"Гуси" замість "шахедів" і любов всупереч війні. Як Одеса живе під регулярними атаками Росії

Одеса, що регулярно страждає від атак російських дронів та обстрілів балістики, давно змирилася із подібними "сюрпризами" від східного сусіда. На жаль, лютий і березень 2025 року стали особливо насиченими на атаки окупантів. Численні пожежі, пошкоджені будинки та магазини, регулярні удари по припортовій інфраструктурі, загиблі та поранені… Це лише частина буденності, з якою регулярно стикаються жителі регіону.

Та попри все, як і в інших регіонах, Одеса продовжує жити. Жити, любити, сміятися і святкувати. Саме про це місто "Телеграф" і розповість сьогодні: як можливо адаптуватися до існування в умовах регулярних атак, що говорять місцеві про Росію та чи справді одесити "забули про війну".

"У вас "гуси", готуйтеся"

"Одесо, до вас "шахеди"", "Таїрове, обережно!", "Поскот, буде гучно", "Розвідка у морі, може навести ракету" — чи не щодня-щоночі такими повідомленнями рясніють одеські Telegram-канали. Цей месенджер, на жаль, й досі лишається одним із найнадійніших способів дізнатися про прийдешню небезпеку, аби мати можливість оперативно піти у безпечне місце.

Завдяки таким каналам сповіщень в Одесі вже є навіть власний мінісловничок, пов’язаний із війною. Набридливі повітряні тривоги тут часто називають "трєвожними воздухами", російські "шахеди" — "гусьми", а балістичні ракети — "балумбами" або "б*єдінами". До того ж, справжньою зіркою "тривожних тусовок" є збірний образ військового — такий собі "Коля", що відповідає за ввімкнення та вимкнення сирен. Його завжди найбільше чекають, коли вже всі моніторинги повідомляють, що після атаки у регіоні "чисто".

Загалом одесити — доволі спокійні люди. Вони можуть зловити легку паніку під час самих обстрілів, коли гупає так, що трясуться вікна й підлога. Але якщо десь поруч "приліт", то за кілька хвилин там вже буде натовп із небайдужих, які допомагатимуть витягувати поранених і розбирати завали — попри небезпеку повторних ударів.

Притаманна одеситам і злагодженість: наслідки ударів тут прибирають за лічені дні, а то й години. Якось і мені довелося стикнутися із фактом "прильоту" на районі. Уламки "шахеда" впали поміж житловими багатоповерхівками, зруйнувавши бруківку та пошкодивши будинки й авто. Вже за кілька діб, гуляючи поблизу місця удару, я не могла зорієнтуватися: а де ж саме була та кількаметрова вирва, котру залишив по собі російський дрон. Про саму ж атаку нагадували лише забиті ДСП вікна та дрібні залишки скла на клумбах обабіч дороги.

Насправді в Одесі, мабуть, не має вже жодного району, куди б за час повномасштабного вторгнення не вдарили росіяни. І там, і тут на прихід весни обгорілими віконницями дивляться багатоквартирні і приватні будинки, храми, супермаркети та інша цивільна інфраструктура. Росіяни б’ють часто без будь-якої мети — аби лише залякувати і вбивати мирних жителів. Для них немає різниці, який день тижня чи час доби; якщо є можливість атакувати, вони це зроблять.

"Обстріли Одеси завжди були регулярними. Або хоча б починаючи з новорічної ночі 2024 року. Тому нічого нового насправді", — каже у коментарі "Телеграфу" одеситка Алла, коментуючи останні атаки Росії. Водночас, стверджує вона, зараз це почало сприйматися важче.

"Через Трампа, — пояснює дівчина. — Знаєте, завжди було відчуття, що "ця ніч може закінчитись для мене погано", але тепер втратилась віра, що в такому випадку я не буду просто ще однією цифрою статистики. На фоні усіх його заяв і дій для "перемир'я" виникає відчуття несправжності того, що чуєш та бачиш майже щоночі. У відповідь хочеться жити максимально показово, вільно, яскраво та голосно. Це ніби заява "ми ще тут, ми живі, нас це не зламає".

Укриття є. А чи треба вони?

Коли доводиться майже щодня стикатися із загрозою повітряних ударів, рано чи пізно приходиш до висновку, що варто підшукувати більш безпечне місце. Чимало одеситів, серед яких є і мої знайомі, розв'язали проблему радикально — переїхали у західні регіони України або ж і зовсім за кордон. Проте Одеса лишається містом-мільйонником, якому логічно дбати про безпеку своїх жителів.

По всьому місту є значна кількість укриттів — їх можна знайти завдяки спеціальній мапі. Не так давно Одеса приєдналася до інноваційної технології Misto, яка дозволяє мати певні муніципальні сервіси під рукою, просто у своєму телефоні. У однойменному додатку, доступному як для Android, так і для iOS, можна знайти також і мапу з укриттями.

Звісно, нерідко жителі просто ховаються у підвалах будинків, котрі не завжди обладнані додатковим виходом на випадок завалів. Але маємо що маємо: у критичних ситуаціях сидіти "на поверсі" — не є кращим варіантом.

Моя співрозмовниця Алла зізнається, що ходить до укриття не завжди: лише, якщо "шахедів" багато або вони дуже близько до її району.

"Не ходжу, якщо вони просто безкінечно водять хороводи в морі і не можуть визначитися куди летіти. Бо так можна й годин шість в укритті просидіти, а котикам там не подобається", — додає вона.

Натомість переселенки із Херсону, котрі живуть в Одесі уже третій рік, негативно ставляться до ідеї виходити із квартири під час тривоги.

"Ходжу в коридор у разі потреби, — говорить 24-річна Настя. — Вже звикла бути вдома, тим більше, знаю, що ніхто з сім'ї більше не піде вниз, а я не хочу залишати їх самих".

Її мама Марина додає, що для неї походи в укриття викликають більший стрес, аніж перебування у коридорі, навіть якщо Одесу "криють дай Боже".

Саме перебування в укритті під час ударів по Одесі — досить цікавий досвід, якщо знати місцевий колорит. Чули фразу: "Вокзал бачив більше щирих поцілунків, аніж весілля. А стіни лікарні чули більше щирих молитов, ніж церква"? Перефразовуючи це під Одещину, можна сказати, що місцеві укриття чули більше прокльонів на адресу Росії та Путіна, аніж стіни лікарень — щирих прохань про спасіння. Одна зі співрозмовниць "Телеграфу" з усією серйозністю заявила, що молиться щодня, аби "всі росіяни пошвидше виздихали". На ремарку стосовно того, що у країні-агресорі проживає близько 140 млн жителів, вона додала, що буде молитися інтенсивніше.

А що з менталочкою?

Війна забирає чимало сил і нервів, через що українці масово починають скаржитися на проблеми як із фізичним, так і з психічним здоров’ям. І якщо перші "пофіксити" трохи легше, то з ментальними не все так просто. Дозволити собі похід до спеціаліста, аби "поправити зозуленьку" хтось не може фінансово, а хтось — морально, адже просто не готовий ходити до "мозгоправа".

У такому випадку доводиться шукати інші можливості відволіктися від воєнних буднів.

"Психіку по кілька разів на день кидає то в сторону "час йти пішки на кладовище, нас вже нічого не врятує", то "а дулю вам, ніц не буде, я вас ще всіх переживу", — підтверджує одеситка Алла. — І єдине, що її рятує в цей час це різні види ескапізму: книги, серіали, ігри. Вигадані світи доволі добре допомагають адаптуватися до несправедливості реального".

Говорить, що останні місяці стало більш тривожно, і херсонка Настя. Зокрема, каже, що на вулиці стало знаходитися під час тривог ще небезпечніше, аніж було раніше. Їй допомагають розвіятися прогулянки, спілкування з друзями, робота та хобі.

"А ще донати на військо, — додає вона. — Бо закинув бодай кілька гривень на збір, і вже спокійніше на душі від того, що росіянам колись прилетить за твої страждання".

Інша моя співрозмовниця із Херсону, Марина, зізнається, що її психіка на частіші обстріли почала реагувати погіршенням сну та загалом фізичного стану.

"Аби відволіктися, спілкуюся з рідними та друзями, слухаю улюблену музику та в’яжу. А ще використовую медпрепарати, нікуди правди діти", — каже жінка.

Не зупиняється і громадське життя Одеси. В місті справно працює більшість закладів, відкрито чимало кафе і ресторанів, можна сходити у кіно чи театр. Приїздять сюди регулярно і різні зірки з концертами — часто із метою провести збори на ЗСУ. Одесити не пропускають можливості відпочити, навіть якщо минулої ночі довелося не спати через чергову атаку росіян, і щиро чекають на теплішу погоду (хоча як такої зими цьогоріч, до речі, Одеса і не побачила).

Гуляючи містом, можна всього за пів години помітити неймовірне різнобарв’я життя. Ось тут тобі на Потьомкінських сходах хтось влаштував концерт, трохи далі — люди гуляють із ручним тхориком, а ось у Міському саду, одному із центральних скверів, проходить фестиваль грецької культури.

…Коли в мережі натикаюся на твердження, що Одеса продовжує бути "оплотом руського міра", хочеться починати сварку. Бо коли ти бачиш зміни міста зсередини, то розумієш, наскільки вони колосальні. Особливо для одеситів, відомих своєю неспішністю та вельми спокійним ставленням до життя.

Чи є тут ті, хто просто чекає миру "будь-якою ціною", любить Росію та сподівається, що після завершення війни все буде "як раніше"? Звичайно. Як і в будь-якому іншому регіоні України. Чи багато тут російської мови? Авжеж, але і української стало куди більше, аніж іще п’ять років тому. Тепер почути солов’їну на вулиці не є чимось рідкісним для вуха, обслуговування надається нею (так, не без ексцесів), діти щебечуть нею аж бігом…

Війна приносить багато горя, суму та моментів, коли "лежати пичкою в підлогу" видається кращим варіантом. Але стаються і злети — бо хочеться любити, сміятися, ненавидіти ворога, радіти у безліч разів сильніше, аніж раніше. І саме це і робить Одеса. Одеса, у якій ти насолоджуєшся під ласкавим сонечком вдень, просторікуєш про те, як ви не ходите в укриття, із сусідом у ліфті ввечері, а вночі зустрічаєшся із ним же таки у підвалі. І на черговому вибуху, через який ляскають неповністю причинені двері, ти ловиш на собі чужі погляди, і розумієш: молитви про "аби вже пошвидше виздихали" тут подумки линуть далеко не від когось одного. І нічого додати, окрім амінь.