«Профтех 2.0»: чи буде перезавантаження?

Без кваліфікованих працівників — будівельників, зварювальників, електромонтерів, механіків, операторів верстатів — не буде відновлення країни. Не спрацює жодна інфраструктурна реформа, жоден інвестиційний проєкт, тому що просто не буде рук, які зможуть його реалізувати. І такі руки готує система професійно-технічної освіти (ПТО). У той час як у вищій і середній освіті давно ухвалені рамкові закони, що допомагають рухати та розвивати ці сфери, закону про професійно-технічну освіту й досі немає. Хоча робота над ним триває давно, — я як представник роботодавців аж 15 років брала участь у всіх робочих групах і вже втратила віру в те, що це колись стане можливим. Адже новий закон має не просто внести нове, а й зламати стереотипи та залишки совкових підходів, коли в ПТУ бачать таку собі школу для тих, хто не може вчитися.

Наразі у Верховній Раді розглядають три альтернативні законопроєкти про професійну освіту: урядовий №13107-02, а також депутатські ініціативи — №13107 від Ольги Коваль (та ще дуже багатьох народних депутатів) і №13107-01 від Ірини Констанкевич. Усі три документи мають спільну мету — модернізувати систему профосвіти. Проте підходи до її оновлення різні: від традиційної централізованої моделі до гнучкого партнерства з бізнесом.

Невідомо, який із законопроєктів буде взято за основу, однак я переконана, що цього разу закон буде проголосовано. Адже його ухвалення є одним з індикаторів програми Ukraine Facility Plane, виконання якої Україною є необхідною умовою для отримання фінансової підтримки від Євросоюзу.

Які ж ключові ідеї закладено в законопроєкти та як це може вплинути на систему професійної освіти?

Наглядові ради: хто матиме вплив на навчальні заклади

Майбутнє професійної освіти не в останню чергу залежить від того, хто впливатиме на діяльність навчальних закладів. І одна з ключових ідей кожного із законів — формування наглядових рад. Їхня роль — не просто спостерігати, а брати активну участь у стратегічному розвитку закладів освіти. Та у кожному законопроєкті модель цих рад різна, і саме від обраного варіанта залежатиме баланс впливу держави, бізнесу і громад на наглядову раду, а значить, і на навчальний заклад.

У всіх законопроєктах наглядова рада стає каналом впливу роботодавців на зміст і якість професійної освіти. У депутатських проєктах передбачено, що роботодавці становитимуть щонайменше 50% її складу, в урядовому — 67%. Бізнес інвестуватиме у розвиток закладу, забезпечуватиме практику, підтримає дуальну освіту.

Однак депутатські законопроєкти дають більше свободи наглядовій раді, тоді як урядовий законопроєкт акцентує на контролі. Автори урядового законопроєкту хочуть, щоб роботу наглядової ради регламентувало жорстке типове положення, якого не може змінити навчальний заклад, отже, воно передбачає менше автономії. При цьому депутатські законопроєкти пропонують примірне положення, яке дає більше свободи, бо є лише орієнтиром, а не обов’язковою формою. Примірне положення дає можливість адаптувати модель наглядової ради до місцевого контексту, що надзвичайно важливо для розвитку закладу.

Призначення директорів: конкурс чи рішення засновника?

Ще одна з ключових норм у законопроєктах про професійну освіту — механізм призначення керівника закладу. Усі три законопроєкти пропонують конкурсний відбір, але механізми його реалізації суттєво різняться. Йдеться не лише про прозорість процедур, а й про те, хто матиме вирішальне слово: наглядова рада, незалежна конкурсна комісія чи засновник.

У проєкті №13107 директорів обирає наглядова рада, а засновник лише затверджує переможця. Втім, вибори відбуваються за правилами, затвердженими Міністерством освіти і науки, що, з одного боку, запроваджує єдині підходи, з іншого боку — централізований підхід. Урядовий проєкт теж пропонує, щоб керівника навчального закладу обирала наглядова рада, і навіть дає їй ще більше свободи в ухваленні рішень. При цьому порядок проведення конкурсу має визначати сам засновник, а це є ризиком непрозорості таких конкурсів. У проєкті №13107-01 конкурс на обрання керівника проводить незалежна конкурсна комісія, сформована на паритетних засадах, до якої входять представники місцевої влади, Державної служби якості освіти, роботодавців, трудового колективу, громадських організацій. На нашу думку, така процедура орієнтована на максимальну відкритість і участь різних стейкхолдерів. Але положення про конкурс затверджує засновник, що хоч і залишає йому можливості для впливу, але мінімальні, бо є незалежна конкурсна комісія.

Фінансова модель: від бюджетних установ до некомерційних товариств

Законопроєкти пропонують три різні підходи до статусу та фінансування державних і комунальних профтехів: від збереження бюджетної установи до створення некомерційних товариств.

Законопроєкт №13107 (Ольга Коваль) дозволяє створювати профтехи як некомерційні товариства з усіма їхніми атрибутами, включно із самостійним фінпланом і формуванням штату, під контролем наглядової ради. Така модель поєднує господарську гнучкість із публічним контролем. На противагу цим ідеям проєкт Констанкевич не передбачає створення некомерційних товариств, натомість заклади освіти залишаються у формі бюджетних установ з усіма обмеженнями, які вона передбачає: із централізованим фінансуванням, суворим контролем витрат, затвердженням штатів згори. Цей варіант забезпечує фінансову прозорість, але суттєво обмежує гнучкість закладів у розпорядженні коштами та кадровій політиці. Урядовий законопроєкт пропонує офіційно дозволити профтехам функціонувати як некомерційні товариства, але цей дозвіл стосується лише комунальних закладів. Це означає, що заклад освіти матиме самостійний баланс і рахунки (включно з валютними); автономно формуватиме штат, визначатиме учнів, структуру закладу тощо. Це найгнучкіший варіант фінансової моделі, який дасть більше можливостей для розвитку, але, на жаль, він буде передбачений не для всіх закладів.

Фінансування профосвіти: як три законопроєкти змінюють правила гри для закладів

У фокусі трьох альтернативних законопроєктів про професійну освіту — кардинально різні підходи до фінансування. Проєкт Ольги Коваль впроваджує формулу розподілу фінансування із чіткими коефіцієнтами: кількість учнів, працевлаштування, пріоритетність професій тощо. Це стимулює у закладів освіти результативність і зв'язок із ринком праці. Проєкт Ірини Констанкевич передбачає державне фінансування через державні субвенції та регіональне замовлення. Цей законопроєкт найбільш деталізований і соціально орієнтований, але передбачає жорстке централізоване управління коштами з боку держави. Кабмін пропонує фінансувати заклади освіти через регіональне замовлення, тобто фактично збереження нині існуючої моделі фінансування. Це означає, що заклади освіти матимуть мінімальні, але чіткі гарантії фінансування з держбюджету та місцевих бюджетів, а також з інших джерел.

Фінансова модель, яку обере парламент, вплине не лише на обсяг підтримки, а й на стратегію розвитку закладів. Законопроєкт Ольги Коваль стимулює їх бути гнучкими та результативними, проєкт Ірини Констанкевич гарантує сталість і підтримку. Урядовий варіант пропонує мінімальні гарантії та простір для подальшого доопрацювання моделі, оскільки виписаний у дуже загальних рисах.

Як навчатимуть у профтехах: державний стандарт чи вільна освітня програма?

Один із ключових концептуальних блоків у трьох альтернативних законопроєктах про професійну освіту — це структура освітнього процесу, документи, які визначають зміст навчання, і те, на основі чого присвоюється професійна кваліфікація. Йдеться про різне розуміння ролі державного стандарту, професійного стандарту та освітньої програми.

Проєкт народної депутатки Ольги Коваль пропонує відмовитися від державного стандарту професійної освіти. Його, як і навчальні програми, має розробляти навчальний заклад із залученням роботодавців. У проєкті Ірини Констанкевич стандарт професійної освіти є обов’язковим. Він розробляється на основі професійного стандарту, який затверджує МОН за погодженням із роботодавцями. Це врівноважена модель: держава задає рамку (через стандарт), але дозволяє закладам освіти діяти в межах попиту та інновацій.

Законопроєкт КМУ пропонує чітку вертикаль: державний стандарт професійної освіти розробляє МОН, а затверджує Кабмін. Це — найбільш централізована модель, тому вона обмежує швидкість адаптації до змін на ринку праці.

Ліцензування: спрощення чи бюрократія?

Ліцензування освітньої діяльності — це фактично дозвіл навчальному закладу навчати студентів. Питання ліцензування — це про баланс між доступом до ринку та гарантією якості, і саме тут криється одне з ключових протиріч між законопроєктами.

Законопроєкт Ольги Коваль найбільш ліберальний, із мінімальною бюрократією: ліцензія навчальному закладу надається автоматично за заявою, але через два роки запроваджується перевірка діяльності. У законопроєкті Ірини Констанкевич передбачено традиційний адміністративний підхід до ліцензування: протягом десяти днів після подання заяви ДСЯО та її територіальні органи приймають рішення про надання ліцензії. У законопроєкті КМУ представлена найбільш юридично деталізована та бюрократизована модель, пов’язана з адміністративною процедурою, — органом ліцензування тут виступає МОН за визначеною Кабміном процедурою.

Висновки

Аналіз трьох альтернативних законопроєктів показує, що всі вони закладають зміни системи профтехосвіти, але лише один із них більш комплексно враховує сучасні виклики та потреби професійної освіти — це законопроєкт №13107 авторства Ольги Коваль та інших.

Він не просто оновлює окремі елементи системи, а закладає нову філософію: від системи витрат до системи інвестицій у людський капітал і роботи на результат. Саме цей підхід здатен трансформувати профосвіту. Це не компроміс, а спроба врятувати систему й адаптувати її до нових реалій. Це добре структурований документ, який формує відповідальну, результативну й сучасну систему професійної освіти. Він враховує інтереси держави, роботодавців, закладів освіти та самих здобувачів, і саме тому, на нашу думку, заслуговує на підтримку та бути взятим за основу. А ми і надалі працюватимемо для прийняття дійсно прогресивного законопроєкту, бо як роботодавці краще за інших розуміємо цінність цієї ланки освіти.