«Чорний» ринок поліграфологічних послуг в Україні: на служителів детектора брехні впала тінь фальсифікацій

Сьогодні поліграф має широкий попит у криміналістиці, сферах державної безпеки та судової експертизи, де навіть сумніви в чесності експертів загрожують позитивам попередніх років і репутації професії.

Проте кілька випадків наводять на думку, що в бочці правди таки могла розчинитися ложка облуди.

Зважаючи на те, що проходження поліграфа є одним із ключових етапів перевірок у багатьох силових відомствах та базовим елементом публічного доведення доброчесності, хотілося б мати більше довіри до поліграфології.

Що відбувається в цій царині, як не дати їй перетворитися на шоу з елементами не завжди чесного заробітку? Де в цій професії межі моралі та чи справді в ній головне — заробити гроші від замовника експертних послуг, а не встановити істину?.

Про це й була розмова журналістів ZN.

UA з докторкою психологічних наук та президенткою Всеукраїнської асоціації поліграфологів Тетяною Морозовою.

Тетяна Морозова.

— Пані Тетяно, в загальному розумінні пройти поліграф — означає залізобетонно підтвердити свою невинуватість і непричетність до справи, з якою тебе пов’язують правоохоронні органи або громадський осуд.

Однак низка недавніх гучних скандалів із можливою фальсифікацією експертних висновків явно свідчить про хибність такої тези.

Чи зможе вітчизняна поліграфологія захиститися від дискредитації, яку, схоже, власноруч собі створює?.

— Кожна професія стикається з випадками, коли хтось із її представників починає використовувати професійні знання й навички в особистих меркантильних інтересах, нехтуючи писаним чи неписаним кодексом професійної честі.

В нашій галузі обертаються великі гроші.

Тисячі у твердій валюті — звична ставка на «чорному» ринку за свідомо підроблений і вигідний для замовника результат тестування.

Проте ми намагаємося захистити професійну честь від таких випадків.

Наша професія загалом і в Україні зокрема надто важко себе утверджувала, довго домагалася визнання, щоби зараз в очах суспільства скотитися до рівня продажництва.

— Що таке «чорний» ринок поліграфологічних послуг і хто його формує?.

— Життя сповнене ситуацій, коли хтось за будь-яку ціну зацікавлений приховати певні факти й видати брехню за правду.

Це може бути що завгодно.

Не лише політичні питання чи корумпованість чиновників.

Навіть дослідження для перевірки на подружню невірність.

За нечесний висновок зацікавлені особи інколи готові платити в десятки разів більше, ніж за чесний.

Однак наша професія покликана виявляти правду, розрізняти добро та зло.

Це категорії моралі.

Поліграфологія — це точно не інструмент виключно заробітку.

Переважна більшість українських поліграфологів працює чесно та гідно.

Однак є «спеціалісти», готові вислухати свого замовника, не відмовити йому, навіть якщо його прохання суперечить самій суті професії.

На мою думку, завдання поліграфологів полягає, зокрема, й у викритті таких «колег».

Ми не можемо заплющувати очі на їхні діяння, бо втрачаємо довіру суспільства.

Недаремно серед професіоналів будь-якої галузі — від простого шевця до геніального науковця — є поняття «цехової честі».

— А як забезпечити потрібний для клієнта результат? Підкрутити сенсори й давачі, щоби поліграф спотворював його реакції?.

— Це погляд пересічної людини на нашу роботу.

Сьогодні всі сучасні, починаючи з шестиканальних і вище, прилади українського та американського виробництва, представлені в нас на ринку, дають змогу отримувати чіткі фізіологічні показники обстежуваних як реакції на питання (стимули) поліграфолога.

Ми маємо можливість фіксувати несанкціоновані навмисні рухи обстежуваних, які спотворюють ці реакції, виявляти ознаки інтоксикації, що нерідко є наслідком уживання обстежуваним напередодні дослідження алкоголю, наркотиків, фармакологічних препаратів.

Якщо людина перебуває в стані, що суперечить вимогам об’єктивного дослідження, то поліграфолог має відмовитися його проводити.

Тож ось вам перший варіант фальсифікацій — поліграфолог бачить, що фізіологічні показники обстежуваного не підлягають експертній оцінці, але ігнорує це й продовжує працювати.

Як вивести такого «спеціаліста» на чисту воду? Витребувати в нього поліграми й віддати їх на аудит іншому фахівцю.

Варіант другий — імітація дослідження, надання висновку без його проведення.

Я була шокована, коли з’ясувала, що таке справді може бути.

Давачі кріпляться, навіть робиться салонне фото для висновку, але цим усе й обмежується.

Як це викрити? Знов-таки витребувати відеозапис процедури дослідження та поліграми, перевірити, чи збігається час запису поліграм із часом проведення дослідження, зазначеним у висновку.

— Важко зберегти чистоту професії, коли Інтернет переповнений рекламою, де всім охочим стати поліграфологом відверто обіцяють вручити такий інструментарій, таку методику, яка дасть змогу почути замовника та заробити гроші.

— З усією відповідальністю зазначу, що в Україні за роки становлення нашої професії з’явилося багато професіоналів, які вміють працювати з «найпідготовленішими» обстежуваними.

І з тими, яких професійно готували до протидії, і з тими, яких навчали «пояснювати реакції».

Ми маємо великий досвід одержання за допомогою поліграфа інформації навіть у, здавалося б, украй безнадійних ситуаціях.

Завдяки нашим спеціалістам неодноразово знаходили тіла жертв, речові докази, викривали шпигунів і зрадників тощо.

Але зовсім інша річ, коли в спотворенні результату тестування зацікавлений сам поліграфолог.

Для цього потрібно «підкрутити» не датчики, а методику обстеження.

Тому третій варіант фальсифікацій — умисне порушення методики або використання таких методик, відповідність поліграфного дослідження яким неможливо перевірити через їх відсутність у доступних джерелах.

Методика обов’язково має бути у бібліотечних фондах.

Ніхто не має права вигадати якусь методику й застосовувати її без опублікування, без чіткого зазначення, що і як робити, а чого не можна робити взагалі.

Ми маємо справу з людьми, їхньою репутацією.

І це працює в обидва боки: катастрофічно небезпечно як назвати непричетного причетним, так і вивести з-під підозри державного зрадника, злочинця, корупціонера.

— А хто може викрити на брехні того, хто сам має виявляти неправду?.

— На моє переконання, яке я невпинно публічно доводжу, громадські організації поліграфологів мають боротися з намаганнями порушувати методику досліджень.

Слід враховувати, що методика — це не лише правила розстановки питань, а й час фіксації реакції на питання.

Неприпустимо, аби він був меншим за 15 секунд.

У нас є «поліграфологи-заробітчани», які фіксують реакції по 5–8 секунд! Це дає змогу тестувати швидше та заробляти більше.

Однак висновки, отримані в результаті такої роботи, нікчемні: тестування, проведене в режимі «кулеметної черги», — це імітація, а не робота!.

Діючи так, поліграфолог дискредитує себе як спеціаліста, свідомо заперечуючи незмінні закони фізіології вищої нервової діяльності людини.

Взагалі методики, яка передбачає фіксацію реакції за 5–8 секунд, немає.

Оці секунди спричиняють тектонічні зсуви в професії, сіють зуби дракона, негативні наслідки яких не забаряться.

По суті, за час, коли має фіксуватися реакція на одне питання, фіксується реакція на три.

Про яку достовірність може йтися?.

Будь-які негативні тенденції мають закономірність зростати в геометричній прогресії.

Після скорочення часу заміру реакцій «скоростріли» почали зменшувати кількість тестів в опитувальнику.

Означений підхід називають «передовим», «унікальним» і навчають його тільки в одному місці особливо просунуті викладачі.

На сьогодні «5–8-секундники» так розійшлися, що навіть проводять перетестування за спеціалістами, які виконували дослідження за вимогами прийнятих методик, і пишуть протилежні висновки: був причетним — став непричетним.

Ще кілька років такої роботи, й українці винесуть поліграф за дужки.

— Що робити тим, хто випадково потрапив в руки фальсифікаторів?.

— Замовникам послуги треба уважно читати договір.

Шахраї-поліграфологи від початку зазначають там швидке знищення матеріалів дослідження: поліграм, відео.

От протестували — й ледь не за добу мають право знищити сліди своїх «подвигів», щоб їх ніхто не міг проаналізувати, оскаржити.

Аргументують тим, що «не хочуть, аби під час обшуку поліграми потрапили до правоохоронних органів».

Це смішно.

Що це за поліграфологи й чим вони займаються, якщо є об’єктами розслідування правоохоронців і спецслужб?.

Як поводитися з такими «винахідливими бізнесменами»? Просто не мати з ними справи.

На ринку достатньо професійних моральних спеціалістів.

Навіщо йти до шахраїв?.

Але якщо вже ви стали жертвою догідливих поліграфологів — не пасуйте, вимагайте висновок, поліграми, відео дослідження — й давайте все на аудит.

— Чи є дієві інструменти покарання спеціалістів, які свідомо викривляють результати поліграфних перевірок?.

— Покарання — тільки через втрату репутації та, відповідно, замовлень.

Велике значення має розголос.

Розголос убиває репутацію, а для поліграфолога вона — на вагу золота.

Пересічні громадяни легко купуються на рекламу поліграфних послуг, вони часто щиро вірять у те, що поліграфолог є додатком до поліграфа, а вже техніка, мовляв, не вводить в оману.

Однак заможні замовники хочуть отримати все за вищим розрядом.

І саме ті, хто готовий платити, є й найприскіпливішими до репутації поліграфолога.

Якщо такі люди йдуть до відомих фальсифікаторів — будьте певні, це не випадковість, вони добре все вивчили й знають, хто їм погодиться «допомогти».

У США Американська асоціація поліграфологів відіграє значну роль у контролі над діяльністю спеціалістів.

У Японії основними запобіжниками фальсифікацій та порушень методики є стандарти професійної діяльності — порушувати їх неприпустимо.

Простого рішення проблеми, на жаль, немає.

В ідеалі, якого ми прагнемо, мають бути міцні професійні громадські організації, які стежать за чистотою рядів.

Мають працювати стандарти, що прописують обов’язковість дотримання методик і алгоритмів дій поліграфолога.

І чи не головне — небайдужість суспільства, готовність викривати фальсифікаторів, давати їм по руках, заслужено вбивати їхню репутацію через розголос нечесних дій.

Наприклад, свого часу спільноту поліграфологів Великої Британії струсонув скандал, коли було доведено, що один із членів Британської асоціації поліграфологів сфальшував експертний висновок за результатами поліграфної перевірки Андрія Лугового на предмет його причетності до отруєння полонієм Олександра Литвиненка.

Той поліграфолог поїхав до Москви й провів там тестування, взявши за роботу суму, що більше нагадувала оплату потрібного результату.

Однак у суді в Британії витягли на світ божий усе — поліграми, висновок, покликали експертів-психологів із академічного середовища.

Бо сфальсифікувати абсолютно непомітно в поліграфі все ж таки неможливо.

У нас був випадок, коли поліграфолог тестував дев’яти- й одинадцятирічних дітей у справі, що гриміла перед виборами президента 2009 року.

Тоді «чорні» політтехнологи топили фракцію БЮТ вигаданою справою «педофілів із Артеку».

Й використали поліграф як доказ «факту зґвалтувань», яких, як виявилося після виборів, насправді не було.

Чи дозволено тестувати дітей такого віку? Звісно ж, ні.

Але тоді цього ніде не було прописано.

Вперше про вікові обмеження при проведенні поліграфних досліджень було зазначено в ДСТУ щодо використання комп’ютерного поліграфа при проведенні судових психологічних експертиз, який набрав чинності 1 травня 2024 року.

Вважаю ухвалення цього розробленого нами стандарту великою фаховою перемогою.

Сподіватися на чиюсь мораль, як показує досвід, марна справа.

Тицьнути в порушення стандарту — дієвіше.

Стандарт дався нам нелегко, проти нього боролися певні впливові сили, але ми перемогли.

Впевнена, що будуть інші нормативні документи, які б’ють по руках фальсифікаторів.

Принаймні я присвячую цьому напряму немалу частку свого життя.

Автор: Світлана Ісаченко.