Вперше після Нюрнберга: учасники Коаліції держав зробили крок до трибуналу над РФ за злочин агресії

У Страсбурзі учасники Коаліції держав провели фінальне засідання, на якому завершили технічну роботу над проєктами документів, необхідними для створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.

За словами заступниці керівника Офісу президента Ірини Мудрої, це вирішальний крок для відновлення довіри до міжнародного права. “Протягом двох років ця коаліція працювала над закладенням фундаменту для справедливості — для України та всього світу. Я хочу особливо подякувати тим, хто приймав засідання коаліції: Чехії, Естонії, Польщі, Нідерландам, Німеччині, Люксембургу, Австрії, Литві, Румунії, Латвії, Європейському Союзу та Раді Європи”, — заявила Мудра. Наступним кроком стане погодження документів на найвищому політичному рівні і передача їх Раді Європи для ухвалення і запуску трибуналу.

В МІПЛ вивчили досвід попередніх міжнародних трибуналів і зʼясувала, що за весь час існування міжнародного права був лише один випадок, коли керівництво держави засудили за агресію. Це сталося з німецькими лідерами на Нюрнберзькому трибуналі в 1946 році, а за два роки з їхніми союзниками — японцями — на Токійському трибуналі. Жоден пізніший міжнародний трибунал, зокрема по Руанді та колишній Югославії, не розглядав злочину агресії. Ба більше, правових механізмів притягнути до відповідальності за цей злочин не існує. Тобто жоден із чинних міжнародних судів не має юрисдикції засудити за це політичне та військове керівництво Росії, зокрема Путіна, Медведєва, Шойгу та Герасимова.

Цю прогалину в міжнародній правовій системі можна усунути двома шляхами: створити міжнародний трибунал або розширити юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. МІПЛ розповідає про обидві стратегії. 

МКС і Кампалійські поправки

Визначення, що таке військова агресія, є в резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314: це застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави.

До Римського статуту МКС, який приймали в 1998 році, цей вид злочину не ввійшов. Положення про злочин агресії і відповідні зміни в Римський статут затвердили лише в 2010-му — без набранні чинності. Активували їх 17 липня 2018 року. Ті зміни приймали в угандійському місті Кампала, відтак їх назвали Кампалійськими поправками. Роман Романов, директор програми “Права людини і правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”, пояснює: так трапилося через відсутність у 1998 році консенсусу щодо злочину агресії. Саме тому  були роки відстрочки.

— Зміни, які внесли на конференції в Кампалі — результат складного компромісу, — говорить він. — Постійні члени Ради безпеки ООН, які брали участь у цих обговореннях, домоглися збереження їхнього права вето в тому, що стосується злочину агресії.

Наразі тільки 46 країн, зокрема Україна, ратифікували Кампалійські поправки. Через це багато з конфліктів МКС не може розглянути. Романов пов’язує це з відсутністю політичної волі. Частина країн була незадоволена способом, який знайшли у Кампалі: компроміс полягав у тому, що ключову роль у можливості передачі справи до МКС для початку розслідування злочину агресії мають постійні члени Радбезу ООН.

Війна Росії проти України показала, що цей вибір далекий від оптимального. Будь-хто з постійних членів Радбезу ООН може заблокувати питання відповідальності за агресію. Тепер це використовують як чинник політичного впливу на діяльність МКС.

Формально судити за агресію Міжнародний кримінальний суд може з 2018. Але не у випадку російсько-української війни, оскільки злочин агресії має унікальний юрисдикційний режим, який не можна застосувати так само, як при інших злочинах, про які йдеться в Римському статуті. Якщо держава не є учасником МКС, суд не може притягнути до відповідальності її керівництво за злочин агресії. Винятком є ситуації, коли Радбез ООН передає в МКС справу про конкретну людину з країни, яка вчинила злочин агресії.

У 2000-му Росія підписала Римський статут, проте не ратифікувала його. У 2016-му Путін підписав указ про вихід Росії з договору. Вочевидь Росія не ратифікує РС і допоки має вона має право вето в Радбезі ООН, справу про злочин агресії в російсько-українській війні ніколи не передадуть на розгляд суду.

Проте є й інший шлях. У Римський статут можна вносити зміни, розширивши його юрисдикцію на розслідування злочину агресії Росії проти України. Такі ідеї лунають, хоча чіткого плану, як це зробити, немає. Союзниками в просуванні таких змін можуть стати країни Африки та Південної Америки.

— Йдеться не про уніфікацію процедур для всіх міжнародних злочинів, а про розширення можливих варіантів роботи саме зі злочином агресії, — говорить Роман Романов. — Хоча Росія, звісно, ветуватиме будь-яку ініціативу щодо передачі в МКС справи про злочин агресії.

Один із варіантів, який розглядають — дозволити Генеральній Асамблеї ООН скеровувати звернення до МКС без рішення Ради Безпеки. Романов зазначає, що такі зміни підтримує Німеччина, а от США, Велика Британія і Франція будуть в опозиції.

Влітку 2025 року відбудеться конференція, де дискутуватимуть про внесення змін до Кампалійських поправок. Утім проти можуть виступити країни, які ратифікували  попередні поправки. Якщо ж все вдасться, то МКС може отримати юрисдикцію щодо злочину агресії Росії проти України.

Попри таку можливість, МКС не розглядатиме справу без обвинувачених у залі суду, тобто заочно за агресію керівництво Росії ніхто не судитиме. А ось самому розслідуванню злочину заочні провадження не перешкоджають.

Ще одне питання, яке хвилює правників — це інституційна спроможність МКС розслідувати злочин агресії в Україні. Анна Рассамахіна, експертка МІПЛ, говорить про цей виклик так:

— Усі вироки, винесені МКС за понад 20 років, стосуються воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, скоєних під час збройних конфліктів в африканських країнах. Ці судові процеси тривали роками. А от досвіду розслідування та розгляду злочину агресії МКС не має.

Трибунал і міжнародне право

Шукати дієві правові механізми розслідування злочину агресії та створення відповідного трибуналу міжнародна спільнота почала відразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Уже 4 березня 2022 року тодішній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба разом із групою провідних міжнародних юристів презентували ініціативу створення Спеціального трибуналу за підтримки Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House. Відтоді ініціативу підтримали Парламентська Асамблея Ради Європи, Європейський Парламент, Парламентська асамблея НАТО та ОБСЄ.

У вересні 2022-го року президент України Володимир Зеленський ініціював створення робочої групи для опрацювання концепції міжнародного трибуналу, а у Верховній Раді сформували міжфракційне об’єднання “Трибунал для російських агресорів”, яке сприяє розробці юридичних та організаційних механізмів створення трибуналу.

Девʼятнадцятого січня 2024 року Європарламент ухвалив рекомендаційну резолюцію про створення спецтрибуналу щодо злочину агресії РФ проти України. Двадцять шостого січня 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) одноголосно проголосувала за створення спеціального міжнародного трибуналу через агресію проти України. Наразі до Коаліції (Core Group) зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України увійшли представники 41 держави.

Існувало кілька варіантів моделей створення спеціального трибуналу: на підставі рішення Генеральної Асамблеї ООН, за зразком Нюрнберзького трибуналу, на основі резолюції ПАРЄ.

— Якби спеціальний трибунал створювали за першим варіантом, ніхто би не сумнівався в його міжнародній легітимності, — вважає Анна Рассамахіна. — Проте Україна і партнери не дійшли цього. Створення спеціального трибуналу на основі рекомендаційної резолюції ПАРЄ робить його інституцією регіонального рівня. Це не позбавляє його легітимності, але наділяє меншою правовою та політичною силою.

Антон Кориневич, посол із особливих доручень МЗС, агент від України в Міжнародному суді ООН, який залучений до створення спеціального трибуналу, зазначає, що основні дискусії в рамках Core Group відбуваються за зачиненими дверима.

— Це пов’язано з важливістю і чутливістю тематики, — пояснює він. — Але прийде час, коли результати цих дискусій оприлюднять.

Він відзначає, що важливим результатом стало прийняття в січні 2024 року Віденсько-Ризької заяви про створення спеціального трибуналу. Це демонструє готовність працювати над створенням трибуналу.

— Раніше були різні варіанти того, як має бути створений цей орган, але сьогодні існує чітке розуміння, що трибунал має бути окремим судовим органом з міжнародною суб’єктністю, — пояснює Кориневич.

За його словами, питання юрисдикції трибуналу, а також визначення, хто саме понесе кримінальну відповідальність за злочин агресії, надзвичайно складні.

Ключове те, що трибунал має працювати саме з індивідуальною відповідальністю. Тобто особлива увага має приділятися подоланню імунітету російських високопосадовців. Наразі це відкрита проблема і один із найбільших викликів.

— Це буде вирішувати сам трибунал, — говорить Кориневич. — Важливо, щоб імунітети подолали в рамках міжнародного правосуддя, а не політичного тиску.

Ще одне питання, на яке поки немає відповіді — визначення злочину агресії в трибуналі. Те, яке є в Римському статуті, відрізняється від того, яке є в українському законодавстві.

Римський статут каже, що це планування, підготовка, ініціювання або вчинення особою, яка фактично контролює політичні чи військові дії держави або керує ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням Статуту ООН. Кримінальний кодекс України визначає злочин агресії як планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові задля цього.

— Це одна з причин, чому статут трибуналу не погоджений. Україна наполягає на тому, щоб визначення відповідало міжнародному праву. А окремі країни хочуть за основу взяти визначення з українського законодавства, щоб не створити прецедент, через який і їх згодом можуть притягнути до відповідальності. Але якщо взяти українську основу, то це не дозволить подолати персональні імунітети, — вважає Роман Романов.

У міжнародному праві є два основні типи імунітетів від переслідування за міжнародні злочини: персональний та функціональний. Персональний має “трійка”: президент держави, голова уряду та міністр закордонних справ. Функціональний — інші представники держави, які мають імунітет задля ефективного виконання своїх функцій.

Якщо статут трибуналу побудують на основі законодавства України, назвати трибунал міжнародним буде складно. Будь-яке його рішення будуть інтерпретувати виключно щодо війни Росії проти Україні — тобто воно не стане частиною міжнародного звичаєвого права, його не можна буде поширювати на інші конфлікти.

— Є політична складова: партнери хочуть завершити цю війну переговорами, але це складно зробити, якщо керівництво Росії будуть переслідувати. По-друге, якщо застосують визначення з Римського статуту, дії окремих держав на території інших країн так само зможуть кваліфікувати як злочин агресії. Для деяких країн це важливо, вони не хочуть наводити різкість на те, що є злочином агресії, — пояснює Романов. Саме тому, вважає він, деякі партнери України, наприклад США, підтримують ідею українського визначення для трибуналу.

У цьому полі невизначеності оперують багато міжнародних гравців. Інтерес України — додати визначеності, щоб унеможливити агресію й забезпечити відповідальність за цей злочин.

Потерпілі від злочину агресії

Простір для тлумачення того, хто буде потерпілим від злочину агресії, великий. Нюрнберзький трибунал визначив злочин проти миру як вчинений проти територіальної цілісності та недоторканості держави. Конкретних потерпілих там не було, хоча в аргументах все одно обговорювали шкоду, завдану людям.

Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA, зазначає, що тривають активні дебати про те, розширювати чи звужувати визначення потерпілих від злочину агресії:

— У нас немає жодної подібної практики. Це буде предметом розвитку міжнародного кримінального права. Для трибуналу це відкрите питання.

Визначення Римського статуту говорить, що це передусім злочин проти держави. Але неможливо уникнути розмови про його вплив на окремих людей. Синюк вважає, що говорити про окремих потерпілих усе ж можна — визначення можна інтерпретувати кількома способами.

— Злочин проти держави — це не аморфне явище, — говорить вона. — Держава — це територія та населення, тож злочин проти неї стосується обох складових. У МКС є концепція прямих і непрямих постраждалих. Держава є прямою постраждалою від злочину агресії, а непрямими постраждалими є українські громадяни.

Паралельні механізми

Поки експерти-правники працюють і над розширенням юрисдикції МКС, і над створенням спеціального трибуналу, Романов наголошує, що досі немає рішення про початок розслідування злочину агресії. Наразі розслідування триває в рамках національних процедур України, тоді як міжнародний механізм розслідування не визначений.

— Вже були прецеденти, коли одночасно діяли і МКС, і спеціальні трибунали, наприклад, для колишньої Югославії. Тобто одночасне існування кількох механізмів цілком можливе, — підсумовує Романов. Він також вважає, що найбільш реалістичним варіантом є створення регіонального трибуналу за участі країн, які необов’язково є членами Європейського Союзу.

Автор:  Надія Чучвага

Джерело: МІПЛ