"Онук хлопця, якого любила у школі, став її сином у кіно": життя і драми знаменитої Клари Лучко

Двадцять років тому, 26 березня, не доживши кілька місяців до 80-річчя, раптово померла народна артистка СРСР Клара Лучко, яка народилася в селищі Чутовому під Полтавою й провела своє дитинство в Полтаві. Її смерть була миттєвою й легкою — відірвався тромб.

У своєму поважному віці артистка Театру-студії кіноактора була сповнена творчих і життєвих планів. За кілька днів до смерті Клара Степанівна ще їздила на зйомки багатосерійного фільму, за сценарієм якого в неї закохується чоловік…

У школі її називали жирафою

— Кларі приписували безліч романів, — згадувала вже також давно покійна двоюрідна сестра артистки Галина Терентіївна Манько, в якої мені колись вдалося взяти інтерв’ю до річниці від дня смерті Клари Лучко. Ми спілкувалися в невеликій квартирі Галини Терентіївни на вул. Фрунзе (нині Європейській) у Полтаві, в якій багато чого нагадувало про знамениту артистку. — Якось її дочка Оксана знайшла в Інтернеті інформацію про дев'ятьох коханців матері й запитала, чи не помилилися журналісти. "Дев'ять? Чому так мало? Їх у мене було набагато більше", — пожартувала Клара. Насправді в її житті було лише двоє чоловіків — народний артист СРСР Сергій Лук'янов, її перший обранець, який рано помер, і Дмитро Мамлєєв, кореспондент "Ізвестій", потім "Радянської культури", з яким вона прожила до кінця своїх днів.

— Мабуть, полтавські хлопці залицялися до такої красуні?

— Ну що ви, у шістнадцять років ми ще були дітьми! Хоча сестрі подобався один хлопець — Слава, зі школи № 2, де вона навчалася (тепер у цій будівлі розташовується Полтавська міська школа мистецтв імені Раїси Кириченко. — Авт.). Але про почуття Клари він навіть не здогадувався, тим паче був закоханий в таку собі Олену Веселову. І ось одного разу вони з Кларою зустрілися у Корпусному парку, що якраз навпроти школи. Там до Другої світової війни стояла парашутна вишка, з якої відпочивальники стрибали на втіху. Недовго думаючи, Клара, щоб привернути увагу Славика, піднялася на вишку, наділа парашут і… повисла в повітрі, бо була легенькою. Це не залишилося непоміченим. Наступного дня на шкільному вікні з'явився малюнок жирафи з парашутом — Слава намалював. Однокласники дражнили високу довгошию Клару жирафою. Вона комплексувала через свій зріст, тому сутулилася.

У 1942 році наші родичі виїхали в евакуацію до Джамбула (нині Тараз. — Авт.) в Казахстані. Після звільнення Полтави Кларини батьки повернулися на батьківщину, а вона на той час уже була студенткою ВДІКу, який також був евакуйований до Казахстану, в Алма-Ату, і разом з ним переїхала до Москви. Степану Григоровичу дали ділянку землі у провулку Сковороди, 10, де у 1956 році він збудував хату на три кімнати, до якої донька приїздила лише в гості. (Той будинок досі зберігся в непоганому стані. З 1984 року в ньому мешкає третя власниця цього будинку, пенсіонерка Катерина Харитонівна. — Авт.).

Так от, до Полтави Клара не повернулася. А Слава став військовим, одружився з Оленою. І якось, багато років потому, Клара заходить на студію, щоб подивитися кінопроби хлопця, який мав зіграти роль сина її героїні. Саме знімався фільм "Карнавал" з Іриною Муравйовою у головній ролі. Назустріч їй прямує огрядна жіночка: "Кларо, ви мене не впізнаєте? — запитує. — Я Олена Веселова із Полтави, привезла онука для участі у пробах". Хлопця взяли на роль, причому без участі Клари. Таким чином, онук її колишньої симпатії став їй сином у кіно.

— Мрія стати артисткою у Клари Лучко виникла ще змалку?

— Так, у неї й мама, Ганна Іванівна Сирота, моя тітка, ще коли навчалася в церковнопарафіяльній школі, грала в самодіяльному гуртку. Навіть виконувала роль Терпелихи у п'єсі "Наталка Полтавка". Щоправда, не співала, і Клара теж голосу не мала. Ми з сестрою любили влаштовувати домашні спектаклі просто для себе. Ось і довоєнна фотографія збереглася. Клара — посередині в міліцейській формі (її батько викладав історію в школі міліції), справа — моя мама, "потерпіла", і я, "кишеньковий злодій", зліва.

А взагалі на Клару величезне враження справила зустріч з Любов’ю Орловою, яку вважали ідеалом краси, у Полтаві. Щоб піти на денний концерт знаменитої кіноакторки у місцевому театрі, вона прогуляла уроки! А потім разом із подружками ходила містом за актрисою, підглядаючи за нею в повсякденному житті. Любов Петрівна навіть щось запитувала у Клари. Звісно, сестра й уявити не могла, що за кілька років, у 1955-му, разом з Орловою поїде на Каннський кінофестиваль.

Вдома завжди розмовляла українською

Перебираючи сімейні фото, Галина Терентіївна поступово відтворювала історію життя своєї знаменитої двоюрідної сестри:

— У нас різниця у віці становила лише рік і місяць, я старша. Наші мами — рідні сестри. Ми росли разом, хоча наші сім'ї жили не так близько.

Батьки Клари мали квартиру у двоповерховому будинку на вулиці Леваневського, 3 (зараз Магдебурзького Права. — Авт.). Але під час війни він був знищений окупантами, на його місці пізніше збудували п'ятиповерхівку.

А наш будинок знаходився на Чапаєва, 25. Попри відстань, ми щодня ходили один до одного у гості. Батьки Клари були партійними працівниками, людьми досить зайнятими. Її мами практично ніколи не було вдома, оскільки вона переважно працювала в районах. Пам'ятаю, ми їздили до неї в Решетилівський район, де вона очолювала сільраду. Та й Клара народилася не в Полтаві, а в Чутовому. Там тоді працювали її батьки. Згодом Степана Григоровича призначили директором радгоспу в Яківцях під Полтавою. Пізніше його, як і мого батька, направили здобувати вищу освіту серед так званих парттисячників.

А вихованням Клари займалася ще одна сестра наших матерів (вони були родом зі Старих Санжар) — Килина Іванівна Сирота. Тітка Киля все життя присвятила племінниці. 1951 року, коли Клара народила доньку Оксану, вона забрала її до Москви. Там Киля й відійшла у вічність, виховавши ще й онука Клари, Олександра. (Після смерті старшої сестри в 1968 році, яка довго перед цим хворіла, Килина повернулася в Полтаву доглядати вдівця. Тим часом він запропонував їй одружитися. Проте їхній шлюб тривав недовго — 1972 року Степан Лучко помер. Після цього Клара знову забрала тітку-мачуху до себе. Сестри і їхній спільний чоловік похоронені в Полтаві в одній могилі. — Авт.).

— Напевно, ім'я своїй доньці її батьки-комуністи обрали невипадково…

— Так, вона названа на честьКлари Цеткін. А могла бути й Розою на честь Рози Люксембург. Батьки довго обирали між іменами двох революціонерок.

— А у кого Клара Лучко навчалася акторської майстерності?

— Сусідкою Клариної родини в евакуації була Юлія Солнцева, дружина Олександра Довженка. Ось вона і почала з нею займатися декламуванням. До речі, саме Довженко розгледів у моїй сестрі велику артистку, вперше побачивши її ще юною студенткою в художньому фільмі "Мічурін". Відомому режисерові сподобався захоплений вираз обличчя її героїні, яка слухала великого вченого.

У ВДІКу Клара навчалася на курсі Сергія Герасимова. Дружина режисера Тамара Макарова навчала її правильної російської мови. Клара мала сильний український акцент. Особливо він виявлявся, коли студентка поверталася після канікул, проведених у Полтаві. Треба сказати, вдома сестра завжди розмовляла українською, ніколи не забувала рідної мови. І як тільки чула мій голос у телефонній трубці, тут же переходила на українську. Вона говорила хорошою, грамотною українською мовою. А вірші читала просто чудово. Найбільше любила поезію Лесі Українки.

"Я українка, яка живе в Москві", — так говорила про себе Клара.

— Клара Степанівна багато розповідала про свою роботу?

— Ніколи першою не заводила про це розмову, не любила пліток, які зазвичай ходять про артистів. Не хизувалась своєю популярністю, не намагалася чимось виділитися. Поводилася просто. Хоча коли приїжджала до Полтави, всі наші сусіди збігалися подивитися на неї.

— А це правда, що Клара Лучко, вже бувши знаменитою артисткою, шила сукні в полтавської модистки?

— Правда. Майстриню звали Юлією Костянтинівною, вона була близькою приятелькою тітки Килі. Юлія Костянтинівна обшивала всю нашу сім'ю, майстром була незвичайним. Могла і капелюшок витончений пошити, і навіть чоботи. Нас із Кларою у дитинстві вона завжди однаково одягала. А ось про себе не думала, боялася потурбувати сусідів навіть тоді, коли погано почувалася, і просто кидала через кватирку записку з проханням викликати лікаря.

Клара довго замовляла одяг у Юлії Костянтинівни. За часів Радянського Союзу важко було дістати щось порядне з одягу. Тим паче модне. А Клара любила гарні речі, у неї був уроджений добрий смак, просто ідеальний. Привозила в Полтаву величезну кількість модних журналів, і вони разом із тіткою Юлею вигадували фасони. Кравчиня мала фантастичні руки, вона по картинці могла пошити що завгодно. Сестра розповідала, що Інна Макарова, з якою вона жила у гуртожитку, просто благала її відвезти до цієї майстрині.

Пригадую, перед черговою поїздкою за кордон у складі радянських діячів культури Клара замовила у Юлії Петрівни сукню та купальник.

Сукні від полтавської модистки та колекція капелюшків

— Клара Степанівна любила вбиратися? У неї було стільки різноманітних капелюшків…

— Я б не сказала, що вона дуже модничала. Гарно виглядати сестру зобов'язувала професія. Особливо, коли вона почала їздити за кордон. Розповідала, що за іноземними кінозірками несли по чотири валізи одягу, в одній і тій же сукні вони не з'являлися на двох заходах. Радянські артистки теж намагалися не відставати. Ось погляньте на цю фотографію. Це Клара на кінофорумі у Празі. Ззаду напис: "Сукня і комір мої, а лисиця взята напрокат, але я не сумую"…

А капелюшки, дійсно, були її слабкістю, вони дозволяли завжди виглядати ошатно. Одночасно штук двадцять лежали в її гардеробі, й колекція постійно оновлювалася. Просто у неї було "капелюшне" обличчя. До її класичної краси підходили будь-які головні убори. Пам’ятаю, говорила: "Як вийду з дому без капелюшка, відчуваю себе роздягнутою…"

— А ось на фотографії бачу Клару Лучко за в'язанням. На звороті підпис: "У години дозвілля. (Зверніть увагу на кофтинку, яку зв'язала К. С. власноруч.)" Вона була рукодільницею?

— Вміла лише в'язати. Але дуже любила українську вишивку. Ми з моєю мамою вишивали їй візерунки. Був закоханий у народну вишивку і її перший чоловік Сергій Лук'янов, актор театру імені Вахтангова. Якось він попросив мою маму вишити для нього справжню українську сорочку. Наша бабуся, Ганна Платонівна, за якоюсь старовинною викройкою пошила з полотна її вручну, а вже мама розшила червоними і чорними нитками. Це було улюблене вбрання нашого зятя, він поїхав у ньому навіть на гастролі до Англії. Відомий актор Лоуренс Олів'є, побачивши сорочку, був настільки вражений ручною роботою, що без хибної скромності, вказуючи на вишиванку, заявив: "Це мені!" Лук'янов зняв сорочку й подарував новому другові.

На запитання, який фільм за участю сестри їй найбільше подобається, Галина Терентіївна відповіла:

— "Кубанські козаки". Після нього Клара Лучко стала знаменитою. Пісні з цієї кінострічки, що з'явилася ще 1949 року, довго були популярні: "Ой, цвіте калина…", "Яким ти був, таким залишився…". До речі, незабаром після виходу фільму Клара та Сергій Лук'янов, який грав у картині головну роль, одружилися.

Дуже подобаються "Циган" та "Повернення Будулая". Але найсильніша і найскладніша її роль — у фільмі "Тітка Маруся", знятому у вісімдесяті роки. За сценарієм, героїня все життя присвятила чужим дітям та їхнім онукам, як наша тітка Киля.

— Клара Степанівна і в поважному віці виглядала молодою та красивою. Вона вас не посвячувала у свої секрети краси?

— Які там секрети! Клара навіть зволожувальними кремами користувалася рідко, хіба після зняття гриму на ніч. Зарядкою займатися лінувалася. Казала, що вигадала власну — потягуватись, лежачи в ліжку. Красу їй передала бабуся, татова мама. Старі люди розповідали, що, коли вона, бувши вже немолодою, заходила до церкви, всі дивилися тільки на неї. Та й батько Клари, Степан Григорович, який прожив 78 років, мав рівну гладку шкіру. Це порода!

P.S. У 1996 році американці назвали Клару Лучко "Жінкою світу", а англійці у 2000-му — "Жінкою тисячоліття". Сама ж Клара Степанівна ставилася до подібних титулів з іронією.

Фото автора, з відкритих джерел та з архіву Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського