Чотири причини, чому двомісячний арешт майна в кримінальних справах — погана ідея

Зміни до закону про БЕБ, дискусії довкола скасування «поправок Лозового», створення Ради з питань підтримки підприємництва — всі ці питання стурбували не лише громадськість, а й законотворців. Що зрештою вилилося в новий законопроєкт про захист бізнесу (№12439), який Верховна Рада вже прийняла в першому читанні, а найближчим часом планує ухвалити і в цілому.

Хоча ініціативу спрямовано на захист бізнесу від необґрунтованого тиску правоохоронців, деякі із запропонованих у ній змін викликали у нас справжнє здивування і навіть занепокоєння. Зокрема ті, що стосуються двомісячного строку арешту майна підозрюваних і обвинувачених.

Дійсно, одним із найпростіших способів заблокувати роботу бізнесу є арешт майна. Адже в такому разі правоохоронці вилучають майно компанії, визначають його як речові докази та звертаються з клопотанням про арешт до суду. Саме на суд покладається обов’язок оцінити пропорційність арешту, хоча це не завжди спрацьовує так, як хотілося б. Якщо суд таки накладає арешт, то майно компанії або не можна відчужувати, або ж ним не можна користуватися взагалі.

Зараз закон не визначає строку арешту, але його можна оскаржити до суду вищої інстанції або подати клопотання про його необґрунтованість чи недоцільність до суду першої інстанції. Натомість у новому законопроєкті авторський колектив нардепів пропонує запровадити лише два місяці на арешт із можливістю його продовження. На переконання авторів закону, такий строк запобігатиме необґрунтованим тривалим арештам майна у фактових кримінальних справах.

Чому такий короткий строк створить серйозні проблеми для кримінального правосуддя? Пропонуємо чотири аргументи.

Євроінтеграція під загрозою. Якісне застосування конфіскації злочинних активів важливе в контексті євроінтеграційних процесів.

Як зазначено в Директиві ЄС про арешт та конфіскацію, для ефективного повернення активів необхідно швидко відстежувати та виявляти знаряддя і доходи від злочинів, а також розшукувати майно, ймовірно, злочинного походження. Такі активи потрібно заморозити (арештувати), щоб запобігти їхньому зникненню. А вже після цього арештовані статки підлягають конфіскації на підставі відповідного судового рішення в межах кримінального провадження.

Україна має міжнародні зобов'язання щодо конфіскації доходів від злочинної діяльності. Про це йдеться в Конвенції ООН проти корупції, Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та інших міжнародних нормативних актах.

Двомісячний строк арешту майна ставить під загрозу і без того не вражаючі результати України щодо конфіскації злочинних активів. Особливо це стосується складних економічних і корупційних справ, де збір доказів і здійснення експертиз потребують чимало часу.

Якщо ж арешти не продовжуватимуть із різних причин, то, ймовірно, злочинне майно повернеться його власникам ще до відповідного рішення суду. А значить, навіть якщо злочинність такого майна все ж доведуть, конфіскувати його вже не вдасться. І це, як бачимо, прямо суперечить відповідним засадам права Євросоюзу, яке Україні ще необхідно буде імплементувати.

Повернення активів з-за кордону стане практично неможливим. Міжнародна правова допомога для арешту активів за кордоном — це складний і тривалий процес. Він займає багато часу лише для виконання запиту на арешт (від кількох місяців до одного року і довше), тож дозволений двомісячний строк зробить неможливим ефективне повернення вкрадених коштів, виведених за межі України.

Нагадаємо, що лише за минулі два роки у справі про ймовірну злочинну організацію в Фонді держмайна України завдяки зусиллям Національного антикорупційного бюро за кордоном вдалося арештувати в Італії яхту преміум-класу вартістю 5,5 млн євро, а також дорогі автомобілі в Австрії та Франції. Подібний випадок є й у практиці Державного бюро розслідувань у справі проти ексначальника одеського ТЦК Євгена Борисова, якого обвинувачують у відмиванні 140 млн грн через купівлю дорогої нерухомості та автомобілів за кордоном. Це майно обвинуваченого представники ДБР обшукали спільно з іспанськими правоохоронцями, після чого воно було арештоване.

Якщо після судового розгляду справ цих посадовців їх визнають винними, Україна може розраховувати на те, що гроші за ці активи поповнюватимуть держбюджет. Однак для цього потрібно «втримати» вже накладений арешт до остаточного вироку суду, а також виконати ці вироки за кордоном.

Публічна інформація про окремі справи, які розслідують НАБУ і САП, дає можливість проілюструвати проблеми із швидким арештом майна за кордоном. Наприклад, у справі ексочільниці Хмельницької МСЕК Тетяни Крупи, попри арешт понад 150 об’єктів нерухомості в Україні, слідству досі складно заблокувати закордонні рахунки підозрюваної та її родини. Як повідомляють ЗМІ, йдеться про майно на суму майже 2,8 млн дол. у банках Польщі, Швейцарії та Австрії.

Тому, якщо приймуть норму про строковий арешт, про повернення активів з-за кордону можна буде забути.

Ефективне управління арештованими активами стане неможливим. Голова комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна наголосила, що з двомісячним строком арешту АРМА не зможе знайти управителів для таких активів. Жоден серйозний управитель не візьме в управління бізнес чи інше складне майно на такий короткий термін — це буде економічно недоцільно.

І зараз пошук управителів забирає в АРМА чимало часу. За нашими підрахунками, в середньому проходить рік і п’ять місяців лише для початку конкурсу з відбору управителя. Наприклад, санаторій «Квітка Полонини» передали до АРМА 3 квітня 2023 року, а відбір управителя в електронній системі закупівель почався 5 серпня 2024-го. Щоправда, передачу в АРМА цього активу згодом скасували.

В межах тривалої реформи АРМА депутати взагалі пропонують новий для України механізм внесення гарантійного платежу власником майна як альтернативу передачі активу Агентству в окремих випадках. Тому треба звернути увагу на те, щоб якісно опрацювати зміни до Кримінального процесуального кодексу України та для ефективної реформи АРМА.

Катастрофічне перевантаження судової системи. Лише за 2024 рік слідчі судді місцевих судів і Вищого антикорупційного суду розглянули понад 96 тис. клопотань про арешт майна. Необхідність розглядати продовження арештів кожні два місяці призведе або до надмірного перевантаження судової системи, якій і так бракує людей, або до автоматичного «злітання» арештів, що їх судді просто не встигатимуть розглядати. Тож можемо спрогнозувати, що кількість розглядів клопотань на рік збільшиться у рази.

Тут показовою є справа НАБУ проти ексбенефіціара АТ «КБ «Приватбанк» Ігоря Коломойського, в якого детективи знайшли у власності 307 юридичних осіб, майже тисячу об’єктів нерухомості та понад півтори тисячі транспортних засобів і суден, які підлягали арешту. Якщо буде запроваджено строковий арешт, то постійне продовження дії цього запобіжного заходу, наприклад, на таку кількість об’єктів, буде надміру виснажливим для органу досудового розслідування та суду.

Це також недоцільно ще й тому, що активи арештовували, аби їх можна було конфіскувати, якщо суд винесе обвинувальний вирок. Відповідно, арешт накладається виключно через сам факт, що особа є підозрюваною або обвинуваченою у справі, і із закінченням часу підстава для арешту не зникає, минуло два місяці чи більше. Це саме стосується і тих активів, що арештовані для відшкодування збитків.

***

Тиск на бізнес кримінальними справами — це, безперечно, серйозна проблема на сьогодні. Проте розв’язувати її, на наш погляд, варто в площині притягнення до дисциплінарної відповідальності тих працівників системи кримінальної юстиції, які зловживають повноваженнями з арешту майна.

А для захисту прав власників арештованого майна вже існують норми в спеціальному законі, які дають змогу відшкодовувати збитки, завдані незаконним арештом. Та й у квітні 2024 року наказом Офісу генерального прокурора були затверджені Стандарти діяльності прокурорів у сфері захисту інвестицій під час досудового розслідування, і в них є принципові положення щодо законності накладення арешту на майно.

Тож якщо ми таки хочемо якісних рішень у цьому питанні, для складних економічних і корупційних справ строк арешту майна має бути не меншим, ніж рік. Якщо ж ідеться про арешт майна за кордоном, такий строк узагалі встановлювати не варто через специфіку співпраці між правоохоронними органами в різних країнах. І так само не слід установлювати терміни для арешту майна з метою конфіскації, спеціальної конфіскації та відшкодування шкоди.

Взагалі у кримінальному провадженні поєднується багато протилежних інтересів, однак, бажаючи створити сприятливе середовище для підприємців, не треба блокувати ефективну конфіскацію злочинних активів. Інакше про яку справедливість може тоді йти мова?