Поле битви – Арктика․ Як Росія погрожує Норвегії та хоче загарбати острів Шпіцберген

У Північній Європі, на відміну від друга президента США Стіва Віткоффа, вже є чітке розуміння, що Росія – загроза для всього субконтиненту і навіть більше. Нині держава-терористка через диверсії, залякування, погрози і навіть сепаратні переговори зі США активно шукає потенційну "слабку ланку".

Однією з них може виявитись Норвегія, зокрема її арктичні володіння, які через глобальне потепління швидко перетворилися з "краю географії" на ласий шматок. 24 Канал розповідає, як Арктика стає потенційно гарячою точкою.

Для чого Росії Арктика та острів Шпіцберген

Коли в далекому 2008 році славетний норвезький письменник Ю Несбьо придумав історію про те, як Росія захопила та окупувала Норвегію (вона згодом перетворилася на серіал Occupied). Тоді він навряд чи міг припустити, що таке дійсно може статися. Утім, сьогодні, на думку багатьох експертів, це цілком реальний сценарій на найближчі роки.

Росія не приховує свого інтересу до Арктики й хоча сама контролює чимало територій в регіоні, традиційно не зупиняється на досягнутому і прагне розширити експансію. Власне, цей процес вже відбувається й епіцентром зусиль агресора є острів Шпіцберген у Північному Льодовитому Океані.

Шпіцберген – найбільший острів архіпелагу, що входить до складу Норвегії, в Північному Льодовитому океані / Мапа Britannica

Він належить Норвегії, відповідно до угоди 1920 року – так званого "Шпіцбергенського трактату". Та сама угода передбачає демілітаризацію острова, а також рівні права та можливості для всіх країн, які захочуть вести тут мирну господарську діяльність.

Попередня угода, укладена в 1872 році, визнала рівність економічних інтересів Норвегії (тоді перебувала в союзі зі Швецією – 24 Канал) та Росії. Відтоді на острові легальний статус отримали російські рибалки та китобої, а вже у 20-му столітті на Шпіцбергені з'явилися російські вугільні шахти. Це, до речі, відповідь на питання, звідки взялися і що взагалі робили росіяни у відомому і дійсно страшному серіалі Fortitude.

• Нині Росія залишається єдиною державою, що приєдналася до "Шпіцбергенського трактату" та є партнером Норвегії.
• Радянський Союз поклав око на острів у 1930-ті, коли почав вимагати в норвезького уряду перегляд угоди та розміщення на стратегічно важливому Шпіцбергені своїх воєнних баз.

У 1947 році норвезький парламент, здавалось, поставив крапку в цьому питанні, коли 101 голосом проти 10 ухвалив рішення про відмову росіянам. З того часу багато що змінилося – російський вугільний бізнес на полярному архіпелазі занепав, а населення головного центру "русского міра" – селища Баренцбург, скоротилося до кількох сотень людей. Інші ж поселення були взагалі законсервовані або впритул до цього наблизились.

Прямий економічний зиск від видобутку вугілля за 1300 кілометрів від "великої землі" завжди був сумнівним, натомість геополітичне значення та присутність росіян у стратегічно важливому регіоні, який може контролювати всю північну Атлантику, були справжньою та головною причиною російської присутності.

Норвежці небезпечного гостя довго терпіли, а після розвалу СРСР навіть намагалися подружитися. Особливо теплі відносини виникли в часи президента Мєдвєдєва та прем'єрства Єнса Столтенберга. Але у міру того, як Росія показувала своє справжнє обличчя, дружба почала сходити нанівець, а після повномасштабного вторгнення Росії до України ні в кого в Норвегії не залишилося сумнівів, що на Шпіцбергені пригріли дуже небезпечну змію.

Тому співпраця з Росією, яка йшла під егідою Арктичної ради, була заморожена. Росіяни поводилися відповідно, регулярно даючи привід норвежцям нервувати та хвилюватися за власну безпеку.

Довідково! Норвегія – країна НАТО, вона активно підтримує Україну, суттєво збільшивши свої зобов’язання як союзника у 2025 році. Все це не може не дратувати росіян. Норвегія має і сухопутний кордон з Росією, а також спільний повітряний і морський простір. Вони стали ареною російської гібридної війни з диверсіями, засиланням шпигунів і агентів впливу, глушінням систем GPS за допомогою РЕБ, демонстративним дефіле атомних підводних човнів і воєнних літаків.

Журналіст The New Yorker Бен Тауб написав про це надцікавий лонгрід. Він два роки відвідував навчання НАТО у Норвегії та жив у прикордонному містечку Кіркенес, де дізнався, як проходить гібридна війна Росії на півночі та навіть побачив справжню російську шпигунку.

Прямі погрози Росії на адресу Норвегії

Росія офіційно визнала Норвегію недружньою країною, а її перші особи регулярно почали погрожувати скандинавам.

Тон задає наближений до Путіна Ніколай Патрушев. Він звинуватив Норвегію в порушенні договору 100-річної давнини, звинувативши Осло в спробах мілітаризації Шпіцбергену.

Військова активність країн-членів НАТО в Арктиці сприяє зростанню конфліктного потенціалу в регіоні. Країни Заходу проводять політику, спрямовану на стримування Росії в регіоні…Заморожено міжнародне співробітництво по лінії Арктичної ради та інших міжнародних форматів, що діють в Арктичному регіоні. Здійснюються спроби обговорення арктичних проблем без участі нашої країни,
– скаржився друг Путіна та нині його офіційний помічник та куратор флоту на засіданні російської Морської колегії в грудні 2024 року.

У березні 2025-го року Патрушев-старший був більш жорстким, коли у великому інтерв'ю журналу "Національна оборона" заявив, що НАТО загрожує національним інтересам Росії в Атлантичному і Північному Льодовитому океанах. Ба більше, він заявив, що Москва має право і навіть зобов'язана вжити негайних заходів для захисту від таких загроз.

Спроби мілітаризації Арктики вже давно стали частиною західного геополітичного порядку денного. Це насамперед пов'язано з наростанням світової конкуренції за природні ресурси, що породжує глобальне економічне протиборство і боротьбу за нові транзитні маршрути. У зв'язку з цим значущість багатющого полярного регіону буде тільки зростати. Наприклад, в Арктиці розташовуються такі запаси природних ресурсів, на тлі яких часто тьмяніють найпривабливіші родовища в інших регіонах світу. Водночас Росія вважає, що Арктика має бути територією світу, де багато держав можуть спільно реалізовувати економічні та науково-дослідні проєкти, використовувати транспортний потенціал північних морів,
– Патрушев-старший про значення Арктики.

От тільки під "багатьма державами" Росія вочевидь розуміє себе і свого старшого партнера – Китай, можливо, тепер і США (саме таку наживку для команди Трампа закидав Путін та його перемовники в Саудівській Аравії). Натомість всі інші мають просто стояти обабіч, а у випадку Норвегії – ще й потенційно поступитись власним суверенітетом.

Навчання у Норвегії / Фото forsvaret.no

Для чого всім так потрібна Арктика

До речі, чогось схожого США вимагають від Данії. Намагаючись обґрунтувати необхідність "віджиму" Гренландії, міністр торгівлі Говард Латнік навіть почав паплюжити пам'ять першовідкривачів острова – вікінгів, розповідаючи про їхні страшні злочини 1000 років.

Цікаво, чи працює така логіка у зворотному напрямку і чи не потрібно буде нинішнім господарям Америки поступитися землями та владою корінному населенню?

40 років тому в Голлівуді придумали химерну та дуже небезпечну істоту, яка активізовувалася і чинила страшні та криваві речі, коли на Землі суттєво теплішало. Її звали Хижак (він же Predator) і перемогти її міг лише хтось на кшталт Арнольда Шварценеггера в праймі. Нині на планеті ми саме спостерігаємо глобальне потепління, а хижі погляди спрямовані на Арктику, яка ось-ось (в межах кількох десятків років) має стати повноцінно судноплавною.

Нині це можливо лише кілька місяців на рік, що нівелює всі переваги контрольованого Росією Північного морського шляху та відкриє зацікавленим особам свої багатства, які, як очікується, стане значно простіше (і дешевше) видобувати.

Саме цим пояснюється й активність Китаю, який з 2013 року "прописався" в Арктичні раді, хоча зовсім не арктична держава. В цьому полягає й інтерес президента Трампа, який з грацією слона в посудній лавці нині намагається прибрати до рук Гренландію.

14 березня 2025 росіяни викликали в МЗС посла Норвегії Роберта Квіле, щоб повідомити йому, що Москва розглядає зусилля Осло зі зміцнення своєї оборони на Шпіцбергені та архіпелазі Шпіцберген як порушення Договору про Шпіцберген 1920 року. Тоді ж росіяни закликали Норвегію "відмовитися від будь-якої активності, що підриває міжнародно-правові засади режиму архіпелагу, сприяє привнесенню на територію Шпіцбергену і в прилеглі морські простори конфліктного потенціалу, що веде до нагнітання напруженості в регіоні".

При цьому формальним приводом гніву Москви стали модернізація аеродрому та причальної інфраструктури на острові Ян-Маєн. Але нюанс полягає в тому, що цей острів входить до Шпіцбергенського архіпелагу, але не підпадає під дію угоди 1920 року.

Це суверенна земля Норвегії, яка може робити там все, що забажає, – навіть надсилати десяток військових (це реальні цифри). Але навіть це бісить росіян і вкотре доводить, що вони шукають лише привід, щоб перевірити, чи буде діяти "5 стаття" Вашингтонського договору в умовах Арктики.

Воєнні бази в Арктиці / Мапа CSIS

Найкраща інвестиція для Норвегії: до чого тут Україна

Звісно, країни НАТО не сидять без діла – вони проводять традиційні навчання Nordic Response, під час яких вчаться на узбережжі Норвегії відбивати російський десант, але нині все вказує на те, що якщо доведеться робити це в реальності, то без Америки. Бо після приходу Трампа до влади США колись потужне НАТО в один момент перетворилось на "хворого пацієнта".

Американці чітко дали зрозуміти, що їм не до Європи, ба більше, їм куди цікавіше ділити світ на зони впливу, ніби на дворі знову 1945 рік і Ялтинська конференція ось-ось почнеться.

Навчання Nordic Response / Фото Flickr

У цій ситуації Норвегія легко може стати наступною жертвою російської агресії, а росіянам навіть не треба буде щось особливо вигадувати, бо на Шпіцбергені вже давно підготовлене "для захисту російськомовне населення", а від дружби Осло з Києвом – один крок на перетворення в "норвезький режим", який "абсолютно точно має" десь на тому ж Шпіцбергені чи десь серед "історичних російських земель" на узбережжі Норвегії секретні біолабораторії НАТО (можна навіть нічого особливо не вигадувати, а взяти фабулу з першого сезону Fortitude).

А відповідно – терміново потрібна нова "маленька переможна війна". І якщо не вийде на Балтиці, то чому б не спробувати "обхідний шлях", адже Норвегію атакувати буде навіть простіше, бо Мурманськ поруч і в Баренцевому морі спротив буде вочевидь меншим.

Російська Федерація завжди виступала за розвиток конструктивної взаємодії в Заполяр'ї з метою збереження миру і стабільності в регіоні, сталого розвитку Арктики, захисту інтересів корінного населення, збереження вразливого арктичного середовища. І зараз готові до діалогу з питань арктичного порядку денного, зокрема в рамках Арктичної ради, за умови, що він здійснюватиметься на рівноправній і взаємовигідній основі. Роботу в Раді вибудовуватимемо з огляду на реальний стан справ у даному форматі та завдання, що стоять перед нашою країною на згаданому напрямі,
– речниця МЗС Росії Марія Захарова 24 січня 2025 року ритуально закликає враховувати "позиції на землі", цього разу в Арктиці.

Як це зупинити? Звісно, не переговорами – скаженого вбивцю можна зупинити лише силою. Це довів український спротив. І, на щастя, це зрозуміли нарешті й в Європі. Зокрема у Норвегії. Лише переможена Росія втратить свій імперіалістичний апетит і більше не буде простягати руки на чужі землі.

Військові навчання в Арктиці / Фото forsvaret.no

20 березня 2025 року Осло відвідав український президент Володимир Зеленський. Під час його зустрічі з норвезьким прем'єром Гаром Стере було оголошено, що Королівство збільшує цьогорічний обсяг підтримки України до майже 8 мільярдів доларів, а також масштабує співпрацю з виробництва зброї та ППО.

Потроєння норвезької оборонної підтримки, яке одностайно підтримав парламент, негайно буде переведено в підтримку артилерією, боєприпасами, дронами та інвестиціями у власну українську базу виробництва,
– норвезький прем’єр Гар Стере про важливість підтримки України, 20 березня 2025 року.

Зеленський і Стере / Фото ОП

Також у практичну площину перейшло обговорення питання фінансування українського спротиву в разі відмови США коштом грошей з Суверенного фонду Норвегії, який є одним з найбільших у світі (становить 1,7 трильйона євро).

Норвежці точно знаються на інвестиціях, але логіка підказує, що нині вони мають зробити свою найкращу та найвдалішу інвестицію – у європейську безпеку, а значить і у власне майбутнє.