Поєднує життя і смерть: що відомо гуцульський ритуал "Грушка", який оспівує FIЇNKA

За давніми гуцульськими повір'ями, душа покійника не залишає цей світ одразу, а ще деякий час перебуває поруч із рідними, спостерігаючи за ними. Щоб вона не відчувала суму і не прив'язувалася до земного життя, проводилися особливі поминальні ритуали, серед яких і "Грушка", розповідає LifeStyle24.

Гуцульський обряд "Грушка": що відомо

"Грушка" – ритуальний танець, який люди виконують, щоб провести душу покійника в потойбічний світ. Однак достеменно невідомо, чому цей обряд має саме таку назву. Можливо, вона має символічний зміст або пов'язана з якоюсь давньою легендою. "Грушку" могли танцювати як чоловіки, так і жінки, але найчастіше це робили хлопці. Зазвичай ритм танцю був швидкий, а рухи – енергійні. Часом чоловіки навіть імітували жести й поведінку покійного, нагадуючи присутнім, якою людиною він був за життя. Що цікаво, ця традиція мала особливий символізм. Так, "Грушка" допомагала стримати надмірні емоції рідних, а через гру й сміх – подолати страх смерті, ніби кидаючи їй виклик.

Обряд "Грушка" / Фото Проєкту "Спадщина" БЦКМ

Зазвичай, після молитви й прощання з покійним, розмови поступово змінювали свій тон. Люди розповідали кумедні історії про померлого, грали в "піжмурки", інсценізували сценки, що нагадували вертеп, та навіть переодягалися. Такі звичаї були поширені не лише серед гуцулів, а й серед бойків, лемків, покутян, буковинців та подолян. Відомі етнографи, зокрема Володимир Гнатюк і Зенон Кузеля, зазначали, що на "Грушці" могли розігрувати різні дійства. Наприклад, у селі Волосянка, на Львівщині, учасники обряду ділилися на "Божих" і "дідчих" та влаштовували сценки, а в селі Зелена, на Прикарпатті, імітували троїстих музик з невидимими молодятами.

Нагадаємо, що раніше ми розповідали про найпопулярніші гуцульські імена, які несуть у собі дух Карпат.

У деяких громадах був навіть персонаж "Смерті", роль якої виконувала людина, переодягнена у біле, з серпом у руках. Її місія полягала в тому, щоб несподівано з'явитися і налякати присутніх. Таким чином, люди жартували над самою смертю, нагадуючи собі про неминучість кінця земного життя.

"Грушка" в мистецтві

Цей обряд настільки вразив українських письменників і митців, що залишив помітний слід у літературі й кіно. У 1901 році Марко Черемшина написав новелу "Грушка", де детально описав цей ритуал. У творі підкреслюється, що ігри біля покійного – це не просто забава, а спосіб допомогти живим відпустити близьку людину.

Водночас Михайло Коцюбинський, надихнувшись традиціями, використав "Грушку" у своїй повісті "Тіні забутих предків", яку пізніше екранізував Сергій Параджанов. У фільмі є сцена, де діти граються біля тіла померлого Івана, яка може здатися дивною для непідготовленого глядача, хоча це відображення реальної гуцульської традиції.

"Грушка" у фільмі "Тіні забутих предків": дивіться відео онлайн

Однак з часом цей обряд почав зникати. Деякі дослідники вважають, що на це вплинули церковні заборони та зміни в культурі, де тема смерті стала більш табуйованою. В середині XX століття "Грушку" ще пам'ятали в багатьох карпатських селах, а в деяких місцях навіть у 70-х роках могли переодягатися в "Смерть" і жартувати під час поминальних зібрань.

Втім, слід цього обряду ще залишився в народній мові. У селах Косівщини досі кажуть "сходитиси на грушку", що означає взяти в руку свічку та говорити про померлого під час спокійної розмови.

Сьогодні ця традиція отримала нове життя завдяки українській співачці FIЇNKA, яка випустила пісню "Грушка", зробивши стародавній гуцульський ритуал популярним серед сучасної аудиторії.

FIЇNKA – "Грушка": дивіться відео онлайн

Так, обряд, що символізує зв'язок між життям і смертю, отримав друге дихання, нагадуючи нам про важливість пам'яті та примирення з неминучим.