Від жертви до свободи: 7 порад щодо подолання дитячих травм

Трохи про психологію.

Напевне, не секрет, що людина, яка прагне стати психологом, найчастіше керується мотивацією вирішити якісь власні проблеми. І, що найцікавіше, оці самі психологічні проблеми практично вирішити неможливо, або принаймні надзвичайно важко, тому що якщо вони вже є, то, найімовірніше, вони будуть переслідувати вас все життя. Іноді пишуть, що найкращий вік для одруження — це 30–35 років, тому що до цього віку, як правило, вдається "пропрацювати свої дитячі травми". Реально все залежить від того, наскільки глибока травма, тому що важкі травми ніколи не вдається повністю "пропрацювати".

Всі класичні "психологічні проблеми" людини здебільшого і є результатом дитячих травм, або ж якихось інших травм, які можуть статися і в більш дорослому віці. Дуже багато всього йде з дитинства. Можливо, тут можна було б послатися на Фрейда, якби не той факт, що всі ці його екзотичні теорії про підсвідоме, комплекс Едипа і тому подібні речі зараз не дуже-то й багато пояснюють. Сучасні психологи здебільшого пропонують інші пояснення. І тут дуже багато — про відчуття особистої безпеки. Особливо щодо безпеки, якої людина з різних причин недоотримує в дитинстві. По суті психологічно та емоційно здорова особистість (тією мірою, якою такі взагалі трапляються в нашому світі) майже завжди росла в середовищі, яке сформувало у неї відчуття, що світ є в принципі безпечним місцем для життя. Якщо це з нею сталося в дитинстві, то далі це відчуття доволі важко похитнути, і така людина загалом буде схильною відтворювати патерни безпеки у відносинах зі своїм чоловіком (чи дружиною), дітьми та загалом усім своїм соціальним оточенням. Якщо ж цього не відбулося з якихось причин, то з часом проблема буде мати схильність загострюватися, тому що дорослий світ, як ви розумієте, не додає відчуття безпеки.

Нещодавно довелося познайомитися з книгою "Жінки, які кохають понад міру" (аудіокнигу можна знайти на ютубі). В основі сюжету — історії жінок, яким не вдається сімейне життя. В більшості випадків вони втягуються у стосунки з відверто проблемними чоловіками (алкоголіками, наркозалежними, аб’юзерами), намагаються їх змінити та побудувати з ними нормальні відносини. Звичайно, це майже ніколи не вдається. Закономірно, всі ці жінки самі вийшли з проблемних сімей. Власне, нічого такого нового в цьому сюжеті немає, але всі описані ситуації підштовхують до думки, що ці жінки немовби намагаються виправити проблемні відносини своїх батьків, які їм доводилося спостерігати в дитинстві. Вони вкладають безліч марних зусиль в проблемних чоловіків тому, що в такий спосіб вони прагнуть відновити безпеку зовнішнього світу, якої їм не вистачало в дитинстві. Водночас вони, як правило, відтворюють способи комунікації, які їм доводилося спостерігати в сім’ях своїх батьків, тому що чогось іншого просто не було де навчитися. Зайве казати, що такі жінки рідко коли бувають щасливими й так ніколи не почуваються в безпеці. Навіть якщо їм вдається з часом якось вирватися із зачарованого кола, нові нашарування травм не дають їм шансу бути повністю функціональними та дуже сильно гальмують їх на шляху до успіху. Іншими словами, якщо у вас батько алкоголік, а мама істеричка, то ви, найімовірніше, будете вигрібати це все своє життя.

Травма, пов’язана з недостатнім відчуттям безпеки в дитинстві, виникає саме завдяки неспроможності батьків цю безпеку дитині надати. Водночас безпека важлива як у матеріальному її вимірі (наприклад, якісна їжа, нормальні умови життя), так і емоційному та інтелектуальному (прийняття, розуміння). Батьки й самі можуть бути джерелом небезпеки для дитини (особливо у нефункціональних сім’ях, або коли вони свідомо цькують свою дитину з якихось причин). Або ж вони неспроможні захистити дитину в ситуаціях, коли вона відчуває небезпеку від зовнішнього світу (наприклад, стає жертвою булінгу в школі). Так чи інакше, саме батьки відповідальні за відчуття безпеки своєї дитини, і тому її подальші дитячі (і не дитячі) травми великою мірою є результатом їхньої батьківської неспроможності.

Думаю, що все це стосується не лише жінок, але й чоловіків. Хоча мені особисто важко уявити собі книжку під назвою "Чоловіки, які кохають понад міру".

Тут ще, напевне, доречно зауважити, що в традиційних суспільствах безпека дитини не складала якоїсь усвідомленої цінності, тому це загалом конструкт модерного міського середовища, затребуваний саме ним. Все тому, що завдання, які дорослій людині доводиться виконувати в сучасному суспільстві, як порівняти з традиційним, є на порядок складнішими в контексті інтелектуальних вимог і стресостійкості, і наслідки дитячих травм значно більшою мірою впливають на потенційну конкурентоспроможність людини і її результати.

Важливо Стійкість — те, що потрібно зараз українцям. Як не втратити віру у розпал війни

Наразі, напевне, надія є, принаймні так пише авторка цієї книжки (і ще деякі автори схожих книг). Інакше, для чого ж були б потрібні на світі психологи? Щоправда, дієвість рецепта залежить здебільшого від бажання пацієнта лікуватися і його наполегливості в цьому процесі.

До основних кроків на шляху до зцілення можна віднести наступні:

1. Насамперед треба вжити всіх можливих заходів, щоб сформувати в собі внутрішнє відчуття безпеки. Як не дивно, для цього треба прийняти той факт, що зовнішній світ безпечним не є. Немає сенсу вимагати від інших людей чи інституцій, щоб вони гарантували вам безпеку, тому що найчастіше вони цього зробити не зможуть. Для того, щоб посилити власне відчуття безпеки, варто шукати та обирати оптимальне середовище, а не прагнути змінити те, що вже існує, якщо воно вас явно не влаштовує.
2. Так само, щоб змінити свою ситуацію на краще, слід прагнути лише до зміни власних способів поведінки і відмовитися від думки змінювати інших людей. Краще покинути нефункціонального чоловіка, ніж намагатися його виправити. А якщо він схильний до аб’юзу (фізичного або емоційного насилля над жінкою), слід покидати не задумуючись і якомога скоріше. Взагалі, поки у вас не сформується внутрішнє відчуття безпеки, заміж краще не виходити, тому що лише з цим відчуттям жінка здатна обрати собі того чоловіка, який їй найкраще підходить.
3. Всіляко дистанціюватися від джерел психологічних травм. Особливо від токсичних батьків, з якими вам важко знайти спільну мову. Дистанціюватися слід як у просторі (не жити з ними в одному домі), але особливо — емоційно (не вступати з ними в дискусії, не доводити нічого, не намагатися їм нічого пояснювати). Треба прийняти той факт, що ваші батьки ніколи не викуплять свою вину перед вами, і спонукати їх до цього немає сенсу. В особливо складних випадках краще з батьками взагалі порвати стосунки або принаймні звести спілкування до мінімуму.
4. Варто якомога краще зрозуміти власну проблему. Особливо, коли є підстави думати, що у вас є повторювані патерни поведінки або звички, потенційно шкідливі для вашого благополуччя і ментального здоров’я (наприклад, компульсивне переїдання, залежність, ну і, звичайно, неспроможність налагодити безпечні стосунки у власній сім’ї). Тут цікаво, що класичні методи психоаналізу або якогось там іншого самоаналізу мають дуже обмежений ефект, тому що вони часто призводять лише до пережовування якихось своїх задавнених образ і самі собою не ведуть до якихось змін в поведінці чи ситуації людини. Тому розуміння має досягатися шляхом чесного обговорювання проблем з людьми, яким ви довіряєте, і найкраще в групі підтримки, де збираються люди зі схожими проблемами. Ну і, звичайно, читання розумних книжок.
5. Відмовитися від ролі жертви. Бажання завжди виставляти себе жертвою — це найбільш поширена проблема дружин алкоголіків, ну і загалом всіх "нещасних" жінок. Це пояснюється тим, що роль жертви дає змогу жінці водночас виступати "прокурором" для свого чоловіка (і часто ще й для інших людей також). Таким способом вона отримує задоволення від того, що вона "завжди права" і водночас може уникати відповідальності за власне життя.
6. Найважливіше завдання, зрештою, це — відпрацювати нові звички. Це мають бути звички людини, яка живе в стані внутрішньої безпеки та рівноваги. Навички відповідальної поведінки. Звичайно, якщо у вас немає такого стану, то це не так-то й легко, але тут нічого кращого не придумаєш, ніж старе добре правило — імітувати, поки не стане реальністю (fake it till you make it). І так, старайтесь завжди бути поруч із людьми, які володіють саме такими навичками, щоб брати з них приклад.
7. Ну, і останнє. Створити для своїх дітей середовище безпеки. Це треба зробити за будь-яку ціну і, що найважливіше, це треба зробити вчасно, поки вони ще діти — у період від їхнього народження (або незадовго до цього) і до їхнього повноліття. Тому що інших шансів у вас не буде. Якщо ви неспроможні дати дітям відчуття безпеки, не заводьте дітей.

Ось це приблизно те, що можна вважати останнім словом психології на тему проблем жінок, які люблять "надто сильно". Напевне, далі буде щось іще.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Перетворити страх на зброю: психологи розповіли про користь тривоги та підходи до неї