"Інституційні гени" пропаганди

Будь-яке суспільство за час свого існування виробляє певні правила співіснування його членів. Від рівня сім'ї до рівня країни працюють певні дозвільні та заборонні правила, що в результаті різко зменшує кількість внутрішніх конфліктів. Ми маємо правила поведінки для будь-якого з рівнів людської ієрархії. І на рівні масової свідомості такі правила транслює пропаганда. Під різними назвами вона існує в будь-яких суспільствах і будь-яких соціальних системах, навіть в тих, хто цю пропаганду заперечує. Пропагандою є навіть фраза, що у нас немає пропаганди...

Пропаганда не дарма улюблена владою, оскільки дозволяє відокремлювати "хороших" громадян від "поганих". Перші говорять "правильно", другі - ні. "Відфільтрувавши" не тих промовців, інформаційний простір стає вдвічі правильним. Це справжня економія ресурсів. У п'єсі Є. Шварца начальник поліції виходив слухати, про що говорять громадяни на площі, в чоботях зі шпорами. Він пояснював це тим, що в іншому випадку такого наслухаєшся, що потім всю ніч не спиш...

Пропаганда вдає, що пам'ятає всіх нас і піклується про нас, оберігаючи від непотрібних, а часто й небезпечних думок. Думки повинні бути тотожними суспільству, небезпечно бути позаду нього, небезпечно бути й попереду. Пропаганда - це як таблиця розумового множення для конкретного суспільства. Вона допомагає людині "калькулювати" правила своєї поведінки на основі того, що спускається зверху. Пропаганда ніби навчає масову свідомість безпечній поведінці. У радянські часи дорослі боялися, що діти в школі скажуть те, що не можна казати, а вдома вони таке могли почути.

Пропаганда - це завжди серйозна вимога приєднання меншості до більшості. І це увійшло в плоть і кров кожного, оскільки бути в більшості завжди безпечніше ще з далеких печерних часів, оскільки тоді ти невідрізнений від інших. Той чи інший варіант поведінки передається масовій свідомості на всіх рівнях: фізичному, інформаційному, віртуальному. Така масова передача дозволяє закріплювати його в пам'яті.

Віртуальні правила задаються в романі-повісті, в кіно, в телесеріалі... навіть у пісні... Там породжуються всі існуючі правильні шляхи, в результаті ведучі іноді навіть через смерть, що веде до визнання загиблого героєм. А герой у сприйнятті масової людини невіддільний від пам'ятника герою. А пам'ятники живуть довго... Влада і пам'ятники невіддільні один від одного. Тільки влада може ставити пам'ятники, як і прибирати їх. До революції 1917 в Києві було, наприклад, три пам'ятники різним російським царям.

Інформаційне повідомлення в газеті не таке довговічне, як віртуальне повідомлення. Воно живе один день, а віртуальне - роки. З цієї причини держава і опікує, і цензурує літературу і мистецтво. Наприклад, під час війни 41-45 рр. Сталін відклав гранки нарису Б. Польового про льотчика без ніг для "Комсомольської правди" - про Маресьєва, запропонувавши автору замість цього написати повість. Так і вийшло. Тобто віртуальне діє і сильніше, і живе довше. Воно вибудовано в рамках опори на емоції, а не тільки на сухий фактаж.

Будь-яке емоційне повідомлення має більше шансів повторитися в масовій свідомості, ніж суха раціональність. Емоція має більш давні корені в нашій свідомості, ніж розум. Вся література або мистецтво базуються на емоціях, таблиця множення - ні. Але ніхто не заплаче над таблицею множення і не зрадіє тому чи іншому її рядку... Не так відбувається у випадку, наприклад, літератури... З цієї причини і вплив, і зберігання в пам'яті у емоційного впливу вище.

Пропаганда відводить нас від неправильних вчинків. Зміни політичних режимів змінюють список правильних і неправильних вчинків і слів. Дисиденти до 1991 р. були "поганцями", а після 1991 стали раптом глашатаями правди. І це при тому, що до і після країною керували секретарі ЦК. Єльцин або Кравчук, які ніби автоматично або чарівним чином пересіли в нові крісла.

Ось естонський погляд на роспропаганду: "Тепер російська пропаганда знайшла свою нішу саме там, де ми її не бачимо і не відчуваємо безпосередньо. Через відсутність належної обізнаності багато жителів Естонії самі мимоволі сприяють її поширенню. Багато людей не усвідомлюють, що мета інформаційної війни — сприяти роз'єднанню в суспільстві, щоб при необхідності було б простіше змінити владу. Наприклад, перед військовим вторгненням в Південну Осетію в 2008 році Росія вела інтенсивну інформаційну кампанію, звинувачуючи Грузію в «геноциді» та ініціюванні заворушень. Пропагандистські російські ЗМІ поширювали неправдиву інформацію, щоб виправдати вторгнення і вплинути на міжнародну громадську думку. В результаті реакція Заходу була повільною і розпливчастою, що дало Росії більше простору для маневрів. Також важливу роль відіграє розвиток штучного інтелекту, який дозволяє перекладати пропагандистські тексти на досить високому рівні, а зображення робити максимально реалістичними. Однак, по суті, для обману людей навіть не потрібен ідеальний текст або картинка. Значущу роль відіграють інші аспекти: наприклад, естонське на вигляд ім'я власника фейкового акаунту, використання естонського прапора в профілі, велика кількість друзів та інші ознаки, що створюють відчуття достовірності" [1]. Цікаво, що даний "інтерв'юйований" залишився в цій публікації анонімним навіть в Естонії.

Правила завжди сильніші за будь-кого, оскільки порушників правил держава карає, а виконавців їх нагороджує. "У житті завжди є місце подвигу", - проголошувала мудрість пропаганди радянського часу. І це "інструкція" для масової поведінки. Такі моделі поведінки транслює віртуальний простір - література, кіно, театр... Їх вивчають у школах і університетах... Ми - це те, що записано в нашій голові. Ми завжди живемо ніби в неправильному світі, який потрібно весь час підправляти, що і робить пропаганда.

Російська "гола вечірка", про яку М. Михалков розповів В. Путіну, хоча сам Михалков заперечує цей свій вчинок, призвела до покарання її учасників: "Вечірка з відвертим дрес-кодом викликала широкий резонанс у російському суспільстві. Багато з «турбопатріотичних» блогерів обурилися проведенням заходу на тлі того, що російські військові гинуть під час вторгнення в Україну. Присутні на вечірці зіткнулися з публічним осудом, їх асоціювали з зрадниками. Депутати, патріотичні організації і «військкори» зажадали перевірити вечірку на пропаганду ЛГБТ, наркотиків і екстремізму, а також закликали до бойкоту персон, присутніх на заході" [2]. Так і сталося - їх позбавили концертів і появи на телебаченні.

Віртуальність - це головне дзеркало для влади. Підкреслимо ще раз - не реальність, а віртуальність, яка міститься в інформаційних потоках. Все може змінюватися, але віртуальність прагне зайняти місце у вічності. Звідси увага, наприклад, радянської влади до письменників, композиторів, як і інших творців віртуальної реальності. Побутувала навіть така приказка: написане пером, не вирубаєш топором... До того ж, умовно кажучи, міфи живуть довше газетних статей. Завтра стаття буде забута, а міф втілиться у віршах і романах. У Білорусі запущена навіть ціла програма "Кіновиховання" [3].

Ми живемо в непростий час, яскравим виразником якого став Трамп. У цей період стали змінюватися кордони правильного і неправильного, списки друзів і ворогів. Сильні можуть стати слабкими, а слабкі - сильними. Відповідно, різко зростає роль нефізичної реальності - інформаційної і віртуальної, оскільки вона краще керована, ніж реальність чисто фізична.

Росія, як і в радянський час, намагається керувати "виробництвом" віртуальної продукції. З кіно це сталося давно, але там це більш зрозуміло, оскільки потрібне велике фінансування, яке є тільки у держави. Ось вірші і романи теж прирівняли до верстата...

І начальника над письменниками знайшли правильного - Мединського, що і було оформлено відповідним протоколом, тобто зборами письменників. Є. Добренко зауважує: "Всі "зірки" сидять у першому ряду - ні разу не письменники Микита Михалков, Костянтин Богомолов, Дмитро Бак та інші бенефіціари при будь-якій владі, і обирають іншого ні разу не письменника Мединського своїм головою. Можливо, втім, письменник - і вірне визначення професії цього автора пропагандистських фантазій, які він видає за історію. Як на мене, письменник з нього такий же, як і історик" [4].

Ми живемо складний час, а складний час влада хоче максимально спрощувати, щоб легше було боротися з умовними ворогами. По суті йде повтор елементів далекого сталінського часу. Тільки назви інші: вороги народу стали, наприклад, іноагентами... Це робиться, щоб і тих, і інших позбавити права розмовляти з населенням.

На наших очах "прорвалися" такі інституційні гени, що прийшли від товариша Сталіна. До речі, сьогодні навіть офіційний термін є такий - інституційні гени, тобто певні передавані через століття організаційні елементи.

Інституційні гени були запропоновані на базі аналізу китайської історії. Це базові інституційні елементи, що служать основою для інших інституційних елементів, які часто повторюються в історії. Це як вищенаведений приклад "ворогів народу" і "іноагентів". І в Китаї, і в Росії конституційні революції не посилювали конституційні принципи, а сприяли зростанню тоталітарних систем, які їм суперечили [5].

І ще: "Тоталітарні режими характеризуються повним знищенням приватної власності і тотальним контролем над суспільством за допомогою екстремального насильства" (там само).

Харарі на своєму сайті стверджує, що всі розвинені соціальні інститути є уявними конструкціями: "Homo sapiens правлять світом, оскільки це єдина тварина, яка може вірити в речі, що існують виключно в її уяві типу богів, держав, грошей і прав людини".

Більш того, у своїй останній книзі він взагалі схиляється до парадоксальної думки про те, що інформація не відображає реальність взагалі, а є ніби соціальним конструктом. Він наводить приклад Біблії, кажучи, що ніхто не може заперечувати ту величезну роль, яку Біблія зіграла в історії: "Якщо головним завданням інформації є точне відображення реальності, тоді важко пояснити, чому Біблія стала одним з найбільш значущих текстів в історії" [6, р. 15].

Можливо, все це пов'язано з тим, що всіх нас частіше цікавить інформація про соціальні процеси, а в них дійсно присутня точка зору. Умовний приклад: війна з точки зору Чапаєва або білогвардійців. Це будуть дві різних історії... Або сьогоднішній погляд на те, що відбувається з боку України і з боку Росії.

На підтвердження можна привести і таку думку: "Росія — країна, де минуле важливіше майбутнього. Країна історичних реконструкцій, нескінченних самоповторів і переписаних підручників. З одержимістю геймера, який перед кожним раундом гри зберігається, щоб не починати з самого початку, Росія раз за разом переграє події свого минулого — на шкоду теперішньому і майбутньому, але в сліпій надії, що цього разу витрати будуть мінімізовані, у фіналі всі вціліють і нас чекає заслужений тріумф. Нескінченне відтворення одних і тих же патернів створює ілюзію стабільності і ніби повертає почуття контролю: якщо повторити знайомі дії безліч разів, набити руку, можна уникнути фатальних помилок" [7].

У критичні моменти історії своя пропаганда посилює, а чужа послаблює. Відразу на арену виходять як сучасні герої, так і герої з минулого. "Гени" з минулого створюють нову дійсність. І це загрожує серйозною неадекватністю.

О. Полегкий характеризує російські інформаційні дії так: "Російські дезінформація і пропаганда мають такі відмінні риси. Російська пропаганда виробляється в неймовірно великих обсягах і передається по величезній кількості каналів. Як підкреслюють деякі дослідники, вона швидка, безперервна, повторювана, з відсутністю прихильності до послідовності. Російська дезінформаційна дія також чутлива до суспільних і політичних подій. Через відсутність прив'язки до об'єктивної реальності російські пропагандисти не потребують того, щоб дочекатися перевірки фактів, вони відразу поширюють інтерпретацію подій, що з'являються, яка краще відповідає їх тематиці і цілям" [8].

У такій моделі самі події не так важливі, як їх інтерпретації. Мала кількість людей наочно бачать події, зате велика кількість читає про них або чує з екрана телевізора. Опорою будь-якої влади завжди є телевізор, головний транслятор пропаганди. У періоди зміни влади він теж працює. Згадаймо перебудову, коли ніхто не відходив від телевізора. Масова свідомість отримувала чіткі сигнали одночасно, що вже важко було спростувати. Вся історія соціальних трансформацій - це одночасно історія комунікацій. У таких точках стара пропаганда поступається місцем новій. Але без участі пропаганди змінити масову свідомість не вдавалося нікому. Минула пропаганда вмирала, а нова народжувалася... На зміну колишнім політичним коментаторам приходили нові, так само полум'яно промовляючі.

У світі завжди буде не тільки місце подвигу, але й комунікаціям. І невідомо, що важливіше для соціальних трансформацій і для соціальної стабільності...

Література