Снайпер «Азова» поліг у бою за Маріуполь. Мама досі не отримала тіло сина. Згадаймо Максима Обивзенка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Максима Обивзенка.

Сержант Максим Обивзенко на псевдо Прогиб поліг 8 березня 2022 року у місті Маріуполь. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення. Про це інформує «Главком» із посиланням на повідомлення військової частини 3058 Національної гвардії України.

Максим народився 13 січня 1994 року. Навчався у місцевій школі №1, займався вільною боротьбою. Тренер хвалив, що у Макса гарний «прогиб» – це слово у майбутньому захисник візьме за позивний. Закінчив Одеський морський університет за спеціальністю «інженер-механік суднобудування». Добре знав історію України, студентом їздив на Майдан до Львова.

Як розповіла мама захисника Світлана Обивзенко, під час навчання її син сесії складав «автоматом». З першого курсу заробляв гроші – працював у кафе. Повністю себе забезпечував грошима, а продуктами – ще й хлопців з кімнати.

«На новий рік привіз мені гроші. Дякував, що змалечку брала його працювати на базу відпочинку. Я була кухарем, а він – у помічниках», – згадує Світлана Обивзенко.

У 2015 році Максим Обивзенко долучився до Національної гвардії України, від самого початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь у складі бригади спеціального призначення «Азов» НГУ» – був снайпером.

«Макс був патріотом своєї країни. З весни 2014 року волонтерив. Купляв на Привозі одяг і речі, возив на передову. Просився до хлопців, коли обстрілювали аеропорт Донецька. Але йому не дозволили: мовляв, волонтери теж важливі, – розповіла Світлана Обивзенко. – Після знайомства з азовцями прийняв присягу 14 січня 2015 року у Києві. Звідти відправився до Маріуполя. Служив у піхоті, згодом став снайпером взводу снайперів. З початком великої війни був у десантно-штурмовій бригаді.

Його контракт мав закінчитися у травні 2022 року. Син планував одружитися зі своєю коханою дівчиною та жити у Києві. Каріна була із Маріуполя. Макс ледве встиг її з батьками вивезти з міста.

24 лютого – мій день народження, гостювала у брата у Броварському районі. Удосвіта відчули російське вторгнення. Макс зателефонував о 6:30. Хвилювався за нас, хоч сам уже був у більшій небезпеці. Востаннє телефонував 5 березня, у кінці додав: «Ми сильні, ми витримаємо!». Потім не було зв’язку. Я написала його побратиму, і він відповів: «Прогиб … загинув 8 березня о 12:15. Поки ми живемо, будемо мститися». А потім подзвонили і з патронатної служби. Тіло мені досі не передали. Макс був у мене єдиною дитиною. Він був моєю гордістю».

Максима Обивзенка нагороджено медалями «За оборону України», «Широкино 2015», відзнакою «За звільнення Широкиного», а також орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У захисника залишилася матір. Батько помер у 2020 році.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.