Розлучення США і Європи: як це пов’язано з саудівськими переговорами і бажанням Трампа будь-що домовитися з Путіним

У неділю ввечері, 23 березня, в Ер-Ріяді відбулися переговори української та американської делегацій щодо спроби встановити режим припинення вогню у війні Росії проти України.

Ще один раунд може відбутися й у понеділок, 24 березня, після того, як американці завершать переговори з російською делегацією на тому ж майданчику. Але все це робочі зустрічі, які не мають відношення до протокольних переговорів. Вашингтон і Москва кажуть, що обговорювали наступний крок - питання перемир’я у Чорному морі. Бо раднику Трампа з нацбзепеки Майку Волтцу наснилося, що перемир’я щодо ударів по енергооб’єктах вже діє. І це не дивно, адже спецпосланець Трампа з питань Близького Сходу, який також відповідальний за контакти з Кремлем, заявляв минулого тижня, що вірить, що "Путін у цьому питанні діє добросовісно".

Тож, чого очікувати від "саудівського" переговорного процесу? Чому це "Мінськ-3"? Та як все це пов’язано з остаточним розлученням США та Європи, яке може оформитися зовсім скоро? Читайте далі в статті.

"Саудівський" процес. Мої очікування дуже скромні: від обміну люб’язностями до домовленості домовлятися. Роль, яку американці відіграють у цьому переговорному процесі, - наслідок непродуманості. Не лише мене, а й більшість людей, вражає те, що робить американська сторона своєю нефаховістю, непідготовленостю й нерозумінням того, що відбувається. США відіграють роль посередника – вони на це погодилися. Бо дві сторони, як твердить Трамп, не можуть вести переговори.

Подібне вже було. Всі пам'ятають, як близько року Єгипет та Ізраїль не могли сидіти за столом переговорів, й американці відігравали таку функцію. Все закінчилося Кемп-девідськими зустрічами (а згодом і Кемп-девідською угодою в рамках ізраїльсько-єгипетського мирного договору у 1979 році), коли американський президент Джиммі Картер просто сидів між президентом Єгипту Анваром Садатом і прем’єром Ізраїлю Менахемом Беґіном, вони про щось шепталися, а потім виходили й оголошували щось для ЗМІ.

Те, що відбувається зараз, - це така неофітська дипломатія, яка поки що нічим не завершиться. Тому мої очікування дуже скромні. При цьому, українська сторона виявляє максимум терпіння й розважливості. І це абсолютно правильно. Так і треба ставитися до цього процесу, розуміючи, наскільки він складний, наскільки підступна й підла російська сторона, і наскільки в ньому не орієнтуються наші американські партнери. Їм треба дати шанс зрозуміти це. Бо, з тих же слів Стіва Віткоффа стає очевидним, що людина робить висновки, базуючись на зустрічі із московським "фюрером". Це не дипломатія.

На сьогодні Росія домінує в цьому "саудівському" процесі, шантажуючи американську сторону. Й лише завдяки тому, що Україна все це витримує, ситуація й тримається. Тому зараз дуже багато залежить від воєнно-політичного керівництва України, як воно себе поведе. На цьому етапі я би закликав до максимальної витримки й толерантності. Не треба руйнувати наші партнерські відносини з Вашингтоном. Але треба підказувати, щоб вони походу виправляли свої помилки, безглуздя й недоречності. Це й може поступово вивести на правильну дорогу.

Зверніть увагу, що в інтерв’ю Такеру Карлсону Стів Віткофф каже фразу, яка блискуче відображає суть: через переговори про припинення вогню по енергетичній інфраструктурі і інфраструктурних об'єктах треба перейти до 30-денного перемир'я, щоб досягнути постійного перемир'я.

Тобто, мова не йде про досягнення мирної угоди, а мета – це досягнення постійного перемир'я.

Це той режим, в якому існувало багато держав в поствоєнний період, і лише через десятки років вони змогли підписати якусь угоду. Хоча окремі з них і досі залишаються в такому стані. Зокрема, Китай і В'єтнам: жодної угоди не було, уклали тимчасове перемир'я, яке триває більше 50 років.

Які цілі переслідують Трамп і Путін? "Саудівський" процес використовується США як інструмент зближення Вашингтона і Москви, і нанесення удару по союзницьких, партнерських відносинах Москви й Пекіна. Це ніби Річард Ніксон навпаки. Ніксон розігрував цей спектакль із Китаєм, відриваючи його від СРСР. А Трамп зараз хоче розіграти цю ситуацію з Москвою. Але треба ж розуміти, що нинішня Москва не та, а Пекін - ще більше не той.

Це розуміють у Москві і просто використовують цю ситуацію. Причому використовують, просто маючи за дурнів все вашингтонське керівництво, граючи на самолюбстві, самозакоханості й нарцисизмі Трампа. Тому, що б не планували у Вашингтоні, а там, як кажуть, язик біжить попереду голови, вони себе просто видають, як і що вони збираються робити. Москва постійно блудить їх між цими трьома соснами. А Україна в цьому відіграє роль "шлагбаума", щоб в певний момент, тактовно, з дотриманням всіх дипломатичних норм, сказати: ні, так не буде; Конституція говорить так, статут ООН говорить так; ми не можемо це зробити в силу таких обставин; виборів не буде, бо це правовий режим воєнного стану; передачі АЕС не буде, бо це стратегічні об'єкти, передача яких в оренду, приватизацію чи управління заборонена категорично.

А що Трамп? Трамп ніколи в житті стратегічно не мислив. Він мислив на один крок. Кращої ситуації, ніж те, що робить Трамп, для Москви неможливо було придумати. "Фюреру" потрібна публічна й світова реанімація. Далі він пересаджує Трампа за кермо потяга, який називається "пост-Потсдам" чи "пост-Ялта", де вже не втрьох, а вдвох розписують партитуру світу за принципом: мені шматок України, а тобі – Гренландія; мені - Крим, а тобі - Панамський канал. Пам’ятаєте, як під час COVID Трамп відправив Путіну до Москви два реанімобілі? Таке враження, що зараз Трамп посадив Путіна у цей політичний реанімобіль і просто реанімує на очах всього світу.

Що робити Україні? Стратегічно й надважливо для нас зараз не втратити, хай і поганого, але партнера, – США. Бо гірше поганого партнера може бути лише його відсутність. І спробувати в цій ситуації цього партнера привести до тями. Бо є ще одна надзадача – це майбутнє Європи та України, як частини Європи.

Капкан для Вашингтона. Давайте подивимося на В'єтнам, Південну Корею, Афганістан. Втікати США навчилися. Скрізь було однаково. Вони втікають, люди гинуть, а що там залишається, технологічно їх ніколи не цікавило. А от ті речі, які необхідно було зробити, вони до цього просто далекі. Тому у так званому саудівському процесі цього не буде. На що вони можуть вийти? Те, що Росія не прийме безумовного режиму припинення вогню, для мене це зрозуміло.

Бо, що б там не говорили про Росію, про її відновлення, про її ОПК, Путін чудово розуміє, що санкції працюють, економіку Росії вони так чи інше потрясають. Так, Росія виживає якимось чином. Але найбільше Путін боїться того, що Україна буде зміцнюватися. А Україна буде зміцнюватися, бо Європа набиратиме обертів в питаннях допомоги Україні. Путін боїться цих наслідків, тому хоче весь час тримати температуру, втягуючи ближче в цей процес Трампа, щоб той не зіскочив.

Якщо взяти Північну Корею, Китай, зараз подивіться на Ізраїль… Він зіскочив з підніжки. Його вже там немає. Перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС тривало 58 днів. Трамп перекинув всю відповідальність на Біньяміна Нетаньягу. Єдине, що він зробив, - це дав наказ американським військам, які розташовані на Близькому Сході, щоб вони без погодження з Центркомом могли наносити удари по терористичних організаціях – Хезболлі, ХАМАСу тощо. А, так, все, вони свою партію зіграли. Для Путіна цей момент зіскочення невигідний. Йому треба тримати Трампа весь час у цьому процесі, втягуючи його в "Мінськ-3".

Американці зараз побігають, як вони кажуть, між двома кімнатами, і зрозуміють, що краще обидві сторони – Україну та Росію – посадити разом. Тому це "Мінск-3" з тим, що періодично будуть відбуватися телефонні розмови між Трампом і Путіним. А в кінці, навіть якщо вдасться відштовхнутися від цього процесу 30-денного перемир'я, на Америку чекають три речі: усунення першопричин війни; "реалії на землі", або, як їх називає Путін, "законні інтереси Росії"; і неділимість системи міжнародної безпеки. Я ніде не чув, щоб чи держсекретар США Марко Рубіо, чи Майк Волтц, чи Дональд Трамп хоча б краєм зачепили ці теми. Це капкан для Вашингтона.  

Розлучення США і Європи. Це дуже ймовірний варіант. Таке розлучення може оформитися саме на саміті НАТО в Гаазі 24-25 червня. А може навіть і раніше, бо зараз всі сфокусувалися на даті 2 квітня, коли мають почати діяти додаткові мита, які запроваджує Трамп, на європейський експорт, зокрема на алюміній і сталь. Якщо Трамп не дасть задню, можна очікувати, що в Гаазі розлучення відбудеться, причому з величезним скандалом. Це вже буде не суперечка в Овальному кабінеті. Все буде по-справжньому.

Це б і раніше трапилося, якби не інтелігентність таких лідерів, як Ангела Меркель, які вмовляли Трампа. Але Фрідріх Мерц, наступний німецький канцлер, і чинний прем'єр Канади — це не попередники. Це не Джастін Трюдо та Ангела Меркель. Я вже не кажу про те, що Трамп навіть французького президента Еммануеля Макрона допік до гарячки. А, якщо ще зачепить британського прем’єра Кіра Стармера чи прем’єрку Італії Джорджу Мелоні? А вона як почне кулаком розмахувати, то від неї італійські чоловіки розбігаються. А куди побіжить Трамп навіть уявити не можна.

Адміністрація Трампа недооцінює сьогоднішню ситуацію в Європі. Вже немає тих, хто готовий без кінця сидіти за столом і вести теревені. Тому в цій ситуації очевидно, що розлучення відбудеться. І Європа до цього готова. Зверніть увагу, вони не рекламують те, що рішення, які стосуються озброєння та ОПК, прийняті, в тому числі зі складовою запиту України. Але Європа про це не шумить. Це насамперед пов'язано з допомогою України. Ці 150 мдрд євро (нова оборонна ініціатива ЄС, частиною якої стала Україна), про які йде мова на сьогоднішній день, - це річний бюджет. Хто-небудь розуміє, що це за цифра? Це і закупівля, це і нові інвестиційні проєкти, це і фінансування випуску зброї тощо.

Тому, коли я вчергове читаю, що Європа не готова, Європа не може… Європа мобілізується, вилаштовується, в неї є чим це робити. Вони тільки підняли на найвищий рівень цю дискусію: так ми ще можемо купувати в США зброю, чи вже не будемо? Те, що генсек НАТО Марк Рюте сказав під час візиту до Вашингтона було просто блискуче: Європа має свій ВПК, США мають свій, але, щоправда, Європа купує у США в чотири рази більше... Тому, європейці робитимуть свою роботу, зміцнюючи свій ОПК. Якщо в Гаазі відбудеться розлучення, це означає, що тема, яка лежить на столі, - це формування ЗС Об'єднаної Європи - стане на порядок денний. І серцевиною цих сил будуть ЗСУ.