Навіщо Трамп закриває міністерство освіти і чи стануть громадяни США освіченішими

Президент США Дональд Трамп дотримав одну зі своїх передвиборчих обіцянок і у присутності щасливих американських школярів 20 березня підписав указ про ліквідацію міністерства освіти США. На його думку, цей орган більше не потрібен, освітньою сферою мають займатися самі штати, а не чекати на укази федеральної влади. Коротко про - про нову мітлу в системі шкільної освіти в США.

Крали гроші платників податків

Бюджети міністерства зросли на 600% за 45 років, успішність школярів постійно знижується, а 64% восьмикласників у США або зовсім не вміють читати, або важко складають літери в слова - з жахом визнають батьки американських школярів і самі чиновники. Десь уже точить пазурі генпрокуратура, готова вчепитися у статті видатків міністерства, тим паче, що Білий дім заявив, що міністерство «займалося крадіжкою грошей платників податків, що причинило ущерб освіті дітей». Звинувачення пролунало, а докази знайдуться. Ну і залишилася маленька дрібниця: указ про ліквідацію має бути схвалений Конгресом, інакше він стане просто черговим популістським кроком Трампа.

- Ось уже 45 років США витрачають на освіту більше, ніж будь-яка країна світу, і більше грошей на кожного учня, ніж будь-яка країна. Але ми знаходимося в самому низу списку за рівнем успішності, - казав Трамп, і Конгрес просто зобов'язаний піддатися. Або ось, його ж:

- Міністерство освіти нікого не навчає, але має відділ зв'язків із громадськістю, в якому працюють понад 80 осіб, і це коштує нам понад 10 мільйонів доларів на рік!

Коли читання – мука

Залишимо чиновницький KPI на розгляд компетентних органів та подивимося статистику.

За даними платформи «Національна оцінка освітнього прогресу» (NAEP), у 2022 році NAEP зафіксувала найбільше падіння результатів з математики за 50 років спостережень - зниження на 8 балів для 8-го класу. Близько 130 мільйонів дорослих американців (54% населення віком від 16 років) мають рівень читання нижче 6-го класу. А 36 мільйонів дорослих не можуть подужати прості тексти, такі як оголошення про роботу, що вказує на провали у шкільній підготовці. У бідних штатах, таких як Міссісіпі, лише 22% четверокласників читають на рівні свого віку чи вище. І близько 20% випускників шкіл не готові до базових вимог коледжів з математики та читання.

Заради справедливості варто відзначити, що падінню рівня освіти в США сприяла, крім іншого, і пандемія COVID-19 (це також підтверджується статистикою NAEP). Плюс нерівномірне фінансування шкіл, соціальні фактори та безліч інших, які й утворили заплутаний клубок безграмотності. При цьому окремі американські школярі примудряються показувати найвищі результати на олімпіадах з різних предметів, іноді поступаючись лише працьовитим і завзятим китайцям і просто розумним сингапурцям.

Що змінюватимуть

Просто кажучи, пропонується децентралізувати управління освітою - передати повноваження штатам і місцевим спільнотам. За задумом авторів реформи, штати самі зможуть розробляти навчальні плани, орієнтовані на місцеві потреби. Наприклад, Техас може зосередитись на технічній освіті для нафтової галузі, а Каліфорнія – на IT та екології. У перспективі між регіонами має виникнути здорова конкуренція, а успішні моделі освіти будуть перейматися іншими.

Також фінансування та грантові програми підтримки для бідних шкіл мають бути передані на місця, щоб штати самі розподіляли грошові потоки, а не ловили бризки з вашингтонського грошового водоспаду.

І все це прекрасне майбутнє з найкращими перспективами і званням «найрозумнішої країни у світі» знову стикається з маленькою проблемою: а як, власне, передавати всі управлінські функції і кому конкретно? І як при цьому не залишитись без фінансування взагалі? В указі про це жодного слова.

І навіщо?

А такий варіант можливий. Справа в тому, що фінансування шкіл у США в основному залежить від місцевих податків на нерухомість (вони становлять 45% бюджету шкіл). Звичайно, такий підхід створює розрив між багатими та бідними районами США.

Наприклад, у Нью-Йорку на підготовку учня витрачається близько 28 тисяч доларів, а в Міссісіпі - 9 тисяч доларів. І якщо передавати контроль за освітою самим штатам, то регіони-багатії типу Каліфорнії та Массачусетсу можуть збільшити інвестиції у знання, а менш заможні Алабама та Нью-Мексико – ні. І коли каліфорнійські підлітки писатимуть коди для штучного інтелекту, алабамські ледь навчаться ставити свій підпис у кредитному договорі. Просто тому, що ніхто з інвесторів не захотів вкладатися в навчання майбутніх бавовників Алабами або агрономів Міссісіпі (найбіднішого штату США, до речі).

Втім, прихильники трампівських інновацій запевняють, що конкуренція між штатами змусить їх шукати інноваційні рішення та залучати приватні інвестиції до шкіл. Противники ж наводять приклад Аргентини, де децентралізація створила ще більшу прірву між рівнем освіти школярів у багатих та бідних районах країни.

Тобто якийсь центральний федеральний орган все-таки потрібен, який простежить і підправить, якщо фінансові річки потечуть кудись не туди. Оскільки жодних уточнень указ Трампа не дає, можна припустити, що колишнє міністерство освіти стане якимось «департаментом» чи «офісом» із урізаними функціями і штатом, але з тими самими повноваженнями розподілу грошей платників податків.

Їхній приклад – іншим наука

Як би не говорив Трамп про свою нелюбов до Європи, саме приклад європейської Німеччини міг спонукати його на ліквідацію власного міністерства освіти. У Німеччині 16 федеральних земель мають значну автономію, і кожна земля керує своїми школами, визначає навчальні плани та стандарти. Федеральний уряд відіграє мінімальну роль, координуючи лише загальні питання.

І Німеччина показує стабільні результати в міжнародних тестах PISA, перевищуючи позначку вище за середню, зокрема, з читання. Також децентралізація дозволяє адаптувати освіту до економічних потреб. Наприклад, Баварія робить акцент на технічне навчання, що підтримує промисловість регіону.

І так, тут також є розрив між багатими та бідними регіонами, але він не такий серйозний, як у США. Для порівняння: багата Баварія витрачає на освіту близько 9 тисяч євро на учня на рік, а бідна Північна Рейн-Вестфалія - ​​7 тисяч євро. Федеральні субсидії частково вирівнюють ситуацію, але розрив зберігається.

Тобто Німеччина демонструє, що децентралізація може підтримувати високу якість, якщо є координація та мінімальне федеральне втручання для забезпечення рівності. Без цього Америка ризикує повторити німецький досвід нерівності і так і не "стати знову великою".