Нагорода російському фотографу на конкурсі WPP — це етична сліпота

Учора,  стало відомо, що один з переможців цьогорічного міжнародного конкурсу World Press Photo — воєнний фотограф державної російської інформаційної агенції ТАСС Михайло Терещенко, який отримав нагороду  за висвітлення протестів у Грузії.  Це перша з 1992 року нагорода для співробітників ТАСС.

Терещенко входить у кремлівський пул (групу російських журналістів, акредитованих для регулярного висвітлення діяльності правителя Росії та російського уряду. — ДМ). 

В інтерв’ю, яке ТАСС опублікувало в день оголошення переможців конкурсу, він, серед іншого, розповів, що знімав окупацію Маріуполя у 2022 році, яку Терещенко називає «визволенням», - так само, як і інші пропагандистські медіа в Росії.  

Також журі відзначило двох німецьких фотографів, Флоріана Бахмаєра та Нанну Хайтманн, які знімали війну в Україні. Вони отримали перемогу в одній категорії - фото з дівчиною, яка живе під Куп’янськом і страждає на панічні атаки через обстріли  та фото з пораненим чоловіком з Донецька, який воював проти України.

Жодного українського фотографа в цьому році не нагородили. 

Рішення журі відзначити російського фотографа, та й переможці в інших категоріях, викликали критику з боку  професійній українській спільноті - зокрема, Української асоціації професійних фотографів заявила:

«Винагороджуючи російських фотографів, які слугують виразниками державної ідеології РФ, конкурс робить видимою позицію агресора, і таким чином сприяє підміні понять: замість засудження агресора акцентує на співчутті до нього. На нашу думку, таке нагородження не відповідає заявленій меті конкурсу — поєднувати світ важливими історіями, особливо в ситуації загарбницької війни, яку Росія веде проти України вже 11 років», — йдетьсяв заяві Асоціації.

«Детектор медіа» звернувся до фотографів та медіаекспертів з проханням прокоментувати це рішення журі WPP та те, які наслідки можуть бути у цього рішення.

Юлія Кочетова, фотографка, переможиця World Press Photo 2024:

 — Валідація та розвернення фокусу до «страждань російської душі» - це дуже небезпечний симптом. 

Фотографія є невідʼємною від автора. Можна скільки завгодно дискутувати про художню цінність, але в фотожурналістиці контекст має значення. Я не вірю, що журі WPP не в контексті - ці фото, яким віддали нагороду, відомі в індустрії. 

Гра в «візуальні пари» страждань - абсолютно огидна маніпуляція сенсами. Фотожурналістика - це про відповідальність за контекст. Будь-які спроби повернути наратив  до «обидві сторони конфлікту» та урівняти жертву та агресора - страшенно небезпечні. Я прикро здивована, що журі європейської категорії, яке очолює Фінбар О'рейлі, фотограф NYT, який неодноразово працював в Україні, валідує такий підхід. 

Те, що Міхаіл Терещенко, регіональний переможець, фотограф російського ТАСС, роздає інтерв’ю, в яких говорить, що знімав так зване «звільнення Маріуполя» –  бридкі подьоргування пропагандистської Горгони. 

Він отримав нагороду за серію фотографій з грузинських протестів (проти російського впливу!), і мої грузинські колеги обурені цим. Я не вірю в дискваліфікацію, але можу лише сподіватись, що серед глобальних переможців буде історія 6-річної Ангеліни з Харківщини.  

Важливо підкреслювати грузинську реакцію теж, щоб це не було лише «українці проти росіян». На жаль, це вже не працює.

Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації

— Для мене це рішення свідчить про відсутність внутрішніх етичних політик у такій поважній організації, як World Press Photo, а також оцінки бекграунду кандидатів перед номінуванням. Це дуже дуже дивна і тривожна історія, тому що вона легітимізує злочинців.

ТАСС — це кремлівський рупор, який практикує геноцидну мову ворожнечі, що призвела до загибелі багатьох людей. І давати нагороду його пропагандисту, тим самим легітимізуючи агенцію, — це етична сліпота.

Мені складно пояснити, чому саме зараз. Я не хочу прив'язувати це до того, що нині у світі загалом відбулась певна легітимізація росіян, наприклад, їх запросили за стіл переговорів з США. Мені здається, що World Press Photo — це все ж незалежна професійна агенція, інституція, яка не пов'язана з політичною кон'юнктурою.

Як на мене, наймовірніше, це свідчить про якийсь кричущий непрофесіоналізм у відборі, недоліки в умовах конкурсу та відсутність базового розуміння злочинів.

Українська медіаспільнота має об’єднатися і дуже активно висловити свій протест проти цього рішення, надати докази того, що ТАСС є злочинним рупором Кремля. 

Варто закликати World Press Photo проводити перевірку номінантів та враховувати етичний елемент відповідальності у своїй оцінці та відборі до конкурсу.  У них має бути політика стосовно мови ворожнечі. І мені дивно, що її немає. Однак сподіваюся, що ми піднімемо цю історію на достатньо високий рівень, аби домогтися виключення цих персонажів із переліку номінантів і загалом вплинути на зміну умов конкурсу. Якщо правила зараз допускають участь пропагандистів у незалежних конкурсах, це означає, що правила потрібно змінювати.

Стас Козлюк,  журналіст, воєнний кореспондент, фіксер

— Чому дали нагороду саме зараз потрібно питати в оргкомітету, журі, бо лише вони знають відповідь. 

Я бачив відповідь оргкомітету й оргкомітет відповів щось у стилі “ми за мир”, і, мовляв,  навіть при обмеженні свободи преси фотографи можуть щось створювати. Але проблема у тому, що цей фотограф — це частина пропагандистської машини і більше того, цей фотограф назвав захоплення Маріуполя росіянами і їх прибічниками у 2022 році “звільненням”.  Коли журі дає цій людині премію, то, напевно, ці люди або наївні, або свідомо упускають контекст,  й нагороджують людину, яка фактично сприяє розв’язанню агресивної війни проти іншої держави. Це дивно і напевно так не мало б бути. Можливо, фотографи, які входили в журі цього конкурсу, думають виключно про фотографію і контексти їм не важливі, але це правильно. 

Чи можемо ми на це якось вплинути — ні. З тим же успіхом можна писати листи у спортлото. World Press Photo —  це незалежний конкурс і оргкомітет нікому нічого не зобов'язаний, це суто їхня воля. Вони можуть взяти до уваги, що ми обурюємось і якісь листи пишемо, а можуть і не взяти. Скоріш за все і не візьмуть, бо так це працює. 

Окремо мене збісила історія, коли поруч стоять фотографії переможців в одній категорії, де на одному фото —  українська дитина, яка страждає від панічних атак через війну, а на іншому  —   “бєдний мальчік” з окупованої Донецької області, якого поранило під час  бойових дій. 

Це урівнювання жертви та агресора, що  правильно, і це міряння горем у якомусь сенсі. У такому випадку у нас зміщується фокус з того,  хто винен у тому,  що дитина страждає,  на те, що всі люди страждають і так бути не має. 

Єфрем Лукацький,  фотокореспондент Associated Press:

 — World Press Photo — це головний конкурс документальної фотографії, який повинен показувати головні події року, що минув. Якщо ці дві світлини (Флоріана Бахмаєра та Нанну Хайтманн - “ДМ”) вважаються головними подіями, то я з сумом можу сказати, що в журі не журналісти. Я навіть не можу підібрати точного слова, але вони не знають, що у  світі коїться. Це дуже серйозна проблема. 

Фотографія з Донецька - графічна, зроблена професійно, до неї немає питань, але журі не показало ту війну, ту біду, яка проходить на нашій землі, в Україні. 

Щодо Терещенка. Те, що він не журналіст, це очевидно. Він пропагандист, а пропагандисти не можуть брати участь у конкурсах документальної фотографії. 

Якщо він працює на Раша тудей, ТАРС і так далі —   він не має права брати участь у документальному конкурсі.

Коли я спілкуюсь із західними колегами, то вони кажуть,  що ми  висвітлюємо однобоко, ми не показуємо страждання з іншої сторони. Тобто, Україна програє інформаційну війну, якщо вони так думають.  Росія вкладає мільярди доларів у пропаганду. На російські медіа працюють багато західних громадян, журналістів і вони також знаходяться під впливом пропаганди.  

Христина Бердинських, журналістка-фрилансерка:

— Я не знаю, чим керувалася журі при виборі цих фотографій. Але, наскільки я знаю, для цього конкурсу дуже важливо все, що стосується саме фотографії, щоб вона була оригінальна, автентична, дуже високі вимоги. Але мені здається, цього недостатньо, тому що все-таки треба знати бекграунд людини, яку він ще роботу робив. Як показало його інтерв'ю, яке цей фотограф дав своїй же агенції ТАСС з приводу перемоги, він  викривляє реальність. У 2022 році він слідував за російськими військовими, коли вони заходили в Маріуполь, і він це називав “визволенням Маріуполя”. Ну, це ж просто неправда. 

Я думаю, що тут мають не промовчати не лише українські журналісти, українські фотографи, але міжнародні фотографи також, які ризикують своїм життям, їздять на війну. Тому що це питання все-таки про репутацію. Репутація — це, напевно, одна з найбільш головних речей в нашій професії.

І якщо людям  без репутації, які просто відверто брешуть, дають премії, то це взагалі руйнує весь сенс професії, бо вона про цінності, про правду. І коли цієї правди нема, це викликає величезні питання. Якщо чесно, у мене песимістичний прогноз, я тобто я не думаю, що рішення журі змінять, але це не значить, що треба мовчати і сприймати, що це окей. Бо це взагалі не окей. Такого не має бути.

Оптування підготували: Валєрія Буняк, Мар'яна Зінченко, Юлія Лавришин, Ірина Семенюта.