Відкрита наука — крок у майбутнє. Та чи готові ми до її викликів?

Відкрита наука стала однією з найамбітніших ідей сучасної Європи. Вільний доступ до знань, відкриті публікації, глобальна співпраця без кордонів — усе це є не просто політикою, а символом того, як наука може служити суспільству. Європа стала лідером у цій трансформації, показуючи приклад усьому світу.

Україна активно долучилася до цього руху. 2022 року Кабінет міністрів затвердив Національний план відкритої науки, про що писали навіть у Nature. 2024 року показники відкритості були включені до Методики державної атестації наукових установ і університетів. Наразі в Україні реалізовується міжнародний проєкт Open4UA, мета якого — сприяти розвитку економіки України, орієнтованої на знання, для повоєнного відновлення шляхом реформування системи вищої освіти. Зараз Міністерство освіти і науки України винесло на громадське обговорення проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації принципів відкритої науки». Усе це свідчить про відкритість України до найкращих європейських практик і готовність упроваджувати сучасні стандарти. Такі зміни справді надихають.

Але що як відкритість науки має свої межі й у певних випадках може нести й ризики та навіть небезпеку?

Відкритість даних vs конкурентоспроможність

В основі європейської відкритої науки лежать принципи FAIR — наукові дані мають бути доступними, сумісними й такими, що дозволяють їх легальне багаторазове використання. Ідея проста: якщо дослідження фінансуються державою, то вони мають приносити користь усьому суспільству.

Однак для Європейського Союзу одним із головних пріоритетів є інновації й технологічна перевага, про що чітко сигналізують Звіт Маріо Драґі, оприлюднений у вересні 2024 року, та «Компас конкурентоспроможності для ЄС», презентований у січні 2025-го. А що як абсолютна відкритість даних може зашкодити технологічній конкурентоспроможності? І якщо так, які це матиме наслідки для глобальної наукової спільноти? Саме це питання поставила Федерика Гарбугліа в тривожній статті «Чи витримає відкрита наука програму конкурентоспроможності ЄС?».

У звіті Маріо Драґі відкриту науку названо європейською цінністю. Проте одразу ж додається застереження: у сучасному геополітичному контексті надмірна відкритість може призвести до втрати технологічних переваг. Європа вкладає значні ресурси в розвиток штучного інтелекту, біотехнологій, нових матеріалів і не хоче, щоб ці результати першими використали інші країни чи корпорації.

Отже, як відкритість може зашкодити технологічній конкурентоспроможності Європи?

1. Ризик витоку передових технологій. Повна відкритість результатів досліджень може спричинити ситуацію, коли їх швидко комерціалізують ті, хто має більші ресурси та кращі можливості для реалізації, наприклад, великі американські корпорації або державні структури Китаю.
2. Відтік європейських стартапів. Через складне регулювання та слабку підтримку інноваційного підприємництва молоді європейські компанії часто переїжджають до США, де легше залучати інвестиції. В результаті відкриті європейські дані стають фундаментом для створення мільярдних бізнесів поза межами Європи.
3. Відсутність балансу між відкритістю та безпекою. Деякі дослідження мають стратегічне значення — наприклад, у сфері штучного інтелекту, квантових технологій або біоінженерії.

Саме тому зараз по-новому звучить формула відкритої науки As open as possible, as closed as necessary («настільки відкрито, наскільки можливо; настільки закрито, наскільки необхідно»).

Тож чи справді відкритість і конкурентоспроможність несумісні? Чи можливо побудувати систему відкритої науки, яка буде не лише двигуном інновацій, а й захистом економічних і технологічних інтересів Європи?

Ці дискусії є особливо актуальними для України сьогодні, коли триває громадське обговорення проєкту закону щодо реалізації принципів відкритої науки, згаданого вище. Це важливий і потрібний крок для інтеграції України в європейський науковий простір. Проте зараз надзвичайно важливо не захопитися «відкритістю за будь-яку ціну».

У проєкті закону передбачено можливість тимчасового ембарго для результатів досліджень, які мають патентний потенціал або ж суперечать інтересам національної безпеки. Проте з огляду на умови війни та високий рівень технологічної конкуренції є необхідність розширити цю норму. Важливо надати науковцям та установам ширшу автономію у визначенні, які саме дослідницькі дані можна відкривати без ризиків, а які потребують додаткових обмежень. Саме така гнучкість стане справжнім проявом відповідальної відкритості, що визнає: відкритість повинна мати межі, а безпечне майбутнє науки залежить від можливості вчасно поставити «паузу».

Вразливість даних під час війни

В умовах війни відкритість даних може нести серйозні ризики, особливо якщо йдеться про особисті дані людей.

Наприклад, відкриті реєстри викладачів і студентів можуть бути використані проти них у ситуаціях, коли особиста інформація стає доступною для ворожих сил. І особливо небезпечно це для тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях або є ВПО.

Ще одна загроза — доксинг учених, коли персональні дані дослідників навмисно поширюються для залякування та погроз. Як зазначено в статті Nature, дослідники, які працюють із гостроактуальними темами — від змін клімату до конфліктних ситуацій, — нерідко стають мішенню для нападів через свою діяльність, а їхні особисті дані можуть використовуватися для тиску та переслідувань. Такі випадки стають дедалі частішими в епоху цифрових технологій, коли будь-яка інформація може бути знайдена, викрадена чи викривлена.

Також важливо врахувати так звані ненавмисні ризики, пов’язані з повною відкритістю наукових даних. У військовий час дані про переміщення населення, критичну інфраструктуру або навіть результати наукових досліджень із певних питань можуть використовуватися не тільки на благо, а й на шкоду.

Отже, відкритість має завжди супроводжуватися відповідальністю, особливо якщо йдеться про вразливі групи населення. Добрим прикладом того, як захищати ці дані, є принципи CARE (Колективна вигода, Повноваження контролювати, Відповідальність та Етика), які дають змогу громадам самим контролювати, як їхні дані збираються та використовуються, забезпечуючи справедливість і повагу до їхніх прав. Ці принципи були розроблені свого часу для захисту корінних народів, чиї культурні, генетичні та соціальні дані протягом тривалого часу збиралися та використовувалися без їхньої згоди чи врахування їхніх інтересів.

У нинішніх умовах важливо, щоб принципи CARE були поширені для захисту даних вразливих груп населення, серед яких і студенти, й дослідники, й викладачі. Варто зауважити, що ЮНЕСКО в Рекомендації щодо відкритої науки вже прямо згадує принципи CARE, визнаючи необхідність поєднання відкритості й відповідального ставлення до даних.

Отже, сьогодні відкритість у науці потребує не лише технічних, а й глибоких етичних рішень. Це є особливо актуальним для України, яка в умовах війни не може дозволити собі необдуману відкритість даних. Наприклад, у Бердянському державному педагогічному університеті принципи CARE враховано в Політиці відкритої науки. Англомовна версія нашої стратегії здобула підтримку міжнародних ініціатив — Барселонської декларації щодо відкритої дослідницької інформації та Будапештської ініціативи відкритого доступу. Для практичного забезпечення цих принципів в університеті функціонує Комітет із етики досліджень, який оцінює кожен проєкт на предмет чутливості й етичних ризиків.

Баланс відкритості та відповідальності: що варто зробити вже сьогодні

В умовах війни, геополітичної нестабільності та гострої технологічної конкуренції відкрита наука не може дозволити собі бути наївною. Сьогодні ми зобов’язані не лише захищати її цінності, а й адаптувати їх до нових реалій, де кожна таблиця, файл або архів можуть мати серйозні наслідки для реальних людей та цілих спільнот.

Що саме потрібно зробити вже зараз, аби зберегти баланс між відкритістю та безпекою?

1. Законодавчо врахувати ризики. Передбачити в законодавстві щодо відкритої науки можливість тимчасового ембарго на публікацію результатів досліджень. Це не обмежує свободи науки, а навпаки — захищає її, даючи змогу авторам гарантувати безпеку людей та зберегти право на інтелектуальний внесок.
2. Переосмислити критерії «відкритості». Відсутність відкритих даних у чутливих або ризикових дослідженнях не повинна автоматично знижувати оцінку наукової діяльності, якщо це обґрунтовано прозорою етичною політикою установи.
3. Запровадити системну етичну освіту для дослідників. Не всі науковці володіють навичками анонімізації даних, захисту конфіденційності або оцінки потенційних ризиків. Етичні протоколи та підходи мають стати стандартною практикою, особливо в роботі з постраждалими громадами або в контексті війни. Для цього в університетах мають діяти ефективні та реально функціонуючі Комітети з етики досліджень.
4. Створити національну стратегію відповідальної відкритої науки. Україна має шанс не просто адаптувати європейські стандарти, а й стати першопрохідцем у розробленні нових, відповідальних та етичних практик роботи з дослідницькими даними. Це можливість створювати власні стандарти, що враховують унікальний досвід країни у військовий час.

Сьогодні відкритість — це не лише питання доступу до інформації, а й питання довіри, безпеки, людської гідності та етичної відповідальності. Тому принцип As open as possible, as closed as necessary має стати не компромісом, а новою нормою відповідальної науки. Україна, яка продовжує творити науку попри війну, має унікальний шанс запропонувати глобальній науковій спільноті приклад відповідальної відкритості.