Чорне море під прицілом: що ховається за переговорами про перемир'я

І знову зернова угода, або Як збіглися інтереси США і Російської Федерації.

На переговорах в Ер-Ріяді США і Російська Федерація обговорювали питання перемир'я на морі — нової "зернової угоди" На перший погляд, парадоксально, адже..:

• українські порти і так працюють, причому на прийом приймають не тільки зерновози, а й кораблі, що перевозять інші вантажі;
• Російська Федерація також експортує свої товари через порти Чорного моря.

І якщо порівнювати ситуацію з 2022 роком, коли судноплавство Чорним морем для України фактично було заблоковано, то сьогодні говорити про зернову угоду як про нагальну необхідність не доводиться. Однак у цих розмовах є своя логіка, яка виходить за рамки російсько-української війни. Питання в тому, яка держава отримає або збереже домінантні позиції в Чорноморському регіоні, хто з глобальних гравців у майбутньому отримає доступ до Чорного моря і, відповідно, механізми просування своїх інтересів у регіоні.

Якщо говорити про стан на сьогодні, то ми маємо, з одного боку, судноплавство як з України, так і з Росії, так, під обстрілами, але в досить великих масштабах. З іншого боку, якщо порівнювати ситуацію з 2022 роком, то позиції Росії істотно ослабли. Зокрема:

• Російський Чорноморський флот змушений був евакуюватися із Севастополя і кримських баз і сьогодні перебуває в порту Новоросійська. Ба більше, обговорюється питання, як заховати частину кораблів у портах невизнаної Абхазії;
• Україна істотно наростила можливості нанесення ударів по об'єктах Російської Федерації не тільки на морі, а й по прибережній інфраструктурі. Зокрема, по портових об'єктах.

Ослаблення РФ природним чином веде до посилення іншої чорноморської держави — Туреччини. Яка за останні три роки:

• закрила питання Нагірного Карабаху, а в майбутньому, після укладення мирного договору між Азербайджаном і Вірменією, різко посилить свій вплив на Південному Кавказі. Зокрема, за рахунок ослаблення позицій РФ у Вірменії;
• привела до влади в Сирії коаліцію, основу якої складають протурецькі сили. При цьому істотно послабила позиції курдів, які поки що користуються підтримкою США;
• підписала з лівійським урядом у Тріполі договір про видобуток вуглеводнів у лівійських середземноморських водах. Тим самим випередивши не тільки росіян, а й американців;
• реалізує політику виведення держав каспійського басейну на європейський ринок нафти і газу через свою територію;
• реалізує спільно з КНР проєкт південної гілки проєкту Road and Belt, що призведе до істотного зростання як турецького, так і китайського впливу в Південно-Східній Європі;
• активно входить в Африку з питаннями військово-технічного співробітництва. Йдеться про торгівлю зброєю, роботу військових фахівців тощо;
• і, нарешті, веде будівництво каналу "Стамбул", який може (за наявності інтересу і політичної доцільності для Анкари) "обнулити" конвенцію Монтре.

Важливо "Нервово стежать": Румунію та Болгарію турбує перемир'я в Чорному морі та плани РФ

На перший погляд, для США міг би бути вигідним такий процес. Але у такої тези є кілька контраргументів:

• уряд Туреччини складно віднести до тих, які будуть сліпо йти у фарватері політики США. Швидше, навпаки. Анкара може бути тактичним союзником Вашингтона, але лише тактичним;
• перетворення Туреччини на регіональну супердержаву створює проблеми для реалізації політики США зі створення регіональних проамериканських коаліцій. Як мінімум у питаннях проєкту "міжмор'я". До якого, по ідеї, мають увійти досить потужні чорноморські країни. Наприклад, Румунія. Але, якщо в регіоні є своя "супердержава", то відкритим лишається питання, наскільки Бухарест буде лояльним до згаданої ідеї. Особливо, якщо Анкара запропонує свій формат;
• співпраця Туреччини та КНР, а також реалізація (у майбутньому) проєктів Iraq Development Road і каналу Стамбул дає змогу Китаю створювати і зміцнювати "південно-європейську" вісь своєї присутності у вигляді Румунії-Угорщини-Сербії;
• політика Туреччини щодо виведення Туркменістану і Казахстану на проєкти продажу своїх вуглеводнів через турецьку (або азербайджанську) територію дає Європі можливість купівлі відносно дешевої сировини. Що забирає у Трампа "пряник" для Путіна у вигляді повернення РФ на європейський ринок газу (через СП зі США). Просто, якщо буде газ із Центральної Азії, ідея доцільності повернення "Газпрому" на ринок матиме менше прихильників.

Крім власне "турецьких" ввідних є й питання, пов'язані з Україною. Безпека Одеси? Не думаю. Є інший об'єкт — Каспійський трубопровідний консорціум — нафтопровід із Казахстану до чорноморських портів РФ. Який на 24% (як мінімум) належить американським компаніям, 24% — у власності "Лукойл" і ще 24% — у російської держави. І по інфраструктурі КТК уже прилітало. Менше місяця тому була велика пожежа на КТК НПС "Кропоткінська". Туди ж якісь дрони прилетіли буквально вчора.

А тепер давайте поговоримо про те, що дасть нова "зернова угода". Заборона на удари по кораблях і портовій інфраструктурі. А це означає, що РФ безперешкодно відновлює роботу КТК, Чорноморський флот РФ частково повертається до Севастополя. Росіяни вкотре облаштовують бази спостереження на "вишках Бойка".

Тобто Росія суттєво посилюється в регіоні, повертаючи свої позиції кінця 2022 року. Крім того, США не треба буде відповідати на запитання, чому російські добрива формально під санкціями, але вільно продаються завдяки General License №6 (яка продовжується з кінця 2022 року кожні 6 місяців).

При цьому Туреччина втрачає можливість використати слабкість РФ для різкого посилення власного впливу в чорноморському регіоні у 2025 році. Як наслідок, питання реалізації китайсько-турецьких ініціатив стикаються з новими умовами та обмеженнями. З одного боку, США не в захваті від посилення Китаю. З іншого, РФ також не буде рада появі альтернативи для китайського транзиту через її територію.

І ця логіка пояснює, чому для США раптом питання Чорного моря стало пріоритетним. Для Трампа важливо отримати закріплену якимись домовленостями (за участю Сполучених Штатів) щодо чорноморського регіону до саміту США-КНР. Адже тоді, користуючись його логікою, "однією сильною картою" у нього стане більше.

Для РФ висунення ідеї "зернової угоди" вигідне ще з однієї причини. Путіну необхідно, щоб за деяким форматом домовленостей Україна сказала "ні". Відновлення "зернової угоди" з українського погляду абсурдне. Але саме українська сторона свого часу витратила багато зусиль на просування тези, що такого роду угоди є скоріше гуманітарними. Укладеними в інтересах слабких держав. І сьогодні "ні" в такій темі битиме по українських позиціях.

Чи є варіанти власної політики?

• з одного боку, до укладення угоди "виносити" портову інфраструктуру РФ. Але питання, чи є для цього достатня ресурсна база;
• з іншого боку, проводити консультації щодо сценаріїв реагування на подібні виклики. Щонайменше, з Туреччиною і Румунією. В ідеалі, ще й із КНР.

І намагатися виставляти додаткові умови. Наприклад, обмеження для ЧФ РФ, демілітаризація газовидобувних вишок тощо. Тягнути час. Зокрема, пропонуючи ідею "перемир'я в повітрі", яка артикулювалася від самого початку. Для цього потрібна певна політична гнучкість і вміння балансувати на інтересах партнерів. Хочеться сподіватися, що такі якості в української переговорної групи є.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо "Здогадатися неважко": в ВМС України пояснили, що вкладають у поняття перемир'я на морі з РФ