Стратегія, розвідка та зброя: Прихована роль США в українських військових операціях

Сполучені Штати Америки вплетені у війну в Україні набагато тісніше і ширше, ніж вважалося раніше. У критичні моменти партнерство було основою українських військових операцій, в результаті яких, за підрахунками США, було вбито або поранено понад 700 000 російських солдатів, йдеться у  матеріалі New York Times про роль США у захисті України від перших днів вторгнення.

Так, з весни 2022 року у штаб-квартирі Сухопутних військ США в Європі та Африці у німецькому Вісбадені американські і українські офіцери планували контрнаступи Києва, а масштабні зусилля американської розвідки зі збору розвідувальної інформації визначали загальну стратегію бою і передавали точну інформацію про цілі українським солдатам на місцях.

Один з керівників європейської розвідки згадував, що був вражений, коли дізнався, наскільки глибоко його колеги з NATO були задіяні в українських операціях.

Провідна ідея партнерства полягала в тому, що ця тісна співпраця може дозволити українцям здійснити малоймовірний подвиг - завдати нищівного удару росіянам, що вторглися на територію України. Завдяки успішним ударам на початку  війни ця мрія здавалася досяжною.

«Але врешті-решт партнерство стало напруженим - і дуга війни змістилася - на тлі суперництва, образ і розбіжностей в імперативах і порядку денному.

Українці іноді вважали американців владними і контролюючими. Американці іноді не могли зрозуміти, чому українці не прислухаються до добрих порад.

Там, де американці зосереджувалися на виважених, досяжних цілях, українці бачили в них постійне прагнення до великої перемоги, яскравого, блискучого призу. Українці, зі свого боку, часто вважали, що американці їх стримують. Українці прагнули до повної перемоги у війні. Американці ж, поділяючи цю надію, хотіли переконатися, що українці її не втратять», - пише видання.

Як зазначає NYT, що більше українці здобували автономії в партнерстві, тим більше вони тримали свої наміри в таємниці. Вони були постійно роздратовані тим, що американці не могли або не хотіли надавати їм всю зброю та інше обладнання, яке вони хотіли. Американців, у свою чергу, обурювало те, що вони вважали необґрунтованими вимогами українців, а також їхнє небажання йти на політично ризиковані кроки для посилення своїх значно переважаючих сил.

На тактичному рівні партнерство приносило перемогу за перемогою. Однак у, можливо, вирішальний момент війни - в середині 2023 року, коли українці перейшли в контрнаступ, щоб розвинути переможний імпульс після успіхів першого року, - стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою суперечливої внутрішньої політики в Україні: президент Володимир Зеленський увійшов у конфлікт проти свого військового начальника (Залужного) (і потенційного конкурента на виборах), а військовий начальник проти свого норовливого підлеглого командира (Сирського).

Видання зазначає, що партнерство діяло в тіні найглибшого геополітичного страху - що Путін може сприйняти його як порушення червоної лінії військового втручання і реалізувати свої часто озвучувані ядерні погрози. Американці і їхні союзники часто підходили до цієї червоної лінії, а жахливі події змушували їх пересувати її до більш небезпечної межі.

Знову і знову адміністрація Байдена санкціонувала таємні операції, які раніше забороняла. Спочатку американські військові радники були направлені до Києва, а згодом їм дозволили пересуватися ближче до місця бойових дій. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати і підтримувати кампанію українських страйків в анексованому Росією Криму. Зрештою, військові, а потім і ЦРУ, отримали зелене світло для нанесення точкових ударів у глибині самої Росії.

У певному сенсі Україна стала реваншем у довгій історії американо-російських маріонеткових війн - В'єтнам у 1960-х роках, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.

Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який не лише допоможе українцям, але й нагородить американців знаннями для будь-якої майбутньої війни.

Насправді вся траєкторія партнерства залежала від того, наскільки американські та українські офіцери довірятимуть один одному.

«Я ніколи не буду вам брехати. Якщо ви збрешете мені, між нами все скінчено», - пригадав генерал Забродський слова генерала Донахью, сказані йому під час їхньої першої зустрічі в перші дні повномасштабного вторгнення у Вісбадені. «Я відчуваю те ж саме», - відповів українець.

Частина. Побудова довіри — і машина для вбивств

Лютий–травень 2022 р

У середині квітня 2022 року на радарах американських і українських розвідників з’явився крейсер «Москва». «Боже мій. Дуже дякую. До побачення», - сказали тоді українці американським колегам. Згодом «Москву» потопили.

Цей удар був демонстрацією української майстерності і російської недолугості, але також відобразив роз'єднаний стан українсько-американських відносин у перші тижні війни.

«Американці були розлючені, бо українці не попередили про це; здивовані, що Україна мала ракети, здатні досягти корабля; і панікували, бо адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської могутності», - пише видання.

За попередні роки війни американці дуже обмежено допомагали Україні, а за кілька днів до повномасштабного вторгнення закрили посольство в Києві і вивели з країни весь військовий персонал. І коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони наштовхнулися на стіну недовіри.

«Ми воюємо з росіянами. А ви ні. Чому ми повинні вас слухати?», -  сказав тоді американцям командувач Сухопутних військ України Олександр Сирський.

Згодом він все зрозумів – самотужки українська армія ніколи б не змогла отримати ті розвіддані, які надавали США.

На думку видання, тоді й заклалось суперництво Сирського та Залужного, оскільки перший напряму отримував розвіддані від генералів США і використовував ці відносини для отримання переваг.

Ще більше ускладнювали ситуацію напружені стосунки генерала Залужного з його американським колегою, генералом Марком Міллі.

«У телефонних розмовах генерал Міллі міг піддавати сумніву запити українців щодо обладнання. Він може роздавати поради щодо ведення бойових дій на основі супутникової розвідки на екрані свого кабінету в Пентагоні. Потім наставало незручне мовчання, перш ніж генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американця», - зазначають автори.

Аби зберегти діалог, Пентагон запровадив складну систему телефонних дзвінків – помічник Міллі телефонував генерал-майору Девіду С. Болдуіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, а той дзвонив багатому лос-анджелеському виробнику дирижаблів Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Рєзніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Рєзніков розшукав генерала Залужного і сказав йому, за словами генерала Болдуіна, «Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати».

У березні, коли штурм Києва застопорився, росіяни переорієнтували свої амбіції і план війни, перекинувши додаткові сили на схід і південь.  Тоді стало ясно, що коаліція має надавати важке наступальне озброєння - артилерійські батареї та снаряди М777. Це було великим стрибком у підтримці великої наземної війни.

Штаб у Вісбадені став так званим «центром злиття», що поставляв розвідувальні дані про позиції, пересування і наміри російських військ на полі бою.

Узи довіри почали встановлюватися на конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн в Німеччині, коли генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донахью і закликав їх до співпраці. У центрі партнерства були два генерали - український генерал Забродський та американський генерал Донахью.

Видання зазначає, що генерал Донахью був зіркою у підпільному світі спецслужб. Разом з командами ЦРУ та місцевими партнерами він полював на ватажків терористів у Іраку, Сирії, Лівії та Афганістані. Як лідер елітного підрозділу «Дельта», він допоміг налагодити партнерство з курдськими бійцями для боротьби з «Ісламською державою» в Сирії. І саме він допомагав розробити план переваги ЗСУ на полі бою до осені.

Водночас партнери вирішили не заохочувати ударів по Росії, для цього Україна в разі бажання мала використовувати лише власні розвіддані та засоби.  

«Наше послання росіянам було таким: «Ця війна повинна вестися всередині України», - сказав високопоставлений американський чиновник.

Білий дім також заборонив ділитися розвідданими про місцезнаходження «стратегічних» російських лідерів, таких як головнокомандувач збройних сил генерал Валерій Герасимов.

За принципом роботи системи, оперативна група «Дракон» повідомляла українцям, де розташовані росіяни. Але щоб захистити джерела і методи розвідки від російських шпигунів, вона не повідомляла, звідки їй стало відомо те, що вона знала.

Як згадує генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони повинні довіряти розвідці, генерал Донахью відповідав: «Не турбуйтеся про те, як ми дізналися. Просто вірте, що коли ви стрілятимете, вона влучить, і вам сподобається результат, а якщо він вам не сподобається, скажіть нам, і ми зробимо його кращим».

Генерал Забродський згодом розповідав: «Знаєте, коли ми почали вірити? Коли Донахью сказав: «Це список позицій». Ми перевірили список і сказали: «Ці 100 позицій хороші, але нам потрібні ще 50». І вони надіслали решту 50».

М777 стали робочими конячками української армії, але вони не зрівнялися з величезною перевагою росіян у живій силі та техніці. Тому Каволі та Донах’ю незабаром запропонували передати Україні ракетні системи HIMARS. Чиновники Пентагону чинили опір, не бажаючи виснажувати обмежені армійські запаси HIMARS. Але в травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і переконав керівництво.

Однак всі удари HIMARS мали бути погоджені із США – для запуску ракети операторам потрібна була спеціальна електронна карта-ключ, яку американці могли деактивувати в будь-який момент.

 «Коли ви переможете Росію, ми назавжди зробимо вас синіми»

Червень–листопад 2022 р

Під час першої зустрічі генерал Донахью показав генералу Забродському кольорову карту регіону, на якій американські сили та сили НАТО були позначені синім, російські сили — червоним, а українські — зеленим. «Чому ми зелені?» — запитав тоді генерал Забродський. «Ми повинні бути синіми».

На початку червня, коли вони зустрілися під час контрнаступу України, сидячи пліч-о-пліч перед настільними картами поля бою, генерал Забродський побачив, що маленькі блоки, які позначають українські позиції, стали синіми — символічний штрих для зміцнення зв’язку спільної мети. «Коли ви переможете Росію, — сказав генерал Донах’ю українцям, — ми назавжди зробимо вас синіми».

Минуло три місяці після вторгнення і стратегія росіян перетворилася з обезголовлення — марного штурму Києва — на повільне удушення. Українцям потрібно було йти в наступ.

Їхній верховний командувач генерал Залужний разом з англійцями віддавав перевагу найамбітнішому варіанту — з-під Запоріжжя, на південному сході, вниз до окупованого Мелітополя. Вони вважали, що цей маневр розірве транскордонні сухопутні шляхи, які підтримують російські сили в Криму.

Теоретично генерал Донахью погодився. Але, за словами його колег, він вважав прорив на Мелітополь неможливим, враховуючи стан української армії та обмежену здатність коаліції забезпечити M777, не завдаючи шкоди боєготовності Америки.

Зрештою генерали  домовилися про атаку з двох частин, щоб збити з пантелику російське командування. Основні зусилля полягали б у тому, щоб повернути Херсон і захистити західний берег Дніпра.

Генерал Донах'ю виступав за рівноцінний другий фронт на Харківщині, але українці наполягали на меншій підтримці, щоб відтягнути російські сили на схід і згладити шлях для Херсона. Однак згодом план змінився.

Генерал Донахью сказав генералу Залужному, що зміна плану поставила контрнаступ і всю країну під загрозу.  Як стало відомо згодом, президент Зеленський сподівався потрапити на засідання Генасамблеї ООН у середині вересня і хотів продемонструвати прогрес на полі бою, тому план контрнаступу змінили в останню хвилину.

Результат не був запланованим. Оскільки росіяни перекинули підкріплення зі сходу в бік Херсона. І генерал Залужний, і генерал Донах’ю побачили – можна звільнити Харківщину до річки Оскіл. Російські війська були розбиті навіть швидше, ніж передбачалося, покинувши свою техніку під час втечі. Українське керівництво ніколи не очікувало, що їхні війська досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського перед президентом різко зріс.

На півдні американська розвідка доповіла, що російському корпусу на західному березі Дніпра не вистачає продовольства та боєприпасів. Українці завагалися, а генерал Донахью благав польового командира генерал-майора Андрія Ковальчука наступати. Згодом справу передали в руки Залужного, але він теж вагався.

Уже тоді США та Британія добре розуміли, що для стимулювання Путіна до переговорів доведеться «натиснути на Крим». Тоді США допомогли Україні розробити, виготовити та розгорнути парк морських безпілотників для нападу на Чорноморський флот Росії – американці дали українцям ранній прототип, призначений для протидії нападу китайського флоту на Тайвань. І в жовтні, маючи можливість діяти в самому Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари безпілотників по порту Севастополя.

Водночас після погроз з боку Росії через атаки на Крим американські спецслужби переоцінили  ймовірність застосування Росією ядерної зброї з 5-10% до 50%. Ставки значно зросли.

У Європі американські генерали вимагали зміни командувача ЗСУ на півдні та прискорення наступу на Херсонщині, натомість у Вашингтоні міркували, чи не потрібно натиснути на українців, щоб вони уповільнили наступ.

Цей момент міг бути найкращим шансом для українців завдати кардинального удару росіянам. Це також міг бути найкращий шанс розпалити ширшу війну. Зрештою, у якійсь великій двозначності, момент так і не настав.

Тоді росіяни відвели основні війська на півдні і американці порадили уже генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитися на головній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці стикалися з загоном, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила. Український командир вагався, боячись посилати свої сили вперед.

Українці все одно повернуть Херсон і очистять західний берег Дніпра. Але на цьому наступ припинився. Через брак боєприпасів українці не перепливуть потім  Дніпро. Вони не будуть, як сподівалися українці і боялися росіяни, просуватися до Криму.

Частина 3.  Найкращі плани

Листопад 2022–листопад 2023

Планування на 2023 рік почалося відразу. Всередині коаліції панувала думка, що контрнаступ 2023 року буде останнім у війні: українці претендуватимуть на явний тріумф, або пан Путін буде змушений просити миру.

Генерал Залужний знову наполягав на наступі на Мелітополь, щоб задушити російські війська в Криму. Але США виступали за обережність.

Тоді ж у пентагоні заявили, що  українці, маючи найсильнішу можливу позицію, повинні розглянути можливість укладення угоди. Британці, зі свого боку, стверджували, що якщо українці все одно збираються піти, то коаліція повинна їм допомогти.

Тоді генерал Донахью покину Вісбаден, а натомість американську команду очолив був генерал-лейтенант Антоніо А. Агуто-молодший. Він був командиром іншого типу, з іншою місією.

«Генерал Донахью був ризикованим. Генерал Агуто заслужив репутацію людини зваженої та майстра навчання та широкомасштабних операцій. У Вісбадені його пріоритетом №1 буде підготовка нових бригад», - пише видання.

Це призвело до більшої автономії для українців, перебалансування відносин: спочатку Вісбаден працював, щоб завоювати довіру українців. Тепер українці просили довіри Вісбадена.

Американські та українські офіцери й надалі зустрічались щодня, щоб визначити пріоритети, але тепер українські командири мали вільніші руки для використання HIMARS для нанесення ударів по додаткових цілях.

Другий наступ сил генерала Сирського на сході буде зосереджено на Бахмуті. Цей маневр мав зв’язати російські сили на сході та згладити шлях для основних зусиль, на півдні — наступ на Мелітополь, де укріплення росіян вже гнили й руйнувалися в зимовій сирості й холоді. Але цей задум зруйнували інші проблеми.

«Генерал Залужний, можливо, був верховним головнокомандувачем України, але його зверхність дедалі більше скомпрометувалася його конкуренцією з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво датується рішенням пана Зеленського у 2021 році підняти генерала Залужного над його колишнім босом генералом Сирським. Суперництво посилилося після вторгнення, оскільки командири змагалися за обмежені батареї HIMARS. Залужний часом насмішкувато називав Сирського «отим російським генералом», - йдеться в матеріалі

Контрнаступ, який готували місяцями, мав розпочатися 1 травня. Але у Сирського були інші плани.

Сирський побачив можливість знищити росіян і розпалити розбрат у їхніх рядах під Бахмутом. «Візьміть усіх нових хлопців» у Мелітополь, сказав він генералу Агуто, за словами офіційних осіб США. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на заперечення як свого верховного головнокомандувача, так і американців, ключову основу контрнаступу було фактично знищено.

Тепер українці мали відправити на навчання за кордон лише чотири неперевірені бригади. Ще вісім підготували б всередині України. Американців турбував вік новобранців – 40-50 років, але прохання підняти мобілізаційний вік до 18 років в Києві не підтримали.

Водночас  росіяни перемістили важливі об’єкти за межі досяжності HIMARS. Тому генерали Каволі та Агуто рекомендували наступний стрибок – надавши українській армії тактичні ракетні системи — ракети, відомі як ATACMS. Це особливо обурило адміністрацію Байдена.

Ключовим залишався початок контрнаступу за розкладом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтуюли свої укріплення та перекинуть додаткові війська для посилення Мелітополя. Але страшна дата прийшла і пішла. Деякі обіцяні поставки боєприпасів і обладнання були відкладені, і, незважаючи на запевнення генерала Агуто, що їх достатньо для початку, українці вирішили не починати наступ, доки не отримають усе.

У якийсь момент, розчарування зростало, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: «Міша, я люблю твою країну. Але якщо ти цього не зробиш, ти програєш війну». Забродський відповів, що не є ані головнокомандувачем, ані президентом, тому не може вплинути на остаточне рішення.

Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко створюють нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що вважали за потрібне.

Остаточний план генерал Залужний виклав на засіданні Ставки — генерал Тарнавський мав 12 бригад і основну частину боєприпасів для головного штурму Мелітополя. Комендант морської піхоти генерал-лейтенант Юрій Содоль махнув би йти на Маріуполь, генерал Сирський очолить підтримку на сході навколо Бахмута. Однак Сирський заявив, що хоче порушити план і здійснити повномасштабну атаку, щоб вибити росіян з Бахмута. За його задумом, потім він мав просунутись на схід у напрямку Луганської області. Для цього він попросив додаткових людей та амуніцію.

Про результати засідання американцям не повідомили. Але згодом американська розвідка помітила, як українські війська та боєприпаси рухаються в напрямках, що не відповідають узгодженому плану. Згодом на поспішно організованій нараді на польському кордоні генерал Залужний зізнався генералам Каволі та Агуто, що українці насправді вирішили розпочати штурм одразу на трьох напрямках. Американці розчарувались.

За словами українських чиновників, після засідання Ставки пан Зеленський наказав, щоб боєприпаси коаліції були рівномірно розподілені між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також мав отримати п'ять новопідготовлених бригад, залишивши сім для Мелітопольської битви.

«Це було ніби спостерігати загибель Мелітопольського наступу ще до його початку», — зауважив один український чиновник.

Все дійшло до переломної точки. Американські військові міркували, що їм слід відійти від справ, але вони не хотіли.

Керівник штурму Маріуполя генерал Содоль охоче прислухався до порад генерала Агуто. Ця співпраця призвела до одного з найбільших успіхів контрнаступу: сили генерала Содоля відбили село Старомайське та майже вісім квадратних миль території. Але атака зупинилася через брак живої сили. Штурм Сирського на Бахмут призвів до браку сил в українській армії.

Генерал Агуто закликав його відправити бригади та боєприпаси на південь для атаки на Мелітополь, але Сирський не поступився. Навіть коли вагнерівці кинули місто та пішли на Москву.

За словами представника американської розвідки, російські командири були здивовані тим, що українці не просувалися сильніше до слабко захищеного Мелітополя. Хоча втрати росіян значно перевищили втрати українців, але Сирський так і не повернув Бахмут, не просунувся на Луганськ.

Головною перевагою Вісбаденської взаємодії була швидкість — скорочення часу від їх рішення до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею і наступ на Мелітополь, були підірвані фундаментальною зміною в тому, як Тарнавський  використовував ці дані. Боєприпасів у нього було значно менше, ніж він планував. Замість того, щоб просто стріляти, він почав використовувати дрони для підтвердження розвідки.

Ця схема досягла свого апогею, коли після тижнів жахливо повільного просування по пекельному ландшафту мінних полів і гелікоптерного обстрілу українські сили наблизилися до окупованого села Роботине – американці відзвітували про відступ росіян, але Тарнавський злякався невеликого взводу та призупинив наступ. Це дало росіянам час на укріплення, яке зупинило просування ЗСУ.

Насправді просування українців сповільнювалося рядом факторів. Але у Вісбадені розчаровані американці продовжували говорити про взвод на горі.

Амбіції наступу зменшили з Мелітополя до Токмаку.  Генерал Агуто розробив новий план, але Тарнавський і тут вагався. Просунутися вперед українцям не вдалося.

Американці пропонували перекинути на цю ділянку Сирського чи Содоля. Перший відмовився. Врешті Залужний наказав морським піхотинцям відійти до Херсона та відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на провал — намагатися перетнути Дніпро та просуватися до Криму. Контрнаступ мав завдати нокаутуючий удар. Натомість він безславно закінчився.

«Важливі відносини були збережені. Але це вже не було натхненне та довірливе братство 2022 року та початку 2023 року»,  — прокоментувала ті події представниця Пентагону.

Частина 4. Порушення довіри та кордонів

Грудень 2023–січень 2025

Незадовго до Різдва 2023 року Зеленський вперше відвідав секретний центру партнерства. Тоді генерали Каволі та Агуто пояснили, що не бачать жодного вірогідного шляху до повернення значної території у 2024 році. Коаліція просто не могла забезпечити все обладнання для великого контрнаступу. Також українці не змогли створити достатньо велику армію, щоб її сформувати.

За кілька тижнів до цього президент дав вказівку генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Згодом Залужний шокував американців, представивши для цього план, який потребував п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона безпілотників. На що генерал Каволі відповів: «Звідки?»

В якості компромісу американці запропонували Зеленському кампанію бомбардувань із використанням ракет великої дальності та безпілотників, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму та повернути її назад у Росію. Для цього були потрібні сотні ATACMS. Остін погодився, кажучи про «переконливу стратегічну мету».

Звільнення Залужного у травні не здивувало США. Призначення Сирського принесло їм певне полегшення, зазначається в матеріалі. Американці вірили, що тепер вони матимуть партнера, який буде на слуху та довірі президента; вони сподівалися, що прийняття рішень стане більш послідовним. Однак спогади про Бахмут були все ще живі. Згодом Україна змінила і представника у Вісбадені, генерала Забродського.

«Зміна караулу відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підбурювані паном Трампом республіканці в Конгресі затримали 61 мільярд доларів нової військової допомоги», - нагадує видання.

Тим часом червоні лінії рухалися. ATACMS таємно прибули в Україну ранньою весною, щоб росіяни не зрозуміли звідки в України можливість удару по Криму. А також США надіслали до Києва невелику команду військових «радників».

Але росіяни вирішили скористатись «вікном» в допомозі Україні та перекидали нові війська до Білгорода та готувалися відкрити новий фронт на півночі України.

Російський наступ виявив фундаментальну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією просто з-за кордону; українці не могли відстрілюватися за допомогою американської техніки чи розвідки. Саме тому російські підрозділи та їхнє обладнання розміщували  без прикриття, майже без захисту, на відкритих полях. Штаб у Вісбадені підтримував пропозицію Києва завдавати ударів по території РФ. Вирішальним моментом стала атака на Вовчанськ і у Вашингтоні погодились

Атаки почали завдавати наприкінці травня, керуючись даними американської розвідки. Росіяни були заскочені зненацька.

Водночас ще в березні з’ясувалось, що ГУР таємно планувало наземну операцію на південному заході Росії. Дозволу на використання американської зброї в цій операції США не дали.  Українці пішли в наступ, але були змушені повернутись.

У такі моменти представники адміністрації Байдена гірко жартували, що вони знали більше про те, що планували росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планували їхні українські партнери.

Однак для українців «не питай, не кажи» було «краще, ніж запитати і зупинитися», – пояснив колишній командир української військової розвідки генерал-лейтенант Валерій Кондратюк. Він додав, що у країн різні цілі: «Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи від холодної війни».

У серпні пост у Вісбадені залишив генерал Агуто. У свою чергу Сирський, перекинув війська через південно-західний російський кордон, у район Курська. Для американців це було серйозним порушенням довіри, оскільки українці таємно перетнули взаємно узгоджену лінію, забравши обладнання, надане коаліцією, на територію Росії.

Американці могли відключити операційне управління HIMARS, але розуміли, що це «може призвести до катастрофи»: українські солдати в Курську загинуть без захисту від ракет HIMARS і американської розвідки.

Американці дійшли висновку, що Курськ став тією перемогою, на яку весь час натякав пан Зеленський. Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер були дозволені.

Перш ніж генерала Забродського відсторонили, він і генерал Агуто вибрали цілі для операції «Місячний град», яка передбачала приблизно 100 цілей по всьому Криму разом із Керченським мостом. Але це також була американська червона лінія. Крім епізоду з Керченським мостом, який так і не зруйнували через неможливість посилити атаку морськими дронами, операцію «Місячний град» було визнано значним успіхом. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади зброї та технічне обслуговування були знищені або переміщені на материк, щоб уникнути натиску.

Багаторічна політика забороняла ЦРУ надавати розвідувальні дані щодо цілей на території Росії, але у Білому домі врешті погодили певні «відхилення» від цієї політики. Як от щодо складу боєприпасів у місті Торопець, звідки поставляли зброю російським військам у Харкові та Курську.  Офіцери ЦРУ передали розвіддані, потрібні для атаки. Згодом українські безпілотники атакували склад.

Проте співпраця з безпілотниками вказала на стратегічний дисонанс. Американці виступали за зосередження ударів безпілотників на стратегічно важливих військових об’єктах — той самий аргумент, який вони безрезультатно наводили щодо зосередження на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на нападі на ширше коло цілей, включаючи нафтогазові об’єкти та політично чутливі об’єкти в Москві та навколо неї.

Остін і генерал Каволі відвідали Київ у жовтні 2024 року. Їх турбувала ситуація в Україні. Росіяни повільно, але стабільно просувалися проти виснажених українських сил на сході, відбили частину території в Курську.  Під час цієї поїздки Остіна вразила кількість немобілізованих 20-річних чоловіків у Києві. У країні, яка перебуває у стані війни, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай перебувають на війні.

Це була одна із складніших поїздок американців до Києва, оскільки вони викладали, що вони можуть, а що не можуть зробити для України у 2025 році. Остін тиснув на Зеленського, щоб той зробив більший, сміливіший крок і почав мобілізацію 18-річних. На що Зеленський, відповів, що для такої кількості людей у нього немає зброї.

На думку українців, американці не хотіли робити те, що було необхідно, щоб допомогти їм перемогти. На думку американців, українці не хотіли робити те, що було необхідно, щоб допомогти собі перемогти.

Зеленський часто заперечував мобілізацію чоловіків до 25 років, оскільки вони майбутнє України. Водночас один із американських чиновників заявив, що  це «не екзистенційна війна, якщо вони не змушуватимуть своїх людей воювати».

Генерал Болдуін, який відвідав Київ у вересні 2023 року, згадував, що українці ще тоді боялися, що їх теж покинуть, як Афганістан.

Врешті Трамп переміг на виборах. В останні тижні адміністрація Байдена  дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримувати ракетні удари великої дальності та безпілотників по частині півдня Росії, яка використовувалася як плацдарм для штурму Покровська, і дозволила військовим радникам покидати Київ для поїздки на командні пункти ближче до бойових дій.

У грудні генерал Донахью повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. І хоча за два роки війни змінилось дуже багато, але не в територіальному контексті.

Однією з головних цілей генерала Донахью у Вісбадені, за словами чиновника Пентагону, було б зміцнити братерство США та України та вдихнути нове життя в співпрацю — зупинити, можливо, навіть відштовхнути, російське просування. Так, протягом наступних тижнів, коли Вісбаден надавав дані, російське просування до Покровська сповільнився, і в деяких районах на сході українці досягли успіху. Але через зупинку підтримки адміністрацією Трампа українці втратили більшу частину території в Курській області.