«У вас партизани завелися». Як 27-річний кримський художник кинув виклик російським окупантам

У червні 2023 року російський суд засудив Богдана Зізу до 15 років позбавлення волі за звинуваченнями у тероризмі. Правозахисники визнали кримчанина політв’язнем і стверджують, що такий серйозний термін він отримав за свою громадянську позицію. У суді Богдан не відмовився від своїх переконань.

«Чи шкодую я про те, що зробив? Мені шкода, що я перестарався і мої дії дали ґрунт для порушення статті про тероризм. Мені шкода, що моя бабуся залишиться без нагляду, якого потребує. Крім мене, у неї нікого більше немає. Мені шкода, що я не маю нагоди допомагати своїм близьким, які зараз перебувають в Україні. В іншому – я вчинив по совісті», – заявив тоді у своїй промові Богдан Зіза.

Зараз Богдан перебуває в ув’язненні у «Владимирському централі» – російській в’язниці для особливо небезпечних злочинців у місті Владимир. Олександра може спілкуватися з братом через листи, які вдається передати не часто, – раз на два тижні «при найкращому розкладі». Вона чекає на кожного листа від брата. Незважаючи на те, що вона жила у Києві, а Богдан – у Криму, вони завжди були близькі та постійно спілкувалися онлайн.

«Він емпатична людина»

Богдан Зіза – сирота. Єдині його родичі – це бабуся в Євпаторії, за якою він доглядав, і сім’я Олександри, з якою вони дружать із самого дитинства. Сам Богдан рідко виїжджав за межі Криму. Живучи в Євпаторії, у своїх соцмережах хлопець викладав фотороботи – він тривалий час захоплювався фотографією. Серед інших його хобі – графіті й паркур. Також Богдан писав вірші та знімав відеоролики на філософські теми.

У 2021 році він на кілька місяців поїхав на північ Росії в пошуках роботи. Там зняв серію відеороликів, в одному з яких пояснив, що «зірвало сюди, на північ – де холодно» через те, що в Криму було складно знайти добре оплачувану роботу.

«Давай візьмемо автомат і стрілятимемо, вбиватимемо і жінок, і дітей. Принижуватимемо, грабуватимемо, завойовуватимемо і знищуватимемо. Різатимемо горло, розпорюватимемо живіт. Думатимемо, що це веде до миру. Адже Він сказав: «Ми тут самі, навколо нас – самі вороги», – фрагмент того, що тоді зачитав Богдан.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну саме Богдан став опорою Олександрі. Її батьки та сестра кілька місяців перебували на території Запорізької області, окупованій російськими військами. Богдан підтримував дівчину 24/7. Коли з’явилися докази злочинів армії РФ у Бучі, Богдан сприйняв це болісно. Пізніше в одному зі своїх листів із в’язниці він напише, що йому було «складно перебувати там, звідки прилітають ракети».

У травні 2022 року Богдан наважився на антивоєнну акцію. Він облив синьою та жовтою фарбами фасад будівлі російської адміністрації Євпаторії, а потім кинув у нього пляшку із запальною сумішшю. Все це зафільмував на відео, супроводивши також повідомленням: «Це перше попередження для адміністрації міста Євпаторія. Поки ви не висловитеся проти війни». Внаслідок акції ніхто не постраждав, проте Богдана Зізу майже одразу затримали. Кілька днів його рідні не знали, що з хлопцем.

18 травня Олександра ввела ім’я свого брата – Богдан Зіза – у пошуковик Google і потрапила на відео, яке оприлюднив підконтрольний російській владі телеканал «Крым 24». Саме те, на якому її брат, помітно нервуючи, зізнається у скоєному і кається. Перегляд цього відео викликав у Олександри шок, і вона впевнена, що воно було записане під тиском. Після вибачень Богдан майже рік провів у Сімферопольському СІЗО.

РФ хоче придушити будь-який спротив

Саме у Сімферопольському СІЗО з Богданом познайомився Наріман Джелял, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Джелял – колишній політв’язень Кремля, який у червні 2024 року в межах обміну повернувся додому.

Наріман Джелял був затриманий російськими силовиками у вересні 2021 року вдома, в анексованому Криму, невдовзі після повернення з установчого саміту «Кримської платформи» у Києві. Його звинуватили у нібито організації диверсії на газопроводі у селі Перевальному Сімферопольського району. У вересні 2022 року підконтрольний Росії Верховний суд Криму засудив політика до 17 років у колонії суворого режиму.

Під час першої їхньої зустрічі Богдан був «трохи розгублений, наляканий», згадує Джелял.

«Усі ми це проходили. Ми запропонували допомогу, розповіли про те, що Україна робить, які органи підтримують, яка правозахисна підтримка тощо. «Ми сконтактуємо з відповідальними особами у Києві, щоб довкола тебе почала розгортатися певна правозахисна інформаційна робота» і таке інше», – каже Джелял.

Спочатку Богдан був обережний, спілкувався мало. «Я пам’ятаю, його камера – 102, в якій він був. Щоразу, виходячи зі своєї камери, проходив повз неї. І завжди передавав йому привіт. У слідчому ізоляторі біля кожної камери є спеціальна людина, яка сидить біля дверей і стежить за коридором. Що відбувається, хто ходить, щоб попередити, що там начальство йде, чи просто там співробітник їжу роздає. І в кожних дверях є таке віконце для провітрювання або для того, щоб співробітник міг заглянути і подивитися, що в камері. Часто вони не засклені, а просто дірки в металі. І ось ти йдеш, бачиш і кажеш: «Камера 102, передайте «привіт». Звичайно, тебе сварять. Але не сильно вони жорстко ставилися до цього», – згадує Наріман часи в СІЗО Сімферополя.

Через деякий час вони знову зустрілися, і Наріман побачив «зовсім іншого» Богдана.

«Він був такий натхненний, в очах у нього був блиск. Він познайомився з Іриною Данилович (ще одна кримчанка, яку правозахисники визнали політув’язненою – КР), яку теж вже заарештували. Він із нею листувався. Я дізнався, що він включився все-таки у процес захисту себе, у процес боротьби за правду», – каже Джелял.

У суді Богдан кілька разів виступав українською мовою, вимагав позбавити його російського паспорта, а після оголошення вироку – 15 років ув’язнення – вимагав від російської влади звільнити політв’язнів та оголосив голодування. Своє голодування Богдан припинив через 17 днів. За цей час втратив 10 кілограмів, а стан його здоров’я погіршився. Олександра розповідає, що «він буквально був знесилений, не міг підніматися сходами». На час голодування Богдана помістили до карцеру, що також негативно позначилося на його стані.

Джелял згадує, чому йому самому в ув’язненні було важливо не опускати руки та діяти – наскільки це було можливо у його становищі.

«Хтось може сказати, навіщо Леніє Умерова викрикнула «Слава Україні» (йдеться про колишню політув’язнену, яку російські силовики затримали, коли вона їхала до свого хворого батька в Крим – КР), вона ж мала думати про себе. Абсолютно ні. Люди повинні зрозуміти, що ти вже перебуваєш у лапах цих нелюдів. Там говориш, не говориш – абсолютно байдуже. Я знаю хлопців, які ніяк не проявили себе, спокійні, ніякої активності. Їх били так само, як будь-кого іншого. І потім, знаєте, це своєрідний психологічний прийом.

Ось я у Мінусинській в’язниці познайомився з нашим українцем із Херсонської області. Його засудили, якщо я не помиляюсь, на 22 роки. Йому одне порушення приписали. Ось його викликають на комісію і потім назад не приводять. Ми дізнаємося, що йому дають три доби карцера. Я вже розумію, чому. Через три доби він повертається, я кажу: «Юрчику, ну навіщо ти їм там щось наговорив?». Я ж уже розумію, що якби він сказав: «Так, так, ви маєте рацію», можливо, він би уникнув покарання. Якщо його туди помістили, то він щось там таке зробив. Він на мене дивиться і каже: «Нарімане, так, зате я так душу відвів», – згадує Джелял.

Правозахисники пояснюють величезні терміни покарання для українців з окупованих Росією територій бажанням «припинити будь-який проукраїнський спротив». «І щоб залякати інших людей. Якщо вони робитимуть щось подібне, неважливо, чи це буде облита будівля місцевої адміністрації, жовто-синій манікюр або будь-який акт проукраїнськості – він каратиметься», – каже Вікторія Нестеренко, менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA.

Продовжує малювати у в’язниці

Олександра показує копію малюнка, який Богдану вперше вдалося передати із в’язниці. Раніше всі спроби Богдана передати рідним свої замальовки блокувалися російськими силовиками.

На тому аркуші паперу зображена одна з вулиць міста Бахчисарай.

«Він дуже любить Крим: об’їздив його, напевно, весь і, мабуть, намалював те, за чим сумує. Він читає та малює. І оскільки він художник, то продовжує займатися цим щодня. Мені здається, той факт, що він зміг передати цей малюнок, і ми побачили, що він там живий, що він продовжує творити, це для нас знак. Що він продовжує сподіватися на обмін, сподіватися життя після ув’язнення. І це для росіян невигідно, на жаль. Можливо, це також такий моральний тиск: коли людина щось малює, щось пише та намагається передати, а це постійно блокується. Але це диво, насправді, що цей малюнок вдалося надіслати», – розповідає Баркова. Вона каже, що продовжуватиме боротися за повернення свого брата.