Українці мають у ДНК свободу: Едвард Екрут про поїздки на фронт і переговори щодо завершення війни

Франко-британський актор Едвард Екрут, відомий за серіалом Порожня корона і фільмом Родін, вперше приїхав в Україну у 2013 році, щоб зняти Гіркі жнива, проєкт про Голодомор. І після Революції Гідності він постійно підтримує нашу державу.

Едвард пов’язаний з британським посольством, тож розуміє, що відбувається у Лондоні. Актор вважає, що британці допомагатимуть, щоб Україна не склала зброю.

В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV Едвард розповів про своє ставлення до переговорів між Україною, Росією та США. Також актор висловився про те, що українцям допоможе виграти війну та яку роль відіграватиме Європа в подальшій підтримці Києва.

Едвард Екрут про переговори України, США і РФ

– Яка ваша особиста думка про те, що відбувається з переговорами між Україною, Росією та Сполученими Штатами?

– Від людей, яких я знаю, які безумовно прихильні до Трампа та близькі до Білого дому, я чув два різні типи сценаріїв і два різні типи теорій. Деякі люди вірять, що за хаосом насправді стоїть стратегія.

Ми багато разів чули, як Трамп казав, що політики роблять помилку, повідомляючи громадськості, що вони насправді роблять. Він не випускник Гарварду. Він не дипломат. Він багато в чому гравець у покер і бізнесмен.

– І переговірник.

– І переговірник. І ці люди вірять, що він насправді розігрує козир. Він побачив, що після багатьох років, коли Путін розігрував дрібні карти та здобував великі перемоги в Сирії, Грузії, Африці, він пішов ва-банк на Україну і, з їхньої точки зору, програв війну.

Їхнє бачення полягає в тому, що Радянський Союз був найсильнішим під час холодної війни, і Путіну потрібна була холодна війна, щоб утвердити Росію як наддержаву. Йому потрібно було вторгнутися в Україну, щоб показати, що Росія є наддержавою, але він зазнав невдачі, він програв. І тому вони вірять, що тепер можуть тримати Путіна на покерному столі.

– Так, тому що Сполучені Штати бачать Китай як головного конкурента, головного ворога, а не Росію. Є така думка, що вони хочуть перемирити всіх слов’ян, щоб просто об’єднати їх і використати проти Китаю.

– Так, і я думаю, вони бачать, що союз природних ресурсів Росії та інженерного генія Китаю є дуже сильною силою, з якою можна боротися. І тому вони вважають, що розлучити їх є пріоритетом.

Те, як обрисовують це політично, полягає в тому, що Трамп, каже: Я успадкував проксі-війну від свого політичного опонента, і найкраща гарантія безпеки, яку я можу запропонувати Україні, – це забратися звідси. Найкраща гарантія безпеки для України – це те, щоб я вибув, тому що тоді у Росії не буде причин для нападу. І найкращий спосіб зробити Україну нейтральною – це якщо я буду підтримувати Росію. Тому що Україна завжди підпадала під вплив Росії або США, тож якщо наш вплив буде однаковим, боротися не варто.

Це дуже велика азартна гра. Й інші люди навіть з боку республіканців не вірять у цю авантюру. Такий м’який підхід застосувала Ангела Меркель, і ми побачили результат.

– Отже, яка ваша поточна позиція щодо кінцевої точки цієї ситуації? Ми якось залишимося зі Сполученими Штатами чи це буде певний мир?

– Я вважаю, що команда Трампа бачить це так: Україна є сценою, на якій завершився останній розділ холодної війни, і холодна війна закінчилася.

І ми нарешті зупинимо ще одну війну, яка має приблизно таку ж історію, я маю на увазі, не ту саму історію, але той самий час, коли починається 1948 рік, тобто конфлікт на Близькому Сході. Їхня мета полягає в тому, що ми зупинимо ці дві війни, які є частиною системи, яка зараз застаріла, і буде новий світовий порядок, у якому світ буде розділений між могутніми супердержавами.

Тож не дарма переговори відбуваються в Джидді, у вас є три великі нафтові країни, які зустрічаються і вирішують долю світу, і ось це стисле бачення.

Про перший візит в Україну і пропаганду РФ

– Хочу запитати про ваш перший візит в Україну. Це було у 2013 році, до Революції Гідності. Ви приїхали сюди, щоб зняти фільм про Голодомор. Як саме це було?

– Я пробувався на роль, й історія була дуже цікавою. Я отримав роль вчителя мистецтва під час Голодомору. Це була одна з перших великих голлівудських постановок в Україні. Виробництво почалося у грудні 2013 року, і почався Майдан. І я був у Києві, знімав фільм про Голодомор.

– І це було в процесі. Зйомки ще не закінчились?

– Виробництво зупинили через Майдан, а потім його відновили у лютому. І фільм було завершено. Але це був перший раз, коли я багато в чому потрапив у центр історії. У мене було багато друзів з Лондона, які знали деяких київських митців, і тому я трохи відкрив для себе світ мистецтва в Києві.

Я був справді вражений, тому що було багато речей, про які я не знав. Коли відбулося перше вторгнення, я не зовсім розумів, що відбувається. Я повинен сказати, що велика частина російської пропаганди в той час була дуже ефективною для багатьох європейців, тому що ми дивилися на Америку як на хулігана після війни в Іраку.

– І, як я знаю, ваш батько…

– Мій батько араб. І так, і на Глобальному Півдні, і в Європі було багато людей, які вірили, що Америка була хуліганом. І Путін розіграв карту з самого початку, мовляв, “я – єдина людина, яка може внести трохи балансу в цей однополярний світ”. Він представив себе аутсайдером. І тому було дуже важко зрозуміти, хто аутсайдер серед аутсайдерів.

Про допомогу Україні і поїздки на передову

– І все-таки у вас був канал Russia Today в Європі, який вів ефір англійською мовою. Він був легкодоступний, на відміну від новин з України. Розкажіть мені, як ви пройшли через вплив російської пропаганди. Коли це змінилося і як?

– Це дійсно змінилося з повномасштабним вторгненням. Я був одним із тих, хто не вірив, що це станеться, навіть напередодні ввечері. А потім це сталося, і мене осяяло.

А потім моя дружина, яка працює міжнародним іноземним кореспондентом NewsMax, у той час, коли вона була журналістом-фрилансером, вона дуже рано поїхала в Україну. І я познайомив її з деякими творчими людьми, з якими підтримував зв’язок. І раптом я побачив зовсім іншу картину.

І я почав думати, що почуваюсь трохи винним. Я відчував, що хочу зробити щось для людей, з якими я спілкувався. З акторами, артистами, які були в Україні, і ми почали збирати гроші для театрів, щоб забезпечити їх генераторами. Ми поставили виставу для дітей-біженців з Маріуполя.

Українці мають у ДНК свободу і дебати. Ти розумієш, що це екзистенційна боротьба, Україна століттями боролася з цим гнітом, щоб існувати.

І тоді я побачив людей мого віку, молодших, готових боротися та померти за демократію, коли я виріс у дуже безцільній гедоністичній західній цивілізації, яка втратила здатність мати почуття обов’язку.

І тоді я подумав, що це було б моральним, інтелектуальним і філософським самогубством – для нас на Заході – не підтримувати Україну.

– Зараз ваша дружина продовжує знімати у зоні бойових дій. Я бачив деякі репортажі. Вона постійно зустрічається з українськими військовими, відвідує зруйновані міста. Тож як ви з цим справляєтесь?

– Думаю, як і багато українців. Ви ніколи не звикнете до цього, але ви адаптуєтеся. Я пам’ятаю, коли вона вперше полетіла, це був вантажний літак, і це було, здається, у березні 2022 року.

Я думаю, що одна з причин, чому я досить швидко приїхав в Україну, полягала в тому, що моя дружина має чудове почуття гумору, і вона пожартувала про те, що її підірвали. І я міг інтелектуально зрозуміти жарт, але не міг сміятися.

І я зрозумів, якщо я не зможу посміятися над тим жартом, розрив у досвіді між нами буде настільки великим, що наші стосунки опиняться під загрозою.

– Ви були на передовій?

– Я побував у дуже небезпечних місцях на Сході, де іноді залишався лише кілька днів, іноді лише кілька годин. І я відчував, що рахую години в місці, де люди живуть щодня. Я навіть не кажу про Збройні сили, я кажу про цивільних, які живуть у тих місцях.

І коли справа доходить до Збройних сил, то я відчував, ніби кожна фібра твого єства говорить: Тобі не бути тут. Забирайся.

– Багато іноземців зізнавалися, що почувалися винними, ніби вони не зробили достатньо для України. Чи було у вас таке почуття?

– Я думаю, ми всі маємо таке почуття. Це парадокс. Чим ближче ти наближаєтеся, чим більше робиш, тим більше відчуваєш провину.

Під час поїздки я сидів у потязі з англійцем, який служить в українському загоні спецпризначення. І йому завжди хотілося повернутися в Україну. Навіть якщо існував великий ризик втратити життя, це його улюблене місце, з багатьох причин.

Це нагадує мені те, як моя бабуся розповідала, що жила в Лондоні під час бомбардування. І вона сказала, що там було багато жаху, багато горя, але це був найкращий час у її житті в сенсі духу. Тому що вона відчувала цей дух, і в певному сенсі, можливо, це здається неправильним, але на війні так багато темряви і є так багато світла, і ви бачите, які люди об’єднані.

Про підтримку України Великою Британією

– Як ви бачите подальшу співпрацю Великої Британії та України? Кір Стармер сказав, що британці потенційно готові відправити частину військових в Україну. Отже, чи може це перейти до суті?

– Я вважаю, що політики роблять не те, що хочуть. Вони роблять те, що можуть, і тому робота, яку ми виконуємо, є такою важливою. І я думаю, що політики будуть робити те, що від них захочуть люди.

І це має таку велику силу. Якщо ми покажемо, наскільки винахідлива, розумна та сповнена талантів Україна, я думаю, вони набагато більше ототожнюватимуть себе з нею. І вони захочуть підтримувати її набагато більше. І якщо вони захочуть підтримувати її набагато більше, у політиків не залишиться іншого виходу, як підтримати Україну на повну.

– Як змінилися настрої британського суспільства щодо України протягом цих років і чи є втома від війни?

– Я думаю, що в якийсь момент це було. Здається, зараз це трохи змінюється. Багато європейців побачили, що Америка робить щось дуже підозріле. І коли вони побачили, як Трамп поводився з Зеленським у Білому домі, вони були збентежені. І я бачив, як у соціальних мережах багато людей почали змінюватись.

Вони починають бачити: О ні, це реальна загроза, і вона у нас на порозі. Тож я впевнений, що в цьому сенсі ці люди зроблять правильні речі.

– Дайте українцям пораду, що допоможе нам виграти війну.

– Я не можу дати поради, як виграти бій. Я думаю, що українці роблять все можливе. Я вважаю, що це надзвичайно важливо, оскільки в певному сенсі світ, у якому ми живемо, формують художники.

Багато ідей, багато чудової естетики, чудових концепцій, у яких ми щодня живемо, сформовані митцями. І в цій країні є безліч талантів, але це також сформовано великим патронатом. І це ознака впевненої нації, коли нація інвестує у свою власну культуру.

І це хвилюючий час, тому що це відбувається. І інвестори об’єднуються, бізнес об’єднується, люди колекціонують українське мистецтво. Ми повинні витратити енергію на створення наступного українського фільму, який буде на Оскарі. І для цього люди повинні об’єднатися.

Ми працювали над тим, щоб Малевича в певних інститутах називали українським художником. І це важливо для виконання такої роботи. Але це завжди йде до порівняння у здатності створювати власну роботу.

Як я вже сказав, талантів не бракує. Чудові актори, чудові режисери, чудові артисти і дуже хороші продюсери. Потрібно лише зробити інвестиції.