Зупинити війну Путіна можуть чотири речі, але поки Кремль тисне на Трампа трьома способами: що прогнозують на Заході

Чи може Трамп змусити Путіна піти на поступки, або ж ситуація навпаки складеться на користь російського диктатора; як Європа може тиснути на Москву навіть без допомоги Вашингтона та чому Саудівська Аравія не випадково стала місце проведення мирних переговорів, за якими спостерігає весь світ — саме ці питання порушують впливові експерти на Заході.

Міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова проаналізувала публікації світових медіа та аналітичних центрів, коротку викладку прочитаєте в цьому матеріалі.

У США є лише два вибори

Експерт Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) Найджел Гоулд-Дейвіс звертає увагу на ключове питання: чи визнає Трамп, що Росія є перешкодою на шляху до його мети припинення війни, і якщо так, то чи чинитиме він тиск на Москву.

"Припинення вогню, не кажучи вже про закінчення війни, навряд чи буде досягнуто, якщо Путін не буде змушений піти на компроміс щодо початкової мети свого вторгнення. Він піде на це, лише якщо вважатиме, що продовження війни становить більшу загрозу для його режиму, ніж її припинення. Це станеться лише тоді, коли Путін визнає, що він не може виграти війну, і що витрати й ризики її продовження стають все більш серйозними.

Єдиними подіями, які можуть спровокувати це, окрім значного падіння ціни на нафту або китайсько-російського розколу, є недвозначне, надійне зобов'язання Заходу захистити Україну і більш тривалі санкції проти Росії", — пише експерт.

Хоча після повернення до Білого дому Трамп двічі погрожував Росії посиленням санкцій, "немає жодних ознак того, що він готовий це зробити".

"Навпаки, він заздалегідь змінив позицію Америки, щоб запропонувати поступки Росії, і вивчає, як послабити санкції — крок, який би стимулював російську військову економіку. Логіка ситуації ставить США перед неминучим вибором: або стримувати Росію — і таким чином змусити її прийняти результат, далекий від її цілей вторгнення — або повністю відмовитися від України — і таким чином допомогти Росії виграти війну на вигідних для неї умовах", — аналізує Гоулд-Дейвіс.

За його словами, Путін буде намагатися підштовхнути США до другого варіанту щонайменше трьома способами:

"По-перше, він намагатиметься переконати Трампа, що саме Зеленський, а не він, несе відповідальність за зрив домовленостей про припинення вогню.

По-друге, він намагатиметься переконати Трампа, що війна не повинна стати на заваді якнайшвидшій нормалізації відносин зі США — включно зі зняттям санкцій.

По-третє, він намагатиметься послабити симпатії американців до України, зображуючи її корумпованою, а Зеленського — непопулярним і нелегітимним — аргументи, які вже поширюють впливові голоси в оточенні Трампа. Путін використовуватиме своє стратегічне терпіння, щоб маніпулювати нагальною потребою Трампа прийняти бажані для нього результати".

Як підсумовує експерт, Росія залишається рішуче налаштованою закінчити війну на своїх умовах. І лише Америка, за підтримки Європи, має силу змінити це.

Санкції працюють?

Спеціальний представник Європейського Союзу з питань санкцій Девід О'Салліван у статті для CEPA стверджує: що б зараз не робили США, у Європи немає жодних причин для зменшення санкційного тиску на Москву.

"Наші санкції мають більшу силу, ніж американські, і не через трансатлантичні розбіжності, а тому, що ми традиційно торгуємо з Росією більше, ніж зі США. ЄС запровадив санкції проти понад 2400 осіб, які підтримують російські військові дії. Ми заборонили експорт товарів подвійного призначення та передових технологій.

Ми обмежили можливості Росії фінансувати війну, заморозивши 200 мільярдів євро активів російського Центрального банку і "відключивши" російські банки від глобальної системи банківських переказів SWIFT. Ми заборонили імпорт вугілля і нафти, перешкоджаючи експорту російського газу.

Це гра в довгу. Ми підриваємо російський промисловий потенціал, обмежуючи передачу технологій, які мають вирішальне значення для російської військової промисловості. Проте це досягнення надто часто губиться у фоновому шумі шкідливої прискіпливості", — вважає О'Салліван.

Якщо 2021 року Росія була п'ятим найбільшим торгівельним партнером ЄС — на неї припадало 5,8% світової торгівлі європейськими товарами, або близько 253 мільярдів євро, то до 2024 року товарообіг скоротився до 68 мільярдів євро.

"Росія не змогла замінити або переорієнтувати ці 74% падіння нашої двосторонньої торгівлі", — стверджує фахівець.

На його думку, всі ознаки вказують на посилення економічних труднощів для Росії, і саме тому Кремль хоче скасування санкцій.

"Президент Росії Володимир Путін здійснив рейдерське захоплення Фонду національного добробуту (який є частиною механізму пенсійного забезпечення громадян РФ — Ред.) для фінансування воєнної економіки, знищуючи виробничі сектори та систему соціального забезпечення Росії.

Хоча Путін виявив готовність жертвувати добробутом свого народу більше, ніж багато хто очікував, він не зможе вічно ігнорувати закони економіки", — йдеться у матеріалі.

За оцінками, з лютого 2022 року санкції позбавили Росію доходів на суму понад 450 мільярдів доларів, що еквівалентно майже трирічним військовим витратам.

"Хоча санкції не є стовідсотково надійними, вони діють як життєво важливе зерно в системі, роблячи ведення війни для Росії важчим, повільнішим і дорожчим", — підкреслює О'Салліван.

Чому Трамп обрав Саудівську Аравію

Натомість науковий співробітник програми Близького Сходу та Північної Африки в Chatham House Ніл Квілліам звертає увагу на роль Саудівської Аравії у мирних переговорах.

"Цього тижня Саудівська Аравія приймає двосторонні переговори між офіційними особами Росії та США для обговорення перспектив часткового припинення вогню в Україні та безпеки судноплавства в Чорному морі. Переговори, що відбуваються в розкішному готелі Ritz-Carlton в Ер-Ріяді, проходять після того, як у неділю саудівці приймали українську делегацію, і підкреслюють зростаючу роль королівства як приймаючої сторони для важливих міжнародних переговорів", — зазначає Квілліам.

Експерт стверджує, що Ер-Ріяд робить це саме на прохання президента США Дональда Трампа. Під час свого першого президентства Трамп порушив традицію і замість того, щоб відвідати Канаду, здійснив перший закордонний візит на посаді президента до Саудівської Аравії. Тоді він підписав з королем Салманом бін Абдель Азізом оборонну угоду на суму 109 мільярдів доларів.

Зять Трампа і тодішній старший радник Джаред Кушнер відіграв ключову роль у забезпеченні угоди та зміцненні зв'язків з саудівським кронпринцом Мухаммедом бін Салманом.

Після відходу з посади Кушнер забезпечив інвестиції у розмірі двох мільярдів доларів від Державного інвестиційного фонду Саудівської Аравії (PIF) для своєї приватної інвестиційної компанії Affinity Partners. Таким чином, Трамп надає великого значення своїм особистим відносинам з високопоставленими саудівцями.

"Президент США віддає перевагу прямим переговорам між російськими та американськими офіційними особами, і в кінцевому підсумку він хоче зустрітися віч-на-віч з президентом Росії Володимиром Путіним. Королівство може це забезпечити — з привабливістю того, що зустріч відбудеться у величному палаці з люб'язними господарями", — аналізує експерт.

Офіційна політика "позитивного нейтралітету" королівства щодо війни в Україні дозволила йому побудувати безцінні тісні особисті стосунки з російськими та українськими посадовцями. Поточна співпраця Ер-Ріяда з Росією щодо управління цінами на нафту в рамках ОПЕК+, а також запрошення президента України Зеленського на саміт Ліги арабських держав у 2023 році зміцнили здатність королівства позиціонувати себе як нейтрального партнера.

"Готовність Ер-Ріяда надавати "добрі послуги" і сприяти переговорам, а не бути посередником між Росією і США та Росією й Україною, робить його ідеальним місцем для Трампа".

Зараз виглядає так, що Саудівська Аравія затьмарить своїх сусідів — Катар і Оман — і відіграватиме провідну роль у міжнародному посередництві, забезпеченні миру і безпеки.

А що Європа?

Своєю чергою експерт з питань наземної війни в Королівському інституті об'єднаних збройних сил у Лондоні Джек Уотлінг розмірковує, як за останні місяці Дональд Трамп змусив Європу перейматися власною безпекою, а також безпекою України як на час війни, так і на період після її завершення.

"Європа має прихований потенціал для виробництва значної частини озброєнь, необхідних Україні для захисту від Росії, але вона не підготувалася до того, щоб взяти на себе цей тягар. Вона може замінити Сполучені Штати як основного гаранта безпеки для України, але це займе час, вимагатиме складної співпраці і буде дорого коштувати. Хоча ці перешкоди реальні, вони не є нездоланними. Однак, початок цього процесу, ймовірно, трансформує відносини Європи зі Сполученими Штатами", — зазначає Уотлінг.

На його думку, в Європі насправді не надто серйозно ставилися до сигналів з боку Вашингтона. Ще з часів адміністрації Обами Сполучені Штати визнавали Китай своїм головним конкурентом. Американці закликали європейські країни нарощувати власні збройні сили для стримування Росії — і таким чином вивільняти американський потенціал для розвороту до Азії.

"До другої адміністрації Трампа ці американські вимоги фактично ігнорувалися. Попри символічні інвестиції в оборону після анексії Криму Росією в 2014 році і збільшення приблизно на 30% європейських оборонних витрат між 2021 і 2024 роками, Європа досі не забезпечила свої збройні сили ресурсами до рівня, на якому вони можуть виконувати свої функції відповідно до планів НАТО.

Навіть повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році, яке викликало багато жорсткої риторики в Європі, не підштовхнуло уряди до інвестицій, необхідних для відновлення їхніх ослаблених збройних сил. Європейські лідери не бажали нести витрати на цей процес і побоювалися, що значне збільшення європейських оборонних витрат прискорить вихід США з континенту, що зробить тягар для європейців постійним", — аналізує британський фахівець.

За його словами, Сполучені Штати стоять перед важливим вибором. Якщо вони підтримають відновлення оборонно-промислової бази Європи й не перешкоджатимуть підтримці України з боку ЄС, то зможуть досягти своєї мети — нарешті перерозподілити сили в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Але протягом десятиліть політика США була спрямована на своєрідний підрив європейської оборонної промисловості, щоб заохотити продаж американської військової продукції на континенті.

Якщо Сполучені Штати спробують форсувати процес європейського переозброєння, змушуючи ЄС купувати ще більше зброї американського виробництва, це не спрацює.

"Європа не в змозі виробляти деякі види критично важливих систем озброєнь, таких як система протиповітряної оборони Patriot, і продовжуватиме покладатися на закупівлі у Сполучених Штатів. Але з огляду на те, що їхні громадяни вже не довіряють Вашингтону, європейські уряди не піддаватимуться тиску і не купуватимуть американську зброю.

Залежність Європи від американської оборонно-промислової бази не забезпечить міцного фундаменту для середньо- та довгострокової підтримки України чи стримування Росії, зважаючи на ймовірність того, що Сполученим Штатам з часом доведеться переорієнтувати промислові потужності на вирішення проблеми балансу сил у Тихоокеанському регіоні".

Якщо ж Сполучені Штати намагатимуться запобігти виробництву зброї всередині країн Європи (багато ланцюгів постачання електроніки і компонентів складних озброєнь пролягають через Атлантику), то Європа, ймовірно, швидше "розійдеться" зі Сполученими Штатами, навіть попри те, що буде озброєна менш потужним озброєнням.

Ще однією серйозною перешкодою є брак згуртованості на Європейському континенті.

Хоча європейські оборонні компанії мають необхідний досвід для виробництва більшості видів техніки, потрібної для підтримки України, майже всі європейські країни закуповують ці системи у надто малих обсягах, щоб забезпечити виробникам достатній рівень окупності без підвищення цін. Оскільки вони не очікують великих замовлень, європейські виробники зазвичай мають невеликі виробничі потужності та стикаються з жорстким регулюванням, коли намагаються розширюватися.

"Країнам-членам ЄС потрібно буде працювати з Великою Британією, Норвегією і Україною, не дозволяючи дискусіям вийти з-під контролю через питання, не пов'язані з обороною. Дипломатам доведеться вирішувати застарілі суперечки. Не можна допустити, щоб вузькопартійні суперечки між Францією і Великою Британією щодо рибальства, наприклад, або між Польщею і Україною щодо сільського господарства зашкодили процесу", — пише Уотлінг.

Європейці мають визначити, чи зможуть вони потягнути нові витрати, але "вони не повинні ховатися за заявами про те, що вони не можуть захистити Україну без США", підсумовує експерт.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, як і навіщо Кремль планує затягувати мирні переговори.