Криза влади у Туреччині очевидна, Ердоган буде діяти агресивно

Туреччина зараз перебуває у стані внутрішньої політичної нестабільності. А це змушуватиме владу шукати вихід з ситуації, що склалася всередині країни.

Після арешту мера Стамбула та конкурента чинного президента Реджепа Ердогана на майбутніх виборах, Екрема Імамоглу, у кількох містах Туреччини спалахнули акції протесту. Але у ситуації, яка склалася в Туреччині, треба говорити не стільки про самі протести, а про кризу навколо арешту мера Стамбула Екрема Імамоглу, який є представником опозиційної Республіканської народної партії (CHP), що протистоїть Партії справедливості та розвитку (AKP), очолюваній Ердоганом.

Ця ситуація має кризовий характер, оскільки мера звинувачують у корупції, і разом із ним заарештовано близько 100 осіб, пов’язаних зі справами щодо корупції. Звичайно, турецька влада та правоохоронні органи заявляють, що це збіг і жодного зв’язку з внутрішньопартійними процесами та висуванням кандидата від CHP немає. Однак арешти відбулися буквально за кілька днів до внутрішньопартійного голосування щодо кандидата в президенти від CHP. І незважаючи на це, заарештований мер вже виграв ці вибори і арешт сприяв консолідації його партії – він переміг у цьому голосуванні, будучи єдиним кандидатом. Інші претенденти просто не балотувалися.

Питання щодо неупередженості цих справ виникають через те, що проти Імамоглу вже є кримінальні справи. Зокрема, він раніше отримав вирок за "образу честі й гідності" членів Вищої виборчої ради. Вирок передбачає ув’язнення, але наразі перебуває на стадії апеляції, тому мер залишався на посаді.

Корупційні звинувачення мають серйозніші наслідки, адже згідно з турецьким законодавством, вони передбачають можливість арешту до двох років без можливості виконання службових обов’язків. Через це Імамоглу та двоє очільників районів Стамбула вже усунуті з посад.

Це – ще одна політична складова цієї справи, тому що тепер вони обрані на свої посади, і тому питання їхньої заміни залишається відкритим. І невідомо, яким чином турецьке правосуддя розбереться з цим питанням. Централізоване призначення буде явним відступом від демократії і поставить під сумнів легітимність влади в ключовому регіоні, адже Стамбул та провінція становлять понад 25% економіки країни.

З огляду на ці збіги, повʼязані з політичними питаннями, це викликало протести. Туреччина загалом — дуже темпераментна країна. Протести там часто бувають бурхливими та доволі жорсткими.

Протести в Стамбулі, організовані прихильниками Республіканської партії, не є винятком. Під час них відбуваються сутички з поліцією, яка в Туреччині, як правило, ніколи не почувається скутою у виборі засобів тазастосовує досить жорсткі методи, зокрема сльозогінний газ, водомети тощо.

З одного боку, такий характер протестів та реакція влади є типовими для Туреччини. Тому не можна сказати, що ці події є унікальним політичним феноменом. Протести стихають уночі, проте щовечора прихильники партії знову збираються, а її лідери заявляють про намір продовжувати боротьбу.

Усе це збігається з низкою політичних процесів, які підривають стабільність у країні. Наприклад, Туреччина останнім часом намагається скористатися суперечностями між Європою та США. Вона демонструє зацікавленість у відновленні переговорів щодо вступу до ЄС.

Однак, якщо нинішня адміністрація Білого дому, ймовірно, не ставитиме під сумнів стан свободи слова та політичних свобод у Туреччині, то в Європейському Союзі – навпаки.

Здавалося б, це локальна справа — звинувачення нібито в корупції мера. Хоча йдеться про велике, але одне з міст, однак ця ситуація має й певні геополітичні наслідки. Водночас Туреччина перебуває в нестабільному становищі, фактично ведучи бойові дії на території Сирії як свої проксі-групи, а також безпосередньо — у протистоянні з курдами.

Усе це створює додаткові фактори нестабільності навколо Туреччини, що, у свою чергу, підриває авторитет влади. А у комплексі всі ці події змушують спостерігачів ставити питання: чи зможе Ердоган утримати ситуацію під контролем? Він є досвідченим і вмілим політиком, який не раз виходив переможцем із кризових ситуацій. Однак це не може тривати безкінечно, і тому постає питання — чим усе це завершиться? Поки що ніхто не готовий прогнозувати ані найрадикальніші сценарії, робити точні прогнози — ані щодо найрадикальніших сценаріїв, ані щодо можливості того, що протести врешті-решт згаснуть без внутрішньої підтримки. Тож ситуацію слід уважно відстежувати.

Я не можу абстрагуватися від реальності, і ми бачимо, зокрема на українському прикладі, що іноді навіть опозиційні мери вдаються до дій, які можна назвати корупцією. Повторюсь, що Стамбул — це 25% економіки Туреччини, причому достатньо успішної. І стверджувати, що там узагалі немає корупції чи підстав для звинувачень, було б наївно. Я не бачив матеріали цієї справи, тому не можу її коментувати детально, але логіка підказує, що певні підстави для звинувачень можуть існувати.

Однак головне питання не в самих звинуваченнях і не в тому, наскільки суд зможе їх довести. Занепокоєння викликає інше: як саме це було зроблено. Очевидно, що така масштабна справа з арештами розслідувалася давно, але затримання відбулися саме напередодні затвердження Республіканською партією свого кандидата.Це, як і попередні кримінальні справи проти пана Імамоглу, викликає сумніви в щирості намірів турецької влади. Так само, як і існування інших, досить натягнутих кримінальних справ проти Імамоглу змушують шукати політичний підтекст і сумніватися в об’єктивності правоохоронних органів.

У внутрішньому розвитку Туреччини протягом останніх десятиліть, а можливо, й довше, чітко простежується непримирима боротьба між авторитарними тенденціями та умовно демократичними силами. "Умовно", адже якщо говорити про зовнішньополітичні переконання опонентів Ердогана, а подекуди й про їхні внутрішньополітичні позиції, вони не завжди суттєво відрізняються. А якщо й відрізняються, то не настільки, щоб однозначно називати когось авторитарним, а когось демократичним.

Туреччина зараз перебуває у стані внутрішньої політичної нестабільності. Ердоган дуже давно при владі, і, очікувано, існує відчуття, що рано чи пізно він змушений буде піти. Це, у свою чергу, може спричинити вакуум влади.

Крім того, країна стикається з серйозними економічними проблемами, які загострилися за останні роки чи навіть десятиліття. Це теж підриває довіру до влади, викликає масу критичних зауважень і звинувачень у неефективному реагуванні на надзвичайні ситуації, корупції тощо.

Хиткість політичного устрою змушує владу шукати можливості для досягнення перемог, зокрема на зовнішньополітичній арені. Є велика спокуса отримувати політичні дивіденди від зовнішньополітичних акцій, таких як зміна влади в Сирії, протидія курдським повстанцям на сирійській території тощо. Сюди ж можна віднести й роль Туреччини у переговорах щодо українсько-російської війни.

Внутрішня нестабільність стимулюватиме Ердогана й надалі проводити більш наступальну, агресивну зовнішню політику. Це може нести як загрози, так і несподівані позитивні результати в інших галузях. Адже якщо внутрішньополітична ситуація буде нестабільною, то пошук зовнішньополітичних проривів може стати необхідністю — і в деяких випадках ці прориви можуть бути досягнуті.

Тому не варто однозначно сприймати ситуацію як суто негативну чи позитивну. Як і багато що в турецькому політичному житті: події можуть спалахувати й згасати, деякі проблеми розв’язуються, а деякі — ні.

Очевидно, що криза в Туреччині є, і вона серйозна. Так само серйозною є нестабільність у зовнішній політиці країни. Поки що арешти опозиційних політиків і зовнішня політика Туреччини не мають прямого зв’язку, але непрямі зв’язки очевидні — зокрема, через переговори з ЄС і прагнення Анкари діяти більш агресивно та наступально на міжнародній арені. Однак категоричні прогнози робити передчасно.

Богдан Яременко, народний депутат України, дипломат, засновник Фонду Майдан Закордонних справ, спеціально для Главреду