Український журналіст 4 роки таємно працював у Криму після окупації: “Прикриття було, що я блогер, копірайтер у рекламному агентстві”

Український журналіст Артем Лисак – уродженець Волині, колишній спортивний кореспондент. Також він робив репортажі з Майдану в Києві під час “Революції гідності” і знімав українських військових на Донбасі незабаром після початку гібридного конфлікту з Росією.

Чотири роки після окупації Криму Росією, з 2016-го до 2020 року, Лисак таємно працював на півострові, який перейшов під контроль Росії, знімаючи репортажі для проєкту “Радіо Свобода Крим.Реалії” під псевдонімом Назар Ситник. Лисак жив під постійною загрозою стеження й арешту, пережив допити ФСБ і весь цей час документував порушення прав людини російською владою.

Про те, як він працював в анексованому Криму, Лисак розповів проекту Радіо Свобода Крим.Реалії :

Росія анексувала Крим у березні 2014 року: Москви висадила на півострові військових без відзнак, захопила військові об’єкти та адміністративні будівлі, а потім провела в регіоні “референдум” про вихід зі складу України та приєднання до Росії, який проходив у присутності людей зі зброєю. Міжнародні організації визнали анексію незаконною і засудили дії Росії, країни Заходу ввели проти неї економічні санкції. Кремль заперечує анексію півострова і говорить про “возз’єднання Криму з Росією” і “відновлення історичної справедливості”.

З моменту анексії російська влада витісняла з Криму громадян України, зобов’язуючи місцевих жителів отримувати російські паспорти. Також посилилися переслідування кримських татар і всіх, хто висловлювався проти анексії.

Робота українських і незалежних журналістів на півострові після анексії була, по суті, заборонена. Уже до березня 2015 року їм дозволялося працювати в регіоні тільки з акредитацією від МЗС РФ, яку українцям видавали вкрай рідко, якщо взагалі видавали. Багато місцевих журналістів, які жили в Криму, зіткнулися із залякуванням і насильством з боку спецслужб. На кількох, зокрема на журналіста Радіо Свобода Владислава Єсипенка, були заведені кримінальні справи. Єсипенка засудили до 5 років колонії, звинувативши в шпигунстві.

Артем Лисак розповідає, що з цієї причини працював у Криму під легендою – він видавав себе за блогера і копірайтера рекламного агентства.

“У мене була базова підготовка, – розповідає Лисак. – Це означало, зокрема, чистку моїх соціальних мереж – видалення з них усіх фотографій з Євромайдану [протестів], усього, що пов’язано з українськими прапорами або українськими солдатами. Я також видалив із телефону всі чати. Це був перший крок. Я стер багато номерів телефонів, а контакти наших редакторів зберіг під зовсім іншими іменами. Тож якби хтось вліз до моєї телефонної книги, телефон був би повністю чистий”.

Його робота передбачала зйомки на відео, тому, щоб не викликати підозр у спецслужб і місцевих жителів, він придумав собі легенду, що він блогер, який любить і пропагує Крим.

“Моя легенда була, що я блогер, маркетинговий копірайтер, який працює в рекламному агентстві, але я люблю Крим – повітря, природу, блогінг. Я говорив, що подорожую туди і можу час від часу працювати віддалено. Це було прикриття, і я дотримувався його”, – каже Лисак.

“Я навіть створив канал на YouTube і виклав кілька різних відео. Деякі я просто скачав з інтернету і перезалив – наче мені цікаві історичні пам’ятки. Деякі відео були насправді моїми. Це було частиною мого прикриття, – розповідає Артем. – Я навіть намагався трохи розкрутити канал, щоб набрати перегляди”.

Ані сім’я Лисака, ані його близькі друзі, ані його колеги (за рідкісним винятком) не знали, чим він насправді займається.

“Наприклад, моя мама думала, що я їздив до Польщі на роботу. У мене навіть було пояснення, чому я не можу їй зателефонувати – я їй казав: “Я в Польщі, звідси важко дзвонити”, – каже Артем. – Тривалий час більшість моїх колег теж не мали про мою роботу ані найменшого уявлення. Знали про неї тільки мій найкращий друг і, можливо, ще кілька людей. І це було психологічно складно… По-перше, ти не можеш поділитися з кимось тим, чим ти насправді займаєшся. Щоразу, коли мене запитували, чим я займаюся, я просто відповідав: “У мене творча відпустка”.

Артем розповідає, що перед тим, як він поїхав до Криму, він перестав з’являтися в редакції. Зустрічі з редакторами він проводив подалі від очей, мало не в підвальних приміщеннях, а теми на цих зустрічах обговорювалися пошепки. Конспірація виявилася успішною: Лисак кілька років знімав ексклюзивні репортажі з Криму, розповідаючи про росіян, які приїжджають на анексований півострів, про тиск на Українську православну церкву, переслідування кримських татар, незаконне будівництво траси “Таврида” та Керченського мосту, утиски ЛГБТ.

Рідна мова у Лисака українська, але в Криму він говорив російською. За його словами, робив він це з акцентом, але тоді це на півострові нікому не здавалося дивним.

Журналіст розповідає, що розробив власні протоколи безпеки для роботи в Криму. Іноді, коли в Криму відбувалися диверсії, він по кілька днів не виходив на вулицю, побоюючись перевірок силовиків.

“Я ніколи не залишаюся в одному місті більше трьох днів. Я ношу великий рюкзак і постійно переміщаюся, – розповідає Артем. – Іноді в мене виникає відчуття, можливо, параноя, що за мною хтось стежить. І тоді я просто вирішую, що мені потрібно переїхати. Я сідаю в автобус увечері і вирушаю в інше місце, просто тому, що в мене виникло таке відчуття”.

“Ви бачите якусь людину в автобусі, а потім пізніше, того самого вечора, помічаєте ту саму людину на набережній в іншому місті. І ви починаєте задаватися питанням: це мені здається? Це збіг? Чи хтось дійсно стежить за мною?” – каже Лисак.

Журналіст розповідає, що одного разу, під час зйомок неподалік Керчі, його попросили залишити свій номер телефону місцевому активісту: той сказав, що хоче поділитися з журналістом чимось важливим. Пізніше активіст зателефонував Лисаку і запропонував йому зустрітися на автовокзалі, але на місці так і не з’явився. Замість нього до Артема підійшли співробітники ФСБ.

“Я стою там і вже бачу їх – двох типових феесбешників. І я відразу все розумію. Вони кажуть мені: “Добрий вечір, ФСБ. Хто ви? Що ви тут робите?” – розповідає Артем. – Я їм показую свій український паспорт. Один із них каже: “Будь ласка, сідайте в нашу машину”. А я відповідаю: “Я пройду з вами, але в машину не сяду”.

“Вони йдуть трохи попереду мене, а я намагаюся триматися трохи позаду. Я розблокую телефон у кишені, дивлюся на екран і швидко пишу своєму редактору: “Мене затримали, не пишіть мені”. Це все, що я встиг відправити, перш ніж видалити чат”, – згадує він.

Лисака привели в офіс ФСБ. Він каже, що його допитували росіяни – їх видавали як акцент, так і повне незнання географії Криму.

“Одна людина допитувала мене. Потім прийшов інший і поставив ті самі запитання. Потім третій зробив те саме. До цього моменту вони вже забрали мій телефон, – згадує він. – У якийсь момент заходить один з агентів ФСБ і запитує: “Артеме, у тебе є брат?” Я подумав, що, хоча я і стер свої контакти, і брата в телефоні точно не було, немає сенсу брехати – якщо вони захочуть дізнатися, то дізнаються. Тому я сказав: “Так, у мене є брат”. Потім він запитав: “А як щодо сестри?” Я сказав: “Ні, у мене немає сестри”.

“А він каже: “Ну, хтось, хто представився твоєю сестрою, щойно написав тобі повідомлення”. Виявилося, що один із наших редакторів, з яким мені вдалося зв’язатися, написав, видаючи себе за мою сестру, і запитав: “Як справи?”

Лисак каже, що в цей момент вирішив розповісти правду.

“Десь на третій годині, коли спливла перша брехня, я дістав свій бейдж Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, сказав: “Хлопці, я знімаю для української служби RFE/RL як позаштатний співробітник. Подорожую, то та се”. Вони просто сказали: “Ясно”, – розповідає журналіст.

(На той момент “Радіо Свобода” ще не було визнано в Росії ні “іноагентом” (цей статус організація отримала в грудні 2017 року ), ні “небажаною” організацією, співробітництво з якою може загрожувати тюремним строком: цей статус у Росії радіо отримало в лютому 2024 року).

В орендованій квартирі Лисака, де він жив у Криму, провели обшук, ноутбук та іншу техніку журналіста було вилучено, але нічого протизаконного спецслужби так і не виявили. Артем каже, що його врятувало те, що його затримали 23 лютого, у День захисника Вітчизни, державне свято в Росії, яке особливо відзначають усі співробітники військових і силових структур.

“Я чув, як вони ходять коридорами, скаржачись, що я зруйнував їхні плани на похід у сауну – з повіями, дівчатами тощо, – згадує Лисак. – Вони зателефонували своєму начальнику. З’являється начальник, і він теж не знає, що робити. Ніхто з них не знає. Усі вони були приїжджими, і вони розуміли, що моє затримання означатиме купу звітів і додаткової роботи”.

У підсумку співробітники ФСБ запропонували Лисаку записати відеозізнання: на відео він заявив, що приїхав до Криму тільки для того, щоб заробити грошей. Після того як Артем записав відео, його відпустили. О 5 ранку він сів на автобус і виїхав на материкову частину України.

Після цього Артем Лисак на деякий час призупинив свою роботу в “полі” і провів півроку, працюючи в офісі української служби RFE/RL у Києві. Після цього він відновив поїздки до Криму. Близько року він подорожував туди і назад, знімаючи і продюсуючи сюжети для Крим.Реалії – поки його знову не викликали на допит у ФСБ, цього разу пригрозили судом. Зокрема, його звинуватили в тому, що він працював журналістом нелегально і, відповідно до російського законодавства, не повідомив про те, що їде до Криму на роботу.

Після другого затримання Артем вирішив не чекати суду і знову перетнув кордон: після цього він до Криму більше не повертався.

Джерело: Крим Реалії / RFE/RL