РФ відправила на переговори до Саудівської Аравії шантажиста, який допомагав ділити Каспійське море - Лакійчук

У Саудівській Аравії відбувся черговий раунд переговорів між Росією та Сполученими щодо умов припинення вогню в Україні, який передбачає так зване морське перемир’я.

В інтервʼю Главреду керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Павло Лакійчук розповів, чому Росія наполягає на безпеці в Чорному морі, чи захистить це перемирʼя від обстрілів Одесу, Херсон та Миколаїв, а також чи матиме Україна змогу завдавати ударів у відповідь у разі російських провокацій.

Чому, на вашу думку, Сполучені Штати та Росія, судячи з тієї інформації, яка з’являлася в медіа впродовж переговорів, зосередилися саме на морському перемир’ї?

Тому що загального перемир’я на 30 діб, яке пропонували Сполучені Штати і на яке прямо уламали українську делегацію, Росія просто не погодилася.

Росія заявила: "Ні, нас це не цікавить". Натомість росіян зацікавили питання перемир’я щодо ударів по енергетиці та в Чорному морі. Саме ці питання вони погодилися обговорювати, а те, що їх не цікавило, обговорювати не стали. Власне, ось і вся історія про козирі в чиїхось руках. У Трампа немає козирів.

Дивіться відео інтервʼю Павла Лакійчука Главреду про перемирʼя у Чорному морі:

А що, власне, це перемир’я на морі дає Росії наразі?

Тут є декілька аспектів. По-перше, всі ми бачимо, що з Москви на переговори до Саудівської Аравії поїхав Георгій Карасін. Це російський сенатор, колишній заступник міністра закордонних справ, один із "яструбів"1990-х і 2000-х у МЗС. У порівнянні з ним Лавров – такий собі поні.

Георгій Карасін спеціалізується саме на питаннях морських акваторій. Саме завдяки йому росіянам у свій час вдалося дотиснути каспійські держави щодо російського варіанту розподілу Каспію. Адже існувало декілька варіантів, які відповідали міжнародному морському праву, поділ Каспію як озера тощо.

Проте росіяни обрали гібридний варіант, у якому їхня позиція була найсильнішою, і змогли його дотиснути. Те саме стосувалося переговорів щодо статусу Азовського моря та його розмежування. Фактично тоді Росія не просто передавила нас, а розчавила українську делегацію.

Я пам’ятаю слова Георгія Карасіна в той момент, коли українські переговорники намагалися апелювати до міжнародного морського права, пояснюючи: "З міжнародним морським правом ситуація така й така". На що Карасін відповів: "Ну що ви говорите? Міжнародне морське право – це я зараз". Ось і вся позиція Росії. І очевидно, що такою ж була позиція Росії і щодо Чорного моря. Додайте до цього генерала Бєсєду – відомого ідеолога "захоплення України за три дні", куратора Медведчука та всієї проросійської банди – і буде зрозумілою позиція РФ.

Що росіяни швидше за все відстоювали, то це, перш за все, – розмежування Чорного моря. Тут дуже цікава ситуація. Адже Збройні сили України, зокрема на морі, точно тримають ініціативу. Завдяки нашим "Нептунам" і "Гарпунам", а згодом і морським дронам, нам вдалося зробити найголовніше — зупинити блокаду наших портів і вигнати росіян із північно-західної частини Чорного моря. Далі вони змушені були тікати p Севастополя аж до Новоросійська, а це вже перехід на наступний етап.

І тепер ми переходимо до питання перемир’я. Є поняття територіальних вод (12 миль) та економічних зон. Якщо Росія дотискає США до визнання її юрисдикції над Кримом де-факто чи де-юре, а відповідно й над територіальним морем та морськими водами довкола нього, це фактично означатиме, що ми отримаємо так звану вільну зону від атак.

Але по факту виходить, що ми віддаємо три чверті звільненої від росіян акваторії північно-західної частини Чорного моря під контроль Російської Федерації. Нам залишається лише вузький коридор між островом Зміїним і румунськими територіальними водами. Ось вам, будь ласка, "коридор".

Ще мене дуже непокоїть заява про можливе повернення до зернової угоди. Чому? Ми ж і без неї чудово працювали. Після виходу Росії з зернової угоди та її припинення товарообіг українських портів зріс у рази, досягнувши рівня 2021 року. Чому так сталося? Бо зернова угода за своєю суттю була дискримінаційною. Усі судна, що прямують через Босфор у бік Росії, за замовчуванням вважалися "чистими". До росіян не було жодних претензій. Натомість судна, що прямували до українських портів, за замовчуванням вважалися "винними" і підлягали огляду спеціальною комісією з представників України, Туреччини та Росії.

Ключовий момент — участь російської команди, яка в цьому процесі є таким собі "пляшковим горлишком". Російська частина команди є — вони оглядають судна. Російської частини команди немає — судно не оглядається, їх просто не пропускають. Вони вирішують: "Так, давай ми сьогодні пропустимо чотири судна з 9:00 до 10:00. Ми попрацювали", — і кажуть українцям і туркам: "Ідіть гуляйте, тому що у нас сніданок до вечора. Все, більше суден в українські порти не піде".

І це такий неформальний спосіб тримати "кран" на всьому трафіку в українські порти, який був зірваний після виходу України з зернової угоди. Якщо відбудеться повернення до цього формату, це, щонайменше, буде ще одним ударом по Україні.

Безумовно, ми виступаємо за свободу судноплавства в Чорному морі. Але, мені здається, що той формат угоди, на якому наполягатиме "дипломат" Карасін, а насправді досвідчений російський шантажист від дипломатії, швидше за все, матиме дуже дискримінаційний характер щодо України. Таким чином, росіяни програш на морі перетворюють на свій виграш. Очевидно, щось схоже буде розглядатися і щодо ударів по енергетичній інфраструктурі. Побачимо.

Були заяви з боку болгарської та румунської сторони, у яких вони висловлювали занепокоєння переговорами, які відбувалися в Саудівській Аравії, та їхніми можливими наслідками. У цьому контексті, якщо йдеться про описану вами схему, наскільки серйозною є ситуація для них? І чи може Європа в осяжному майбутньому вплинути на перегляд цієї ситуації?

Так, це може мати вплив і на інших наших чорноморських сусідів та партнерів. Нагадаю, з чого почалася війна на морі у 2022 році. На відміну від наземної складової, ще на початку 2021 року Росія під надуманим приводом, через Міжнародну морську організацію, оголосила майже половину Чорного моря, а саме його західну частину, закритою для судноплавства.

Вони просто скористалися шпаринами (а точніше, навіть не шпаринами, а перевернувши догори дригом міжнародні домовленості SOLAS щодо гарантування безпеки судноплавства), щоб припинити рух у величезній частині моря.

І нічого з цим зробити не вдалося, допоки не почалася гаряча фаза війни. Тоді російські погрози втратили практичне значення. Це були вже не просто погрози, а справжня війна.

Безумовно, румуни й болгари розуміють можливість повторення такого сценарію, причому в значно ширшому масштабі. Враховуючи, що порт Констанца зараз стає ключовими альтернативними воротами в Чорному морі. Якщо повністю відкинути російську присутність, зокрема в Новоросійську і Туапсе, то Констанца стає головним чорноморським портом, зокрема і для України. Румуни чудово розуміють, що це муляє росіянам. І після переведення війни на морі знову в гібридний формат, Росія може розширити коло своїх жертв.

Відповідно до позиції росіян, яку ви озвучили, чи не могли б ви уточнити, що саме вони прагнуть контролювати? Весь морський трафік повністю чи лише певні перевезення конкретних товарів?

Увесь трафік. Знаєте, є така байка, яку росіяни розповідали туркам і загалом європейцям про те, що вони нібито просто переймаються тим, щоб в Україну морським шляхом не потрапляла зброя. Але це брехня.

Фактично росіяни скористалися не лише самою брехнею, а й тим, що цю брехню, попри її очевидну неправдивість, європейці та насамперед турки змушені були проковтнути. Вони повелися на цю схему, що дозволило росіянам запровадити дискримінаційні заходи.

Якщо вже відбуваються перемовини про мир і всі діють на паритетній основі, тоді має бути справедливий підхід: нафтовий коридор для Росії та зерновий коридор для України. Перевіряємо всі судна. Адже всім відомо, які судна перевозять зброю до Росії через Босфор. Вони йдуть під цивільними прапорами, але у світі знають про всі ці "Спарти" та "Воєнекспорт". І нічого зробити з цим не можуть. Жодного доведеного факту перевезення зброї морським шляхом в Україну. Ба більше, навіть жодного випадку виявлення такої зброї не було виявлено. Але саме українців намагаються виставити злочинцями. При цьому Росія — агресор, нападник, і з нею все "нормально".

Було багато пересторог перед цими переговорами, зокрема щодо безпеки українських портів. Яка наразі доля українських портів Одеси та Миколаєва, як мінімум? І що з ними буде далі, якщо буде укладено таке перемир’я?

Мірою того, як наші сили витіснили ворога у східну частину Чорного моря, порти Дунаю — Ізмаїл, Рені, Вилкове, Білгород-Дністровський — втратили значну частину свого трафіку. Це пов’язано з тим, що бізнес переносив свої активності туди через блокаду портів Великої Одеси.

Але тепер усе рухається у зворотному напрямку, і це свідчить не про якісь мирні переговори, а про те, що, попри російські спроби ударів по Одесі та її портах, бізнес відчуває, що прибутки перевищують ризики. Росіяни хочуть повернути ситуацію до попереднього стану. Це не можна назвати адміністративними кроками, а радше дипломатичною війною. І вони, на жаль, значно досвідченіші на цьому полі, ніж наші дипломати. Американцям, власне кажучи, байдуже. Вони готові повестися на будь-які російські пропозиції, аби це виглядало як прогрес.

Якщо ж, судячи з того, що ви описали, Росія переверне ситуацію на свою користь, то наскільки частими будуть провокації на морі? Йдеться не лише про огляд суден, що прямують до українських портів, а й загалом про обстріли портів та інші ворожі дії. Наскільки може загостритися ситуація?

Ми говоримо про безпеку на морі, а тим часом у Дніпро-Бузькому лимані та в районі Кінбурнської коси тривають бої, як і в гирлі Дніпра. Російський Чорноморський флот виконує свої штатні завдання щодо підтримки сухопутних військ на приморському напрямку. Чи зупинить це перемир’я діяльність російських військових? Ні. Питання в тому, що українці не зможуть цьому ефективно протидіяти.

Президент Зеленський заявляв, що його команда, зокрема під час зустрічі в Саудівській Аравії, планує передати американській делегації перелік об’єктів, які мають бути забороненими для ударів. Серед них мають бути і морські порти.

Ми погоджуємось не завдавати ударів по російських портах. Україна має таку спроможність, але фактично не завдаючи ударів по Новоросійську та інших портах РФ, неформально давала "фору" противнику, не завдаючи ударів по цивільних обʼєктах.

Водночас у цих пропозиціях має бути натяк, якщо росіяни погоджуються на такі умови, то й ми маємо свої важелі впливу. Як любить говорити Трамп, "у нас теж є карти". Це важливий аспект, але наскільки його реально втілити — інше питання.

Також дуже важливим було б, щоб за таким морським перемир’ям здійснювався сторонній контроль. Причому дієвий контроль, що передбачає конкретні дії у відповідь на порушення. Наприклад, це могли б забезпечити Туреччина або європейські військово-морські сили. Сил для цього вистачає. Інше питання — хто хоче?

До речі, щодо позиції Туреччини. Вона є важливим гравцем у Чорноморському регіоні. Якщо говорити про можливе відновлення зернового коридору, то якою може бути її позиція? Чи є вона позитивною для України?

Туреччина ще до початку повномасштабного вторгнення, і досі, справедливо вважає себе домінуючою силою в Чорноморському регіоні. Це завдяки її військовій потужності, географічному розташуванню та контролю над чорноморськими протоками. З їхньої точки зору, цього достатньо. Вони контролюють "горло" Чорного моря і вважають, що це дає їм панування.

Але тут вони, як мені здається, помиляються. Без активної діяльності в самій акваторії Чорного моря та взаємодії з партнерами-союзниками навести лад у "турецькому озері" неможливо. Чорне море маленьке, і російські сили можуть влаштувати там хаос, якщо забажають.

Чи погодяться Сполучені Штати на такий контроль з боку європейців або Туреччини?

Штати погодяться на контроль з боку Туреччини. Питання в іншому — чи сама Туреччина захоче брати активну участь? Туркам вигідніше залишатися над конфліктом і казати: "Ми не даємо вогню розгорітися, ми його локалізуємо". Але гасити його — не "царська" справа.

І при цьому попутно торгувати з Росією…

Так, і з Росією, і з Україною. Як кажуть, ласкаве теля двох маток ссе.

Якщо ми побачимо щось схоже на морське перемир’я, чи залишаться в України механізми для відповіді на можливі провокації з боку Росії? Оскільки Росія, ймовірно, продовжить свої провокації, намагаючись звинуватити Україну у зриві домовленостей, чи залишиться за Україною право завдавати ударів у відповідь?

Не виключаю такої можливості. Але сказати напевно складно. Для миротворців, особливо для США, провокаційний удар і удар у відповідь часто мають однакову вагу. Довести, що це була відповідь на ворожу атаку, у сучасному світі дезінформації дуже складно.

Тобто в будь-якому разі винною зроблять Україну?

Ну, ви самі бачите, як це працює. Якщо Трамп не вірить навіть своїй розвідці, а каже: "Мені сказав Путін, і я йому вірю", то що говорити про міжнародну реакцію? Якщо Путін скаже, що Україна на нього знову напала, то Трамп йому повірить, а Україну знову назвуть агресором.