Пам’яті командира роти ТрО Юрія Турлая

На похорон військового Юрія Турлая у Чернівцях зібралися кілька сотень небайдужих містян, Його побратими разом із фанатами місцевого футбольного клубу запалили червоно-чорні фаєри і востаннє скандували його позивний «Ру-дольф, Ру-дольф» та аплодували. Так проводжали в останню путь 40-річного бійця.

– Після уроків, коли в нашій гімназії проводили чемпіонат з футболу, ми з хлопцями наввипередки бігли до асфальтованого майданчику, аби подивитися гру старшаків. Особливо класу, який на два роки старший. Бо там були мегагравці, як нам видавалось. І там був Юра. Ми в голос не вимовляли своє захоплення ним, але кожен з нас очима шукав його поміж всіх і всюди, - ділився спогадами фотограф Максим Козменко.

Однокласниця Юрія Галина згадує, що у майбутньому Герої ще зі шкільних років відчувався патріотизм до української землі. Юрко їй розповідав, що його дідусь колись боровся проти радянської влади у складі ОУН-УПА. І він від діда перейняв ці гени.

– Він був дуже добрим і привітним, нікого не ображав. Був товариським і веселим. Натомість не любив все, пов’язане з радянською владою, – пригадує однокласниця.

Дружина бійця Тетяна розповідає, що коли до Юрія на день народження приходили друзі і знайомі, то доводилося доставляти додаткові столи і стільці, щоб усі помістилися.

– Коли ми познайомилися, я була просто вражена його талантами. Мабуть, не було чогось такого, що він не вмів робити. Писав вірші, співав, грав на баяні, навіть реп молдавською міг виконати. Під час перегляду телевізора Юра любив вимикати звук і по-своєму озвучувати фільм чи рекламу. Це було дуже смішно. Біля нього завжди всі сміялися. Він обожнював компанії, дуже любив усілякі настільні ігри. Постійно щось класне вигадував, – пригадує Тетяна.

Викладачка географічного факультету ЧНУ, на якому навчався Юрій, Наталія Аніпко, була кураторкою його групи. Вона збирає спогади про свого студента від усіх, хто його знав, щоб потім написати про Юрія книгу.

– Дуже хочеться, щоби про таку людину, як Юра, знали всі. У ньому вражало все. У першу чергу – любов до України. Він був у перших рядах під час Помаранчевої революції, потім Революції Гідності. А коли почалося повномасштабне вторгнення, Юра відразу приєднався до українського війська. І це не здивувало нікого з тих, хто знав Юру. Він просто не міг вчинити інакше, – розповідає жінка.

У перший рік повномасштабного російського вторгнення Юрій служив командиром взводу 107-ї бригади ТрО. Брав участь у звільненні Харківщини. Пізніше перевівся до 103-ї бригади сил ТрО. Його підрозділ одним із перших заходив на територію Курської області. Там він отримав дві контузії. Повернувся до Чернівців на лікування.

Дружина розповідає, що після цього Юрій був дуже втомлений. В нього боліла голова від кожного гучного звуку, він багато спав. Так і не встиг до кінця пролікуватися, бо довелося повертатися на фронт.

За час служби «Рудольф» врятував не одне життя побратимів, виносив поранених хлопців з поля бою. Його дуже поважали підлеглі бійці. Тож військового призначили командиром роти.

Один із побратимів Юрія, який виконував разом із ним бойові завдання в Курській області, а потім також охороняв кордон на Сумщині, першим знайшов тіло полеглого командира після обстрілу. Каже, сподівався, що той – поранений, але осколок потрапив йому в шийну артерію.

– Він дав мені завдання, і я поїхав. Якраз був артобстріл – цілий «пакет» Градів прилетів. Він завжди давав хлопцям настанови – якщо якісь Гради чи КАБи, щоб бігли в укриття. Це всі знали, як «Отче наш...». Сам не встиг добігти до укриття – осколок його наздогнав. Врятувати шансів не було, – розповідає побратим.

Юрій обіцяв приїхати цієї весни на 10-річчя доньки. Та виконати обіцянку не встиг. Боєць загинув 8 березня 2025 року. У нього залишилися двоє маленьких дітей, дружина, батьки.

Викладачка Наталія Аніпко ініціювала петицію на сайті Президента України про присвоєння посмертно звання Героя України старшому лейтенанту Юрію Турлаю.

Вічна пам'ять Герою!

Фото з відкритих джерел