Як не повторити катастрофу Польщі: п'ять кроків до порятунку України

ЯК НАМ НЕ ПОВТОРИТИ ДОЛЮ ІІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ?

Доля ІІ Речі Посполитої, яка утворилася за результатами І Світової війни і проіснувала до 1939 року, трагічна і повчальна.

Багато гонору. Мало ефективності. Намагання асимілювати національні меншини. Примат айдентики над етикою. Ну і наївна віра в те, що гарантією безпеки є насамперед союзники тогочасної Польщі: Франція та Британія.

Нічого не нагадує? Ця конструкція впала під ударами Третього Райха менш, ніж за місяць. Радянські шакали просто добили та доїли напівмертвого польського орла. А союзники навіть не встигли мобілізувати військо, потрібне для виконання союзницьких зобовʼязань, хоча і встигли оголосити війну Третьому Райху…

Україна сьогодні не в настільки трагічному, але принципово схожому становищі. Бо і Путін і Трамп розглядають нас як ресурс, а не як субʼєкта. Тому нам вкрай важливо не повторити трагічні помилки ІІ Речі Посполитої. Що це означає?

Це насамперед означає, що політика ідентичності має відійти на другий план і поступитися місцем політиці ефективності. Дрон у війні за незалежність ефективніший за портрет Бандери на стінці. Російськомовні українці вбивають окупантів не гірше за україномовних. Це не означає, що мова неважлива – це означає, що ефективність на полі бою та в тилу важливіша за мову спілкування. Не буде держави – зникне мова…

Задумайтесь, чому інтернаціоналістично-інклюзивні США та СРСР перемогли націоналістично-ексклюзивні Третій Райх та Японію.

Це також означає, що потрібно викинути на смітник історії наївні мрії про безпекові гарантії ззовні. Єдина дієва гарантія нашої незалежності та суверенітету – це Сили оборони України. А також – ефективна економіка та згуртоване суспільство. Справа порятунку тих, хто тоне, – це насамперед їхня відповідальність. Врятувати Україну можуть тільки українці. Друзям і партнерам, що допомагають, щира дяка, але надія насамперед на самих себе.

Третє. Час мобілізувати Україну. Не бусифікувати, а саме мобілізувати у найширшому сенсі цього слова. Мобілізувати уряд (який наразі працює за протоколами мирного часу), мобілізувати економіку, мобілізувати дипломатію, мобілізувати ресурси, мобілізувати людей. А для цього в суспільстві має зʼявитися відчуття соціальної справедливості. Що ця війна не тільки для бідних та порядних, а для всіх. Що життя солдата на фронті коштує не менше за життя корупціонера чи зрадника в тилу. Що "кому війна, а кому мати рідна" більше не буде. Бо країна, яка купує найбільше люксових авто за всю історію незалежності й досі збирає копійки на "корчі" для фронту, приречена на поразку.

Четверте. Ефективність військової машини, ефективність економіки, згуртованість суспільства, прагматична зовнішня політика – це все відповідальність насамперед влади. Часи, коли порядні та бідні воювали, західні платники податків оплачували війну, а "ефективні менеджери" казково багатіли, має піти в минуле. Влада має пообіцяти насамперед собі "піт, сльози та гарування". І пітніти, плакати, але гарувати. Тоді суспільство, можливо, їй знову повірить і згуртується навколо неї, як це було 3 роки тому. Припинивши масово йти у СЗЧ та штурмувати західний кордон. Ні – треба міняти владу.

І останнє. Єдиний і найкоротший шлях до миру – стати сильними та ефективними. На жаль, 2025 ми прокинулись у світі хижаків. Аби не стати здобиччю, ми маємо терміново усвідомити усю глибину загрози, яка нависла над Україною, і зайнятись капітальною реконструкцією держави. В такому стані, як вона є зараз, ми приречені бути здобиччю та ресурсом для сильніших. Але ми не приречені залишати все, як є.

Шлях до миру — в нашій силі!

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Усе йде не за планом Путіна: чому РФ не виходить із війни, а подовжує її ще на пів року