«Коаліція нерішучих». Чому плани розміщення європейських військ в Україні буксують»

Минулого тижня в Парижі відбувся саміт «коаліції охочих». Але значно точніше було б назвати його «коаліцією нерішучих».

У Києві паризьку зустріч розглядали як одну з можливостей заручитися гарантіями безпеки, здатними стримати Москву від нової агресії та забезпечити виконання майбутньої мирної угоди з Росією. Адже США дедалі більше відсторонюються від оборони Європи. Зі свого боку французький президент Емманюель Макрон і британський прем’єр Кір Стармер робили все, щоби переконати лідерів країн Європи виробити угоду про розміщення європейських сил стримування в повітрі, на воді й на суші в Україні.

 За словами Макрона, план полягає в тому, щоб направити європейські війська, основу яких становитимуть франко-британські підрозділи, не на лінію фронту, а в «певні стратегічні місця, заздалегідь обговорені з українцями». Вони справлятимуть «стримувальний ефект» на Росію навколо великих міст або важливих об’єктів, а також допомагатимуть навчати українські збройні сили. Французький президент припускає, що сили стримування можуть бути розгорнуті в центрі країни, вздовж Дніпра.

Але гора народила мишу: саміт закінчився з мінімальним результатом.

Лідери країн не вийшли з публічним зобов’язанням відправити свої військові підрозділи до України. Все, що вирішили в Парижі, — відправити до Києва групу, яка впродовж наступних тижнів визначатиме, скільки європейських військ буде потрібно та де їх варто розмістити. «Гадаю, що протягом трьох-чотирьох тижнів у нас буде вирішено наступні два питання: структура української армії, сил підтримки й досить точний план дій із зазначенням потреб, а також учасників», — заявив Макрон.

Після зустрічі в Парижі Володимир Зеленський повідомив, що в Києві протягом тижня у вузькому колі відбудеться «термінова зустріч» країн, які стовідсотково будуть готові відправити свої контингенти на територію України. За його словами, «коаліція охочих» має дати відповіді на такі запитання: які країни візьмуть участь у силах стримування? Де ці сили будуть розміщені? Коли вони з’являться в Україні — коли розпочнеться перемир’я чи після завершення війни? Як вони реагуватимуть у разі виникнення загрози?

Колишній командувач сил НАТО в Європі Веслі Кларк сповнений оптимізму й оцінює ймовірність появи в Україні британських і французьких військ у 70–80%. На сьогодні, крім Франції та Великої Британії, про готовність відправити свої війська до України твердо заявили лише кілька країн. Якщо країни Балтії та Чехія готові піти на цей крок, то Греція — за певних умов, Польща й Італія — категорично відмовляються, а Німеччина займає невизначену позицію.

Наприклад, Афіни готові брати участь у силах стримування в Україні лише за умов офіційної угоди про припинення вогню, заборони на розгортання військ на території Росії та наявності чіткого плану виходу в разі поновлення бойових дій.

Зі свого боку Рим пропонує поширити на Україну статтю 5 Договору НАТО, не приймаючи нашої країни до Альянсу: як вважає прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, це було б «простіше та ефективніше, ніж інші ідеї, що нині на столі». Водночас очевидно, що пропозиція Мелоні є свідомо порожньою й провокативною, оскільки консенсусу щодо поширення статті 5 на Україну серед країн-членів НАТО немає й не передбачається.

Від рішення відправити свої підрозділи до України уряди європейських країн зупиняє неготовність їхніх армій брати участь у таких операціях. Занепокоєння щодо можливої реакції суспільства на можливу загибель солдатів. Побоювання спровокувати Росію, яка демонструє незгоду з цією ініціативою та всіляко їй протидіє. Та головна перешкода — страх перед ризиками, пов’язаними з небажанням США гарантувати підтримку європейських сил стримування.

У Європі поширена думка, що британо-французький план буде життєздатним лише за наявності американської підтримки у вигляді повітряного прикриття й розвідки. Водночас, як зазначає колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес, майже немає шансів, що адміністрація Трампа забезпечить політичну та військову підтримку європейській місії. Тому європейські держави мають розраховувати тільки на себе. Але залишається незрозумілим, що вони зможуть зробити без прямої підтримки США.

«Для стримування росіян потрібна не моніторингова операція (peace monitoring), коли спостерігачі, озброєні максимум особистою стрілецькою зброєю, тільки фіксують порушення режиму припинення вогню. Потрібна операція категорії «примус до миру» (peace making) або щонайменше «підтримка миру» (peace enforcement). А для таких операцій необхідні повнокровні бойові частини та з’єднання на броньованій техніці з важким озброєнням і вогневою підтримкою з повітря хоча б ударними вертольотами», — сказав у коментарі ZN.UA ексміністр оборони Анатолій Гриценко.

 Попри рішучі заяви Макрона та Стармера, ймовірність появи місії з широким мандатом невелика. Останніми тижнями стало помітно, як здуваються амбітні плани. І якщо раніше  йшлося про те, щоб відправити до України у складі сил стримування 30 тисяч солдатів, то тепер у Парижі й Лондоні кажуть про 10 тисяч. Водночас зараз Стармер практично не згадує про наземну місію, зосереджуючись на повітряній і морській підтримці — розміщенні авіації в Румунії та патрулюванні Чорного моря.

З огляду на зазначене, Київ має політично та психологічно бути готовим до такого можливого сценарію, коли в нашій країні не буде розгорнуто сил стримування за участю країн-членів НАТО, на Україну не поширюватиметься стаття 5 Вашингтонського договору, а єдиною гарантією нашої безпеки буде українська армія. Тому нам не варто беззастережно відкидати ідею присутності в Україні миротворців ООН.

У ситуації, коли «коаліція охочих» перебуває на етапі формування й наразі незрозуміло, скільки країн готові відправити війська і яким буде їхній мандат, у Парижі та Лондоні вивчають різні варіанти, здатні забезпечити стійкий мир. За інформацією The Telegraph, Макрон, зокрема, розглядає можливість створення під егідою ООН місії для захисту України під час потенційної майбутньої мирної угоди.

Президент Фінляндії Александр Стубб так пояснив різницю між розгортанням військ «коаліції охочих» і миротворчих місій: «Необхідно розділяти два етапи: припинення вогню та мирну угоду. Перший вимагає гарантій безпеки, включно з підтримкою в повітрі, на морі та, можливо, на суші. Політичні рішення, ухвалені в Парижі, стосуються саме цього етапу. Мирна ж угода передбачає розгортання миротворчих сил із міжнародним мандатом. Ці процеси не можна змішувати».

Миротворчий контингент ООН — далеко не оптимальний варіант. Як зазначив Веслі Кларк, «блакитні каски» не підходять для забезпечення перемир’я, оскільки, якщо ворог його порушить, то потрібно буде давати відсіч. Не дивно, що в Києві на публікацію The Telegraph відреагували з обуренням, заявивши, що варіант із миротворцями не розглядається як альтернатива гарантіям безпеки. Однак миротворці ООН можуть узяти участь у комбінованому варіанті місії з підтримки миру в Україні.

За інформацією La Repubblica, європейські партнери розглядають можливість створення двох миротворчих місій. Перша може діяти під егідою ООН і складатися з військовослужбовців Індії, Бразилії, Індонезії та Саудівської Аравії, які будуть розташовані на російсько-українському кордоні. Друга місія, куди можуть увійти військові з Великої Британії, Франції, Німеччини та Канади, контролюватиме кордони України з ЄС. Цей план передбачає й стратегічну підтримку з боку США.

Водночас зовсім не очевидно, що Рада безпеки ООН погодиться на розміщення миротворчої місії ООН. А без схвалення РБ ООН, де Росія має право вето, така ініціатива приречена на провал. Також потрібно враховувати, що в разі появи в Україні європейських сил стримування Москва намагатиметься дискредитувати їх усіма можливими способами, спеціально створюючи конфліктні ситуації навколо місць їх розгортання, щоб продемонструвати беззубість Європи.

«Коли кажуть про місію під прапором ООН, то соромливо замовчують, що склад місії (військові підрозділи конкретних країн) має обов’язково бути схвалений обома сторонами конфлікту. Росія ж чітко сказала, що натовських військових там не буде. Тому розмови «коаліції» про місію ООН — блеф», — вважає Анатолій Гриценко.

Зараз на столі переговорів — різні пропозиції. Але поки триває обговорення, Києву вже сьогодні необхідно враховувати юридичні аспекти перебування іноземного військового контингенту на українській території й готувати зміни до законодавства. Зокрема прописати в Законі «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» підстави, умови та процедури перебування військовослужбовців із майбутніх сил стримування. Без чіткої правової бази будь-яка іноземна військова присутність буде предметом політичних спекуляцій.

Наразі ж питання розгортання європейських сил стримування в Україні як гарантій її безпеки залишається відкритим: попри зусилля Парижа та Лондона всередині ЄС немає консенсусу стосовно цього питання. Однак реальність у сфері безпеки така, що Україна та Європа постануть перед загрозою нової війни, якщо європейські політики не візьмуть на себе відповідальність і не зможуть подолати свої сумніви та страхи. Європа не має повторити помилки минулого, залишивши Україну наодинці з агресором.