Динамо Київ здолало "молодняк" Руху, але Олександрія не відстає, а Колос по-доброму шокує. Підсумки 22-го туру УПЛ

Тур після завершення березневої міжнародної перерви відбувався за звичним розкладом у найбільш зручному форматі — три насичені ігрові дні, максимум футболу. Наступний буде все ж таки більш розлогим через вплив матчів чвертьфіналу Кубка України. Що потішило за ці вихідні — наполегливість команд у боротьбі за результат, що засмутило — результативність. Але й тут особливо без змін, як і в турнірній таблиці за підсумками вихідних.

Інгулець зупинив Верес і вже точно не є останньою командою "еліти"

Команда Василя Кобіна продовжує грати де завгодно, але не на рідній арені, тому аргументація для можливих чергових невдач була заздалегідь готовою. Можливо, незабаром "козаки" таки переберуться для проведення своїх "домашніх" матчів із Кривого Рогу до Тернополя, і хоч трохи стануть менш вразливими до впливу повітряних тривог. Але це буде згодом — ситуація у Інгульця в турнірній таблиці нині така, що про результати треба замислюватись уже зараз.

Ключовий успіх при цьому команда здобула саме перед початком матчів збірних — обіграли одеський Чорноморець (1:0) та зрівнялись із "моряками" за набраними очками. А вже за підсумками цього туру Інгулець вирвався вперед й нарешті полиши останню сходинку турнірної таблиці. Стало це можливим через нічию в грі проти команди, яка до цього просто знищила житомирське Полісся у "вовчому дербі" — рівненського Вереса (0:0).

Команда ж Олега Шандрука поповнила особистий перелік суперників, проти яких їй дуже важко дається гра, ще й за рахунок "козаків". Із київським Лівим Берегом Вересу було настільки важко, що в підсумку вийшов чи не найгірший у плані атакувальних дій матч "червоно-чорних" за весь сезон (0:2). Тут теж була схожа історія, а особливо сутожно стало гостям, коли в другому таймі їхні футболісти почали зазнавати травм на рівному місці. І все це на тлі прийдешнього дербі проти Полісся вже в Кубку України, яке обіцяє стати аж надто гарячим.

Важкий старт Григорчука на чолі ЛНЗ, тоді як у Кучера все прогнозовано погано

Своє кадрове рішення на позиції головного тренера черкаський ЛНЗ ухвалив ще під час зимового трансферного вікна, коли команду очолив відомий український фахівець Роман Григорчук. І якщо брати до уваги суто результати перших п’яти матчів "бузкових" після повернення УПЛ до гри, то можна зробити висновок, що вони аж ніяк не відповідають колективу, який ставить собі якісь високі завдання. Скоріше так — ЛНЗ наразі здобуває мінімум для того, щоб просто не опускатись у турнірній таблиці, але не більше того.

Ось і матч цього туру вдома проти житомирського Полісся в цьому плані став черговим розчаруванням для прихильників черкаського колективу. Поразки за ходом сезону — це річ буденна. Але коли команда Григорчука програла київському Динамо два тури тому (1:2), то хоч було, про що поговорити. На відміну від цього матчу, коли головна роль перейшла до команди Імада Ашура, і та робила на полі рівно те, що й хотіла бачити від себе після сумнозвісного розгрому від Вереса — здобула три очки й крокує далі в перегонах за єврокубками.

Що ж до справ у одеському Чорноморці, то наразі цей корабель міцно сів на мілину й цілком можливо, що піде на дно, якщо справи не підуть на краще. Чи побачили ми для цього якісь передумови в грі проти львівських Карпат? Рахунок, 4:0, насправді, жахає. Проте він став наслідком індивідуальних недбалостей гравців гостей наприкінці першого тайму. Привезти собі два пенальті за чотири хвилини ще треба було примудритись.

До цього ж захист Чорноморця більш-менш виглядав непогано, а атака намагалась зробити якусь перевагу на чужій половині. Загальне враження — клуб із глибокими проблемами, який бореться за краще життя. Поки що бореться, а там — побачимо, наскільки вистачить цього настрою. Зміна тренера точно далась у знаки в питаннях психології, а от ігрові зв’язки ще треба буде одеситам пошукати більш ретельно. Карпати цей етап на чолі з Владиславом Лупашком уже пройшли на початку сезону, тож напередодні виглядали як відмінник серед не надто успішних, але не безнадійних, однокласників.

Динамо Київ дало рівно ту реакцію, на яку від нього й очікували

Матчі проти львівського Руху в його актуальному невизначеному стані щодо власного майбутнього не мають нікого вводити в оману — команда Віталія Пономарьова точно вже не схожа на себе зразка першого кола, коли, наприклад, могла не те що рівних, а й краще зіграти за колектив Олександра Шовковського на його полі. Зараз цього вже й близько немає. Саме тому лише від Динамо залежав підсумок цього протистояння.

І гра склалась так, що "біло-сині" здобули три очки на такій душевній рівновазі, що жодних питань до їхнього виступу цього разу вже не виникало. Так, команда знову акцентувала всю увагу лише на першому таймі, але забила двічі й не пропустила, тому після перерви грала з акцентом на утримання, і це була якісна реалізація класичного шаблону Шовковського, який ми розглядали кілька тижнів тому. Нічого нового. Але те, із яким натхненням діяли футболісти столичного колективу, викликало захват у всіх присутніх.

Там що не гол — то розкіш. А якби ще й Ванат поклав той удар боковими ножицями з неробочої роки, то взагалі була б суто феєрія однієї команди. Але обмежились лише яскравим шоу на втіху доволі рясно заповнених трибун Арени Львів (як би там ще не перебрали з дозволеним лімітом уболівальників господарі поля). Позаяк, три очки, чемпіонські перегони тривають, цього разу Динамо обійшлось без утрат. А Рух… давайте зробимо вигляд, що команда Пономарьова весь акцент змістила на кубкову гру проти того-таки Динамо й ми побачимо суперматч.

Зоря не зійшла над ковалівським житнім полем

Ковалівський Колос належить до тієї категорії команд, які цього сезону УПЛ були змушені змінювати головного тренера, бо результати за каденції Олександра Поздєєва не вражали. Рік тому керманича запрошували рівно за тих самих умов замінити Ярослава Вишняка, і в підсумку він наступив із командою на ті ж самі граблі, тому управлінців у керівництві "колосків" побільшало, а Руслан Костишин повернувся до до болю знайомого йому колективу.

Міжнародна перерва в цьому контексті була на руку новому тренерському штабу Колоса, який отримав час попрацювати з командою в циклі тренувань і донести хоч якісь базові концепції. Це стало джерелом натхнення для команди, і в підсумку під час гри на полі стадіону Динамо ім. В. Лобановського поставало лише одне питання — гравці Колоса вбитись збираються, чи зрештою таки зупиняться в своєму інтенсивному футболі? Зоря до цього була просто не готова. Та й ніхто не був, якщо вже казати відверто.

А тут ще й це вилучення Тронтеля наприкінці першого тайму дуже боляче вдарило по луганцям, які одразу ж і пропустили в роздягальню, а в другому таймі суперники просто відводили душу в атаці за всі ті труднощі, що супроводжували їх увесь цей сезон. Виходить, що команда Бартуловича підставилась під гарячу руку самостійно, і після дивовижної гри проти Динамо на цій самій арені, ми побачили точно не виступ рівня претендентів на єврокубки. Навіть повернення Олександра Яцика не допомогло.

Пушич передумав — Шахтар усе ще хоче боротись за чемпіонство, але тримається осторонь

У 21 турі, який ми так і не дограли до логічного завершення, донецький Шахтар не зміг обіграти львівські Карпати (0:0), після чого головний тренер "гірників" Маріно Пушич вийшов із заявою про те, що "його команді не по силах боротись за чемпіонство". Коли подібне доводиться чути від представників клубу такого великого статусу — це вже привід для резонансу, і боснійського фахівця в підсумку дуже критикували за це впродовж усього міжнародного вікна.

Але ж він нічого такого не зробив — просто сказав те, про що вболівальники й самі від тур до туру казали, коли Шахтар не здобував критичні залікові бали. Тобто, сказав правду. На матч з Оболонню слова тренера тим часом не надто вплинули. Команда була сама не своя під час повернення до матчів УПЛ у 2025 році, а ця перерва в пару тижнів, під час якої керманич ще й розпустив усіх незалучених до збірних по рідним домівкам, зіграла на користь.

Але не настільки, щоб "гірники" нарешті перемогли без жодних питань. Можливо, навіть і з певними відскоками наприкінці зустрічі, коли танцювали по лезу ножа атак "пивоварів", яким утрачати в принципі було нічого, тож команда Сергія Шищенка грала так, як сама бажала. Інша справа, що не вистачило трохи майстерності, щоб гольові моменти перетворились на голи, коли суперники втратили контроль над грою в другому таймі.

Проте фінальне слово було саме за Шахтарем, тож він усе ще тут — десь там, дуже позаду від Динамо й трохи ближче до Олександрії, яка теж перемогла в цьому турі, нехай і з звичним для гостьових матчів проти Лівого Берега надривом.

Фейл туру — Кевін забув про удар, коли його команда ледь не обпіклась

Гол туру

Цього разу ми побачили дуже цікаву тенденцію — якщо хтось і забивав у матчах 22 туру УПЛ, то автоматично залишав за собою переможний результат. У кожній грі є бодай один "нуль" навпроти команд-учасниць протистояння. А отже потішили нас усього 14 голами за вісім матчів — небагато, і це ще з половиною від цієї кількості м’ячів лише за ігри Зоря — Колос та Карпати — Чорноморець!

Обирати при цьому найкращий серед цих ударів також було завданням не з надскладних — пас Віталія Буяльського на Владислава Ваната на Арені Львів і досі перед очима.

Найкращий тренер туру — Руслан Костишин (Колос).

Найкращий гравець туру — Аріналдо Ррапай (Колос).