Чому ми не виконали "Заповіт" Кобзаря: дослідники знайшли місце, про яке насправді писав Шевченко

У серці кожного українця Тарас Шевченко назавжди залишається не просто поетом, а символом нескореного духу та любові до рідної землі. Його останнє бажання — бути похованим там, звідки видно безмежні простори України, стало не лише особистою мрією, але й глибоким духовним заповітом нації.

Тарас Шевченко завжди мріяв бути похованим там, звідки відкривається панорама на рідну землю — серед степів, біля могил предків, звідки видно широкі лани та могутній Дніпро. Його геніальний "Заповіт" — це не просто поетичний твір, а глибоке послання нащадкам про зв'язок з українською землею. Проте чи виконали українці заповіт Кобзаря?

Драматичні обставини останніх днів

Останні дні життя Шевченка були надзвичайно важкими. У нього накопичувалася рідина в легенях, йому було важко дихати та говорити. Він майже постійно сидів у ліжку, намагаючись полегшити своє страждання. Трагічного дня він вирішив спуститися до майстерні, але впав зі сходів і помер.

Тіло поета спочатку поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 22 травня 1861 року прах Тараса Шевченка, після 58 днів у Петербурзі, знайшов вічний спочинок на Чернечій горі біля Канева.

Таємниця перепоховання

Друг Шевченка Григорій Честахівський взяв на себе місію виконання останньої волі поета. За переказами, він нібито запитав у вмираючого Шевченка, де той хоче бути похованим, і почув відповідь "У Каневі". Проте історики вважають, що Честахівський міг і збрехати, керуючись власними патріотичними намірами.

Ще за два роки до написання "Заповіту", в 1843 році, Шевченко написав вірш "Розрита могила", де символічно оплакував руйнацію українських курганів. Він розумів, що в могилах ховається не золото чи коштовності, а щось набагато цінніше — духовна пам'ять народу.

Та і у самому "Заповіті" Шевченко просить поховати його "на могилі", а могилами в давнину називали кургани. Дослідник Олександр Кликавка зазначає про те, що, коли Шевченко заповідав поховати його у кургані, то мав на увазі підзахоронення до вже наявного кургану.

Місце, яке обрав сам Кобзар

Шевченко був справжнім дослідником курганів. Наприклад, під час розкопок кургану Переп'ятиха в 1846 році він виявив унікальну конструкцію: під землею був споруджений дерев'яний зруб з дубових колод, поверх яких клали гранітне каміння, а потім засипали глиняними валиками.

Шевченко у своєму "Заповіті" вказав Могилу, яка стоїть біля Дніпрового порога. Дослідники визначили три ключові критерії місця, яке хотів бачити Шевченко. Це чудовий краєвид на Дніпро, розташування серед широких ланів и високе місце з панорамним оглядом степу. Вони знайшли курган, який повністю відповідає цим характеристикам. За словами активіста, курган, де заповідав поховати себе великий український поет, і донині перебуває у досить гарному стані: "Це могила на лівому березі Дніпра, буквально за 200 метрів від його берега. Могила дуже висока з крутими схилами, що характерно саме для скіфів".

Шевченко писав: "У полі могила з вітром говорила". Ці рядки — метафора живої пам'яті, яка не дає забути про коріння нашого народу.