Нікому не потрібний Лукашенко

Минуло півтора місяця з тих пір, як до Мінська завітав заступник помічника держсекретаря США Крістофер Сміт. Він зробив дві справи: зустрівся з диктатором Лукашенком та вивіз до Вільнюса звільнених з-за ґрат політв’язнів. 

Тоді ж у виданні The New York Times вийшла велика стаття, автори якої розмірковували про те, що настала нова ера у стосунках між Білоруссю та Сполученими Штатами. Окрім іншого, там йшлося і про те, що Дональд Трамп нібито має намір запропонувати Олександру Лукашенку «угоду» про послаблення санкцій в обмін на масове звільнення політв’язнів.

Йшов час, Лукашенко встиг «переобратися» всьоме, а контури цієї угоди не ставали чіткішими. На відміну від Росії, Білорусі складно зацікавити чимось США. І от що розповів мені з цього приводу Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Білорусь у 2010-2011 роках Роман Безсмертний.

П’ять років тому, у лютому 2020-го, візит до Мінська державного секретаря США Майка Помпео також викликав ажіотаж. Тоді ще тривала перша каденція Дональда Трампа, тож білоруські пропагандисти миттєво записали останнього у «друзі» своєї країни. 

Та й зараз актуалізується теза, що найкращими відносини між Білоруссю і США були і є саме за правління Трампа. Дивовижно, але навіть західні оглядачі починають писати про те, що мета Трампа – «відірвати Мінськ від Москви».

Насправді ж у «відриві Мінська від Москви» Дональд Трамп не бачить жодного сенсу.

«Ні Лукашенко, ні Білорусь не розглядається Америкою як окремішня одиниця. Це все складова Росії, яка просто прислужує Москві. Ніякої суб’єктності Трамп тут не бачить», – зазначає Роман Безсмертний.

Попередники Трампа, каже він, намагалися віддати належне лідерам білоруської опозиції, підтримуючи її. Але Трампа не цікавить ані офіційна влада Мінську, ані борці із нею в екзилі. Для Трампа Білорусь – «точно не партнер у міжнародних, а тим паче – у двосторонніх відносинах», – каже Безсмертний.

А щодо політв’язнів, то це «пас, який зробив Путін Трампу. В списку на обмін – в силу випадкових обставин – були люди, які знаходилися не в Росії, а в Білорусі. Перелік політв’язнів був складений, люди з команди Трампа його акцептували, і саме Путін, а не Лукашенко посприяв їх обміну», – додає він.

І візит Помпео у 2020-му, і нинішню ситуацію «Вашингтон використовує як певний тактичний інструмент. Тоді йшлося про енергоносії (Помпео запропонував Білорусі купувати у США нафту), а зараз відбулося звільнення політв’язнів. США і Росія зробили один одному пас, випустивши на волю людей, про яких чомусь говорилося, що ніхто не займається їхнім звільненням. Хоча робота насправді велася ще за Джо Байдена, і особливо до неї доклався Ентоні Блінкен», – нагадує Роман Безсмертний.

До речі, окрім тих трьох осіб, за якими прилітав Сміт, Лукашенко випустив ще дві сотні бранців. Але ще 1226 політв’язнів й надалі перебувають за ґратами, інформує білоруська правозахисна група «Вясна». 

Як не крути, а Білорусь була і залишається у цілковитій залежності від Росії. Під тиском останньої країна увійшла до Митного союзу, але економічних втрат від такого членства більше, ніж вигід, нагадує Роман Безсмертний. Та Мінськ продовжує відчувати потребу у коштах, які переводить йому Москва. 

«Це свого роду дотації, щоб збалансувати бюджет. Кожні пів року Росія дотує Білорусь на $3 млрд. Саме тому Лукашенко в певні моменти частить до Москви. Та якщо в бюджеті самої Росії цих трьох мільярдів не виявиться, Білорусі буде непереливки. Або якщо на чолі Росії встане той, хто пошле Лукашенка подалі», – каже Роман Безсмертний.

Наїжджаючи за подачками до Москви, Лукашенко щоразу отримує «нарізку» нових завдань, зокрема, й щодо провокацій на кордоні – коли останній намагаються прорвати «біженці», що прямують на територію Європи.

«І на білорусько-польському, і особливо на білорусько-литовському кордоні йде постійне вкидання диверсійних груп та відпрацювання можливого нападу на Польщу та Литву. Це складова гібридної війни Росії проти Європи, де Білорусь виконує роль стартового майданчика», – говорить Безсмертний.

І так триватиме доти, доки не виросте нове покоління тих, хто зможе очолити ефективний протест про діючого режиму. 

«Найбільш яскраві протести тривали у Білорусі у середині 1990-х, а потім – у 2019-2020 роках. Відтак наступні можна очікувати десь у 2035-му, коли підніметься нове покоління, яке ідентифікуватиме себе саме як білорусів. Бо спочатку було ліквідоване покоління Шушкевича, а зараз йде дозачистка покоління Тихановської. Сподіватися на щось у проміжні періоди не доводиться. Але тішить те, що нація при майже повному знищенню її еліти все ж таки здатна до самовідродження, тобто її протесність зарано списувати з рахунків», – переконаний колишній посол.