Зв’язок на полі бою: як не стати заручником однієї технології. Експерт розповів, чим можна замінити «Старлінк» на «нулі»

Перебіг російсько-української війни постійно доводить важливість сталого та надійного супутникового зв’язку і доступу до «космічного» інтернету. І тут неоціненну роль відіграє доступ підрозділів Сил оборони до послуг міжнародної комп’ютерної мережі завдяки платформі супутників Starlink компанії SpaceX мільярдера Ілона Маска, що було не один раз відзначено вищими політичними і військовими керівниками нашої держави.

Утім, мінливість у підходах підприємця Маска до використання українцями його платформи й вірогідність у будь-який момент втратити доступ до послуг «Старлінку», природно порушує питання альтернативи. Про існування таких можливостей репортер АрміяInform розпитав експерта в галузі зв’язку та РЕБ Анатолія Храпчинського.

— Анатолію Олеговичу, в чому унікальність супутникової інтернет-платформи від Маска і чому до сьогодні ніхто не зміг створити достатньої конкуренції цій розробці?

— Тут доволі красномовно свідчать сухі цифри й факти. З них і почнемо. Так от, на початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну, у компанії Ілона Маска було близько тисячі низькоорбітальних супутників. Наразі ми можемо говорити про орбітальне угруповання у складі близько 8 тисяч сателітів. З них активними є десь 7 тисяч космічних об’єктів. Решта — або виведена з експлуатації, або ж чекають на активізацію.

Зважаючи на те, що Ілон Маск є приватною особою, а очолювана ним компанія SpaceX — також недержавною, до розбудови Starlink він залучав кошти з різних джерел. Іноді не надто розбираючись, звідки вони надходять.

На відміну від, наприклад, того ж самого подібного європейського консорціуму із системою OneWeb. І який хоч і з’явився набагато раніше за SpaceX, але на сьогодні має близько 36 геостаціонарних сателітів та 600 низькоорбітальних апаратів. Але за рахунок того, що ця структура здебільшого фінансується державами, вона не так активно розвивається.

І Маск, наситивши грошима свій проєкт, зміг його стрімко розбудувати за рахунок того, що, наприклад, в Європі, щоб зробити низькоорбітальний супутник, потрібно інвестувати в такі роботи близько $500 тисяч, коли у SpaceX аналог коштує всього 250 в американській валюті.

Запуск ракети, наприклад, Масківської, а там розміщується 60 супутників одночасно, коштує близько 25 мільйонів доларів. Зазвичай для інших, сторонніх замовників, він запускає по 75-80 мільйонів. І розвинувши цей напрямок бізнесу, він отримав впевненість, що немає конкурентів. Тому він може маніпулювати з наявним зв’язком. З наявними можливостями. А вони — серйозні.

— Що мається на увазі?

— Окрім надання клієнтам безпосередньо зв’язку, ці супутники можуть представляти клієнтам й інші функції. Зокрема, Маск сам зробив у межах проєкту «Старлінк» забезпечення закритими сервісами військові підрозділи як США, так і країн НАТО.

І тут треба пригадати, що відключенням зв’язку Маск погрожував і самим американцям. Ще до його заяв про усталене функціонування Starlink в Україні. Але, як я жартома кажу, після того, як він побував у підвалах Пентагону, його риторика змінилася.

— Утім, нині він має практично ледь не вільний доступ до Овального кабінету…

— Так, з приходом Трампа, коли мільярдер фактично перебуває по праву руку від президента США, він знову дозволяє собі такі речі говорити. Але ми бачимо фінансові наслідки за певними іншими проєктами, які його супроводжують. До нього падає довіра, й у більшості європейських країн бачать можливі наслідки того, що одного дня, умовно кажучи, Маск прокинеться в поганому настрої й захоче виключити свої супутники.

Тому Європа тепер буде активно шукати можливості для розбудови власного супутникового зв’язку для того, щоб не бути залежною від когось. І тут треба згадати одну фразу президента Трампа, що «тепер кожен має сам за себе бути», яка нині як ніколи раніше буде надсерйозно сприйнята на нашому континенті, примусить країни об’єднатися і створити реальну альтернативу.

— Але поки що — це лише перспективні плани. А на сьогодні нашим воїнам слід покладатися на перевірену, хоча й примхливу через «людський» фактор, американську технологію.

— Безумовно, Starlink став якісним і дієвим рішенням на лінії бойового зіткнення в російсько-українській війні, як засіб, який швидко розгортається. Візуально він малопомітний, його в буквальному розумінні можна прикопати і втаємничено розмістити на поверхні. Переваги — очевидні перед завданням, якби довелося побудувати схему радіорелейного чи короткохвильового зв’язку в бойових умовах: це — спеціальні щогли, це — антени.

Є ще і варіанти ретрансляторів на дронах і на повітряних кулях. А тут ми маємо справу з «приземленими» речами, які розміщуються на ґрунті. Їх практично не видно. І головне — у супутникових технологій є технічні переваги: передача великого обсягу інформації, без архівування. Тому «Старлінк» і став таким якісним і простим рішенням.

— Перед Європою постає завдання не лише виведення на орбіту потужного супутникового угруповання, але й забезпечення армійських підрозділів десятками тисяч комплектів наземних станцій, які були розповсюджені «Старлінком». Чим тут може відповісти Європа?

— Так, за моїми даними, нашим бойовим підрозділам, штабним і тиловим службам різними шляхами: прямим надходженням і через волонтерські програми було передано близько 100 тисяч наземних комплектів Starlink.

Так у Європи є можливість виготовляти супутники для запуска, є відповідні стартові майданчики для виведення цих апаратів на орбіту. Але що таке вже вищезгадані мною 600 європейських сателітів проти 7 тисяч у Маска? Тому головною задачею тут є масштабування можливостей і їхній розподіл.

На лінії бойового зіткнення, для просування військ вперед і розгортання позицій Сили оборони мають застосовувати супутниковий зв’язок. На дистанціях понад 15-20 кілометрів від лінії фронту ми можемо використовувати радіорелейний та/або короткохвильовий зв’язок.

І тут ще треба наголосити на сприйнятті нашим суспільством цієї проблеми, яка набула такого розголосу у соцмережах. Пригадаймо: з’явилися у нас «Атакамси» і дописувачі заговорили про них, як про таку собі «вундервафлю». Те саме було і перших постачаннях F-16. Але дуже часто забувається проста істина, що саме комплексний підхід є шляхом до розв’язання будь-якої проблеми.

Саме тому ми можемо казати, що на певних позиціях ми можемо розгортати радіорелейний, короткохвильовий зв’язок, залежно від потреб. А на деяких позиціях нам буде потрібен супутниковий зв’язок.

— Ще задовго до розробок Маска були реалізовані проєкти систем супутникового зв’язку. З 70-х років минулого сторіччя для забезпечення судноплавства впроваджувалася платформа Inmarsat. Близькосхідні шейхи, аби не розкидати по своїх пустелях щогли мобільних станцій зосередилися на системі Thuraya. Чому ті самі європейці не взяли попередні розробки як базис?

— Почнемо з того, що загальний ринок Європи і сегмент ВПК у ньому, він доволі фрагментований і не має загальних стандартів. Класичний тому приклад — задум створити єдиний континентальний бойовий літак Eurofighter. І що там сталося? Після суперечок французи вийшли з цього консорціуму і розробили свій Dassault Rafale.

Те саме можна сказати й про засоби ППО. Так, вони діють у комплексі, вони працюють, але не передбачають сумісних замін. Ну, щоб, наприклад, радіолокаційна станція від «Петріот» працювала умовно з пусковими установками NASAMS.

А щодо супутникового зв’язку, так, можна забезпечити ним за рахунок європейських геостатичних супутників. Але там буде затримка по передачі інформації близько 0,6 мілісекунди. Це, в принципі, не проблема для передачі якоїсь картинки для певного інформаційного потоку. Але це завада для розв’язання питань в режимі реального часу, коли проводиться керування безпілотникам на лінії бойового зіткнення, або ведеться вогонь з турелі, що розміщена на роботизованій наземній платформі. Тоді це вже проблема.

— Тож узагальнюючи тему нашої розмови. Які шляхи виходу з цієї ситуації ви бачите, щоб під ці забаганки Маска ми не підлаштовувалися? Скажімо так, є ситуація і логічне питання: що робити?

— Як би це дивно це звучало, але подивімось на ринок ВПК України, який на початок широкомасштабного російського вторгнення був представлений близько двадцятьма компаніями. Зараз ми кажемо про понад 800 фірм і підприємств. І це компанії, які займаються не тільки виготовленням безпілотних систем — наземних, повітряних, або надводних і підводних, але і комплектуючих до цих засобів.

Додатково ми кажемо про засоби радіоелектронної розвідки, РЕБ. Про той самий зв’язок, адже у нас є прекрасні вітчизняні напрацювання у напрямках застосування оптоволокна, і по радіоканалах. Тому, тут я б сказав, що насправді Україна могла б передати певний досвід Європі.

А знову-таки, у нас є і купа проблем. Законодавчі форми, які досі не до кінця врегульовані, наприклад, деяких стандартів щодо певних виробів. Але це ті самі проблеми, які є і в Європі. Ринок ВПК фрагментований, відсутні єдиний підхід до стандартизації. Немає єдиного бачення виконання бойових задач європейськими засобами озброєння. Тому що було, здавалось би, цілісне НАТО, яке повинно було захистити їх. Були натовські стандарти, легше було отримати щось звідти.

А в умовах сучасної війни, коли використовується велика кількість безпілотних систем, натовські стандарти вони не потрібні. Вони не дієві на деяких напрямках, якщо ми кажемо про використання безпілотників. Тому що, раніше там був БПЛА MQ-9 Reaper, а зараз подивитися на той самий Skyeton, який маленький за розміром, але він «тягне» на собі повноцінний радар, який може «бачити» на великій висоті все, що завгодно.

Тому, головна задача — об’єднатися з Європою для того, щоб створити сумісні стандарти та сумісні правила гри, так би мовити. Додатково можна казати, наприклад, про створення нових єдиних законодавчих норм, щоб ця галузь розвивалася набагато швидше.