Як Україні синхронізуватися з європейськими трендами фінансування оборони

З огляду на досвід війни в Україні просто зараз Євросоюз переписує історію власних фінансових ринків. Симптоматичним є те, що він здійснює це під впливом екзистенційної загрози, гуртуючи неконкурентоспроможні фрагменти фінансових ринків країн-членів у єдиний цілісний механізм. Війна в Україні, як бачимо, поставила екзистенційні питання не тільки перед Україною, а й перед Європейським Союзом. Сигнал ЄС слід розуміти так, що в Союзі вирішено показово, на прикладі економічного сегмента Aerospace/Defense, здійснити апгрейд власного бюрократичного підходу до регулювання та діяльності фінансових ринків.

Ба більше, ЄС фактично розглядає війну в Україні як власну можливість розвитку. Перетворити спочатку проблему на ефективне джерело фінансування оборонного сектора і в перспективі надалі сфокусувати на цьому власну конкурентоспроможність порівняно з фондовим ринком Сполучених Штатів. Звичайно, нам складніше розгледіти у війні — у трагедії, яку ми бачимо щодня, можливість розвитку. Тим не менш війна вже є, тож саме тепер і треба перетворювати проблеми на власні можливості. Ми асоціювалися з ЄС і теж нібито виконуємо план з імплементації його законів (хоча достеменно знаємо, що з цим не все в порядку). Та чи не час вбудовуватися у систему руху і зростання капіталу та «бюрократично» спрощуватися? Чи ми проти тренду ЄС?

Отже, на тлі недвозначних сигналів про перспективи зростання фінансових ринків у ЄС і фундаментальних змін принципів фінансування сектора оборони (поки що тільки європейського) спробуймо розібратися, де місце та можливість для України. Бо тут насправді дві можливості в одному управлінському рішенні.

Ми раді, що порушили цю проблематику й отримали чималий фідбек із боку зацікавлених осіб і на шпальтах ZN.UA, в тому числі з пропозицією… почати обговорення.

Водночас виходимо з того, що обговорюватися мають конкретні кроки. Публічний дискурс теми фінансування оборонних можливостей має бути предметним щодо інструментів і дій. Четвертий рік війни взагалі-то є часом уже імплементації прийнятих давно рішень. Але якщо хочеться обговорень, то на цьому треку пропонуємо обговорити запитання: чому ми, маючи просто невичерпний, але неконвертований скарб (космічну галузь і сектор оборонної промисловості), шукаємо гроші. І це запитання до власника. Власник багатьох потужностей — держава. Вона ж нормативно визначила пріоритетом корпоратизацію власних активів, але практично не спланувала й не зазначила (тим більше не зарезервувала) джерел фінансування цього процесу. Ще один державний довгобуд? Чому у сфері державної політики в цій галузі не стоїть питання залучення капіталу до підприємств галузі, які внаслідок дій самої держави здебільшого є збитковими? Держава штучно створює проблему недофінансування і штучно намагається її розв’язати шляхом винаходу того ж колеса. Яке місце в ринковій економіці займає чи то квазіутворення, чи то симулякр — новостворена Рада зброярів, у якої є ціле правління та голова? І навіщо вона збирається «консолідувати приватну оборонну індустрію з держструктурами»? Чи це крок до мілітаризованого кейнсіанства? Самим же не вистачає грошей! Пардон, але так це не працює. В економіці все рухається тоді, коли є капітал. Без капіталу економіка не функціонує.

Натомість, рухаючись у тренді ЄС щодо спрощення регулювання та додавши прозорості механізмам фінансування за рахунок інфраструктури фондового ринку, можна залучати значні кошти для функціонування й реформування державної частки цього сектора економіки.

У цьому аспекті слід констатувати, що Україна, попри всі інституційні вади, має проблеми, схожі з ЄС: роки реформування законодавства про ринки капіталу (в сенсі економічно вимірюваних результатів) зрештою не призвели ні до чого в Україні й здебільшого залишили непрацюючий капітал у Європі. Для старту синхронізації з Європою це плюс. Далі, на жаль, складніше. Маємо купу законодавства, де чи не кожний реформаторський законопроєкт експерти ВРУ кваліфікували як такий, що суперечить Конституції.

Як з’ясувалося, просте копіювання європейської нормативки без розуміння реального шляху впровадження на практичному рівні призвело до накопичення паперів (цінних і бюрократичних) без реального результату в економіці. Зиск отримують здебільшого спекулянти, а не економіка країни. Отже, будучи в тренді ЄС, чи не час звернути увагу на бюрократизоване та неповоротке законодавство. Нагадаємо, ми імплементували його, безсенсовно довго та неповоротко копіюючи переклади.

Наразі, скажімо прямо, попри будь-який обіг ОВДП, саме обіг ліквідних акцій (звісно, з IPO) є показником здорового ринку, його ефективності для економіки.

На жаль, заклики регулятора про необхідність для вітчизняних компаній проводити IPO в Україні відлякують інвесторів ще більше. Регулятора можна зрозуміти, з нього питають про результат роботи. Але в нормальній логіці такі заклики звучать, як погроза, — інвестори звикли самі обирати привабливі юрисдикції. Це що стосується треку обговорень.

На цьому, практичному, трекові ми пропонуємо реалізовувати, робити конкретні дієві кроки, залишаючи простір для обговорення технічно всередині проєктів. І рухатися вперед на шляху до залучення капіталу. Спочатку треба створити практичний кейс. Минулого разу ми порушили це питання щодо одного з аспектів, коли вирішення проблеми забезпечення фінансами оборонної галузі має вести до розвитку економіки. Зараз на прикладі цього кейсу час переходити до системного бачення.

Будьмо щирими і відвертими. жодного IPO в Україні сьогодні і не буде. Бо вже було — просто забули, але, на жаль, мало відомо про результат гучного проєкту, — звинувачення у зловживаннях і банкрутство.

Натомість цінний сам тренд — шлях до залучення капіталу з фінансових ринків. Те, що гроші потрібно залучати з фінансових ринків, з ринків капіталу, через інвестиційних посередників та інвестиційні компанії та вкладати в об'єкти інвестицій, — сам цей тренд треба підтримати і максимально розвинути. Адже інших ефективних грошей, окрім ринків капіталу, в Україні немає і не буде.

Створення венчурного інвестиційного фонду в сфері аерокосмічної та оборонної промисловості — це конкретно, бо відомі форма та зміст. Це законно, бо є регуляція та регулятор (законодавство про інститути спільного інвестування створювалося, на щастя, до реформ). Це прозоро, бо є вимоги щодо прозорості. Зрештою, це терміново.

На цьому ж треку маємо лобіювати участь України у фінансуванні з фондів ЄС створюваної інфраструктури прозорого інвестування в український сегмент Aerospace/Defense.

Зрештою, від держави цінним було б:

• почути недвозначний сигнал про негайне спрощення процедур реєстрації інвестфондів у сфері Aerospace/Defense (строки розгляду, сервісний підхід замість карального та забезпечення свободи руху капіталу в обох напрямках (НКЦПФР і НБУ);
• отримати фокусований сигнал від замовника про необхідність інноваційного підходу не тільки до технологій, логістики та виробництва, а й до фінансування Aerospace/Defense через залучення приватного капіталу з фінансових ринків;
• переглянути питання дозволу експорту зброї (із забезпеченням безпекової компоненти та захистом від промислового шпіонажу) для капіталізації можливостей виробників зброї в Україні.

Таким чином, підсумовуючи, пропонуємо перевірити готовність українських реформ до синхронізації з інститутами та економічними агентами в ЄС через створення справжніх ринкових структур та до їхнього впровадження в Україні. Відійшовши (раз і назавжди) від вигадування та розмноження економічних і змістовних симулякрів.