Туреччина: партнер чи ризик для Європи?

З огляду на позицію нової адміністрації у Вашингтоні європейські лідери замислилися над тим, як стати більш самостійними у питаннях безпеки. Брюссель навіть пом'якшує свої жорсткі вимоги щодо фіскальної дисципліни, аби лише країни ЄС терміново знайшли сотні мільярдів євро, необхідних для інвестицій у зброю.

У цій ситуації побачила свій шанс Туреччина. Президент Реджеп Таїп Ердоган під час нещодавнього візиту до Польщі наголосив, що Анкара не відмовляється від планів стати членом ЄС.

Ердоган вважає, що Євросоюз може «компенсувати втрату свого впливу» на світовій арені лише у тісній співпраці з Туреччиною. Глава МЗС країни Гакан Фідан ще більш категоричний: він заявляє, що нова архітектура безпеки Європи без Туреччини неможлива.

Військова сила між Європою і Азією

Туреччина не лише має стратегічно важливе географічне розташування між Європою і Азією, але й солідну армію. Згідно з дослідженням платформи Global Firepower, турецька армія посідає дев'яте місце у світі за потужністю збройних сил, випереджаючи такі країни як Італія, Німеччина або Ізраїль. Армія Туреччини налічує, за даними аналітиків платформи, 884 тисячі солдатів, включно з військовослужбовцями резерву. Військово-повітряні сили Туреччини налічують 940 літаків, зокрема 200 винищувачів.

У розпорядженні турецької армії перебувають 2230 танків, що є другим показником у НАТО після США, в яких понад 4600 танків. Військово-морський флот Туреччини також модернізувався протягом останніх років і налічує, зокрема, 13 підводних човнів.

Протягом останніх десятиліть Туреччина докладала значних зусиль, аби її військово-промисловий комплекс став незалежнішим від імпорту. Це відбувалося на тлі ембарго окремих країн Заходу на постачання компонентів для ВПК Туреччини, що уповільнювало модернізацію армії Туреччини. Тим не менше, поступово інвестиції у наукові розробки і підтримку ВПК принесли плоди.

«2002 року частка турецького виробництва становила близько 20 відсотків. Торік ми вже сягнули позначки у 80 відсотків», – заявив нещодавно професор Галук Горгюн, очільник державної агенції оборонної промисловості.

За його словами, станом на кінець 2024 року у галузі працюють понад 2400 підприємств, які налічують понад 100 тисяч співробітників. Туреччина експортувала зброю до 180 країн світу на загальну суму у 7,1 мільярда доларів США – дрони, танки, кораблі та інше обладнання.

Імпортерами турецької зброї є передовсім країни Африки, країни Перської затоки, деякі країни Азії і Європи. З минулого року Анкара націлилася і на країни Латинської Америки. При цьому Туреччина не гребує поставками зброї країнам з авторитарною владою, а також у зони, де тривають бойові дії.

Амбітні реформи в оборонній промисловості

Туреччина здійснила реформу оборонної промисловості, реорганізувала систему фінансування оборонного замовлення і створила рамкові умови, в яких ефективно співпрацюють армія та університети, стартапи і дослідницькі інститути, констатує німецький дослідник Єнс Бастіан (Jens Bastian) з берлінського Фонду «Наука і політика».

Як приклад успішних реформ він називає компанію Baykar зятя прем'єра Ердогана Сельчука Байрактара – виробника дронів Bayraktar. Ці ударні безпілотники вже були задіяні у бойових діях не лише в Україні, але й у Лівії, Нагірному Карабаху і Сирії і довели свою придатність, каже Бастіан. На початку березня Baykar підписав контракт на спільну розробку дронів з італійським оборонним концерном Leonardo.

«Співпрацю з Туреччиною у виробництві дронів планує й Індонезія», – додає експерт.

В Україні невдовзі розпочнеться виробництво дронів «Байрактар» на заводі на Київщині. За словами керівництва компанії, нині саме проходить навчання персоналу майбутнього заводу, де будуть будувати до 120 ударних безпілотників на рік. На заводі в Україні, як анонсувала компанія, працюватимуть близько 500 людей.

Перше замовлення з Португалії

Тим часом у середині березня перший значний успіх на європейському ринку здобула турецька компанія STM. Йдеться про замовлення від військово-морських сил Португалії на будівництво двох суден забезпечення. Це перше велике замовлення від країни ЄС чи НАТО.

Тим не менше, попри значні успіхи на міжнародних ринках зброї, Туреччина ще не змогла подолати технологічне відставання у низці сфер, зокрема у виробництві мікрочипів і квантових технологіях. Їх доводиться імпортувати з інших країн НАТО, зазначає Єнс Бастіан.

Ключова роль SBB

Відчутну роль у поступі Туреччини в експорті зброї відіграла Агенція військової промисловості (SSB). З 2018 року агенція залучає для здійснення інновацій фінансування зі спеціального фонду, підпорядкованого особисто президенту Ердогану.

Єнс Бастіан з SWP вказує на те, що розвиток військової промисловості став для Анкари одним з засобів міжнародної політики, а також економічного впливу. Експерт зазначає, що Туреччина вже має вплив на європейську архітектуру безпеки.

На думку Бастіана, Туреччина позиціонує себе як «третя сила», з якою треба рахуватися і ЄС, і партнерам по НАТО, і навіть Китаю. Одним з важелів тиску на європейських партнерів експерти називають міграційну політику, оскільки саме через Туреччину до ЄС намагається потрапити значна частина біженців і нелегальних мігрантів.

З такими козирями Анкарі дедалі рідше доводиться чути критику з боку європейських лідерів щодо дедалі більших проблем з демократією.

«Це мовчання звужує простір для політичного маневру опозиційних партій Туреччини, а також представників громадських організацій», – зазначає Бастіан.

Поки що залишається відкритим питання, яку частину пирога оборонного замовлення в ЄС, який на даний момент оцінюється у 150 мільярдів євро, вдасться здобути Туреччині. Єврокомісія планує допустити Туреччину до цього ласого шматка лише у тому разі, якщо Анкара підпише з ЄС угоду про партнерство у сфері безпеки і оборони.

Тим часом турецьке керівництво не пропускає нагоди позиціонувати себе як впливового гравця у питаннях безпеки регіону. Зокрема, 20 березня міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив журналістам, що Анкара готова відправити до України миротворців, якщо будуть відповідні домовленості у рамках міжнародних зусиль щодо припинення війни.

Елмас Топджу, Євген Тейзе