Реформа старшої школи: влада знайшла спосіб скоротити кількість ліцеїв. Початковій школі приготуватися?

Реформа НУШ докотилася нарешті до старшої школи — вона буде профільною. І хоч офіційно реформа запрацює в 10–12-х класах лише 2027 року, підготовка починається вже зараз, і одне з ключових питань — де після 9-го класу можна буде здобути оцю профільну освіту.

Вже традиційно перед дев’ятикласниками постануть два шляхи. Перший — залишитися в школі (академічному ліцеї) й готуватися до вступу до університету, в цей час шукати себе — обирати, який напрям тобі цікавий (профіль навчання). І другий шлях — опановувати програму старшої школи й одночасно здобувати професію. Це — вступ до профтехів і фахових коледжів. Традиційно популярнішим є перший шлях. Наприклад, за даними звіту Інституту освітньої аналітики, минулого навчального року лише близько 30% дев’ятикласників пішли до профтехів і фахових коледжів.

Ще з радянських часів у суспільстві живий стереотип: життя склалося, якщо ти маєш корочку диплома про вищу освіту: «А що ж дитині — на вулицю йти? Хай краще в школі вчиться». Подібне я чула навіть від деяких ректорів університетів, котрі виправдовувалися, чому готові взяти навіть слабкого вступника: «А куди їм іти, університет має виконувати соціальну місію!». От і вчаться на філологів і юристів ті, кому це анітрохи не цікаво, і хто міг би стати класним високооплачуваним будівельником чи оператором крутого обладнання.

Водночас країні та ринку праці не потрібно стільки білих комірців (фахівців із вищою освітою), натомість конче необхідні сині комірці — кваліфіковані робітники, які зможуть її відбудувати. Ми не можемо утримувати роздуту мережу університетів, куди йде ледь не 80% випускників шкіл, не всі з яких хочуть і можуть вчитися. Це дуже дороге задоволення для країни. І якраз реформа старшої школи має стати одним із ключових моментів на шляху до змін: змінити співвідношення «старша школа — училище чи коледж» на користь другого. Це складне завдання, адже потрібно буде не лише шукати рішення, а й ламати стереотипи. Врахуймо також, що все це доведеться робити в умовах війни, зменшення кількості школярів у 5–9-х класах. Ось чому такі бурхливі обговорення викликають питання про те, яка мережа академічних ліцеїв (10–12-й клас) потрібна країні та скількох учнів ми готові залишити в школі.

Тому великий ажіотаж спричинив свіжий законопроєкт про формування мережі ліцеїв (далі — законопроєкт), поданий менш як тиждень тому. Він чітко показує, які пріоритети будуть у держави. Прикметно, що авторський колектив складається не лише з членів профільного парламентського комітету, а й підсилений колегами з фракції «Слуга народу», серед яких є навіть Микола Тищенко.

Якщо коротко — законопроєкт пропонує просіяти мережу ліцеїв (10–12-й класи) крізь сито жорсткіших вимог. Виконати ці вимоги зможуть далеко не всі ліцеї. А тих, які не зможуть, держава не фінансуватиме — така ідея теж записана в законопроєкті.

Які ж це вимоги? Насамперед наповнюваність класів. На сьогодні закон дозволяє відкривати 10–12-й клас, якщо в ньому є щонайменше п’ять школярів. Надалі планку підвищать — у класі має бути не менш як 24 учні. І це є проблемою для невеликих громад.

Але навіть якщо школа піднатужиться й збере клас із 24 і більше учнів, цього недостатньо — таких класів має бути не менш як чотири на паралелі (нині згідно із законом достатньо двох класів). І якщо провести нескладні математичні підрахунки з кількістю класів та їх наповненням, виходить, що за новими нормами в ліцеї (10–12-й класи) має навчатися щонайменше близько 300 учнів. Для шкіл у великих містах та обласних центрах це не є проблемою, чого не скажеш про сільську місцевість і маленькі міста.

За даними, які наводить експертка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE Надія Колесник, третина громад в Україні (500 із наявних 1469) вже зараз не можуть самостійно створити ліцеї, бо не здатні виконати чинні вимоги. Якщо ж буде ухвалено законопроєкт, ситуація стане ще критичнішою.

У громад залишається один вихід — возити своїх старшокласників до шкіл інших громад. І тут є два варіанти: або організовувати підвезення шкільним транспортом, або створювати гуртожитки-пансіони при великих опорних школах.

Для цього потрібно мати достатньо шкільних автобусів, а їх і зараз бракує. Так, за інформацією заступника міністра освіти Андрія Сташківа, яку він озвучив на засіданні профільного парламентського комітету, станом на початок січня 2025 року була потреба в півтори тисячі шкільних автобусів. А серед тих, що є в користуванні, деякі експлуатуються понад 10 років, отже, потребують заміни.

Створення гуртожитків при школах також потребує коштів і часу. Це мають бути не просто спальні місця, як у гуртожитках для дорослих. Потрібно організовувати побут дітей — місце для навчання, триразове харчування, укриття, вихователів, лікаря тощо.

Однак законопроєкт не забороняє громадам узяти на себе фінансування старшої профільної школи, яка не відповідатиме вимогам, а отже, не отримає фінансування від держави. Та далеко не всі громади можуть дозволити собі такі витрати.

Проте ідея перекласти проблему на громади є дуже зручною для уряду — коли розлючені батьки волатимуть до МОН і навіть офісу президента: «Що ж ви робите, де навчатися нашим дітям!?», завжди можна кивати на місцеву владу: так а хто вам заважає?

Також автори законопроєкту пропонують виставити громадам жорсткий дедлайн, аби вони переглянули свою мережу ліцеїв і сформували план її реорганізації (простіше кажучи, визначилися, кого закрити, а кого залишити). Цей план потрібно подати до МОН на затвердження до 1 вересня 2025 року. А якщо план не буде подано або ж МОН його не схвалить, уряд (!) за поданням Міністерства освіти і науки створить його самостійно й передасть громадам для виконання.

І це поганий сигнал. Тому що такі рішення не робляться на колінці в стислі терміни — у громад дуже мало часу для пошуку ефективних рішень. А ще тому, що зараз школи відчувають дежавю. Розповім майже анекдотичну історію. Річ у тім, що 2023 року громади вже складали плани реорганізації мережі ліцеїв, тільки за іншими вимогами (про них ішлося вище — два класи на паралелі й менша наповнюваність). Їх зобов’язали до цього Перехідні положення Закону «Про освіту», а також спеціально ухвалений закон про удосконалення механізмів формування мережі ліцеїв. І от коли громади склали плани за цими нормами, затягнули пояси та почали їх виконувати, з’явився новий законопроєкт, який іще більше закрутить гайки вимог до ліцеїв. «Вони що, знущаються з нас? — казав мені керівник освіти одного з регіонів. — Роблять реформу в реформі? Ми готували той попередній план, їздили по селах і містечках, малювали схеми, радилися, і от тепер — усе спочатку, за новими правилами та ще й на вчора?» А як уряд планує штампувати плани для громад-порушників, я навіть думати боюся.

За задумом авторів законопроєкту, на виконання планів реорганізації шкіл у громад є час до 1 вересня 2027 року, коли офіційно розпочнеться реформа в старшій профільній школі. За цей час місцева влада має не лише реорганізувати мережу шкіл, а й забезпечити   ліцеї належною матеріальною базою та розв’язати кадрові питання. А вони будуть, до речі, не тільки в старшій школі.

Адже ще одна ідея законопроєкту стосується початкової школи: в Україні не має бути звичних для нас шкіл, де можна піти в 1-й клас і вчитися аж до 12-го. Старшу профільну школу відокремлять або об’єднають із базовою — 5–9-ми класами. Але за жодних умов вона не зможе існувати разом із початковою школою.

Навряд чи такі ідеї радісно підтримають батьки. Хоча рішення про зміни в шкільній мережі наберуть чинності не просто завтра, а поступово, батьки малюків уже починають хвилюватися, бо невідомо, коли нові ідеї торкнуться саме їхнього навчального закладу. А тим часом великі школи, де є всі класи з 1-го до 12-го, вже оголосили про прийом до першого класу. Тепер батьки, які їх обрали, в підвішеному стані чекатимуть на рішення парламенту (законопроєкт іще навіть не проголосований). Не легше буде батькам, чиї діти вже навчаються в початковій школі у складі великої школи — можливо, незабаром їм доведеться шукати новий навчальний заклад, і не факт, що він буде поруч із домом. Отже, постане питання підвезення дитини до школи, що в нинішніх умовах буває складно з огляду на повітряні тривоги. Та й де шукати ту нову школу, адже відокремлені початкові школи ще не створені, невідомо, скільки їх буде й де.

В принципі, ідея відокремити початкову школу не нова, в Україні були і є такі школи. Цю ідею також активно лобіювали у 2015–2019 роках, коли працювали над новим Законом «Про освіту» та концепцією НУШ. Але тоді передбачалося, що початкова школа стане не просто окремим навчальним закладом у власному приміщенні, а це буде спеціально створене для малюків середовище з майданчиками, ігровими кімнатами тощо. Однак урешті-решт після компромісних переговорів і торгів радикальні вимоги не потрапили до тексту Закону «Про освіту», він дозволив існування шкіл, де є всі класи з 1-го до 12-го.

Схоже, тепер настав час здмухнути пил зі старих ідей. Але навряд чи в державі знайдуться кошти на спеціальне обладнання приміщень початкової школи. Я вже чула жарти освітян стосовно цього: в нас просто буде одне приміщення школи, в якому сидітимуть три директори — початкової, базової і старшої профільної школи.

Гадаю, сенс відокремлення початкової школи зараз — у тому, щоб вона не потрапила під скорочення разом із ліцеями. Адже до неї, як і до базової школи 5–9-х класів, вимоги не змінилися. І це означає, що громади матимуть для своїх дітей — учнів 1–4-х класів — школи в пішій доступності від дому. Держава наразі не ставить за мету їх скорочення, хоч і зрозуміло, що вони також дуже дорого обходяться бюджету.

Замість висновків

З одного боку, можна зрозуміти мотиви держави й у цьому випадку — парламентарів, які внесли законопроєкт. Бо зараз країні конче потрібно: а) відреагувати на запити ринку праці; б) заощадити кошти, яких і так не вистачає; в) і далі робити якісь рухи в бік реформ. Хоч і зі скрипом та розчаруваннями, а НУШ таки виходить на фінішну пряму — до випускних класів. У реформу вкладено кошти, зокрема й міжнародних партнерів (і немало), і ми просто не можемо їм тепер сказати: вибачте, помилочка вийшла. Та нам після такого ніхто більше нічого не дасть. Про іміджеві втрати взагалі мовчу. Отже рухаємося вперед за планом реформ і попутно латаємо дірки. Хоча б ті, з якими вже геть незручно гребти. От, наприклад, у старшій школі реформа ще навіть не почалася, а в початковій уже планують переглядати її освітні стандарти. Тож чого дивуватися, що й плани реорганізації ліцеїв складатимуть уже вдруге. Нам катастрофічно бракує в керівництві освітою професійних менеджерів, фахівців, які бачили школу не лише в дитинстві.

Чи треба перекроювати мережу шкіл? Так. Чи має це бути зроблено за одним для всіх лекалом? Ні. Те, що добре для великого міста, може не спрацювати в маленькому селі. Оскільки реформування мережі ліцеїв уплине на всю архітектуру системи освіти, чи можна робити це поспіхом або взагалі спускати як директиву від МОН? Звісно, ні.

В історії із законопроєктом укотре чітко підсвічено проблеми системи освіти. Їй бракує системності й тяглості змін, виваженого підходу та ухвалення не так гарних, як розумних рішень.

Невідомо, чи буде ухвалено цей законопроєкт і в якому вигляді, але, гадаю, шансів у нього багато.