Найджел Фарадж: політичний аутсайдер, який може змінити правила гри у виборчій системі Британії

Ім'я лідера партії Reform UK Наджела Фараджа довгий час асоціювалося з Brexit та антиімміграційною риторикою, але він може несподівано стати рушійною силою, що зруйнує багатовікову британську виборчу систему.

В умовах зростаючої політичної нестабільності, невдоволення громадян традиційними партіями та суттєвих змін у політичному ландшафті королівства, питання реформи виборчої системи набуває нової актуальності, пише Politico.

За словами провідних експертів, британська виборча система FPTP (first-past-the-post) - "перший отримує посаду" (мажоритарна система відносної більшості), що діє з XVII століття, давно не відповідає сучасним вимогам демократичного представництва. Ця система, за якої перемагає кандидат із найбільшою кількістю голосів у кожному окрузі, незалежно від процентного співвідношення, часто створює парламент, що слабко відображає фактичні вподобання населення.

Це означає 650 окремих виборчих перегонів за місця в Палаті громад по всій країні, де діє принцип "переможець забирає все" — без жодних винагород за друге чи третє місце. Минулорічні вибори стали яскравим прикладом цієї диспропорції: лейбористи отримали 412 місць у парламенті з 33,7% голосів виборців, тоді як Reform UK з 14,3% голосів здобула лише 5 місць. Товариство виборчої реформи (ERS) назвало ці вибори "найбільш непропорційними в історії Британії" та "одними з найбільш непропорційних у світі".

Політичні аналітики вже окреслюють можливий сценарій на виборах 2029 року, що може спровокувати кризу легітимності для британської політичної системи. За цим сценарієм партія Фараджа може отримати найбільшу підтримку серед виборців у відсотковому вимірі, але через особливості виборчої системи все одно залишиться з мізерним представництвом у парламенті.

"Це цілком імовірний сценарій", — пояснює Роб Форд, професор політології Манчестерського університету. "Якщо Reform UK отримає більше голосів, ніж лейбористи, але суттєво менше місць у парламенті, це становитиме безпрецедентний виклик для легітимності уряду Стармера. Це буде особливо проблематично, оскільки люди помітять цю невідповідність гостріше, ніж зазвичай, а Фарадж безсумнівно максимально використає це у своїх інтересах".

Якщо такий сценарій реалізується, Фарадж може очолити масштабний громадський рух за зміну виборчої системи, позиціонуючи себе як захисника демократичних цінностей проти "корумпованого істеблішменту". Цей наратив ідеально вписується в його давню політичну стратегію протиставлення себе елітам.

Попри те, що референдум 2011 року щодо зміни виборчої системи закінчився переконливою поразкою реформаторів (68% проти 32%), останні опитування демонструють кардинальну зміну суспільних настроїв. За даними YouGov, уже 49% британців підтримують перехід до пропорційного представництва, тоді як за збереження статус-кво виступають лише 26%.

Цікаво, що найбільша підтримка реформи спостерігається серед виборців усіх основних політичних партій, за винятком консерваторів. До ліберал-демократів, які традиційно підтримували реформу, приєдналися зелені, Шотландська національна партія та валлійська Plaid Cymru.

Річард Тайс, заступник Фараджа, підтверджує непохитну позицію своєї партії щодо виборчої реформи: "Ми з Найджелом завжди виступали за виборчу реформу, і ніщо не змусить нас передумати. Наш принцип чіткий і незмінний — це реальність".

Особливого значення в цьому контексті набувають майбутні вибори до валлійської асамблеї, які вперше повністю відбудуться за пропорційною системою завдяки змінам, запровадженим лейбористською адміністрацією. Тайс розглядає ці вибори як "передвісник того, як система працює збалансованіше" і потенційний каталізатор для громадської підтримки пропорційного представництва на загальнонаціональному рівні.

"Валлійський експеримент дозволить британцям на власні очі побачити, як працює більш справедлива система, де кожен голос має значення. Це важливий крок для нашої демократії", — зазначає Джесс Гарленд, директорка з досліджень та політики ERS.

Прогнозована реакція традиційних партій, особливо лейбористів при владі, залишається передбачувано негативною. Нинішнім консультантам Стармера питання про можливі зміни у виборчій системі здається абсурдним, оскільки це суперечить їхнім політичним інтересам.

Експерти вказують на класичну дилему демократичних перетворень: партії, які приходять до влади завдяки певній системі, рідко мають мотивацію цю систему змінювати. Ця інституційна інерція може стати головною перепоною для реформи, навіть за умови значної суспільної підтримки.

Проблема диспропорційного представництва стає особливо гострою в контексті загальної кризи довіри до демократичних інституцій. "Ми живемо в епоху, коли виборча система, яку ми маємо, не виконує навіть своїх власних завдань", — наголошує Гарленд. "Вона не забезпечує тієї стабільності, для якої призначена".

Прихильники збереження мажоритарної системи часто аргументують, що FPTP забезпечує стабільність і сталість урядування. Однак останні роки, коли Велика Британія мала чотирьох прем'єр-міністрів за п'ять років, ставлять цей аргумент під серйозний сумнів.

Незалежно від особистої оцінки політичної діяльності Найджела Фараджа, його вплив на британську політичну систему залишається безперечним. Іронія ситуації полягає в тому, що політик, якого багато хто вважає популістом і загрозою для традиційних демократичних інституцій, може стати каталізатором для більш справедливої та репрезентативної демократії у Великій Британії.

Як зазначає професор Форд: "Піднесення Фараджа справді може бути частково симптомом того, що ми не даємо людям з певним типом невдоволення голосу в парламенті. Якщо хочеш довести, що система підтасована і відірвана від реальності еліта керує закритим клубом, то виборча система зараз робить цей аргумент особливо переконливим".