У кого вчились дискримінації рашисти: спалювання за родимки, арешт за інвалідність та інші абсурдні та жорстокі випадки

Крім того, було наказано знищити всіх, хто носив окуляри. Такі люди вважалися надто освіченими, начитаними та розумними. Режим сприймав їх як загрозу, ніби вони особливо схильні до критичного мислення та, як наслідок, спротиву. Тому Червоні кхмери дискримінували тисячі осіб в окулярах і вбивали їх тільки за поганий зір.

Закінчилося кровопролиття у 1979 році, коли до Камбоджі увійшли війська В’єтнаму і скинули диктаторський режим. Пола Пота так і не судили, він втік і помер у 1998 році. І тільки у 2018 році цей тоталітарний режим офіційно визнали геноцидом.

Спалювання за родимки

Середні віки були в усіх сенсах непростим часом, особливо якщо сусіди запідозрили вас в чаклунстві та доповіли про це святій інквізиції. Хоч полювання на відьом відоме з давніх часів, особливого розмаху набуло у XV-XVII столітті в Західній Європі та Америці. За одну лише підозру у зв’язках з дияволом, заклику потойбічних сил, використанні магії для шкоди іншим тощо могли притягнути до відповідальності. Покарання за подібні порушення, залежно від тяжкості, варіювалися від штрафу до смертної кари — найчастіше спалювання на вогнищі. Деяких засуджених спочатку задушували й вже потім спалювали, адже вважалося, що це гуманний спосіб.

При цьому свята інквізиція персонально не стратила жодної людини — її задача полягала лише у розслідуванні та супутніх висновках, а вирок вже виконувала світська влада. Щобільше, остання часто не чекала на вердикт і займалася самосудом. Причини для підозр у відьмівстві зазвичай були поведінковими (інтриги, агресія, конфлікти, відлюдькуватість, порушення забобонів, дивні дії тощо).

Крім того, люди вірили, що диявол залишає мітки на тілі своїх слуг, тож наявність родимок, бородавок або шрамів могла легко вказати на зв’язок з нечистим. Не надто розповсюджений колір волосся або очей міг також викликати запитання, звідти й образ зеленоокої рудоволосої відьми в культурі. Але це все ж не було головною ознакою. Зате одразу свідчила про чаклунство наявність видимих фізичних дефектів, як-то гетерохромія, деформації кінцівок, задовгі пальці або надмірна горбатість. Навіть лівші були під небезпекою. Якщо до того всього така людина має чорного кота за хатнього улюбленця — одразу на вогнище.

Історики вважають, що за період XV-XVII століть сталося від 40 тис. до 60 тис. страт.

Арешт за інвалідність

Ugly Law — так назвали низку найжорстокіших законів Америки XIX-XX століття. Тоді в великі міста стали масово з’їжджатися люди, щільність населення зросла, як і суспільна напруга. Тож міська влада спочатку в Сан-Франциско, а потім і в інших містах США, впровадила закон, який забороняв «непривабливим» людям з’являтися у публічних місцях — для естетики та підтримки порядку. До цієї «непривабливості» відносилися будь-які деформації тіла, інвалідність, каліцтва, навіть просто кульгання. Особливо нові норми стосувалися жебраків і безхатьків, але постраждати могли навіть ветерани війни. За порушення «огидних законів» штрафували або навіть заарештували.

Як тільки не намагалися виправдати цю дискримінацію. Наприклад, гуляв стереотип, що інвалідністю можна заразитися. Або версія, що жебраки на вулицях міста стимулюють злочинність та шахрайство. Проте реалістичнішим видається, що багаті люди просто не хотіли бачити бідних. В тексті закону 1867 року буквально йшлося: «людині хворій, покаліченій, понівеченій або будь-яким чином деформованій, що вона стала непривабливою чи огидною, заборонено виставляти себе на загальний огляд».

Таким чином люди з інвалідністю втратили роботу та були ізольовані від суспільства. Замість того, щоб допомогти громадянам своєї країни, влада принижувала їх та обмежувала їхні права. І хоч не всі мери та містяни підтримували ці ганебні закони, останній арешт у зв’язку з ними відбувся аж у 1974 році у Чикаго. Завдяки боротьбі активістів та розвитку руху за права людей, Ugly law були скасовані, але досі продовжують бути жахливою частиною історії США.

Примус до високих підборів

Хто хоча б колись взував високі підбори й ходив на них протягом навіть години, розуміє, наскільки боляче і травматично це може бути. А що, якби вам довелося проводити так більшу частину свого життя? В Японії досі часто зберігається сувора традиція дрес-коду на робочому місці, яка диктує жінкам обов’язково вдягати високі підбори. Хоч ця вимога не підкріплена законодавчо, на ній наполягають безліч корпорацій.

У 2019 році акторка і за сумісництвом працівниця похоронного бюро Юмі Ісікава, яка також піддавалася цій дискримінації, запустила флешмоб у соцмережах з хештегом #KuToo — від слів «kutsu» (взуття) та «Kutsuu» (біль). Він переріс у глобальний рух, учасниці якого наголошують, що постійне носіння високих підборів не тільки спричиняє дискомфорт, а й може призвести до травм. Крім того, вони вимагають принципів гендерної рівності та права обирати, що носити. За ініціативи Ісікави понад 20 тис. японок підписали петицію, якою вимагала ухвалити закон про скасування обов’язкового носіння підборів на роботі. На що тодішній міністр охорони здоров’я Такумі Немото відреагував скептично та заявив, що такі вимоги дрес-коду є «необхідними та доцільними».

Рух #KuToo привернув увагу до актуальної проблеми гендерної дискримінації в Японії та необхідності переглянути застарілі норми. А в соцмережах і зараз з’являються дописи на цю тему.

Вбивство близнюків

В деяких регіонах Нігерії здавна вірили у зв’язок близнюків з потойбічними силами. Адже як таке можливо — дві абсолютно однакові людини? Вони вважалися проклятими, передвісниками великого лиха та небезпеки. Забобони наголошували, що одне з новонароджених немовлят — від диявола. І оскільки батьки не знали, яке саме, то покидали обох або навіть вбивали їх.

«Немовлята-близнюки, згідно з нашим переконанням, не є людьми. Вони розглядаються як небезпека для існування всієї громади, про їхні дивні здібності свідчили наші предки. Ми сприймаємо їх як богів серед людей. Тож при народженні близнюків все село знає — в громаді з’явилася загроза і, можливо, зло», — для The Guardian зазначав житель громади Басса Комо.

Така практика поширена в племінних громадах і зараз. Місцева організація Vine Heritage Home Foundation зокрема опікується цією проблемою і рятує новонароджених близнюків від моторошних традицій. Раніше, з кінця XIX століття, цим займалася шотландська місіонерка Мері Слессор. Вона врятувала сотні залишених на смерть близнюків, надала їм притулок і допомогу. Займалася просвітою, щоб розповідати про права дітей і небезпеку забобонів, а також боролася за права жінок і поширювала християнство серед місцевих жителів.

Насильство за альбінізм

Ця особливість організму пояснюється просто — у шкірі, волосах і очах таких людей немає пігменту меланіну. Натомість деякі африканські спільноти схильні вважати альбіносів людьми від диявола, проклятими, наділеними надприродними силами, а отже небезпечними, або покараними за гріхи минулих життів і предків. Такі люди стикаються з жорстокою дискримінацією та булінгом, їх відсторонюють від державних послух, як-то освіта або медицина, не кажучи вже про конкурентні професійні можливості та звичайне місце в соціумі.  Їх не розуміють і бояться.

Інший бік цієї проблеми — віра в те, що частини тіла альбіносів приносять удачу, багатство та навіть лікують від хвороб, що призводить до страшних наслідків. В деяких країнах Африки людей з альбінізмом переслідують і вбивають, відрізаючи кінцівки, які потів використовують в ритуалах. Торгівля частинами тіл альбіносів є прибутковою справою на чорному ринку. Настільки, що могили альбіносів ексгумують, тому місця їхнього поховання часто заливають бетоном.

Найбільше подібних злочинів через віру у магічні властивості тіл альбіносів реєструють у Танзанії. З 2007 року там зафіксували 209 повідомлень про напади, але по факту їх значно більше. Останній приголомшливий випадок — це вбивство дворічної дівчинки-альбіноски, яку викрали та понівечили, забравши частини тіла.

В цьому місяці Африканський суд з прав людини та народів постановив, що Танзанія недостатньо захищає своїх громадян-альбіносів, зокрема дітей, і виніс рішення. Протягом двох наступних років уряду країни треба провести інформаційні кампанії проти забобонів, криміналізувати напади на людей з альбінізмом, забезпечити їхнє право на охорону здоров’я, зробити добробут таких дітей в закладах освіти пріоритетом і створити фонд, який компенсує шкоду жертвам насильницьких нападів.

Продаж жінок на аукціонах

До 1753 року подружжя в Англії спокійно собі жило, ростило дітей та займалося господарством у цивільному співіснуванні, аж потім трапився закон про шлюби. Відтоді жінка ставала цілковитою власністю чоловіка. Дружина не могла володіти майном або ухвалювати самостійні рішення, щобільше, такі правила вважалися захистом жінки. Проте чоловікові теж було рано радіти. Через якийсь час після ухвалення закону отримати розлучення стало вкрай складно — для цього потрібно було безліч часу, грошей і навіть рішення парламенту.

Тому підприємливі чоловіки вигадали ефективніший спосіб позбутися дружини — виставити її на аукціон, щоб передати іншому. Жінку приводили на площу або ринок на повідці та виставляли на огляд. Чоловік оголошував стартову ціну, а потенційні «покупці» торгувалися в форматі «хто більше». Найзаможніший щасливець забирав собі нову дружину, часто з підтверджувальними документами. При тому бажано, щоб в публічному місці угоди було багацько людей — щоб засвідчити розірвання стосунків між подружжям.

Практика була неофіційною, а влада закривала на неї очі, хоча деякі суди проводилися та закінчувалися штрафами для чоловіків. Вищі соціальні кола вважали такі дії ганебними, а от нижчі — ставилися спокійно. Щобільше, іноді самі жінки хотіли піти на аукціон, щоб змінити чоловіка. Але, звісно, бували й випадки, коли дружина нічого не підозрювала, а на наступний день вже їхала до іншого. І тільки у середині XIX століття, коли розлучення стали простішим і доступнішим процесом, практика аукціонів зникла.

Україна сьогодні

Може здатися, що дискримінація — це про відносно далекі часи або країни на іншому кінці світу. Однак насправді прямо зараз в нашій країні теж дискримінують людей. Росія примушує українців приймати своє громадянство під загрозою депортації або втрати майна. Освітні програми у школах спотворюються, а діти піддаються насильницькій русифікації: їх примусово вивозять до РФ, змінюють громадянство та передають на усиновлення російським сім’ям — саме за це Владіміра Путіна подали в міжнародний розшук. Окрім цього, повідомляється про систематичні порушення прав людини, такі як свавільні затримання, тортури та сексуальне насильство.

Упередження, забобони, хибні соціальні норми та сліпа ненависть мають глибокий вплив на суспільство. Проте будь-який з цих проявів вкотре нагадує про важливість захисту прав людини, боротьби з упередженнями та застарілими нормами, необхідність створення безпечного та справедливого світу. Де кожен може бути собою, мати такі ж можливості, як і інші, та не переживати за своє життя.

Авторка:  Тетяна Капустинська

Джерело: Platfor.ma

Більше про дискримінацію та боротьбу з нею, громадянську участь, права людини та хто їх захищає читайте у Human Rights Guide — першому україно-англомовному ресурсі для самоосвіти з прав людини. Він розроблений Центром громадянських свобод у партнерстві з Baltic Human Rights Society та за підтримки МЗС Латвії.