній школі.

З уже оприлюднених у держреєстрі судових ухвал також відомо, що, окрім звинувачень у насильстві, діти скаржилися на те, що у них забирали банківські картки, на які надходили соціальні виплати. За їхніми словами, директор Степан Мащак нібито обіцяв їм купити за накопичені там гроші мобільні телефони, але так цього і не зробив.

Уже після моніторингового візиту у соцмережах поширилося відео, де вихователька Великолюбінського інтернату Світлана Подусівська жорстоко побила ученицю лінійкою. У листопаді її засудили до 100 годин громадських робіт із забороною працювати з дітьми впродовж року. Насправді це не єдина вихователька, яка, за словами дітей, била вихованців, але до цієї практики ми ще повернемося пізніше.

Покарання психлікарнею

У своєму дописі Дмитро Лубінець також стверджував, що за погану поведінку дітям погрожують психлікарнею. Проте виявилося, що все набагато гірше – це були не погрози, а багаторічна практика. Вихованців регулярно відправляли на кількатижневі «реабілітації» до львівської психлікарні.

NGL.media вдалося поговорити з випускницею інтернату, яка погодилася детальніше розповісти про використання каральної медицини.

Настя Ваньо провела загалом чотири роки у Велоколюбінському НРЦ, куди потрапила у 2017 після розформування червоноградського інтернату.

«У тимчасовий притулок, куди мене тоді перевели, приїхав Степан Мащак з учителем фізкультури і вони запропонували поїхати до них у Великий Любінь. У притулку не дозволяли користуватися телефоном і ходити в магазин, а Степан Йосипович сказав, що у нього можна, от я і погодилася», – розповідає Настя.

Уже в інтернаті Настя зауважила дивне ставлення директора до вихованців. Степан Мащак проводив уроки хімії та інформатики, де постійно розказував про те, що буде з ними після закінчення інтернату. Наприклад, повторював «ви будете проститутками» і  розповідав про випускниць, які нібито віддалися за гроші невідомим хлопцям і за кілька днів їх знайшли мертвими.

За словами Насті, директор під час нарад з учителями закликав бити дітей указками чи лінійками за погану поведінку. Про регулярні побої розповідали й інші вихованці інтернату.

Проте найгіршим покаранням було навіть не це. Виявилося, що за непослух дітей відвозили до Львова в обласну психіатричну лікарню. «Ніхто не любив туди їхати. Я була там десь п’ять разів, кожного разу за погану поведінку», – розповіла NGL.media Настя Ваньо.

Підставою для такого покарання міг стати будь-який проступок. Якось Настя побачила на дереві кота і вирішила його погодувати. «Він до мене прив’язався і я забрала його інтернат. Вихователька мене попередила, що за таке відправлять в психушку. Але я не побоялася і взяла кішку з собою, назвала її Джой», – розповідає Настя.

Коли директор дізнався про це, то був дуже злий, каже Настя. Спочатку хотів сам забрати кицьку, але вона втекла і заховалася під диваном. Він іще більше розізлився і пообіцяв відвезти Настю «на Кульпарківську»  (вулиця, на якій розташована Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня) .

«Я вже раз там була і розуміла, що зроблю все, аби туди не попасти. Варіант був один: втекти з інтернату», – згадує дівчина.

Настя вибігла зі школи і заховалася неподалік у закинутому будинку. Насправді в неї не було ні досвіду, ні навичок подорожей без когось старшого. Тож, коли почало вечоріти, вона вирішила повернутися в інтернат. Її вже чекали кілька машин поліції.

«Один з поліцейських вдарив мене в обличчя і копнув. Він був злий. Я пояснювала, що не хочу в психлікарню, але це не мало значення. Мене посадили в машину і відправили на “реабілітацію” в дурку», – згадує випускниця.

Там її чекали уколи і таблетки.

«Нас будили о сьомій, видавали таблетки і перевіряли роти, щоб ми ковтнули. Далі на дві-три години пускали вихователів. Потім можна було дивитися мультик «Зоотрополіс», який вмикали по колу протягом дня. Але найгірше це уколи, від них я почувалася як овоч, просто дивилася в стіну», – пригадує дівчина.

Директор Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні Богдан Чечотка у розмові з NGL.media припустив, що розповідь Насті Ваньо може бути маніпуляцією. Щоправда, причин для такої маніпуляції він не назвав.

«Від вересня – коли у Великий Любінь приїжджала моніторингова група – в нас проводили багато комісій, перевіряли документи, ми відкриті до цього, бо не бачимо порушень. Можу вас запевнити, що завідувачка дитячого відділення Оксана Лемашко християнка і має правильні цінності. Ну і діти, які до нас звідти приїжджали – дуже важкі, зрозумійте мене правильно», – стверджує директор психлікарні.

За словами Чечотки, всі діти проходили лікування виключно за медичними показами. Загалом, минулого року через дитяче відділення психлікарні пройшли 15 вихованців Великолюбінського НРЦ, попереднього року – ще 20. При цьому, відколи Степана Мащака відсторонили з посади директора (наприкінці вересня минулого року) жодна дитина з НРЦ не їздила на лікування в психлікарню. Це, без сумніву, викликає багато запитань.

Після розмови з NGL.media Богдан Чечотка надіслав у месенджер фото горнятка, яке діти з Великого Любеня нібито подарували працівникам дитячого відділення. Це фото Чечотка супроводив іронічним коментарем «Ось така каральна психіатрія».

Проте незалежні спостерігачі вважають, що психіатричне лікування як покарання використовують у багатьох українських інтернатах.

«Я знаю, що це багатьох шокує, але це дуже поширена практика у більшості інтернатних закладів. Я знаю особисто випускників, для яких це просто було нормою: за погану поведінку – в психушку… Проблема у тому, що їх туди привозять і часто не фіксують у документах. Тобто якщо зробити запит по конкретній дитині, то її там і не було», – розповіла у своєму інтерв’ю Інна Мірошніченко, учасниця моніторингових груп Уповноваженого з прав людини.

Без права на освіту

Один із небагатьох щасливих спогадів Насті з інтернату – це приїзди волонтерів. Під час одного з них вона познайомилася з львів’янкою Ірою (ім’я змінено на прохання жінки). Коли дівчина закінчувала інтернат, Іра попросила директора відпустити її до Львова на навчання, бо там вони б могли частіше бачитися і вона могла б їй допомагати.

«На жаль, він не дозволив. У нього була домовленість з училищем у Сокалі, що він віддасть дітей туди. Півтора року вона приїжджала до нас на канікули чи вихідні, а потім мені вдалося її перевести у Львів і вона почала жити у нашій сім’ї», – пригадує Іра.

За словами волонтерки, директор не приховував свого зневажливого ставлення до дітей, обзивав їх і регулярно нагадував, що вони нічого не досягнуть. Також пригадує, що він не любив, коли приїжджали волонтери, міг на кілька місяців заборонити їм відвідувати дітей.

«Якось він розізлився, що ми роздали дітям подарунки самі. Це було взуття, яке вони у нас попросили. Він вважав, що треба було дати йому і вже він роздасть. Я налаштувалася, що не прийматиму його слова близько, навіть, коли він мене посилав, бо мій пріоритет – це зустрічі з дітьми», – пояснює Іра.

В цій історії Іра відіграла іще одну важливу роль. Саме вона передала відео 12-річної Віри в офіс омбудсмена. Зізнається, що це був вимушений крок, оскільки усі спроби розв’язувати проблему на місці були невдалими. Зараз вона бере участь у розслідуванні та уже була допитана як свідок.

Вічний директор

Про 64-річного Степана Мащака відомо дуже мало. Свою сторінку у фейсбук він активно не веде, на повідомлення і дзвінки не відповідає. Особисто поспілкуватися з ним так і не вдалося. Останні 20 років він був директором інтернату, колегам розповідав, що до того керував іншим навчальним закладом.

З реєстру судових рішень відомо, що у 2005 році він взяв свою дружину Олександру Мащак на посаду медичної сестри в інтернаті. У січні-грудні 2013 року він нараховував їй надбавки та премії, попри очевидний конфлікт інтересів. Пізніше суд оштрафував його на 170 грн за це.

Олександра Мащак залишилась працювати в інтернаті навіть після звільнення чоловіка. Вона відмовилася спілкуватися з NGL.media.

Відомо також, що у Степана і Олександи Мащаків є троє синів. Один з них, 33-річний Андрій Мащак, у 2023 році створив прийомну сім’ю, зобов’язавшись взяти на піклування і спільне проживання дівчинку з інтернату, який очолює його батько. При цьому насправді дитина продовжує навчатися  і проживати в інтернаті. Така фіктивна опіка може бути пов’язана з тим, що дає право на відстрочку від мобілізації.

Волонтери і випускники Великолюбінського НРЦ, з якими спілкувалися NGL.media, розповідали про те, що Степан Мащак живе поруч з інтернатом і діти часто бачили, а іноді і допомагали, завантажувати його машину продуктами зі шкільної їдальні.

«Це не був той директор, який думав про дітей», – каже Настя Ваньо.

Коли вона лише переїхала у Великий Любінь, то мала 150 євро, які отримала від італійської сім’ї. Ці гроші вони дали дівчині на встановлення брекетів. «Ще перед переїздом я розказала директору про гроші і про те, що хочу вирівняти зуби. Він сказав, що можна буде це зробити, без проблем», – пригадує дівчина.

Гроші вона віддала директору. Через деякий час нагадала про брекети, але почула, що «вже пізно». «Директор сказав, що це можна було зробити до 14 років. Вгадайте, скільки років було мені? Якраз 14. Натомість запропонував купити телефон Xiomi, я погодилася. Що він зробив з рештою заощаджень, не знаю», – каже Настя.

У грудні 2024 року Степан Мащак написав заяву на звільнення. Замість нього призначили виконувачем обов’язків директора Ореста Солоху, який раніше працював в інтернаті вчителем фізкультури. Він кілька тижнів обіцяв поговорити з NGL.media, проте за день до зустрічі заявив, що не готовий будь-що коментувати.

До речі, випускниця інтернату поділилася своїми спогадами і про нього. «Він був класний, можна було з ним подуріти. Але якщо запізнюєшся на його урок, то давав десять шпіців  під зад», – пригадує вона.

Гроші, які не доходять до дітей

Те, що виявила моніторингова група омбудсмена у Великому Любліні шокувало багатьох, але не тих, хто працює з інтернатами. Більшість активістів, з якими спілкувалися NGL.media, починали розмову словами «так було завжди, систему треба міняти». Історія Степана Мащака насправді підсвітила давню проблему.

«Уявіть, на одну дитину в будинку дитини, залежно від віку, держава закладає до 100 тис. грн на місяць. Це не враховуючи кошти благодійників», – говорить Дар’я Касьянова, голова правління «Української мережі за права дитини».

90% цих коштів ніколи не дійдуть до дитини, а будуть витрачені на опалення і обслуговування закладів, зарплати та інші супутні витрати.

При цьому, за результатами дослідження, проведеного міжнародним благодійним фондом «СОС Дитячі Містечка», однією з важливих причин, чому люди відмовляються від усиновлення, є недостатній рівень фінансової підтримки батьків. Тобто якщо ці гроші будуть перерозподілені на підтримку конкретних родин, ситуація може кардинально змінитися.

Зазначимо, що бюджет Великолюбінського НРЦ у 2024 році склав 14,24 млн грн – з розрахунку на 50 вихованців це близько 24 тис. грн в місяць на кожного. А враховуючи те, що останні три місяці там проживали близько 20 дітей, то це фактично майже 50 тис. грн на дитину у місяць.

Інтернати зацікавлені, аби дітей не всиновлювали

У відповідь на запит NGL.media, Національна соціальна сервісна служба повідомила, що станом на кінець минулого року 25648 дітей влаштовані на цілодобове перебування в інтернатні заклади. Понад 80% з них мають батьків, не обмежених у батьківських правах. Тобто більшість дітей мають рідних, але перебувають у різних складних життєвих обставинах, через які опікуни вирішують їх віддати в інтернатний заклад.

«Більшість дітей в інтернатах не мають статусу, тобто їх неможливо всиновити. Кілька років тому це було 90% дітей, зараз трохи менше, але не суттєво, – пояснює Леонід Лебедєв, засновник благодійної організації «Зміни одне життя», радник міністра соцполітики у 2019-20 роках. – Проблема в тому, що інституційні заклади зацікавлені у такій ситуації, бо є діти – є фінансування. При цьому в них є всі інструменти, щоб дитина швидше була всиновлена. Наприклад, якщо дитину довгий час не відвідують рідні, директор має право подати позовну заяву до суду із запитом позбавлення батьків прав. Тоді дитина з’явиться у списках дітей, яких можна всиновити».

Організація Леоніда Лебедєва сфокусована якраз на тому, щоб діти з інтернатів стали більш видимими. Разом з фотографами та відеографами вони їздять по сиротинцях і розповідають історії дітей у соцмережах, щоб ті мали більше шансів знайти батьків.

За даними служби у справах дітей Львівської ОВА, за останні чотири роки з Великолюбінського НРЦ на ту чи іншу сімейну форму виховання  влаштували лише 11 дітей.

За словами Володимира Фридрака, начальника управління служби у справах дітей Львівської міськради, раніше схожа ситуація була і у Львові. Проте це змінилося після відкриття у 2021 році Центру соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні», звідки 40% дітей повертаються в родини.

«Ми пишаємося цією цифрою. Такий відсоток прилаштованих дітей напряму пов’язаний з тим, як влаштована робота у комунальному центрі. Наші фахівці працюють не тільки з дітьми, а також із батьками. Тому що притулок – це тимчасова форма прихистку, пріоритет завжди за тим, щоб дитина росла в сім’ї», – пояснює NGL.media Володимир Фридрак.

Кирило Невдоха, голова Офісу дітей та молоді «ДІйМО» при Мінсоцполітики, вважає, що більшість закладів інституційного догляду «штучно» утримують дітей. Наприклад, під час моніторингового візиту до притулку служби у справах дітей Львівської ОВА на Левандівці  виявилося, що діти перебували в закладі понад рік, хоча їхнє перебування не мало б перевищувати 90 днів. Йде мова про групу дітей із Запорізької області, яких евакуювали до притулку після початку повномасштабного вторгнення.

«Діти роками живуть у закладах інституційного догляду, і це не випадковість. Ось, наприклад, притулок на Левандівці: дітей із Запорізької області частинами перенаправляли в інші заклади інституційного догляду. Для чого? Щоб отримати потрібну кількість дітей і забезпечити безперебійне фінансування закладу. Адже коли є діти, є гроші – це головний критерій для функціонування таких установ», – говорить Кирило.

Цікаво, що на допис Дмитра Лубінця про притулок на Левандівці Львівська ОВА відповіла публічно, назвавши слова омбудсмена особистим піаром. Заступник голови ЛОВА Іван Собко навіть вимагав вибачення від Лубінця, але безрезультатно.

Повільна реформа

Насправді більшість українських сиротинців уже мали б закрити, якби не війна. Ще у 2017 році уряд затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 рр. Передбачалося, що усі інституційні заклади типу інтернатів з понад 15 вихованцями будуть закриті, а 99% сиріт будуть охоплені сімейним вихованням.

Проте після повномасштабного вторгнення стратегію вирішили оновити і затвердили новий документ, розрахований на 2024-2028 рр. Загалом оновлена стратегія повторює попередню, але додається ще дві групи вразливих дітей – ті, яких повернули з депортації і ті, які переїхали з тимчасово окупованих територій. Головна мета стратегії залишилась незмінною – 95% дітей з інституційних закладів мають виховуватись у сім’ях.

Василина Дибайло, директорка благодійної організації Партнерство «Кожній дитині», була долучена до написання обох стратегій реформи інтернатів і переконана – що швидше закриють інституційні заклади, то більше дітей матимуть шанс на повноцінне майбутнє.

«Досвід показує, що як тільки у лікарні є ліжко, то на ньому з’являється пацієнт. Те саме з інтернатами. Ми маємо кейси, коли дитина з дитбудинку у рік і сім місяців потрапляє в патронатну сім’ю, але при цьому не може говорити, сидіти і мати навички відповідно до віку. Один місяць в сім’ї – і дитина все навчилася! А в будинку дитини їй би вже поставили діагноз затримка розвитку», – каже Василина Дибайло.

В Україні є випадки, коли процес позбавлення батьківських прав триває по сім років – і весь цей час дитина перебуває в інтернаті. Маріанна Онуфрик, голова громадських організацій «Соціальна Синергія» та «Родина для осіб з інвалідністю», розповідає, що у Великій Британії дитина може потрапити у нову сім’ю уже через кілька днів після вилучення з біологічної родини. У країні є окрема спеціалізація суддів, якій займаються виключно сімейними питаннями.

«У нас, щоб влаштувати дитину в сім’ю, їй треба отримати статус сироти чи бути позбавленою батьківського піклування. Закордоном є багато практик, коли дитина може отримати юридичний статус для переходу в іншу сім’ю за кілька днів, бо це питання пріоритетне. Кожен день у інституційному закладі приносить їй шкоду», – каже Маріанна Онуфрик.

Її колега Василина Дибайло додає, що успіх реалізації стратегії безпосередньо залежатиме від фінансування і політичної волі, для того, аби закрити усі інтернати.

«Я взагалі прихильниця мораторію на влаштування дітей до трьох років в інституційні заклади. Таким шляхом пішли країни пострадянського блоку: Чехія, Словаччина, Румунія. У Словенії заборонено передавати дітей у заклади цілодобового догляду до 12 років. Бо дослідження свідчать, що поки є куди влаштувати дітей, їх туди будуть влаштовувати. Нам потрібна чітка заборона», – підсумовує Василина Дибайло.

Автор: Мар’яна Вербовська,   ілюстрації Y16 спеціально для NGL.media

Джерело: NGL.media

Tweet