Огляд Atomfall. Британський S.T.A.L.K.E.R., Fallout New England чи щось більше?

Якщо прочитати заголовок, можна подумати, що Atomfall досі не визначився, ким хоче бути. Криза ідентичності? Насправді, це лише відлуння коментарів гравців, які з нетерпінням чекали на реліз 27 березня. Ми відкинули упередження, рушили вглиб зони відчуження у Віндскейлі й тепер готові відповісти: чи варта ця гра вашої уваги?

Ласкаво просимо до постапокаліптичної Британії!

Ми опиняємось у Британії 1962 року, але не ту, яку вивчали на уроках історії. Відразу після катастрофи 1957 року на атомній станції Віндскейл усе змінилося. Атомний вибух призвів до величезного радіоактивного забруднення, що накрило південний захід Англії, а місцеві жителі вимушені пристосовуватись до нових умов життя.

Під час гри відчуття повної ізоляції змішуються з ледь помітними залишками старої Британії. Постапокаліптичний ландшафт вражає своєю красою, але виглядає трохи штучно. Наприклад, на поверхні завжди світить сонце, і це дисонує з тягучо-хоррорним вайбом бункерних пригод.

Якщо ви знайомі з такими іграми, як S.T.A.L.K.E.R. чи Fallout, то цей світ буде для вас знайомим. Водночас відчувається особливий британський колорит — тут не лише жахи постапокаліпсису, але й чіткі маркери нашої географічної та соціально-культурної пригоди.

В Atomfall використані класичні механіки виживання, де вам потрібно зібрати необхідні матеріали для виготовлення ліків, коктейлів Молотова, настоянок тощо. Вогнепальна зброя представлена цілком звичним набором від пістолета до снайперської гвинтівки. З неї можна «збити» іржу в процесі проходження.

Хто я в Atomfall?

Власне, короткий вступний ролик у стилі діафільму вводить нас в курс справ, видаючи дещицю інформацію… і все. Прокидаємось ми у якомусь богом забутому бункері з амнезією. Перед нами вчений у скафандрі, який переживає не кращі свої часи. Він просить зробити йому перев’язку. А для цього вручає рецепт з виготовлення перев’язки і ми займаємось першим крафтом. Допомігши йому, покидаємо стіни бункера і перед нами відкриваються дивовижно красиві пейзажі старої доброї Англії.

Проте зробивши пару невпевнених кроків уперед, бачимо зовсім іншу картину: британський Чорнобиль, який видає кіношний синій промінь в космос і збирає над собою похмурі хмари. Мабуть, то ноосфера. А може, ні?

Далі занедбані приватні будинки, затягнуті колючим дротом паркани і чолов’яга біля ватри у металевому баці, який грає на гітарі. Хм, S.T.A.L.K.E.R. Shadow of Windscale? Вайби схожі.

У діалогах з персонажами ми можемо обирати репліки, виходячи з їх емоційного забарвлення. Інколи це може допомогти, а подекуди й відвернути NPC від нас. Комунікацію можна звести до мінімуму. Інтроверт ви чи екстраверт — про це згадують навіть у фіналі гри.

До речі, про сам сюжет. Він тут класичний: протагоніст без пам’яті, закрита пустка зі своїм уставом і вперте намагання головного героя вибратися звідси. Та ваш настрій може змінитися під впливом зустрічей з ключовими персонажами.

Одним з них є герой трейлерів: класична червона телефонна будка. Таємничий голос, який буде намагатися «вести» нас по лише йому відомим стежкам і кінцевій меті: «Оберон» має бути знищений! Майже як Карфаген і цю мантру він повторює із завзятістю буддистського монаха.

Мені одразу згадався Ендрю Райан. Була думка, що нам покажуть цього сірого оператора-кардинала і з цим буде пов’язаний якийсь сюжетний твіст. Дізнаємось про це тільки суто емпіричним шляхом.

Але й з точки зори візуального фасаду, вибір візитівки Британії вдалий. І так, вона схожа на Тардіс. Оммажів на «Доктор Хто?» вистачає. І на інші культові речі: Bioshock, Skyrim і навіть трохи «Відьмака».

Попри деякі запозичення, гра пропонує і свої цікаві рішення. Наприклад, ми не проходимо завдання, а ведемо розслідування. Збираємо зачіпки та вимальовуємо в голові повноцінну картину життя цієї зони відчуження.

Йодна профілактика

В Atomfall є опція просто отримувати фан у стилі GTA, тільки без автомобільних погонь. Замість копів тут солдати воєнної фракції «Протокол». Власне, це британські військові, яким доручили тримати в залізному кулаці весь периметр карантинної зони. Дії їхні подекуди спірні: трудові повинності цивільних більше виглядають як кріпацтво, а місцевий капітан Сімс дає вам свободу руху по селищу, але хоче отримати певні свідчення про місцевих. Бути його вухами чи ні — обирає сам гравець.

Можливість набору класичних level-up’ів змінили на навички в стилі Бер Гріллза, бо першочергово нам треба вижити в цій місцевості, яка не те щоб дуже радо зустрічає нас.

На якість вашого ігрового життя впливає й класичний крафт. Те, що ви збираєте своїми руками. По рецептах, які можна обміняти або знайти.

Кілька слів про торгівлю. Вона тут відбувається за принципом бартеру. Ігрової валюти немає. Є умовні шальки терезів, де ви пропонуєте свій хабар, а у продавця має бути щось співставне. І тоді можна закривати угоду і бити по руках.

Якщо хочеться битися, це можна робити і голими руками (що не сильно ефективно, але ефектно), а також за допомогою незвичних підручних речей: крикетної дошки, сокири, шилейли тощо. Це ірландська палиця, але ж тут The Great Britain!

Про вогнепальну зброю ми вже говорили. Без одкровень, якось навіть нуднувато. Але ось іржаві речі виглядають автентично. Від творців Sniper Elite дивно було б чекати поганої реалізації стрільби. Вона тут справді хороша.

Кожен постріл відчувається і ти вже подумки думаєш куди недругу полетить інша куля. Одразу згадується V.A.T.S., але ні — у нас тут суворий реалізм. Думайте самі. Це буде актуально для пізніх етапів гри, коли треба буде шукати слабке місце у броні ворогів. Збивши їх з ніг, звичайно, хочеться в стилі Леона Кеннеді підбігти і провести ефектну «вертуху», тицьнувши кнопку F. Але ні, хіба кинути сокиру поміж очей.

Ще трохи про залізо: можна орудувати металошукачем і знаходити зариті скарби. Заняття не те щоб цікаве, але освіжає ігролад, хоч прямо на нього і не впливає.

По-справжньому рятують простий ліхтарик та цікавий фантастичний ґаджет, який може перерозподіляти електроенергію в потрібний бік, таким чином відкриваючи раніше зачинені двері чи відключаючи ворожу турель від мережі.

Всі дороги ведуть в Interchange

Почавши гру в маленькому бункері, ми дістанемось до величезного підземного комплексу під назвою Interchange, який виявляється майже повністю знеструмленим і з’єднує всі наземні локації між собою. Один з перших головних квестів — це пошук всіх дверей до нього зі сторони зовнішнього світу.

Вороги, які нам зустрічаються на шляху різноманітні і мають різні ареали існування. Розбійники зазвичай знаходяться десь у віддалених районах якомога далі від столичного селища, яке тримає під контролем «Протокол». Нагадують вони одразу і банду Джокера, і циркових мімів, і навіть один здався схожим на головного героя серіалу і коміксу «Невколупний».

До речі, тут також можна збирати комікси і бити садових гномів! Ми в Англії, нагадую. Як такої користі від цього немає, хіба як спосіб колекціонування та отримання досягнення. Пам’ятаєте «знаки питання» на карті третього Відьмака? Цікаво, але не обов’язково.

А ось обов’язковою частиною програми буде знайомство з бардами! Ні, не з Любистком, на жаль. А з B.A.R.D. — велетенськими автономними ретрофутуристичними роботами. З ними найскладніші і найзапекліші битви, бо при неправильному плануванні ви швидко відправляєтесь до праотців. Вони грізні противники як і, наприклад, небезпечний вид заражених.

Співробітники підземного комплексу вдало косплеять «Термінатора» і холоднокровно йдуть на Ви, так би мовити. А якщо вони екіпіровані у бронежилети, то це тільки додає драйву.

Є й зграї синьооких пацюків, яких треба своїм важким чоботом навчати манер. Серед іншого: рій диких ос та зграї воронів, які швидко агряться на гравця і з німим карком «За Хічкока!» летять у ваш бік.

А в лісі і околицях зруйнованого замку зачекались друїди, які утворили на цих землях справжній культ. І їх наміри зовсім не добросусідські. Це свого роду «монолітівці» зі Сталкера, «Культ дерева» з сиквелу Алана Вейка чи жителі одного іспанського селища, до якого завітав поліціянт з Ракун-сіті.

Графіка та атмосфера Atomfall

Графіка в Atomfall — не next-gen, який творить графічну революцію у вас на очах. Навіть не current-gen, а past-gen за гамбурзьким рахунком, так би мовити. Та тутешній ігровий рушій може створити правдиву атмосферу занепаду цивілізації.

Ви відразу потрапляєте у світ, де кожен намагається сказати, що все пішло не так. Але люди залишаються людьми і намагаються відтворити свій мирний побут до аварії та карантинних обмежень.

Освітлення тут зірок з неба не хапає, але світлові ефекти, навіть такі прості як світло ліхтаря, здатні створити сильний ефект напруги. В довгих бункерних коридорах відчувається атмосфера навіть не серії Metro, а інколи ніби це «Чужий» Рідлі Скотта. Іноді цей ліхтар може стати вашим найгіршим ворогом, коли через нього вас помітить юрба солдатів чи мутованих зомбі.

А ось скайбокси (небесна твердь і хмари) тут виглядають, як із середини 2000-х. Це трохи вибиває з колії, бо навколо є непоганий деталізований та промальований світ: сільські та індустріальні ландшафти зображені якісно.

Підземні рівні — не вражаючі «коридори» епохи п̶а̶л̶е̶о̶л̶і̶т̶у̶ F.E.A.R. з новомодними шейдерами та slo-mo, а щось на кшталт Metro. Те як пропрацьований Interchange заслуговує на окрему повагу.

І якщо деталізація навколишнього світу справляє непогане враження, то певна незграбність анімацій NPC може трохи зіпсувати загальне враження.

Паркур тут також дуже спрощений на відміну від несподівано приємної Avowed. Анімація гальмування ногою вас буде відверто дратувати як і неможливість вертикально переміщатися там, де вам заманеться.

Звуковий акомпанемент в Atomfall не вирізняється чимось цікавим, хіба фінальна пісня у титрах трохи запам’ятовується. Та зрештою, дарк-ембієнт і шепіт англійського вітру доповнюють атмосферу.

Оптимізація та технічні моменти Atomfall

З технічного погляду Atomfall досить вдало балансує між доступною графікою і гарною продуктивністю, що дозволяє грі добре працювати навіть на середніх ПК. Це великий плюс для тих, хто не має комп’ютера за всі гроші, але хоче насолоджуватись грою.

Що цікаво: на сторінці у Steam досі є лише мінімальні системні вимоги:

• ОС: Windows 10/11
• Процесор: Intel Core i5-9400 °F
• Оперативна пам’ять: 16 GB
• Відеокарта: GeForce RTX 2060 (6 GB)
• DirectX: 12
• Вільне місце: 60 GB (63.91 GB, якщо бути точним)

Рекомендовані вимоги поки не представлені. Автор цих рядків без проблем запустив гру на наступній конфігурації: AMD Ryzen 7 2700, 2×8 GB DDR-4 та Zotac Geforce GTX 1080 Ti. На ультра-налаштуваннях у роздільній здатності 1080p — 60 к/с з ввімкненою вертикальною синхронізацією. Без жодних просадок навіть у найзапекліших баталіях.

В Atomfall немає української локалізації. Так, студія Rebellion значно менша за своїх колег з Ubisoft, наприклад. Тому дивуватися відсутності нашої мови не варто. Хоча ні, варто! Чехи з Warhorse Studios з їх нещодавнім ААА-проєктом показали як треба це робити правильно. Маю надію, що українські гравці оцінили це і віддячили творцям покупкою гри. Це найкращий спосіб інвестування у майбутні локалізації ігор.

Діалоги в оригінальному звучанні слухати приємно (британський акцент у деяких NPC просто розкішний!). Варто зауважити, що без субтитрів чи англійської мови рівня intermediate і вище буде важкувато. Це може викликати мовні бар’єри і спотворення сюжетних тонкощів.
Квести, чи як вони тут звуться «зачіпки», дають себе пройти без проблем та тупцювань на місці. Був момент у грі, який вдалося пройти, просто подивившись угору. Можливо, комусь це допоможе. Не дякуйте.

Ціни

Atomfall пропонує декілька версій гри для покупки:

• Standard Edition (925 гривень) включає саму гру та базовий набір припасів.
• Deluxe Edition (1 315 гривень) вона давала ранній доступ за три дні до світового старту, майбутні DLC (які вже створюються), а також базовий і розширений набори припасів.

Atomfall доступна і для власників підписок ПК Game Pass та Xbox Game Pass Ultimate.

Для ПК-гравців є опція придбання Quarantine Edition за 97,95 Євро, яка доступна виключно через Rebellion Shop. Це видання включає все, що є в Deluxe Edition, а також додатково: футболку з Плетеною людиною, графічний роман від відомих британських коміксистів 2000 AD, саундтрек, постери та листівки.

Враховуючи розмах гри, її атмосферу і велику кількість контенту, що пропонується, ціни на перші два видання не виглядають необґрунтованими. Не забуваймо і про високу реіграбельність, адже відкрити всі фінали цієї історії — це бажання, яке виникне вже під час першого проходження гри.