Продукти на весь тиждень за 5 євро: як журналістка з Бельгії купує їжу за копійки

Фокус розпитав Таню, чи справді у Європі можна харчуватися за 4-5 євро в тиждень, чому місцеві не опалюють будинки навіть взимку і ходять вдома взуті?

Це правда, що у Бельгії можна повноцінно харчуватися за 5 євро на тиждень?

— Так, але відразу зауважу, що роблю не через матеріальну скруту. Я завжди подорожувала бюджетно ще зі студентських років. Тоді у мене й сформувалась ця звичка. Зараз можу дозволити собі усе, що мені хочеться, але іноді так розважаюсь. Чому б не зекономити, коли є така можливість?

Їжа за копійки в супермаркетах

Як можна заощадити на їжі?

— Наприклад, зайти на популярний застосунок Too Good To Go. Ідея полягає в тому, що місцеві магазини та ресторани у кінці дня пропонують великі знижки на товари, що не продались, і термін придатності у них вже стікає. Готують так звані набори з "сюрпризом" і люди купують їх за 4-5 євро. Вам може попастись як великий асортимент продуктів (м'ясо, риба, морепродукти), так і щось не дуже потрібне. Уже як пощастить!

Ви часто купували такі набори?

— Був період, коли купувала досить часто, особливо, коли застосунок тільки з'явився. Це свого роду певний азарт, як гра в безпрограшну лотерею. Щоразу отримуєш сюрприз. До речі, усе, що попадалось, ми з партнером майже завжди з’їдали. Потім, звісно, я трохи перегоріла до цієї розваги… До речі, це не єдина можливість. У Генті, де я живу, працює ще одна схожа ініціатива — "Збережімо їжу". Є кілька точок по місту, куди волонтери о 6 вечора привозять нерозпродані товари з різних закладів. Там можна стати в живу чергу біля столиків з овочами, фруктами, м’ясом, молочною продукцією й знайти щось корисне для себе. Це все коштує символічну суму — всього 1 євро.

Пакунки з сюрпризом всередині

Бувало таке, що ви зривали "джекпот"?

— Так, одного разу я набрала там продуктів на загальну суму 84 євро. Взяла креветки, мідії, лосось, суші, а також ягоди, які тут дуже дорогі (полуниця, малина, чорниця). Звісно, дещо доводилось перебирати та викидати, але загалом це дуже вигідно. Ну і треба пам’ятати, що термін придатності всього цього набору йде переважно на години, тому слід бути обережним. Я ще жодного разу не отруїлась, але в моїх друзів таке одного разу трапилось. Нічого серйозного насправді — у лікарню не зверталися, хоча й довелось трохи посидіти у вбиральні.

На що бельгійці найбільше витрачають грошей? Оренда житла, мабуть?

— У мого партнера свій будинок, оформлений в іпотеку на 40 років, тому ми не орендуємо. Якби довелось, то це, звісно, суттєва частина видатків. Наприклад, середня зарплата тут десь 2000 євро, а окрема квартира може обійтися в 1200 євро, тому одній людині досить складно триматися на плаву. Значно легше, коли у парі.

Що з транспортом?

— Не дуже дешевий — одна поїздка обійдеться в 3 євро, хоча можна купувати проїзний і трохи заощадити. Місцеві, до речі, теж вважають, що це трохи дорого, тому надають перевагу велосипедам.

Народжуються з цеглиною у животі

А що для них головне у житті? Зрозуміло, що всі люди різні, але загалом.

— Думаю, сім’я. Російська пропаганда розказує всілякі дурниці про європейців, але для них родинна і свій дім — найбільша цінність. У них навіть є приказка: "Всі бельгійці народжуються з цеглиною у животі". Тобто це саме та перша цеглина, з якої ти почнеш зводити свій будинок. Також у них загальноприйнято мати трьох і більше дітей. Я свого часу звернула увагу на рекламу, то велика родина дуже часто фігурує на картинках. Окрім того, чоловіки беруть активну участь у вихованні малечі: водять у школу, на гуртки, готують і прибирають.

У нас прийнято рано одружуватися, а як у них?

— Значно пізніше. У мого партнера двоє дітей від попереднього шлюбу. Він завжди мріяв стати татом, але реалізував це за нашими міркам досить пізно — в 36 років. Загалом тут часто можна побачити чоловіків за 40 з візочками, бо вони спочатку роблять кар’єру, вирішують питання з житлом, а вже потім думають про потомство.

Колега в університеті змінив стать

Яке ставлення до ЛГБТ-спільноти? На цьому питанні часто паразитує російська пропаганда.

— В Бельгії часто можна на вулиці побачити одностатеві пари, які тримаються за ручку. На це вже давно ніхто не звертає увагу. Приміром, мій чоловік працює в університеті й знає колегу, який здійснив трансгендерний перехід. Тепер це жінка, яка ходить на роботу і жодних проблем з цим немає. Ба більше, в уряді є трансгендерна людина — міністерка у справах держслужби й державних організацій Петра Де Суттер.

У вас був "культурний шок" після переїзду в Бельгію? Що вас найбільше здивувало?

— Багато чого насправді. У них не дуже заведено опалювати помешкання навіть взимку — це вважається нераціональними витратами. У кращому разі буває +15-16 градусів вище нуля, але їм цілком нормально — вони не мерзнуть, бо звикли до таких умов з дитинства. Вдома ходять взуті. Я свого чоловіка відучила, бо мені таке не подобається. Хоча для їхнього суспільства — це норма.

Наскільки для них у пріоритеті догляд за собою?

— Не можу сказати, що вони на цьому зациклюються. Якщо побачите на вулиці жінку на підборах, то це, швидше за все, слов’янка. Як правило, вони одягаються так, щоб було комфортно: проста зачіска, джинси, водолазка та кросівки.

Пишаються двома роботами

Наскільки з бельгійцями легко подружитися?

— Ну вони доволі закриті люди. Загалом приязні — посміхаються, можуть мило побалакати з незнайомцем, та от особливо до себе не підпускають. І це не лише щодо іноземців, а й між своїми. Мені здалося, що у них заведено дружити у шкільні та в студентські роки, а потім ви заводите сім’ю, з’являються діти, тож дружба відходить на другий план. Має значення й те, що це дуже роботяща нація: наприклад, вони надзвичайно пишаються, що мають дві роботи. Тож вільного часу у них майже немає. Коли пропонуєш пообідати разом, можуть погодитися через три місяці, бо весь графік забитий.

Ви багато подорожували. Яка країна вам найбільше подобається?

— Мабуть, мій улюблений напрям — це Африка. Саме туди мене найбільше тягне. Подобається ця екзотика й атмосфера, хоч я не можу пояснити конкретно чому.

Нагадаємо, раніше Фокус спілкувався з 50-річним Костянтином Симоненком з Києва, який став першим українцем, який відвідав усі 193 країни-члени ООН й потрапив до Національного реєстру рекордів.