Наказание "диалогом": выгонят ли Лаврова со встречи ОБСЕ и спасет ли Финляндия организацию

У 2025 році ОБСЄ відзначатиме важливу для себе річницю.

50 років тому, у розпал холодної війни, у Гельсінкі завершилася успіхом Нарада з безпеки й співробітництва в Європі.

Саме у 1975 році на цьому переговорному майданчику, що об'єднав затятих противників – США, СРСР, їхні сателіти та інші держави регіону спільно погодили Гельсінський заключний акт.

Згодом цей документ десятиріччями вважали однією з основ повоєнного світового порядку.

Аж доки його не зруйнувала Росія.

А ще саме ту нараду 1975 року вважають відправною точкою для створення Організації з безпеки та співробітництва в Європі, тобто ОБСЄ.

Втім, для самої організації цей ювілей важко назвати святковим.

Навпаки, лунає питання, чи є сенс у ОБСЄ, якщо у її складі лишатиметься Росія.

Росія порушила принципи ОБСЄ (як і усі можливі міжнародні правила), розпочавши загарбницьку війну проти України.

На додаток Москва фактично "зв’язала руки" організації – зробила її нездатною ухвалювати ключові рішення, зловживаючи принципом одностайності.

Наприклад, росіяни змусили ОБСЄ припинити роботу в Україні у тому форматі, як вона існувала понад два десятиліття.

Також у організації довго не могли призначити нове керівництво та змушені були зупинитись на компромісних кандидатурах.

Але для українців цей компроміс більше схожий на "прогинання" перед Росією – новий генсек організації нещодавно їздив до Москви, де потискав руку Лаврову і обмежився заявами про Росію як "цінного партнера".

На довершення абсурду – РФ три роки тримає у заручниках трьох співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, що наглядала за дотриманням режиму тиші на лінії зіткнення в часи АТО/ООС.

За цих умов логічно ставити питання, чи є подальший сенс в існуванні організації.

Фінляндія, якій дісталось ювілейне головування в ОБСЄ, відстоює збереження Росії у її складі і вважає, що навіть у паралізованому вигляді ОБСЄ може допомагати Україні.

Українські дипломати заперечують і наполягають на покаранні агресора.

А у разі, якщо міністр Сергєй Лавров проїде на міністерську зустріч організації, йому обіцяють прийом із ганьбою.

"Європейська правда" розбиралася із процесами та думками, що звучать зараз у цій найбільшій пан’європейській структурі.

Чи є місце для Росії у новому міжнародному порядку?.

Фінляндія має особливе ставлення до ОБСЄ, і тому є просте пояснення: зважаючи на історію організації, у Гельсінкі сприймають її як свою "дитину".

Крім того, Фінляндія, яка у повоєнний час була вимушена постійно озиратись на Москву у своїх рішеннях, завдяки своїй ролі у створенні ОБСЄ змогла посилити суб’єктність на міжнародній арені, побудувавши імідж країни, що сприяє міжнародному діалогу (який вона дуже цінує і зараз).

З цієї ж причини фінські дипломати, визнаючи усі проблеми ОБСЄ, прагнуть будь-що зберегти цю організацію.

"Не втрачаймо надії.

Просто зараз ситуація з ОБСЄ непроста – та може настати час, коли вона буде знову корисною.

Навіть зараз, хоч на політичному рівні і є проблеми – все одно відбувається багато роботи.

БДІПЛ продовжує функціонувати, представник з питань свободи ЗМІ продовжує функціонувати (…).

Наша мета – зберегти організацію, щоб у майбутньому, сподіваємось, не надто далекому, вона могла знову бути більш корисною", – коментує заступниця держсекретаря з політичних питань в МЗС Фінляндії Оуті Холопайнен.

Утім, щодо умов, за яких організація зможе "ожити", фінська та українська позиції розходяться.

Гельсінкі каже, що Росія має лишитися в ОБСЄ.

Київ наполягає: її треба викинути звідти.

Фінські дипломати свою позицію обґрунтовують тим, що ОБСЄ є майданчиком, де відбувається хоч якась взаємодія з Росією.

"Вигнати Росію – це не рішення.

Нам потрібно мати якусь політичну платформу для діалогу у майбутньому", – зазначила у коментарі "Євро.

Правді" спеціальна представниця глави ОБСЄ Терхі Хакала.

"Сила ОБСЄ полягає у тому, що дуже різні суб’єкти можуть зібратися за одним столом.

Це канал для якоїсь взаємодії, навіть у дуже складні часи", – каже Холопайнен.

"Немає жодного позитиву та потреби у збереженні Росії в організації", – заперечує цю думку у коментарі "Євро.

Правді" Юрій Вітренко, представник України при ОБСЄ та інших міжнародних організаціях у Відні.

"Так само повністю абсурдним є збереження Росії – порушниці усіх засадничих міжнародних компактів, включно зі Статутом ООН і Гельсінським заключним актом – в Радбезі ООН та інших міжнародних форматах, на чому ми постійно наголошуємо з початку російської агресії 2014 року.

Ба більше: нинішній Росії з її "варварством без кордонів" не місце в цивілізованому світі як такому", – додав український посол, нагадавши, що це не лише його думка, а офіційна позиція Києва.

Дійсно, офіційний Київ послідовно наполягає: Росію треба вигнати з ОБСЄ.

"Як це можливо, що країна, яка порушила всі десять основних принципів ОБСЄ, досі залишається її членом? Росія виставила Гельсінський заключний акт на посміховисько, але досі є державою-учасницею ОБСЄ", – наголосив очільник МЗС Андрій Сибіга у третю річницю повномасштабної війни.

Дискусії про долю Росії… та Лаврова.

Український підхід, на жаль, не знаходить підтримки навіть у багатьох відданих партнерів України.

Головуюча в ОБСЄ Фінляндія – яскравий приклад цього.

Хоча навіть там визнають, що зараз ситуація гірша, ніж було за холодної війни.

"За такої ситуації, як зараз, я не певна, чи вдалось би нам домовитися про Гельсінські зобов’язання [як у 1975 році]", – каже у коментарі "Євро.

Правді" спеціальна представниця глави ОБСЄ Терхі Хакала.

Втім, її висновок протилежний до українського.

"Саме тому ми маємо рішуче захищати Статут ООН і зобов’язання у рамках ОБСЄ.

Так, їх порушують, а ми намагаємося повернути порушників за стіл, у багатосторонні процеси", – каже вона.

"Росія порушила усі 10 зобов’язань ОБСЄ, як і Статут ООН.

Але ми як головуюча країна хочемо просувати й підтримувати мирний процес в ОБСЄ і ширше.

Тому що іншого шляху немає", – пояснює посол.

Втім, підхід, який пропонують у Гельсінкі, підтримують не всі.

Як вже йшлося вище, Київ виступає проти.

Ще важливіше, що в України є і однодумці.

"Ми танцюємо під російську дудку, і я не згоден з цим.

Якщо може існувати організація "з мертвим мозком", то у нас є всі шанси побачити, як ОБСЄ стає такою", – казав нині вже ексглава МЗС Литви Габріелюс Ландсбергіс.

"Якщо ОБСЄ не здатна захистити себе від однієї особи з санкційного списку, то як вона має гарантувати стабільність і мир у Європі?" – коментували в МЗС Польщі перед появою Лаврова на міністерській зустрічі ОБСЄ 2024 року.

Питання Лаврова має особливу вагу.

Річ у тім, що раз на рік, на початку грудня, ОБСЄ проводить зустріч міністрів закордонних справ держав-членів організації.

Для України щоразу важливим є питання, чи чекатиме російську делегацію – і особисто міністра Сергєя Лаврова – належний бойкот під час цієї зустрічі.

У три попередні роки це складалося по-різному.

Так, у 2022 році головуюча Польща вирішила просто не видати візи російській делегації і таким чином не пустити її на зустріч у Лодзі.

Київ намагався зробити все, щоб ця історія повторилася у наступні роки, але...

Росія вдало шантажувала інших членів організації, блокуючи затвердження нового керівництва ОБСЄ – і досягла успіху.

У 2023 і 2024 роках головуючі Північна Македонія та Мальта вирішили все ж прийняти росіян і особисто Лаврова.

У Скоп’є російський міністр прямо заявив, що не зацікавлений у збереженні ОБСЄ, та хамив західним журналістам.

Але і Мальта погодилася на його допуск, попри чинні санкції ЄС, ще далі змістивши європейські червоні лінії.

Представники низки країн – тих, які вважають, що Росії не місце в організації, – у відповідь влаштували демарш під час виступу Лаврова або демонстрували свою позицію в інший креативний спосіб.

Чи пустять Лаврова на "міністеріал" цього року?.

Фінляндії вдалося зняти з себе відповідальність за це рішення.

У 2025 році, попри фінське головування, зустріч міністрів відбудеться не у Гельсінкі, а у Відні, де розташована штаб-квартира організації.

Це лише другий випадок за десятиріччя існування організації, коли міністрів прийматиме не головуюча країна.

Такий крок ініціювала сама Фінляндія ще торік, надавши дуже нестандартне обґрунтування.

"За цією ініціативою стоять фінансові та функціональні причини, на додачу до наших намагань знизити викиди вуглекислого газу", – коментував тоді посол Фінляндії в ОБСЄ Веса Хяккінен.

Та не виключено, що серед реальних мотивів фінів було уникнення складного вибору щодо того, як бути з російською делегацією – адже, як пояснили "Євро.

Правді" у Гельсінкі, рішення про допуск Лаврова тепер має ухвалювати не фінський уряд.

"Рішення про візи буде не у наших руках, тому що зустріч пройде в Австрії", – зазначила Оуті Холопайнен.

Та Україна продовжить боротися за те, щоби ставлення до Лаврова відповідало його діям.

Юрій Вітренко у коментарі "Євро.

Правді" наголошує, що Київ виступає "категорично" проти запрошення до Відня очільника МЗС Росії, "як і інших російських воєнних злочинців".

І це не є секретом для Гельсінкі, попри їхні постійні заяви про "діалог" з росіянами, який нібито є безальтернативним вибором.

"Фінське головування, секретаріат ОБСЄ тощо чудово знають цю позицію – ми її доводимо їм фактично щодня на всіх рівнях", – каже український посол.

А ще – попереджає, що навіть у разі запрошення Лаврова на нього у Відні чекатимуть неприємні несподіванки.

"Недоімперії варто добре думати, перед тим як відправляти свого головного "дипломата" на будь-який міжнародний форум.

Ми всі добре памʼятаємо, якого гарного публічного ляпаса Лавров отримав рік тому на полях "міністерки" G20 в Індії, коли він був висміяний за слова, що "Росія намагається зупинити війну, розвʼязану проти неї".

Фактично те саме відбувається і в ОБСЄ – кожна його поява в Організації стає приниженням, коли інші міністри відкрито звинувачують його у брехні", – пояснив Юрій Вітренко.

Фінський погляд на допомогу Україні.

Українцям може видаватися, що фінські дипломати "занадто дипломатичні" у ставленні до агресора.

Та варто зауважити, що це ставлення поширене не тільки у МЗС – схожі аргументи є і в експертних колах.

"У нас є організації, як НАТО і ЄС, які ізолюють і стримують Росію.

Але також доречно мати майданчики, де є якийсь діалог за присутності усіх країн з географії ОБСЄ, чия точка зору, можливо, ще має значення для Росії", – вважає аналітикиня Фінського інституту з міжнародних відносин Тюуне Кар’ялайнен.

Фінляндія – можливо, через свій непростий історичний досвід – вважає, що діалог з агресором має сенс.

Причому така позиція Гельсінкі не має створювати хибного враження про якусь неоднозначність позиції Фінляндії щодо війни РФ проти України.

Навпаки, у Суомі бачать чіткі паралелі з власною історією, і тому надають значну військову допомогу та щиро прагнуть допомогти Україні не повторити досвід з несправедливим миром, на який змушена була погодитись Фінляндія після Другої світової.

"Діалог, про який я кажу, це не про "розбудову довіри" – ми вже бачили, яким буває досвід перемовин з Росією, – пояснює Тюуне Кар’ялайнен.

– Більше йдеться про те, щоб нагадувати країнам-учасницям ОБСЄ про російські порушення".

Виходячи з цього підходу, фінське головування в ОБСЄ від початку оголосило, що Україна лишатиметься "у центрі діяльності" організації, а підтримка територіальної цілісності, суверенітету і незалежності України буде пріоритетом.

І хоча у Гельсінкі на цьому не наголошують – та їхні дії спрямовані й на обхід російського вето.

Так, Фінляндія планує у співпраці із зацікавленими країнами і секретаріатом ОБСЄ створити спецфонд Helsinki+50, що не замінятиме, а доповнюватиме бюджет організації.

"Мета цього фонду – покращити спрямування і використання добровільних внесків на роботу, що відповідає принципам ОБСЄ, також зміцнюючи взаємодію між донорами і бенефіціарами.

Створення такого механізму дозволяє уникнути одностайних голосувань.

Можна здогадатися, чиє вето це допоможе подолати.

Також Фінляндія ініціювала діалог з країнами-учасницями щодо того, як вони собі бачать майбутнє ОБСЄ після завершення російсько-української війни.

"Глава ОБСЄ започатковує дискусії у вузькому колі у Відні про майбутнє організації.

Країни-учасниці будуть обговорювати, як вони бачать розвиток ОБСЄ після війни – як розвивати її у майбутньому, посилювати… Це наша мета, а яким буде результат – це залежить від країн-учасниць", – розповіла Терхі Хакала.

Це рішення ще попереду.

Тож задача української дипломатії – переконувати колег у тому, що нова реальність має враховувати ті злочини, які вже вчиняє Росія за підтримки не лише свого керівництва, а й російського суспільства.

І ось для цього діалог точно потрібен.

Хоча роль держави-агресора у такому діалозі не проглядається.

Марія Ємець, журналістка "Європейської правди", Гельсінкі – Київ.

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди".