Великий перехід: з окопів до цивільного життя

На нас чекає великий перехід від військової служби до цивільного життя. Скоро чи не дуже, але він станеться. Це буде найбільший перехід в історії України, й до нього потрібно готуватися.

Цей процес передбачає низку послідовних етапів, зокрема звільнення зі служби й адаптацію. Про це йшлося на презентації дослідження ГО «Принцип» «Перехід від військової служби до цивільного життя: контексти, досліди, рішення».

Трохи історії

Початок війни 2014 року змінив загальний контекст функціонування ЗСУ: вперше питання боєздатності та професійної підготовки військовослужбовців стали центральними елементами оборонної політики. Створення 2016 року Міністерства у справах ветеранів супроводжувалося розгорнутими експертними обговореннями та вивченням міжнародного досвіду, зокрема через взаємодію з профільними інституціями США. До липня 2018 року було сформовано базову інституційну структуру міністерства та визначено головні напрями його діяльності.

На Вельському саміті (4–5 вересня 2014 року) глави держав та урядів НАТО підтвердили важливість забезпечення підтримки військовослужбовців та членів їхніх сімей як у процесі несення служби, так і під час переходу до цивільного життя. Ключовим інструментом стала ініціатива цільового фонду НАТО—Україна з переходу військовослужбовців на цивільну кар’єру. Але розроблені підходи не отримали належного впровадження на національному рівні. Вільнюський саміт (середина липня 2023 року) заклав нову основу для впровадження євроатлантичних стандартів у сфері переходу військовослужбовців до цивільного життя.

У березні 2024 року система професійного переходу військовослужбовців увійшла до Ukraine Facility — масштабної програми підтримки України з боку ЄС. У межах Ukraine Plan, документа, що окреслює понад сотню необхідних реформ для європейської інтеграції України, було визначено основні параметри реформування механізмів переходу від військової до цивільної кар’єри.

Запропонована реформа розглядає професійний перехід не лише як інструмент соціальної адаптації, а й як елемент підвищення привабливості військової служби через розширення гарантій для військовослужбовців. Розроблена система охоплює різні виміри переходу: від соціальної адаптації та професійного розвитку до правової та психологічної підтримки, з особливим акцентом на використанні військового досвіду в цивільній кар’єрі.

Впровадження реформи передбачає оновлення нормативно-правової бази та розроблення механізмів надання послуг через систему постанов Кабміну. Ключовими напрямами визначено розвиток реабілітаційної та медичної допомоги, програм професійної перепідготовки, створення умов для працевлаштування та підтримки ветеранського підприємництва. Помітну частку відповідальності з урахуванням локальних особливостей ринку праці було покладено на територіальні громади.

2024 року держава зробила важливі кроки у бік ветеранів. Було видано президентські укази щодо розроблення двох стратегічних документів: Стратегії ветеранської політики та Стратегії формування системи переходу від військової служби до цивільного життя.

Наприкінці року Кабінет міністрів схвалив другу стратегію разом із операційним планом на 2025–2027 роки. Але ж базова державна підтримка військовослужбовців, які, наприклад, звільняються після закінчення термінів служби, є доволі обмеженою та охоплює лише проїзд до місця проживання й право повернутися на цивільне місце роботи, де вони працювали до служби. Найменший обсяг пільг та гарантій — у строковиків. Натомість найзахищенішими в соціальному плані є ветерани військової служби, для яких передбачено окремий закон зі значним переліком пільг.

Сучасний стан

За загальним правилом, звільнені з військової служби особи не отримують жодної універсальної фінансової підтримки чи цільових виплат, які могли б допомогти їм адаптуватися в нових умовах. Одноразову грошову допомогу у зв’язку зі звільненням сплачують лише тим, хто звільняється за обмеженим колом підстав (стан здоров’я, сімейні обставини) або за умови десяти років вислуги. Також у разі звільнення допомогу виплачують мобілізованим та призваним резервістам із певними винятками.

До того ж після виходу з армії не передбачено часу на відпочинок або реабілітацію перед початком інтеграції до цивільного життя. Людина, яка звільнилася зі служби, відразу потрапляє в нове середовище без попередньої підготовки та підтримки, що змушує її самостійно вирішувати всі питання, пов’язані з пошуком роботи, житла, доступом до пільг або соціальних програм.

Чинне законодавство надає лише рамковий опис процесу звільнення військовослужбовців та базових механізмів їх підтримки надалі. Відсутність деталізації цього процесу створює значні труднощі на рівні практичної реалізації. На думку аналітиків, надавати такий супровід під час переходу мають відповідальні підрозділи військових частин, зокрема служби супроводу, соцпрацівники ТЦК та СП, а також органи місцевого самоврядування, надавачі послуг сфери зайнятості, системи охорони здоров’я, соціального захисту.

Але переважна більшість учасників переходу за умови належного інформування не потребуватиме супроводу, вважають аналітики ГО «Принцип». А от якісне інформування потрібне буде всім. Критичною для успіху програм переходу є побудова цифрових рішень, якісний облік даних, які спростять життя як військовослужбовцям, так і надавачам послуг.

Окрім соціальної підтримки під час звільнення, важливим завданням переходу є управління людським капіталом у Силах безпеки та оборони, зазначають у «Принципі». Держава має вчасно фіксувати досвід і збирати дані, щоб якісно комплектувати запас.

Що далі

Аналітики ГО «Принцип» запропонували конкретні практичні кроки, над якими держава може вже розпочати роботу:

• провести пілотний проєкт переходу на шість місяців на базі декількох військових частин і на основі результатів розробити методички для роботи відповідальних за перехід структур;
• переглянути програми підтримки, щоб вони відповідали актуальним потребам військових (виплати, пільги, соціальні послуги, супровід, інформування тощо);
• навчити та підготувати персонал військових частин, ТЦК та СП і цивільних державних надавачів послуг, які будуть залучені до програми переходу, а також налагодити взаємодію між ними всіма;
• налагодити вчасне та якісне інформування й навігацію для учасників переходу на різних його етапах;
• проаналізувати та покращити облік кадрів у війську й удосконалити можливості цифрових систем для такого обліку та взаємодії різних систем між собою.

Інформація від Мінветеранів

За словами заступниці міністра у справах ветеранів, також ветеранки Юлії Кірілової, Кабмін схвалив Стратегію ветеранської політики до 2030 року, яка, в принципі, є операційним планом. «Ми зосереджуємося насамперед на зміцненні фізичного, ментального здоров’я наших ветеранів паралельно з посиленням їхніх економічних спроможностей. Пам’ятаю, що коли лежала в госпіталі після поранення, то розуміла: з армії мене звільнять і з роботи — теж. Не знала, що мені далі робити…» — зазначила заступниця міністра.

Згідно з даними дослідження, яке проводив Український ветеранський фонд, 64% ветеранів хочуть розвивати власну справу, близько 15% уже мають власну справу. «Ми розуміємо, що не всі в нас будуть підприємцями, але намагаємося їм у цьому сприяти», — наголосила Кирілова.

Вона також повідомила, що відбулося чергове засідання комітету Верховної Ради з доопрацювання законопроєкту про ветеранське підприємництво, де було визначено поняття ветеранського підприємництва та хто може бути ветеранами-підприємцями.

Щодо проблем медичного обслуговування ветеранів заступниця міністра повідомила: «Ми відшкодовуємо різницю в Програмі медичних гарантій. Лікарі кажуть: «Ну що мені ветеран? У нього поранення, травма, він набув хронічної хвороби або вона загострилася. Мені потрібно витратити на нього більше часу, а це лише п’ять гривень». Зараз ми контрактуємо сімейних лікарів, аби здійснювати доплату за ветеранів, тим самим мотивуючи цих лікарів, зокрема, надавати їм якісні послуги».

«Ну й, мабуть, найприємніше, — зазначила Юлія Кірілова. — 21 березня було ухвалено постанову Кабміну про реалізацію експериментального проєкту Мінветеранів, згідно з яким дітям ветеранів війни, котрі навчаються на контрактній основі у закладах фахової передвищої або вищої освіти, міністерство оплатить повну вартість навчання на відповідний навчальний рік. Ми охоплюємо дітей учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни. Ми також передбачили, що це будуть діти зниклих безвісти або полонених, які ще не встигли отримати статус.

Бюджетних місць на всіх не вистачає, тому ми беремо на себе таку відповідальність і підтримуємо не лише їхню економічну спроможність, а й їхні родини, бо це — та підтримка, якої їм бракує. «Я йду захищати свою родину, країну і хочу, щоб про мою родину в разі, якщо зі мною щось станеться, подбала держава», — кажуть наші захисники».

«Разом із Міносвіти ми розробляємо короткотермінові програми професійної адаптації. Дуже часто ветерани не готові отримувати вищу освіту, тому що їм потрібно заробляти гроші, утримувати свою родину — працювати тут і зараз. Ну й, звісно, ветерани-підприємці. У нас із 2022 року функціонує бюджетна установа «Український ветеранський фонд», яка на сьогодні підтримала вже близько тисячі ветеранських бізнесів. Ми надаємо грантову підтримку від 500 тисяч до 1,5 мільйона гривень. Також діють програми відшкодування: якщо ветеран-підприємець купив собі якесь обладнання, він може подати нам заяву з чеками, і ми йому відшкодуємо витрати в межах 20 тисяч гривень», — додала заступниця міністра.

Не можна втратити жодного ветерана через плутанину з обліком, необхідно надати можливість і допомогу кожному для адаптації в мирному житті, підсумували аналітики ГО «Принцип».